Ухвала

від 12.12.2022 по справі 640/31333/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2022 року

м. Київ

справа №640/31333/20

адміністративне провадження № К/990/15250/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Тацій Л.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу №640/31333/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) "Почайна-офіс" до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування окремих пунктів розділу "Містобудівні умови та обмеження", визнання протиправною бездіяльності, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 (ухвалено судом у складі: головуючого судді Іщука І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022 (колегія у складі: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Костюк Л.О.)

УСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ТОВ "Почайна-офіс" (далі також-позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також -Департамент містобудування, відповідач), в якому позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 1 розділу "Містобудівні умови та обмеження" містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції №1402 від 06.11.2019 в частині речення: "Граничну висоту об`єкта проектування прийняти відповідно до положень Генерального плану міста Києва з урахуванням державних будівельних норм h<27м" граничну висоту, об`єкта проектування визначити h <36,95м;

- визнати протиправними та скасувати абзац 1 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції №1402 від 06.11.2019 в частині визначення, що "Об`єкт проектування знаходиться в межах Центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови другої категорії, охоронній археологічній зоні, пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення " Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра", території пам`ятки археології ІХ-ХІІІ ст. місцевого значення Культурний шар Подолу, згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 №976, 16.07.1979 №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804";

- визнати протиправним та скасувати абзац 2 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції №1402 від 06.11.2019 в частині визначення "Виконати вимоги Законів України "Про охорону археологічної спадщини", "Про охорону культурної спадщини", рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 (із змінами)";

- визнати протиправним та скасувати абзац 3 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції №1402 від 06.11.2019 в частині визначення "Отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (Закон України "Про охорону культурної спадщини");

- визнати протиправним та скасувати абзац 14 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта реконструкції №1402 від 06.11.2019 в частині визначення, що: "Проектну документацію розробляти та затверджувати відповідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", Закону України "Про охорону археологічної спадщини";

- визнати бездіяльність Департаменту містобудування щодо ненадання відповіді на заяву Позивача від 6 листопада 2020р. №6/11/20 незаконною та зобов`язати Департамент містобудування внести зміни до Містобудівних умови та обмежень, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.11.2019р. шляхом:

- пункт 1 розділу "Містобудівні умови та обмеження" викласти в редакції "Визначити граничну висоту об`єкта проектування h < 36,95м.";

- виключити абзаци 1-4 пункту 5 Містобудівних умов та обмежень в редакції: "об`єкт проектування знаходиться в межах Центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови другої категорії, охоронній археологічній зоні, пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра", території пам`ятки археології ІХ-ХІІІ ст. місцевого значення Культурний шар Подолу, згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народній депутатів від 10.10.1988 №976, 16.07.1979 №920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.";

- "виконати вимоги Закону України "Про архітектурну діяльність". Закону України "Про охорону культурної спадщини". Закону України "Про археологічну спадщину", розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.05.2006 №817, постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 (із змінами)";

-"Дозвіл на виконання робіт отримати згідно чинного законодавства в разі необхідності (Закон України "Про охорону культурної спадщини")";

- в абзаці 14 пункту 5 Містобудівних умов та обмежень виключити вимогу щодо необхідності розглядати проектну документацію та затверджувати таку документацію відповідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", Закону України "Про охорону археологічної спадщини".

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив про безпідставність обмеження відповідачем в оскаржуваних Містобудівних умовах та обмеженнях умовної висоти об`єкта будівництва на рівні 27м. Зокрема, ТОВ "Почайна-офіс" зазначає, що Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, встановлює обмеження висоти будівель на рівні - не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі, з метою відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико- культурної спадщини та історичного ландшафту, саме для об`єктів, які розташовані в Центральній планувальній зоні.

Також позивач вказував, що межі та режими використання історичних ареалів міста Києва не затверджені Міністерством культури України, як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як того вимагають положення статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318. На думку позивача, Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, не є науково-проектною документацією у розумінні приписів пункту 12 Порядку № 318, а тому не може вважатись належним документом із затвердження меж історичних ареалів міста Києва. Разом з тим, позивач стверджує, що план зонування території (зонінг) міста Києва (зокрема проект зонінгу Центральної планувальної зони) не затверджений Київською міською радою, як того вимагають положення статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". На підставі викладеного, позивач посилається на безпідставність віднесення ділянки проектування (адреса розташування земельної ділянки: м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44) до центральної планувальної зони, історичного ареалу, зони регулювання другої категорії, охоронної археологічної зони, меж пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра. Також позивач вважає необґрунтованими положення Містобудівних умов та обмежень щодо необхідності отримання висновку Інституту Археології НАН України, оскільки земельна ділянка по вулиці Почайнинська, 38/44 у Подільському районі м. Києва не знаходиться в зоні охорони пам`яток культури м. Києва, а відтак така вимога є протиправною.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 позов ТОВ "Почайна-офіс" задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, а також станом на момент розгляду судом першої інстанції даної справи, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України "Про охорону культурної спадщини", з урахуванням приписів Порядку №318, належним чином не затверджені то відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі в адміністративну" по вул. Почайнинська, 38/44 у Подільському районі міста Києва, знаходиться в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, а отже оскаржувані пункти "Містобудівні умови та обмеження" підлягають скасуванню.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 08.02.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 скасував у частині пункту 8 резолютивної частини та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "Почайна-офіс". В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 залишено без змін.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних пунктів містобудівних умов та обмежень, але дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання Департаменту містобудування внести зміни до Містобудівних умови та обмежень, задоволенню не підлягають, оскільки відносяться до дискреційних повноважень відповідача.

У червні 2022 року Департамент містобудування звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022.

Заявник у касаційній скарзі просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах скарги відповідач зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, порушені норми процесуального права, як на підставу касаційного оскарження посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у цьому судовому рішенні, як зазначає відповідач, до повноважень Міністерства культури України, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій, видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них

Заявник касаційної скарги також вказує, що згідно Витягу з Містобудівного кадастру об`єкт проектування знаходиться в межах Центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання другої категорії, охоронній археологічній зоні, пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра", території пам`ятки археології ІХ-ХІІІ ст. місцевого значення "Культурний шар Подолу". Міністерство культури та інформаційної політики України погодило історико-архітектурний опорний план міста Києва, затвердивши режими використання території історичних ареалів, з аналізу якого вбачається, що спірний об`єкт проектування знаходиться в межах історичного ареалу.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Почайна-Офіс" просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 04.07.2022 поновлено Департаменту містобудування строк на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду від 09.06.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022. Касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк на усунення недоліків.

У строк, встановлений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Верховний Суд ухвалою 02.08.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту містобудування.

Колегія суддів перевірила наведені в касаційній скарзі обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, проаналізувала постанову Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, висновки якої, на думку скаржника, не враховано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, вивчила зміст оскаржуваних судових рішень і дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС України презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Проте аналіз зазначеної Департаментом містобудування постанови Верховного Суду, на яку зроблено посилання у касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваних судових рішень не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах правовідносини у яких є подібними.

Так, у справі, на судові рішення в якій подано касаційну скаргу, спірним є застосування Департаментом містобудування обмежень, передбачених для забудови (реконструкції) об`єкта на земельній ділянці, розташованій у межах території історичного ареалу та центральної планувальної зони міста Києва.

Судами у цій справі встановлено, що станом на дату видання Містобудівних умов та обмежень №1402 від 06.11.2019 відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України "Про охорону культурної спадщини", з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином не затверджені.

Понад це, як слідує з оскаржуваних у цій справі рішень, судами застосована правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №813/4993/15 про те, що відповідно до частини другої статті 32 Закону України від 08.06.2000 № 1805-III "Про охорону культурної спадщини" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. Згідно з пунктом 12 Порядку № 318 визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, дійшов висновку Верховний Суд також у постанові від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18.

Так, у справі № 640/21505/18, проаналізувавши норми статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та положення Порядку №318, колегія суддів дійшла висновку, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Водночас, докази того, що науково-проектна документація щодо меж історичного ареалу м. Києва затверджена відповідно до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, відсутні, що, у свою чергу, свідчить про недоведеність розташування земельна ділянка у межах Центрального історичного ареалу.

Аналогічна позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/5755/17, від 18.01.2022 у справі № 640/7411/20, де Суд також дійшов висновку, що межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури України не затверджені.

Щодо віднесення Департаментом містобудування об`єкта будівництва (реконструкції) до Центральної планувальної зони м. Києва, суди у цій справі встановили наступне.

Згідно інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php, 20.09.2012 Київською міською радою прийнято рішення № 69/8353, яким вирішено розробити План зонування території центральної планувальної зони міста Києва та інших частин міста, проект розміщення першої черги будівництва та подати на затвердження до Київської міської ради в установленому порядку, забезпечивши узгодженість містобудівної документації з Генеральним планом м. Києва.

13.11.2013 Київською міською радою прийнято рішення №518/10006 про затвердження Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві.

Відповідно до розділу 1 Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у місті Києві, на момент прийняття Київською міською радою вказаного рішення, відсутні затверджені плани зонування територій та детальні плани територій.

На офіційному веб-сайті Департаменту містобудування за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php розміщено проект Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва, розроблений КО "Київгенплан", на підставі рішення Київської міської ради № 69/8353 від 20.09.2012.

Проте, на момент видання Містобудівних умов та обмежень №1402 від 06.11.2019, План зонування території центральної планувальної зони міста Києва не затверджений Київською міською радою, як це передбачено положеннями частини восьмої статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

З огляду на викладене, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав вважати, що земельна ділянка, розташована по вул. Почайнинська, 38/44, у Подільсокому районі міста Києва, знаходиться в центральній планувальній зоні міста Києва, через що, у позивача також відсутній обов`язок дотримуватись обмежень в частині граничної висоти будівель, встановлених для центральної планувальної зони Генеральним план м. Києва, який в силу закону не є актом, що визначає межі та режим використання історичних ареалів населених місць.

Крім того, судами досліджені обставини щодо висновків Департаменту містобудування про розташування об`єкту проектування в межах історичного центру міста, загальноміського центру, центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови другої категорії, в охоронній археологічній зоні, пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра", "Культурний шар Подолу" та встановлено наступне.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 "Про уточнення меж історико- культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії культури в м. Києві" внесені зміни в додатки до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 №920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м.Києві", виклавши їх новій редакції (додатки 1, 2).

У пункті 1.3 Додатку 1 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 серед архітектурних заповідників зазначено обриси Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", зокрема, визначено, що до складу заповідника входять комплекси пам`яток історії та культури в межах історичного центру міста з історичним природним ландшафтом: пл. Поштова (без її включення), лінія фунікулера (без його включення), пл. Михайлівська, вул. Велика Житомирська (з включенням забудови обох сторін), пров. Киянівський (з включенням забудови обох сторін), вул. Смирнова-Ласточкіна, вул. Верхній Вал, вул. Набережно-Хрещатицька, Поштова площа; комплекс пам`яток архітектури Покровського монастиря в межах історичної території; пам`ятники Володимира та Магдебурзького права, а в п.2.1.2. цього додатку серед охоронних зон зазначено: район Подолу в межах: Поштова площа, схили Старокиївської гори, схили Замкової гори, вул. Верхній Вал, вул. Нижній Вал, вул. Набережно-Хрещатицька.

Територія та межі названих вулиць та площ у своїй сукупності складають єдине архітектурне ціле, а території, які знаходяться поза межами вказаних вулиць, лежать поза охоронною археологічною зоною.

Таким чином, суди попередніх інстанцій встановили, що земельна ділянка об`єкту будівництва по вулиці Почайнинській, 38/44 у Подільському районі міста Києва знаходиться поза межами історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" та охоронної археологічної зони, адже вулиці Верхній Вал та Нижній Вал є граничними обрисами історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" та охоронюваної зони, а земельна ділянка по вул. Почайнинській, 38/44 у Подільському районі міста Києва не входить до охоронюваної зони, наведеної в Схемі меж Архітектурних охоронних зон затвердженої додатком №1 до Розпорядження Київської міської державної адміністрації №979 від 17.05.2002.

Понад це, суди також встановили, що на момент прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 та рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, яким визначено зовнішні обриси охоронних зон та архітектурних заповідників, частиною другою статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" було унормовано, що порядок визначення меж та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією та затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Водночас, відповідна науково-проектна документація ні на момент ухвалення розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 та рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, ні на момент видачі Містобудівних умов та обмежень № 449 від 12.05.2020, не затверджена.

Виходячи з фактичних обставин, встановлених у цій справі, суди дійшли висновку про те, що згідно з нормою статті 32 Закону №1805-111, саме лише віднесення певної території до зони охорони пам`яток, без визначення меж та режимів використання цієї зони відповідною науково-проектною документацією та без їх затвердження відповідним органом охорони культурної спадщини, не наділяє тим обсягом правового захисту, що передбачений чинним законодавством для зон охорони пам`яток.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 по справі № 826/9175/18 дійшов аналогічного висновку, зазначивши про те, що віднесення певної території до зони охорони пам`яток без визначення меж та режимів використання цієї зони відповідною науково-проектною документацією та без їх затвердження відповідним органом охорони культурної спадщини, не наділяло її тим обсягом правового захисту, що передбачений чинним законодавством для зон охорони пам`яток.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979 "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 "Про уточнення меж історико- культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії культури в м.Києві" не ставить до забудовників та проектувальників конкретних вимог.

Крім того, частиною 3 статті 7 Закону України "Про архітектурну діяльність" визначено, що проектна документація на будівництво об`єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами охорони культурної спадщини, державної санітарно-епідеміологічної служби і природоохоронними органами.

З викладеного суди дійшли висновку про те, що обмеження, застосовані Департаментом містобудування до об`єкту проектування позивача, є безпідставними та підлягають скасуванню.

Тоді як, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/12524/18, на висновки, викладені у якій посилається заявник касаційної скарги, спір виник між товариством-замовником будівництва і Міністерством культури України про скасування припису про усунення порушень, які полягали у проведенні будівельних робіт на об`єкті будівництва, розташованого в безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об`єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, без погодження з Міністерством культури України.

У цій справі, Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої до повноважень Міністерства культури України, крім іншого, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій, видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них.

Також у справі №826/12524/18 судами було встановлено, що об`єкт будівництва розташований в межах зони охоронної (буферної) зони об`єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а спірні правовідносини стосувались саме повноважень Міністерства культури України щодо вжиття охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних на такому об`єкті.

Колегія суддів вважає за потрібне відзначити, що відповідно до статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та положення Порядку №318, межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Водночас, відповідно до абзацу 24 статті першої Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт всесвітньої спадщини є об`єктом культурної спадщини, який включений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (далі - Конвенція).

Правовий статус об`єкта всесвітньої спадщини визначений у статті 37-2 Закону України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до частини 1 якої об`єкт всесвітньої спадщини має правовий статус пам`ятки національного значення з урахуванням особливостей, встановлених Конвенцією, цим Законом і планом управління об`єктом всесвітньої спадщини.

Відповідно до пункту 2 статті 11 Конвенції на підставі переліків, що подаються державами згідно з пунктом 1, Комітет складає, поновлює і публікує список цінностей культурної і природної спадщини (під назвою "Список всесвітньої спадщини"), як вони визначені у статтях 1 і 2 цієї Конвенції, які, на його думку, мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв.

Отже, об`єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, його межі та буферна зона визначаються у відповідності до "Списку всесвітньої спадщини", порядок визначення та затвердження таких меж і режимів їх використання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (абз. 3 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Тоді як, зокрема, межі та режими використання історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини (абз. 3 ч. 3 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що правовідносини у справі, в якій оскаржені рішення, та правовідносини у справі №826/12524/18, у якій ухвалено постанову Верховного Суду від 21.08.2019 не є подібними, що виключає касаційний перегляд оскаржуваної постанови апеляційного суду з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Висновки Верховного Суду у постанові, на яку в касаційній скарзі зроблено посилання в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не є іншими, ніж висновки викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

Інше вирішення судом апеляційної інстанції спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду справи № №826/12524/18 обумовлено іншим складом обставин у справі та оцінкою доказів. Сформовані Верховним Судом правові позиції щодо застосування правових норм при розгляді справ цієї категорії повинні враховуватися судом відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС Українистосовно встановлених обставин у справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене, керуючись статтями 345, 339 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Почайна-офіс" до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування окремих пунктів розділу "Містобудівні умови та обмеження", визнання протиправною бездіяльності, з підстав, встановлених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л.В. Тацій

Судді: А.Ю. Бучик

С.Г. Стеценко