Постанова

від 20.09.2022 по справі 908/2225/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2022 р. Справа№ 908/2225/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 20.09.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 (повний текст рішення складено та підписано 20.12.2021)

у справі № 908/2225/21 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ультра Ойл»

до Запорізької обласної державної адміністрації

про припинення акту постійного користування та зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

30.07.21 до Господарського суду Запорізької області від товариства з обмеженою відповідальністю "УЛЬТРА ОЙЛ" надійшла позовна заява за вих. від 23.07.21 № 194/07 до Запорізької обласної державної адміністрації про припинення акту постійного користування та зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.08.2021 вирішено передати справу №908/2225/21 за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що:

- у зв`язку з припиненням державного підприємства ПАТ "Азмол", припинення всіх прав та обов`язків цього суб`єкта господарювання , Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою фактично втратив свою чинність та підлягає визнанню його припиненим;

- позивачем було надіслано ан адресу відповідача проект Договору оренди, згідно з Типовою формою договору оренди, яка затверджена Постановою КМ України № 220 від 03.03.2004 року із змінами та доповненнями;

- відповідач своїм листом 04878/08-40 від 09.06.21 виставив вимоги щодо встановлення в договорі оренди орендної ставки в розмірі 12% річних від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки;

- позивач вважає такі вимоги Запорізької ОДА стосовно встановлення в договорі оренди розміру орендної ставки в розмірі 12% безпідставними, незаконними, та такими, що містять ознаки дискримінаційних дій у відношенні позивача в порівнянні до інших землекористувачів, які орендують ділянки промислового цільового призначення, розташовані в межах населеного пункту - міста Бердянськ, та порушують його права в частині володіння, користування та розпорядженням нерухомим майном, яке знаходиться на території вищевказаної земельної ділянки і що відповідач своїми діями порушує земельне законодавство та ухиляється від укладання договору оренди, який є типовим і підлягає обов`язковому укладанню, тому що об`єкт нерухомості має спільну юридичну долю з земельною ділянкою, на якій він розташований.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував повністю, посилаючись на те, що:

- товариству було запропоновано встановити розмір відсотка орендної ставки за користування земельною ділянкою площею 54,5239 га, кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, яка розташована за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 2 у м. Бердянськ, Запорізької області, у розмірі 12% від її нормативної грошової оцінки;

- без дотримання встановленої законом процедури, вирішення питань стосовно припинення акту постійного користування та зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки, на тих умовах, на яких запропонував позивач, без узгодження істотних умов з іншою стороною - є неможливим та є втручанням у виключну компетенцію державного органу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 позов задоволено повністю:

- визнано припиненим право Публічного акціонерного товариства "Азовські мастила і оливи" постійного користування земельною ділянкою площею 54,5239 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, оформлене державним актом на право постійного користування землею серії ЯЯ 9122909 виданим 15.10.2009;

- зобов`язано Запорізьку обласну державну адміністрацію внести відповідні відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язано Запорізьку обласну державну адміністрацію укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" договір оренди земельної ділянки, що розташована за адресою:71100, Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, 2, кадастровий номер: 2310400000:10:007:0003, площею 54, 5239 га в редакції Позивача;

- стягнуто з Запорізької обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" судовий збір у розмірі 6 810,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- при зверненні на адресу Запорізької обласної ради № 52/07 від 15.02.2021, та направленні проекту договору оренди, Товариством долучалась копія рішення вісімдесят третьої (позачергової) сесії Бердянської міської ради № 4 від 14 липня 2020 року про встановлення ставок плати за землю на 2021 рік, яке розміщено на сайті Бердянської міської ради, і становить для даного виду цільового призначення земельних ділянок (промисловості) 1,5% річних у відповідності до положень ст.284 ПКУ;

- ставки оренди встановлені вищенаведеним рішення для земель промисловості, незалежно від особи орендаря, і ставлять в рівне положення будь-кого з суб`єктів господарювання - промисловців , що відповідає також положенням законодавства України щодо недопустимості дискримінації та сприянню розвитку конкуренції, заборони вчиняти будь-які неправомірні дії, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію;

- нормативну грошову оцінку земельної ділянки проведено, та на підставі Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки № 1222/206-21 від 12.02.2021 року, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 236 453 797,13 (двісті тридцять шість мільйонів чотириста п`ятдесят три тисячі сімсот дев`яносто сім) гривень.;

- матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів оскарження в судовому порядку, визнання недійсним (незаконним) або скасування рішення Бердянської міської ради від 14.07.2020 №4 "Про встановлення ставок з орендної плати за землю", тобто вказане рішення є чинним, та є підставою для визначення розміру орендної плати та укладення Договору оренди землі;

- вимога про визнання припиненим державного акту на право постійного користування землею за своєю суттю є вимогою про визнання припиненим права постійного користування землею (припиненими правовідносин на підставі державного акту на право постійного користування землею);

- з урахуванням принципів, викладених в ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також приписів ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, способом захисту, який відповідає характеру порушення прав позивача, є визнання припиненим права Публічного акціонерного товариства "Азовські мастила і оливи" постійного користування земельною ділянкою площею 54,5239 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, яке оформлено державним актом на право постійного користування землею, серії ЯЯ 9122909 виданим 15.10.2009.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Запорізька обласна державна адміністрація 19.01.2022 звернулася безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №908/2225/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що:

- внаслідок неправильного застосування норм матеріального права (ст. 288 Податкового кодексу України, положень Земельного кодексу України в частині порядку передачі земельних ділянок в оренду, а також Законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про оренду землі» та порушення норм процесуального права (ст. 73 та ст. 86 Господарського процесуального кодексу України) суд першої інстанції дійшов до необгрунтованих висновків щодо зобов`язання облдержадміністрації укласти з товариством договір оренди земельної ділянки в редакції позивача, без узгодження істотних умов з іншою стороною, що порушує права держави в особі облдержадміністрації, як законного власника спірної земельної ділянки;

- згідно з пунктом 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Тобто, розмір орендної плати повинен узгоджуватися облдержадміністрацією та товариством;

- повноваження у Бердянської міської ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» розпоряджатися, у тому числі встановлювати розмір орендної плати для будь-яких земель державної власності, - відсутні, і рішення від 14.07.2020 № 4 «Про встановлення ставок з орендної плати за землю» повинно розповсюджуватися тільки на землі, які віднесені до комунальної власності;

- розмір орендної плати врегульовано положеннями пункту 288.5 ст. 288 ПК України, а саме встановлено мінімальний та максимальний граничний розміри річної суми платежу від нормативно грошової оцінки, і зважаючи, на принцип свободи договору, визначений Цивільним кодексом України, сторони не обмежені встановленням виключно мінімального рівня орендної плати у договорі, про що відповідач наголошував у адресованих позивачу листах від 18.08.2020 № 05585/08- 40, від 15.04.2021 №01776/08-40, від 24.05.2021 № 04358/08-40, а також зазначалось про відсутність обґрунтування товариством застосування найменшого розміру орендної плати для спірної земельної ділянки;

- вирішення судом самостійно питань, віднесених до виключної компетенції інших державних органів, як просив у своїй позовній заяві позивач - припинити право ВАТ «Азовські мастила і оливи» на користування земельної ділянки, а також зобов`язання облдержадміністрації укладання з позивачем договору оренди земельної ділянки без узгодження істотних умов з іншою стороною, що включає в себе не тільки ставку орендної плати за землю, є порушенням принципу правової дискреції.

Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

15.08.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що:

- органи місцевого самоврядування зобов`язані встановити розмір орендної плати за земельні ділянки як державної, так і комунальної власності на відповідній території, оскільки така орендна плата є складовою плати за землю, яка, у свою чергу, входить до складу місцевого податку на майно;

- місцеві ради, встановлюючи розмір орендної плати, не вправі виходити за межі, визначені Податковим кодексом;

- у договорі оренди повинна бути встановлена та оренда плата, розмір якої визначила місцева рада на своїй території;

- за таких обставин, доводи відповідача про те, що розмір орендної плати повинен становити 12% нормативної грошової оцінки - є необгрунтованим;

- навпаки, бездіяльність відповідача у питанні укладення договору оренди призводить до збитків місцевого бюджету, оскільки підставою для нарахування орендної плати є договір оренди (п. 288.1 ПК України), а його відсутність дозволяє позивачу лише сплачувати земельний податок за фактичне користування землею під власним нерухомим майном, який у 1,5 рази є меншим за орендну плату;

- обраний позивачем спосіб захисту є належним, так само, як і вимога про визнання договору укладеним у певній редакції.

Також, 16.09.2022 від позивача надійшли додаткові пояснення стосовно обраного позивачем способу захисту, наголошуючи на тому, що особливістю даного спору є те, що правовідносини оренди землі між позивачем та відповідачем не існували, а позивач прагне вперше встановити такі відносини у судовому порядку, а обраний ним спосіб захисту - є ефективним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №908/2225/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. з 25.01.2022 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 31.01.2022 у справі №908/2225/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 908/2225/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі № 908/2225/21.

21.02.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №908/2225/21.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 р. № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хв. 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 23 серпня 2022 року.

Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Відповідно до п. 2 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 № 10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" визнано таким, що втратили чинність, зокрема, пункт 1 наказу Голови суду від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану".

Разом з тим, головуючий суддя Тищенко О.В. перебувала у відпустці. Питання пов`язані з рухом апеляційної скарги вирішується після виходу судді з відпустки (30.05.2022).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 апеляційну скаргу Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №908/2225/21 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

05.07.2021 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. та судді Станіка С.Р. у відпустках, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується після виходу суддів з відпусток (18.07.2022).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 поновлено Запорізькій обласній державній адміністрації пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №908/2225/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №908/2225/21, зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №908/2225/21, розгляд справи призначено на 07.09.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" та Запорізької обласної державної адміністрації про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 20.09.2022.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 20.09.2022 з`явились представники учасників справи:

- від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ультра Ойл» - в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів;

- від Запорізької обласної державної адміністрації - в режимі відеоконференції поза в приміщенні Запорізького апеляційного суду.

Представник скаржника (відповідача) надав пояснення по справі та підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, постановою Господарського суду Запорізької області від 15.04.2015 у справі №908/3667/13 Публічне акціонерне товариство "Азовські мастила і оливи", скорочена назва - ПАТ "АЗМОЛ" (код ЄДРПОУ 00152365) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

У ході ліквідаційної процедури за результатами відкритого аукціону Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛЬТРА ОЙЛ", скорочена назва - ТОВ "УЛЬТРА ОЙЛ", код ЄДРПОУ 39125160 було придбано цілісний майновий комплекс ПАТ "АЗМОЛ", до складу якого увійшли об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, що перебували на праві постійного користування у ПАТ "АЗМОЛ" на підставі Актів на право постійного користування земельними ділянками, одним із об`єктів було:

- земельна ділянка, кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, площею 54,52 га розташована за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, 2 (Акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №122909 від 15 жовтня 2009 року).

Попереднім власником об`єкту нерухомості та землекористувачем було ПАТ "Азмол" (код ЄДРПОУ 00152365).

Арбітражний керуючий, ліквідатор ПАТ "АЗМОЛ" Персюк Сергій Володимирович, у відповідності до вимог ст.141 Земельного кодексу України, звертався до Запорізької обласної державної адміністрації із заявою про припинення права постійного користування вищезазначеними земельними ділянками, та припиненням дії Державних актів на право постійного користування земельними ділянками.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, юридична особа - ПАТ "Азмол" - припинена за судовим рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.03.2019 року по справі №908/3667/13, про що наявний відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб.

Земельна ділянка - кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, площею 54,52 га розташована за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, 2 , відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності", віднесена до земель державної форми власності, у зв`язку з тим, що на цій земельній ділянці були розташовані об`єкти нерухомості державного підприємства - ПАТ "АЗМОЛ", власником якого виступав Фонд державного майна України.

При цьому, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, земельна ділянка кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, площею 54,52 га розташована за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, 2, належить до державної форми власності, і у реєстрі містяться відомості про право постійного користування відповідною земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ122909, виданий 15.10.2009, за ПАТ «Азовські мастила і оливи» (ПАТ "АЗМОЛ" (код ЄДРПОУ 00152365)).

Позивач вказував, що ПАТ "Азмол" ліквідовано як юридичну особу, вказана особа не є власником об`єктів нерухомості, відповідно не користується земельними ділянками., а позивач намагався укласти договір оренди з власником земель - Запорізькою обласною адміністрацією, про що свідчать листи №№ 315/07 від 15.11.2018, №213 від 12.08.2019 , № 310 від 25.08.2020.

Також, позивач вказував, що Державний акт серії ЯЯ 9122909, виданий ВАТ "Азовські мастила і оливи" на земельну ділянку площею 54,5239 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0003 - не припинений, незважаючи на ліквідацію підприємства в 2019 році, що свідчить про бездіяльність з боку Запорізької обласної державної адміністрації. Із врахуванням фактичної та юридичної ліквідації юридичної особи, відповідно до п. в) частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, є беззаперечною підставою припинення права користування земельною ділянкою при припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

На переконанням позивача, у зв`язку з припиненням державного підприємства ПАТ "Азмол", припинення всіх прав та обов`язків цього суб`єкта господарювання, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою фактично втратив свою чинність та підлягає визнанню його припиненим в судовому порядку.

В свою чергу, позивачем до матеріалів позову було долучено:

- Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 243915589, відповідно до якого за позивачем на праві власності зареєстровано об`єкт нерухомого майна площею 115 710,4 кв.м. за адресою: Запорізька обл., м.Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 2, реєстраційний номер : 1015966623104;

- Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11.02.2021, сформований Міськрайонним управлінням у Бердянському районі та м.Бердянську ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки: кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, площею 54,52 га розташована за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, 2, складає 236453797,13 грн.

15.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ультра ойл" на адресу Запорізької обласної державної адміністрації було надіслано Заяву за вихідним № 52/07, щодо укладення договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2310400000:10:007:0003) площею 54,5239 га, за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого 2, в якому надав пояснення та документи, щодо підстав для укладення договору оренди.

Відповідач своїм листом 04878/08-40 від 09.06.21 повідомив позивача про те, що встановлення в договорі оренди орендної ставки в розмірі 12% річних від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки відповідатиме економічній обґрунтованості укладення такого договору.

Спір у справі виник між сторонами з огляду на те, що позивач вважає такі вимоги Запорізької ОДА безпідставними, незаконними, містять ознаки дискримінаційних дій у відношенні Позивача в порівнянні до інших землекористувачів, які орендують ділянки промислового цільового призначення, розташовані в межах населеного пункту - міста Бердянськ, та порушують його права в частині володіння, користування та розпорядженням нерухомим майном, яке знаходиться на території вищевказаної земельної ділянки і що Відповідач своїми діями порушує земельне законодавство та ухиляється від укладання договору оренди, який є типовим і підлягає обов`язковому укладанню, тому що об`єкт нерухомості має спільну юридичну долю з земельною ділянкою, на якій він розташований.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Загальний порядок укладання господарських договорів врегульований статтею 181 Господарського кодексу України, згідно з яким господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін і у випадку, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках; сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором; сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов`язана протягом 20 днів розглянути його та в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції (частини 1-5).

У paзі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей така згода згідно пункту 6 статті 181 Господарського кодексу України повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телефонограмами тощо).

Положеннями ч.ч. 3, 6 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він ґрунтований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною. У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов`язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. З ст. 6 Цивільного кодексу України).

Аналогічна позиція міститься у висновку Верховного суду України, викладеному у постанові від 10.01.2012 року №6-110цс12.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих Законів, а також договором оренди землі (ст.2 Закону України "Про оренду землі").

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства ( ст.13 Закону України "Про оренду землі").

Як визначено ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладання договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. (ч. 1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. (ч. 2). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. (ч. 3).

В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу Україні в підтвердження прийняття відповідним державним органом, який уповноважений розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності, тобто у даному випадку відповідачем, рішення про припинення постійного землекористування спірною земельною ділянкою ліквідованою юридичною особою, так не містять доказів прийняття відповідного рішення про надання позивачу права оренди відповідної земельної ділянки на чітких визначених умовах.

При цьому, доводи позивача про те, що особливістю даного спору є те, що правовідносини оренди землі між позивачем та відповідачем - не існували, а позивач прагне вперше встановити такі відносини у судовому порядку, а обраний ним спосіб захисту - є ефективним., судом апеляційної інстанції відхиляється з огляду на те, що наявність у позивача права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, дійсно породжує у позивача відповідні права щодо користування земельною ділянкою на якій таке майно розташоване, що узгоджується зокрема і з приписами ст. 120 Земельного кодексу України, так і з висновками у згадуваній позивачем постанові Верховного Суду від 04.06.2019 № 914/1925/18, проте, наявність у позивача права власності на нерухоме майно жодним чином не звільняє/не скасовує обов`язок позивача здійснити обумовлений законом обсяг дій стосовно реалізації набутого права, а саме: щодо оформлення у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою на певному майновому праві, зокрема, на праві оренди, з узгодженням усіх істотних умов такого користування, як цього вимагає ст. 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки, з відповідним обґрунтуванням зокрема і розміру, необхідного для обслуговування відповідного нерухомого майна); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Також, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Одним із істотних умов договору оренди землі є орендна плата за землю (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі").

Згідно статті 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Податковий кодекс України (далі - ПКУ), зокрема п.п. 288.4 та 288.5 ст. 288, встановлює, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але розмір платежу є регульованим відповідно до вищенаведених положень Податкового кодексу України - ставками, встановленими відповідними місцевими радами, на території яких розташовані дані земельні ділянки, і які в свою чергу є отримувачами орендної плати.

При зверненні на адресу Запорізької обласної ради № 52/07 від 15.02.2021, позивачем долучалась копія рішення вісімдесят третьої (позачергової) сесії Бердянської міської ради № 4 від 14 липня 2020 року про встановлення ставок плати за землю на 2021 рік, яке розміщено на сайті Бердянської міської ради, і становить для даного виду цільового призначення земельних ділянок (промисловості) 1,5% річних у відповідності до положень ст.284 ПКУ.

Відповідно до пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (п. 12.3. Податкового кодексу України).

До повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать (п.12.4 ПК України): встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом (п.12.4.1 ПК України); до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (п.12.4.3 ПК України).

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п. 12.3.4 ПК України).

Відповідно до п.12 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно з приписами ст.12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Дане рішення оприлюднено на офіційному сайті Бердянської міської ради https://bmr.gov.ua.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно з ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів оскарження в судовому порядку, визнання недійсним (незаконним) або скасування рішення Бердянської міської ради від 14.07.2020 №4 "Про встановлення ставок з орендної плати за землю", тобто вказане рішення є чинним, та є підставою для визначення розміру орендної плати та укладення Договору оренди землі, і враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині зобов`язання відповідача укласти з позивачем Договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2310400000:10:007:0003) площею 54,5239 га, за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого 2, виклавши його у відповідній редакції, яка передбачала (ст. 8 договору), що річна орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 1,5 % (однієї цілої п`яти десятих відсотка) від її нормативної грошової оцінки з урахуванням щорічної індексації на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 та підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України) та на підставі рішення вісімдесят третьої (позачергової) сесії Бердянської міської ради VІІ скликання від 14.07.2020 № 4 "Про встановлення ставок з орендної плати за землю ".

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає їх такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема вказаних приписів як Податкового кодексу України, так і ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Так, згідно підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України від 02.12.2010, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

Підпунктом 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що ПКУ визначає виключно певні граничні ставки орендної плати, але розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, адже це є істотною умовою договору оренди землі, і вказане узгоджується як з вищенаведеними приписами ПКУ, так і ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі". В свою чергу, наявні у матеріалах справи докази як окремо, так і в сукупності свідчать про те, що між сторонами спору не було узгоджено у встановленому порядку таку істотну умову договору оренди землі, як розмір орендної плати, і належних, допустимих та достатніх доказів такого узгодження - матеріали справи не містять, і позивачем таких доказів не було надано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Також, наявний в матеріалах справи Витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки № 1222/206-21 від 12.02.2021, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, згідно якого нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 236 453 797,13 (двісті тридцять шість мільйонів чотириста п`ятдесят три тисячі сімсот дев`яносто сім) гривень - є підставою для визначення відповідного грошового еквіваленту розміру орендної плати, проте, саме за тією ставкою, яка узгоджена між сторонами двосторонньо, та визначена/узгоджена сторонами у розмірі за ставкою, визначеною у відповідності до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 та підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, проте, як зазначалось вище, між сторонами спору не було узгоджено у встановленому порядку таку істотну умову договору оренди землі, як розмір орендної плати, і належних, допустимих та достатніх доказів такого узгодження - матеріали справи не містять, і позивачем таких доказів не було надано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Також, суд апеляційної інстанції встановив, що в договорі оренди позивачем було визначено умову, згідно якої в оренду передається земельна ділянка площею 54,5239 га з кадастровим номером 2310400000:10:007:0003), яка розташована за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, 2, строк оренди визначено у 25 років, проте, матеріали справи не містять також належних та допустимих доказів узгодження між сторонами вказаного об`єкту оренди саме у відповідному розмірі, і такий розмір земельної ділянки жодним чином не обгрунтовано позивачем в контексті своїх посилань стосовно необхідності отримання в оренду саме такого розміру земельної ділянки внаслідок розташування на ній нерухомого майна, належного відповідачу, саме ан відповідний строк. При цьому, дійсно, наявне у справі листування між сторонами свідчить про неузгодженість між сторонами стосовно ставки орендного платежу, проте, також наявне листування і не підтверджує узгодженість між сторонами інших істотних умов договору оренди, зокрема і строку оренди, розміру об`єкта оренди.

Також, суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, встановив, що позивач наголошував на тому, що 15.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ультра ойл" на адресу Запорізької обласної державної адміністрації було надіслано Заяву за вихідним № 52/07, щодо укладення договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2310400000:10:007:0003) площею 54,5239 га, за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого 2, в якому надав пояснення та документи, щодо підстав для укладення договору оренди.

При цьому, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача укласти відповідний договір оренди у редакції, яка викладена у прохальній частині позовної заяви, зазначив, що до вищевказаного листа був долучений проект договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2310400000:10:007:0003) площею 54,5239 га, за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого 2, і при розробці проекту Договору оренди, позивач керувався Типовою формою договору оренди, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 року із змінами та доповненнями.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає вказаний висновок суду першої інстанції таким, що суперечить приписам ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а відповідні посилання позивача у цій частині не були належним чином перевірені судом першої інстанції, проте, перевірка вказаних доводів є такою, що впливає на оцінку спірних правовідносин з огляду на наступне.

Так, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що у листі - заяві за вихідним № 52/07 від 15.02.2021, щодо укладення договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 2310400000:10:007:0003) площею 54,5239 га, за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого 2, міститься посилання на те, що до нього додається проект договору оренди земельної ділянки у двох екземплярах. Проте, позивачем ні матеріалів позову, ні до матеріалів справи не було надано належним чином засвідчений примірник договору, який ним було запропоновано до укладення у листі - заяві за вихідним № 52/07 від 15.02.2021, а отже, позивачем не було доведено в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України тих обставин, що запропонований до укладення договір оренди у листі - заяві за вихідним № 52/07 від 15.02.2021, відповідає примірнику договору, викладеному у прохальній частині позову.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції в порушення приписів ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України не було досліджено ні істотних умов договору оренди землі, визначених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», як запропонованих позивачем у листі - заяві за вихідним № 52/07 від 15.02.2021, так і викладених у проекті договору оренди у прохальній частині позову, а також не встановлено, чи узгоджено між сторонами відповідні істотні умови договору оренди землі, зокрема у частині першій наведеної статті:

- об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- дата укладення та строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять примірника запропонованого до укладення договору оренди у листі - заяві за вихідним № 52/07 від 15.02.2021, а також наявне у справі листування, зокрема листи позивача адресовані відповідачу (№ 119/07 від 29.04.2021, № 310/07 від 25.08.2020, № 315/07 від 15.11.2018) взагалі не містять відомостей про надсилання разом з ними проекту договору оренди землі у тій редакції, яка викладена в прохальній частині позову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що та редакція проекту договору оренди, яка викладена в прохальній частині позову - є спірною. При цьому, суд першої інстанції взагалі не дослідив вказаних обставин справи в контексті заявлених позовних вимог, зокрема і з урахуванням доводів про те, що відповідач відмовився від укладання запропонованої позивачем у листі - заяві за вихідним № 52/07 від 15.02.2021 редакції договору оренди, проте, матеріали справи не містять такого проекту договору, зокрема і підписаного саме позивачем.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені законом підстави для зобов`язання відповідача укласти договір оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем у позові редакції - відсутні, у зв`язку з чим вимоги позивача у цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про визнання припиненим Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ 9122909 виданий 15.10.2009 року ВАТ "Азовські мастила і оливи" на земельну ділянку площею 54,5239 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, - суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Так, матеріалами справи підтверджується, що постановою господарського суду Запорізької області від 15.04.2015 у справі №908/3667/13 Публічне акціонерне товариство "Азовські мастила і оливи", скорочена назва - ПАТ "АЗМОЛ" (код ЄДРПОУ 00152365) визнано банкрутом та те, що листом від 28.10.2017 арбітражний керуючий, ліквідатор ПАТ "Азмол" С.В.Персюк надав заяву про відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 54,5239 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0003.

В свою чергу, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Запорізькою обласною державною адміністрацією не прийнято рішення про припинення права постійного користування вказаною земельною ділянкою за адресою: Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого 2, а тому наявні підстави для припинення права Публічного акціонерного товариства "Азовські мастила і оливи" постійного користування земельною ділянкою площею 54,5239 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, яке оформлено державним актом на право постійного користування землею, серії ЯЯ 9122909 виданим 15.10.2009, оскільки вимога про визнання припиненим державного акту на право постійного користування землею за своєю суттю є вимогою про визнання припиненим права постійного користування землею (припиненими правовідносин на підставі державного акту на право постійного користування землею).

П. а) статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

В свою чергу, статтею 143 Земельного кодексу України визначено підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку, і до вказаних випадків не віднесено добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що припинення права користування земельною ділянкою відбувається виключно за рішенням відповідного органу, який здійснює функції держави у відповідних відносинах щодо користування земельною ділянкою державної форми власності, що є його визначеними законом дискреційними повноваженнями. В свою чергу, позивач заявляючи відповідні вимоги не довів належними засобами доказування, що саме такий обраний ним спосіб захисту по-перше, є ефективним в контексті спірних правовідносин, а по-друге, підлягає застосуванню як такий, що відновить певні права позивача, які він вважає порушеними.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про визнання припиненим Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ 9122909 виданий 15.10.2009 року ВАТ "Азовські мастила і оливи" на земельну ділянку площею 54,5239 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0003 - задоволенню не підлягає, оскільки прийняття відповідного рішення відноситься до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд не повинен вручатися у дискреційні повноваження відповідача та припиняти відповідне право поза межами процедури, визначеної законом.

Крім того, суд апеляційної інстанції, в контексті обраного позивачем способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine) , заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Здійснюючи судовий розгляд даної справи, апеляційний господарський суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, не призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача у такий спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - не є ефективним з огляду на вимоги наведених вище положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про припинення акту постійного користування та зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки в редакції позивача, викладеній у позові - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов задоволенню не підлягає за наведених у дані постанові підстав, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи (зокрема щодо дотримання позивачем визначеної законом процедури укладення договору оренди землі), за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (щодо погодження істотних умов договору оренди землі як підстави для укладення договору, та наявності підстав для припинення акту в контексті ефективності способу захисту), з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", ст. 15, 16, ч.ч.1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288, підпункту 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, ст.ст. 120, 123, 124, 134, 141 Земельного кодексу України) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю, за наведених у даній постанові підстав.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- судовий збір за подачу позову покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРА ОЙЛ»;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРА ОЙЛ» на користь Запорізької обласної державної адміністрації підлягають стягненню: 10 215 (десять тисяч двісті п`ятнадцять) грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №908/2225/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 у справі №908/2225/21 скасувати.

3. Прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ультра Ойл» до Запорізької обласної державної адміністрації про:

- визнання припиненим право Публічного акціонерного товариства «Азовські мастила і оливи» (код ЄДРПОУ 00152365) постійного користування земельною ділянкою площею 54,5239 га кадастровий номер 2310400000:10:007:0003, оформлене державним актом на право постійного користування землею серії ЯЯ 9122909 виданим 15.10.2009;

- зобов`язання Запорізьку обласну державну адміністрацію (проспект Соборний, 164 м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 00022504) внести відповідні відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язання Запорізьку обласну державну адміністрацію (проспект Соборний, 164 м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 00022504) укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ультра Ойл» (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Глинки, 7 оф.1133, код ЄДРПОУ 39125160, Поштова адреса: 71100, Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого 2) договір оренди земельної ділянки, що розташована за адресою:71100, Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Ярослава Мудрого, 2, кадастровий номер: 2310400000:10:007:0003, площею 54, 5239 га в редакції позивача.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛЬТРА ОЙЛ» (49027, м. Дніпро, вул. Глинки, 7, офіс 1133; ідентифікаційний код 39125160) на користь Запорізької обласної державної адміністрації (69107, Запорізька обл., м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 164; ідентифікаційний код 00022504) 10 215 (десять тисяч двісті п`ятнадцять) грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу по справі № 908/2225/21 доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.12.2022 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

Ю.Б. Михальська