Постанова

від 07.12.2022 по справі 545/1847/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 545/1847/20

провадження № 61-8128 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області у складі судді Шелудякова Л. В. від 29 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П. від 09 грудня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2020 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у Полтавській області,

ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 19 вересня 2017 року № 9553-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва»;

- припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року за № 24024374;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що наказом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 19 вересня 2017 року № 9553-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва» йому була передана земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 15 грудня 2017 року № 24024374 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку.

Прокурор вказував, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області прийнятий із порушенням вимог законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, а тому відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. При цьому прокурор посилався на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41, відповідно до якого спірна земельна ділянка розташована в заплаві річки Коломак. Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить положенням статті 80 ВК України, так як для земель водного фонду встановлено особливий правовий режим її використання.

За даним фактом відкрите кримінальне провадження за частиною першою статті 364 КК України, відомості про яке 18 травня 2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), досудове розслідування триває.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги і водоохоронної зони, а також невизначеність їх меж у натурі не означає відсутності цієї смуги та не підтверджує правомірності передання у приватну власність земельної ділянки, розташованої у межах заплави річки Коломак .

Прокурор вважав, що відповідачі, враховуючи видимі природні ознаки спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак , а тому вибула з володіння держави з порушенням норм закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття земельної ділянки у власність. А тому прокурор зазначав, що у зв`язку з викладеним не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 .

Ураховуючи викладене, посилаючись на те, що порушення допущено

ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, яке є відповідачем у справі і не може бути позивачем, тому перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави зазначав, що у цій ситуації прокурор набуває статусу позивача і просив суд його позовну заяву задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 червня

2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 09 грудня 2021 року, позов першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 19 вересня 2017 року № 9553-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність

ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва».

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091, площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року за № 24024374.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, тому наказ ГУ Держгеокадастру

у Полтавській області про надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить положенням статті 80 ВК України. При цьому, суди врахували та надали обґрунтовану оцінку поданим доказам у справі.

Суд вказав, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави, набувши процесуального статусу позивача у справі, обґрунтувавши наявність підстав для звернення до суду відповідно до статті 131-1 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру».

Суд зазначив, що доводи ОСОБА_1 про те, що позбавлення права власності на спірну земельну ділянку є протиправним втручанням держави в право на мирне володіння майном, є безпідставними, оскільки

він не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав би знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду, тому зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Суди послалися на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо права власності та відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права,просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 06 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявникові звернутися до суду з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2022 року клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 545/1847/20 з Полтавського районного суду Полтавської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2022року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, суди не дослідили зібрані у справі докази і дійшли помилкових висновків про задоволення позову.

Вказує, що висновки суду обґрунтовані доказами, які надав прокурор, що складені на замовлення прокуратури і основані на припущеннях, а саме на листах Полтавського обласного управління водних ресурсів від 13 травня

2017 року № 01-2/583 та від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084, листі Полтавського регіонального обласного управління водних ресурсів

від 11 квітня 2017 року № 06-28/323, де зазначено, що деякі із ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

Зазначає, що суди помилково взяли до уваги висновок експертизи Київського

науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року

№ 29639/18-41/24238-24272/19-41, в якому зазначено, що земельна ділянка, яка йому належить, розташована за межами нормативних розмірів прибережної захисної смуги річки Коломак та поклали на нього обов`язок доказування. Кінцеві висновки експеритзи основані на вихідних даних, отриманих від прокурратури, які є сумнівними, про фактичне перебування земельної ділянки в заплаві річки Коломак . При цьому, висновки є частиною матеріалів кримінального провадження, яке досі триває, жодної підозри нікому не вручено, незаконність розпорядження земельними ділянками не доведено.

Суди не звернули увагу на те, що він отримав спірну земельну ділянку як учасник бойових дій у зоні АТО відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а суди позбавили його набутого права власності.

Позивач не надав доказів того, що до відома населення і всіх заінтересованих організацій була доведена «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района Полтавской области», що затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів від 31 липня 1981 року № 338 «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» (далі - технічна документація). ГУ Держгеокадастр у Полтавській області підтвердило, що йому не було відомо про існування водоохоронної зони при видачі оскаржуваного наказу.

Суди не врахували, що відомості про водоохоронну зону, яка нібито існувала на підставі технічної документації, не внесені до Державного земельного кадастру всупереч Закону України «Про Державний земельний кадастр», яким передбачено, що всі обмеження у використанні земель повинні бути внесені до Державного земельного кадастру.

Помилковим є висновок суду про те, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства і в силу видимих, об'єктивних і природних ознак могли б довідатися про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави річки, тому що при виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку інженер-землевпорядник не міг знати про встановлені обмеження, оскільки вони не були внесені до Державного земельного кадастру.

Суди не дослідили, чи була узгоджена технічна документація у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України, Держводагенстві, територіальних органах Держземагенства, і не врахували, що зазначені обмеження не внесені до Державного земельного кадастру.

Крім того, вказує, що його земельна ділянка розташована на відстані більш, ніж 25 метрів від урізу води, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Також послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду

від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц щодо порядку визначення прибережної захисної смуги.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від виконуючого обов`язки керівника Полтавської окружної прокуратури на касаційну скаргу,

в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. При цьому, вказує, що Верховним Судом в аналогічних справах (№ 545/1431/20, № 545/1692/19,

№ 545/1100/20) підтверджено правову позицію прокурора щодо повернення земельних ділянок, які розташовані в заплаві річки Коломак, у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 вересня 2017 року ГУ Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ № 9553-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва».

Згідно із інформації від 26 червня 2020 року № 214111919 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року внесено запис

№ 24024374 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1442537253240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту.

За результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, внесеного 18 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва. Також встановлено, що земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

У ході досудового розслідування витребувано інформацію з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів (від 13 травня 2017 року № 01-2/583; від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів від 11 квітня 2017 року № 06-28/323, згідно якої проекти землеустрою по земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено

розділом 3 статті 186-1 ЗК України, до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства не подавалися. Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначило, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

Листом Полтавського обласного управління водних ресурсів від 29 вересня 2017 року № 01-2/1084 вказано, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091 розміщена за межами території міста Полтави (мікрорайону селища Лісок), у заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розроблено робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок, міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки, можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12 вересня 2017 року до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації, у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають вказані земельні ділянки, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки Коломак.

З відповіді Ковалівської сільської ради від 21 вересня 2017 року

№ 868 вбачається, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави року Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091 знаходиться між розрахунковими створами № 7 і № 8 у правобережній заплаві річки Коломак . Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50 % забезпеченості.

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР відповідно до пункту

4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01 липня 1984 року в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки. Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки (50% та 25% забезпеченості відповідно).

14 грудня 2018 року призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04 вересня 2019 року складено висновок № 29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091 у заплаві річки Коломак. Експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду; судами не досліджено зібраних у справі доказів; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення частково не відповідають.

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, прокурор, посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 ЗК України і статті 80 ВК України не може передаватись у приватну власність.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої

статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої

статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга

статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року

у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у

статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317 цс 19).

Верховний Суд погоджується з висновками судів, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України.

Згідно зі статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Водоохоронна зона річки Коломак відповідно до вимог статті 117 ВК України у редакції на момент затвердження рекомендації визначена рішенням Полтавської обласної ради народних депутатів від 31 липня 1981 року № 338 «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».

Відповідно до статті 84 ЗК України такі землі не можуть передаватись у приватну власність. Тому суди дійшли обґрунтованого висновку про незаконність наказу від 19 вересня 2017 року № 9553-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва».

Відповідачі зазначені доводи й докази, надані позивачем, не спростовані.

Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективним способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. Крім того, скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку.

Тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Також Верховний Суд погоджується з висновком судів про задоволення вимоги про повернення земельної ділянки, так як передана у власність відповідача земельна ділянка, розташована в межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах: від 20 липня 2022 року у справі №545/1692/19 (провадження № 61-10999 св 20);

від 05 жовтня 2022 року у справі №545/1431/20 (провадження

№ 61-15584 св 21); від 06 жовтня 2022 року у справі № 545/1100/20 (провадження № 61-3896 св 22).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41 не містить відповідей (висновків) на головні питання, які є предметом позову, а тому він є неналежним та недостатнім доказом, оскільки апеляційний суд встановив, що у цьому висновку встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві річки Коломак.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року у справі № 161/6509/20 (провадження № 61-4138 св 21) вказано, що «суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про допустимість висновку експертизи як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений».

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як свідчить результат аналізу оскаржених судових рішень, суди оцінили зазначений висновок експертизи у сукупності з іншими доказами. При цьому, експерти повідомлені про кримінальну відповідальність відповідно до

статті 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку.

Посилання касаційної скарги на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740 цс 19 щодо порядку визначення прибережної захисної смуги не свідчать про незаконність судових рішень, так як у пунктах 39, 40 зазначено те саме, з чого і виходили суди у цій справі, а саме: «Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення».

Зазначене узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність самої прибережної захисної смуги (див. висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)).

Щодо доводів касаційної скарги щодо неправомірного втручання держави у право власності ОСОБА_1 , то Верховний Суд у цій частині погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і зазначає таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині другій статті 59, пункті «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду.

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Суди встановили, що земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги. З огляду на положення статті 400 ЦПК України Верховний Суд не переоцінює докази та не встановлює інші факти, зокрема інший режим та цільове призначення земельної ділянки, ніж ті, що встановили суди першої й апеляційної інстанцій.

Усунення перешкод у здійсненні державою в особі відповідних органів права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земельної ділянки (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 108), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 115)).

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству

Суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що повернення земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у

статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі, судові рішення в якій переглядаються, суспільний інтерес є спрямованим на повернення земельної ділянки до комунальної власності для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади на земельну ділянку,

а саме: у збереженні прибережних захисних смуг; у недопущенні їх передання у приватну власність усупереч чинному законодавству замість надання в оренду для чітко визначених цілей (зокрема, й рекреаційних, і туристичних); у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель водного фонду одного з найвідоміших чорноморських курортів України шляхом виділення цих земель для ведення садівництва нібито із земель сільськогосподарського призначення, а надалі - зміни останнього на землі житлової та громадської забудови.

Отже, Верховний Суд вважає, що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність. Тому з урахуванням наведеного вище справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами у цій справі не порушений з огляду на таке.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у численних своїх судових рішеннях, зокрема, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19, і ця судова практика є незмінною.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 , як учасник бойових дій, позбавлений права власності на земельну ділянку, оскільки він не позбавлений можливості в порядку Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звернутися повторно на загальних підставах й отримати земельну ділянку без порушення законодавства.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку скасувати; в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 червня

2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 19 вересня 2017 року № 9553-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність

ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва», що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15 грудня 2017 року за № 24024374 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 червня

2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0091, площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк