Постанова

від 12.12.2022 по справі 320/12848/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/12848/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Кріоло» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Кріоло» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ

ТОВ «К-Кріоло» звернулось до суду в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.09.2021 року №0209561813.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що контролюючий орган, проводячи камеральну перевірку, за наслідками якої прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, вийшов за межі питань, що можуть бути предметом камеральної перевірки. Крім цього позивач зазначив, що відповідачем порушено строки проведення камеральної перевірки, які визначені п.76.3 статті 76 Податкового кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «К-Кріоло» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції не надана оцінка аргументам позивача, що камеральна перевірка проведена поза межами строку, а також не надано оцінку щодо тверджень позивача про порушення передбаченого податковим порядку проведення такої перевірки, зокрема відповідач вийшов за межі камеральної перевірки.

Скаржник зазначає, що відповідачем не забезпечено права позивача на участь у процесі прийняття рішень за наслідками проведеної камеральної перевірки.

Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 02 грудня 2022 року.

Від Головного управління ДПС у Київській області відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2021 року посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області проведено камеральну перевірку показників податкової декларації з податку на прибуток підприємств з інших питань ТОВ «К-Кріоло» за 2020 рік.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 54.1 статті 54, п. 57.1 статті 57, п. 134.1 статті 134, п. 135.1 статті 135, п.п. 140.5.51 п. 140.5 статті 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) внаслідок чого підприємством занижено фінансовий результат за 2020 рік на суму 230753,17 грн., занижено податок на прибуток за 2020 рік на суму 41535,00 грн., про що складено акт від 29.07.2021 року №12608/10-36-18-13/41379563.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.09.2021 №0209561813, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за 2020 рік на суму 41535,00 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що операції позивача не є контрольованими в розумінні підпункту 39.2.1.7 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, тому у звітній декларації за 2020 рік позивач був зобов`язаний збільшити свій фінансовий результат на суму 30 відсотків вартості товарів реалізованих на користь нерезидентів зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що під час розгляду справи, судом першої інстанції не надано оцінку доводам позивача, що камеральна перевірка проведена поза межами строку, передбаченого податковим законодавством.

З цього проводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно із абз.1 пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Обґрунтовуючи позицію про проведення перевірки поза межами строку, позивач посилається на те, що законодавцем встановлено строки проведення камеральної перевірки, які визначаються - протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації. У спірному випадку, як зазначає позивач, граничним строк подання декларації з податку на прибуток підприємств є 01.03.2021р., а фактично камеральну перевірку проведено лише 29.07.2021 року, тобто з порушенням строків для її проведення.

Відповідно до п.76.3 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Отже вказаною нормою визначено строки проведення камеральної перевірки, при цьому, дійсно як зазначає позивач, камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання.

Оскільки у спірному випадку камеральна перевірка проводилася з питань перевірки показників податкової декларації з податку на прибуток підприємств, то таку перевірку контролюючий орган мав повноваження провести з урахуванням строків, встановлених пунктом 76.3 статті 76 Податкового кодексу України.

Щодо доводів позивача, що порушено порядок проведення камеральної перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

В силу приписів пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Таким чином, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.

Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється.

Водночас, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 826/13195/16.

Як вбачається із акту перевірки від 29.07.2021 №12608/10-36-18-13/41379563 , при перевірці використано: податкову декларацію з податку на прибуток підприємств з додатками за 2020 рік, фінансову звітність малого підприємства за 2020 рік та бази даних ДПС України, іншу податкову інформацію (дані митних декларацій).

За результатами аналізу податкової та фінансової звітності з податку на прибуток за 2020 рік ТОВ «К-Кріоло» та на підставі митних декларацій за 2020 рік встановлено заниження фінансового результату на суму 230753,17 грн. по операціях з експорту харчових продуктів нерезидентами СООО "РОДАЛС-Т" (фактурна вартість експортованого товару становить 143444,1 грн.), SC "STAPINUL MESEI" SRL (фактурна вартість експортованого товару становить 547702,40 грн.), FIRMA "RODALS" SRL (фактурна вартість експортованого товару становить 78030.77 грн.), що становить 30% вартості товару, реалізованого нерезидентам, зареєстрованим у державі (Республіка Молдова), включеної до переліку держав (територій) , затвердженого КМУ відповідно до пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 статті 39 Податкового кодексу України (п.п. 140.5.5-1 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що для перевірки виконання позивачем вказаної норми одних показників податкової декларації недостатньо. Порядок визначення фінансового результату і податкових зобов`язань, а також достовірність та повнота їх нарахувань є предметом документальної перевірки відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що контролюючим органом 23.06.2021 року на адресу ТОВ «К-Кріоло» направлено запит №11001/12/10-36-1805 про надання інформації щодо дотримання норм пп.140.5.5-1 п.140.5. статті 140 Податкового кодексу України та запропоновано надати відомості щодо виконання процедур підтвердження суми витрат за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до статті 39 Податкового кодексу України, за якими Товариство переконалось, що ціна придбання товарів не перевищує їх ціну, визначену за принципом «витягнутої руки».

Позивачем надано відповідь на зазначений запит №31 від 19.07.2021 року, в якій зазначено, що оскільки запит не відповідає чинному законодавству України, у Товариства на підставі статті 19 Конституції України та частини 7 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України не виникає обов`язку його виконання. Зокрема зазначено, що письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом.

Також зазначено, що у 2020 році Товариство не застосовувало пункт 140.5.5-1 статті 140 Податкового кодексу України, оскільки операції з покупцями-резидентами Республіки Молдова не були контрольованими і Товариством встановлена відповідність умов операцій з такими покупцями принципу «витягнутої руки» за методом порівняльної неконтрольованої ціни.

Відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1045 Республіка Молдова входить до держави (території), у яких ставка податку на прибуток підприємств (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижча, ніж в Україні, або які надають суб`єктам господарювання пільгові режими оподаткування, або в яких особливості розрахунку бази оподаткування фактично дозволяють суб`єктам господарювання не сплачувати податок на прибуток підприємств (корпоративний податок) або сплачувати його за ставкою, на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні.

Законом України від 16.01.2020 № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-ІХ) пункт 140.5 статті 140 Кодексу доповнено новим підпунктом 140.5.5 прим. 1, відповідно до якого фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 ПК України), реалізованих на користь:

нерезидентів зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України;

нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого КМУ відповідно до підпункту «ґ» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Норми підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України застосовуються за результатами податкового (звітного) року.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пп.39.1.4 п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" проводиться за методами, визначеними пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств.

Аналізуючи зміст наведеної норми, Верховний Суд у постанові від 03.04.2020 у справі № 820/821/17 зазначив, що процедура підтвердження витрат за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» передбачає співставлення ціни (показника рентабельності) операції, передбаченої підпунктом 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України з ціною (показником рентабельності) у співставних неконтрольованих операціях, які здійснюються між непов`язаними особами. При цьому методологія проведення такого співставлення та застосування принципу «витягнутої руки» викладена у статті 39 Кодексу.

Так, залежно від того чи є операція контрольованою або неконтрольованою, платник податків зобов`язаний або подати звіт про контрольовані операції (зі складанням документації з трансфертного ціноутворення), або в будь-якій іншій формі підтвердити відповідність ціни рівню звичайних, у тому числі шляхом складання документації як єдиного документа, так і сукупності документів, але за процедурою, встановленою статтею 39 Податкового кодексу України.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до наказу МФУ від 10.03.2016 №344 «Про затвердження Порядку проведення перевірки з питань дотримання платником податків принципу "витягнутої руки"» перевірка з питань застосування принципу «витягнутої руки» проводиться в рамках документальної позапланової перевірки.

Таким чином, перевірити у позивача документи, які підтверджують суми доходів за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідач міг тільки під час проведення документальної перевірки.

Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідачем не було здійснено документальну позапланову перевірку з питань застосування принципу «витягнутої руки» у контрольованих операціях.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на доводи апелянта про те, що контролюючим органом не забезпечено права позивача на участь у процесі прийняття рішень за наслідками проведеної камеральної перевірки.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що позивачем 18.08.2021 року направлено до податкового органу заперечення на акт камеральної перевірки.

Відповідно до підпункту 86.7.2. статті 86 Податкового кодексу України, у разі отримання від платника податків у визначеному цим пунктом порядку заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень, контролюючий орган зобов`язаний повідомити платника податків про місце і час проведення розгляду матеріалів перевірки. Таке повідомлення надсилається платнику податків протягом двох робочих днів з дня отримання від нього заперечень та/або додаткових документів і пояснень, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не забезпечив реалізацію позивачем вказано права.

Незабезпечення відповідачем права позивача на участь у процесі прийняття рішень за наслідками проведеної перевірки та порушення порядку, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, по розгляду заперечень на акт перевірки мають наслідком визнання податкових повідомлень-рішень протиправними.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 01.04.2021 року у справі №810/1420/16.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20 лютого 2020 року (справа №826/17123/18) сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У сукупності наведеного, колегія суддів зазначає, що позивачем в апеляційному суді спростовані доводи та аргументи відповідача, надано належні, достатні та переконливі докази у підтримку своєї позиції, у зв`язку з чим колегія суддів знаходить правові підстави для скасування судового рішення першої інстанції.

За правилами статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини другої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Згідно частин першої, шостої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за подачу позовної заяви сплатив 2270,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3952 від 23.09.2021 року. За подачу апеляційної скарги на судове рішення позивачем сплачено - 3405,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5269 від 03.08.2022 року.

Отже, судовий збір в сумі: 5675,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок його бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію витягу з договору про надання правової допомоги від 22 вересня 2021 року, платіжне доручення №1920 від 27.09.2021 року на суму 10 000 тис. грн.

Колегія суддів зазначає, що згідно договору від 22.09.2021 року одна година роботи адвоката становить 1000 грн. Також у договорі зазначено, що гонорар адвоката становить 10000 тис. грн.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції не було подано заяви про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки Головним управлінням ДПС у Київській області не подавалось заперечень щодо витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та пропорційність таких витрат до предмета спору.

Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Кріоло» задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0209561813 від 13 вересня 2021 року, видане Головним управління Державної податкової служби у Київській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, код ЄДРПОУ 44096797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Кріоло» (08105, Київська область, Бучанський район, с. Горенка, вул.. Садова, 23, код ЄДРПОУ 41379563) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн.00 коп), а також за подання апеляційної скарги у розмірі 3 405 грн. (три тисячі чотириста п`ять грн. 00 коп).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, код ЄДРПОУ 44096797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Кріоло» (08105, Київська область, Бучанський район, с. Горенка, вул.. Садова, 23, код ЄДРПОУ 41379563) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя О.М.Оксененко