Ухвала

від 06.12.2022 по справі 910/4848/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/4848/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Уркевич В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

позивача: Лукянчук А.В.

відповідача-1: не з`явився

відповідача-2: не з`явився

відповідача-3: Прокопчук О.П. (присутній в режимі відеоконференції)

третьої особи-1: не з`явився

третьої особи-2: Войцеховський М.Ю., Кот О.О. (присутні в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022

та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021

у справі № 910/4848/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софітра"

до: 1) Державного підприємства "Сетам"; 2) приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрфактор Сервіс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віта Володимирівна; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія"

про визнання недійсними електронних торгів, свідоцтва та акта

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 05.09.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Софітра" (далі - ТОВ "Софітра", позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам", відповідач-1), приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича (далі - приватний виконавець, відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрфактор Сервіс" (далі - ТОВ "Юрфактор Сервіс", відповідач-3) про: визнання недійсними електронних торгів від 06.04.2020 з продажу об`єкта нерухомого майна двокімнатної квартири площею 43.4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), номер лоту 375118; визнання недійсними свідоцтва про право власності від 10.04.2020 за №463, виданого відповідачу-3 за результатами електронних торгів від 06.04.2020 (далі - Свідоцтво) та акта приватного виконавця від 07.04.2020 про проведені електронні торги з продажу спірної квартири, номер лоту 375118 (далі - Акт) (позовні вимоги сформульовані з урахуванням об`єднання в одне провадження справ №910/4848/20 та №910/2117/21).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведені відповідачем-1 електронні торги (аукціон) з продажу спірної квартири вчинені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема під час дії судової заборони, а отже підлягають визнанню недійсними. У зв`язку з чим недійсними є і видані переможцю торгів - відповідачу-3 правовстановлюючі документи на придбане майно.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 25.02.2021 скасовані рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, позов задоволений. Визнано недійсними проведені 06.04.2020 електронні торги з продажу спірної квартири. Визнано недійсними Свідоцтво та Акт.

Судами обох інстанцій встановлено, що 27.08.2019 за результатами проведених у межах виконавчого провадження №58521983 торгів з продажу спірної квартири, яка належала боржнику - ОСОБА_1 , переможцем визначено ТОВ «Софітра». Проте у зв`язку із відмовою переможця торгів від сплати вартості придбаного майна вказані торги визнано такими, що не відбулися.

Маючи намір оскаржити результати аукціону від 27.08.2019, ТОВ «Софітра» звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2019 у справі №910/13787/19 заяву ТОВ «Софітра» про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено частково. Заборонено ДП «Сетам» та приватному виконавцю вчиняти будь-які дії щодо спірної квартири, в тому її продажу (реалізації) на аукціоні 07.10.2019, номер лоту 375118.

У подальшому ТОВ «Софітра» подано позов у справі №910/14370/19 про: визнання торгів з продажу спірної квартири, номер лота 367965, які відбулися 27.08.2019 такими, що відбулися, а його переможцем - ТОВ «Софітра»; зобов`язання ДП «Сетам» скласти та розмістити протокол електронних торгів за лотом з повною інформацією про переможця електронних торгів - ТОВ «Софітра», в його особистому кабінеті переможця торгів від 27.08.2019 з продажу спірної квартири.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/14370/19 у задоволенні позову відмовлено. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2019 у справі №910/13787/19, скасовано. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 залишено без змін. У тексті вказаної постанови апеляційним судом зазначено, що ТОВ «Софітра» звернулося з апеляційною скаргою на рішення суду 27.03.2020 .

06.04.2020 ДП "Сетам" проведено аукціон з продажу спірної квартири в рамках об`єднаного виконавчого провадження №58393746 від 01.03.2019.

Зазначене майно виставлено до продажу за номером лоту 375118 та продано переможцю - ТОВ "Юрфактор Сервіс" за ціною 484 605 грн. Отримавши 07.04.2020 оригінал протоколу про проведення електронних торгів №375118, приватний виконавець склав акт про їх проведення та 10.04.2020 видав відповідачу-3 свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Суди виходили з того, що спірні торги проведені під час дії заборони на вчинення будь-яких дій із спірною квартирою відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 04.10.2019 у справі №910/13787/19, тобто реалізація майна проведена з порушенням вимог законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ «АВТ-Баварія» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвали нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували положення ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п. 2 розд. 11 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/15, без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 14.12.2021 у справі № 910/2171/20, від 08.09.2021 у справі № 643/13902/19, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (щодо необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна у контексті його обізнаності про накладені на майно заборони); Верховного Суду України в постановах від 06.04.2016 у справі № 3- 242гс16, від 29.11.2017 у справі № 668/5633/14-ц, Верховного Суду у постановах від 05.04.2018 у справі №910/9256/17, від 28.11.2018 у справі № 924/374/17, від 03.02.2021 у справі № 911/459/20 (щодо обов`язковості встановлення порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів).

Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Проте наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення у справі "Пелевін проти України").

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Предметом позову у справі № 922/3537/17 було визнання недійсними електронних торгів та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки спірні торги проведені з порушенням встановленого порядку та всупереч накладеною судом заборони відчуження нежитлового приміщення. Однією з підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у позові Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі вказала на те, що суди не встановили, що заборона відчуження нежитлового приміщення, накладена судом в іншій справі, була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як і не встановили, що набувач майна знав чи мав знати про заборону відчуження. Тому така заборона не може бути протиставлена цьому підприємству, адже його недобросовісність як набувача спірного майна не доведена.

У справі № 924/374/17 також вирішувався спір про визнання недійсними електронних торгів з підстав їх проведення з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку підготовки та проведення таких торгів. У цій справі, на відміну від справи, що переглядається, підставою позову не була обставина проведення торгів під час дії судової заборони.

У справі № 3-242гс16 предметом позову було визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, акта державного виконавця про проведені електронні торги, скасування свідоцтва про право власності на придбане нерухоме майно і запису про право власності на нерухоме майно, зобов`язання призначити нові електронні торги з реалізації спірного майна. Підставою позову у цій справі було те, що електронні торги відбулися з порушенням вимог закону, оскільки початкову ціну предмета реалізації встановлено на підставі звіту про оцінку майна, який станом дату проведення електронних торгів був нечинним.

У справі №668/5633/14-ц розглядався позов банку про визнання недійсними прилюдних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки з прилюдних торгів та свідоцтва про право власності, який мотивований неповідомленням позивача про час і місце проведення прилюдних торгів та неправомірністю проведення торгів на підставі оцінки майна, строк дії якої закінчився.

У справах № 922/3537/17, № 3-242гс16 та №668/5633/14-ц, № 924/374/17 судом касаційної інстанції було сформульовано загальні висновки безвідносно до конкретних норм матеріального права, які зацитовані скаржником в касаційній скарзі та за якими при визнанні недійсними процедури торгів суду необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог щодо порядку проведення електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів та чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача.

У той же час у справі, що переглядається, суди констатували обставину відчуження спірної квартири під час дії судової заборони, про наявність якої відповідачі були обізнані, що і стало безпосередньою підставою для задоволення позову.

Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

У справі № 911/459/20 розглядався спір про визнання недійсними торгів з реалізації частки в статутному капіталі юридичної особи з тих підстав, що електронні торги відбулися з порушенням чинного законодавства, а приватний виконавець на торгах реалізував майно (корпоративні права), якого не існувало.

У справах № 610/1030/18 та №669/927/16-ц йшлося про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди.

Предметом позову у справі № 922/2416/17 були вимоги банківської установи про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві власності відповідачу, шляхом продажу позивачем будь-якій особі з правом на укладання від свого імені договору купівлі-продажу.

У справі 910/2171/20 товариство звернулось з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним та скасування рішення відповідача про скасування результатів електронного аукціону; зобов`язання відповідача прийняти рішення про продовження строку для укладення договору купівлі-продажу/відступлення права вимоги придбаного активу.

У справі № 643/13902/19 розглядався позов іпотекодержателя до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У справі №910/9256/17 розглядався позов товариства до Національного банку України про визнання припиненими зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами.

Отже, дана справа №910/4848/20 і наведені справи, на правові висновки Верховного Суду в яких посилався скаржник в обґрунтування наявності підстави для подання касаційної скарги, різняться, відповідно, і за суб`єктним складом сторін спірних правовідносин, і за складом учасників таких правовідносин, і за правовим регулюванням цих правовідносин, і за предметом та підставою позовних вимог і предметом спору, і за з`ясованою попередніми судовими інстанціями фактично-доказовою базою у справах (обставинами останніх та зібраними в них доказами), тобто за істотними правовими ознаками.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 287, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "АВТ Баварія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/4848/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Случ О.В.

Уркевич В.Ю.