Постанова
від 23.11.2022 по справі 911/404/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2022 р. Справа№ 911/404/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022

у справі № 911/404/21 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Поліської селищної ради (відповідач - 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" (відповідач - 2)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок"

про визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Філіпенко О.І.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Пеньков О.Ю.;

від відповідача-2: Лукашевич С.М.;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА, позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Поліської селищної ради (далі - селищна рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" (далі - ТОВ "Світанок Полісся", відповідач-2) про визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, відповідно до якої просить суд:

- визнати недійсним рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 843-53-VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013, укладений 15.07.2020 між Радинською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся";

- скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. від 20.07.2020 за індексним номером 53196615;

- усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 212,2987 га лісового фонду з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Державному підприємству "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс".

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві власності, а тому Радинська сільська рада не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на неї та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ "Світанок Полісся". Зазначене товариство не є правонаступником КСП "Світанок"; з припиненням КСП "Світанок" його право користування земельною ділянкою згідно державного акту на право постійного користування припинилося, надання земельної ділянки на користь ТОВ "Світанок Полісся" відбулося із порушенням вимог земельного законодавства щодо непроведення земельних торгів у формі аукціону та без затвердження проекту землеустрою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.02.2021 до участі у справі №911/404/21 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" (далі - ДП "СЛП "Київоблагроліс", третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.10.2021 до участі у справі №911/404/21 залучено Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Світанок" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" (далі - СТОВ "Світанок", третя особа-2).

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з недоведеності прокурором факту неправомірності та безпідставності проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою Радинської сільської ради та розпорядження нею на користь ТОВ "Світанок Полісся" у спосіб укладення договору оренди щодо земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності, що свідчить про відсутність у Київської обласної державної адміністрації права розпоряджатись вказаною земельною ділянкою згідно вимог ст. 122 Земельного кодексу України; встановивши, що спірна земельна ділянка до державної власності не відноситься, право держави в особі Київської обласної державної адміністрації не є порушеним та таким, що потребує судового захисту.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що землі лісового фонду, що перебували у постійному користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі КСП "Світанок", передано в постійне користування Поліському спеціалізованому державному агролісогосподарському підприємству, правонаступником якого є ДП "СЛП "Київоблагроліс" на підставі рішень Радинської сільської ради від 14.02.2000 № 10 та Поліської районної ради Київської області від 28.12.2001; матеріалами лісовпорядкування Поліського спеціалізованого державного агропромислового підприємства за 2003 рік підтверджується розташування спірної земельної ділянки у межах кварталів 6, 7 Поліського агролісництва; згідно інформації, наданої Виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект", за матеріалами лісовпорядкування 2019 року спірна земельна ділянка відноситься до земель, які перебувають в постійному користуванні Поліського лісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс". Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її перебування в постійному користуванні у ДП "СЛП "Київоблагроліс".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/404/21; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

16.06.2022 матеріали справи №911/404/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

04.07.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 поновлено Заступнику керівника Київської обласної прокуратури пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 17.08.2022; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідач-2 скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-2 вказував на те, що Поліська селищна рада є законним розпорядником спірної земельної ділянки; статутом ТОВ "Світанок Полісся" підтверджується, що вказане товариство є правонаступником СТОВ "Світанок", яке, у свою чергу, є правонаступником КСП "Світанок"; прокурором не надано суду доказів державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, а відтак до здійснення такої реєстрації сільська рада може надати таку земельну ділянку в оренду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 у пункті 3 резолютивної частини ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 року у справі № 911/404/21 виправлено описки.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2496/22 від 29.08.2022 у зв`язку перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів у відпустці з 26.08.2022 по 09.09.2022, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/404/21.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2022 апеляційну скаргу у справі № 911/404/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Чорногуза М.Г., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21, призначену на 31.08.2022 о 15:20 год, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 оголошено у розгляді справи № 911/404/21 перерву до 21.09.2022.

05.09.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21 відкладено на 02.11.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2022 розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21 відкладено на 23.11.2022.

09.11.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів.

У судове засідання 23.11.2022 позивач та треті особи не з`явилися, своїх уповноважених представників не направили, про місце, день та час розгляду даної справи повідомлялися належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що позивач та треті особи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 ГПК України, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 -IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третіх осіб, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи відсутність клопотань від останніх про відкладення розгляду справи, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для розгляду апеляційної скарги без заслуховування їх пояснень, з огляду на встановлені строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності представників позивача та третіх осіб.

У судовому засіданні 23.11.2022 прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представники відповідачів проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають рішення законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

23.11.2022 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на підставі державного акту від 22.05.2000 № ІІ-КВ 001203 у постійному користуванні Колективного сільськогосподарського підприємства "Світанок" перебувало на праві постійного користування 1256,6 га земель товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Радинської сільської ради Поліського району.

Рішенням Радинської сільської ради Поліського району Київської області від 29.05.2020 за № 801-51-УІІ надано дозвіл ТОВ "Світанок Полісся" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), які перебувають в КСП "Світанок" на підставі державного акту на право постійного користування землею від 22.05.2000 № ІІ-КВ 001203.

Рішенням Радинської сільської ради Поліського району Київської області від 15.07.2020 № 843-53-VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в ТОВ "Світанок Полісся"" затверджено технічну документацію та передано в оренду ТОВ "Світанок Полісся" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 терміном на 49 років на території Радинської сільської ради.

15.07.2020 між Радинською сільською радою Поліського району Київської області (орендодавець за договором) та ТОВ "Світанок Полісся" (орендар за договором) було укладено договір оренди землі (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець надає згідно рішення Радинської сільської ради від 15.07.2020 № 843-53-VII, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013, розташовану на території Радинської сільської ради Поліського району Київської області.

Згідно з п. 8 договору його укладено строком на 49 років.

Цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації права оренди в органах Державної реєстрації речових прав (пункт 36 договору).

На виконання умов договору сторонами складено акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у своє користування на 49 (сорок дев`ять) років земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 загальною площею 212,2987 га, які знаходяться на території Радинської сільської ради Поліського району Київської області.

20.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. від 20.07.20202 за індексним номером 53196615 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Радинською сільською радою права власності на земельну ділянку площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013, а також за ТОВ "Світанок Полісся" - права користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013.

Посилаючись на те, що оспорюване рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 843-53-VII та укладений на підставі рішення договір оренди земельної ділянки від 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ "Світанок Полісся" прийняті всупереч положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Лісового кодексу України та інших нормативно-правових актів, за відсутності відповідних правових підстав та порушують права та законні інтереси позивача, як належного власника земельної ділянки, а також вказуючи на безпідставність та неправомірність реєстрації державним реєстратором виконавчого комітету Березанської міської ради Бриковим О.С. права власності за Радинською сільською радою та права оренди за ТОВ "Світанок Полісся" на спірну земельну ділянку, позивач звернувся з даним позовом до суду. Крім того, прокурором заявлено вимогу про усунення перешкод у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування ДП "СЛП "Київоблагроліс", яка є похідною.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 7, 19 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Підставами для визнання акта незаконним (недійсним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як було зазначено вище, рішенням Радинської сільської ради Поліського району Київської області від 15.07.2020 № 843-53-VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в ТОВ "Світанок Полісся" затверджено технічну документацію та передано останньому в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 терміном на 49 років на території Радинської сільської ради.

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконним вказаного рішення Радинської сільської ради, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 326 Цивільного Кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно зі ст. 327 Цивільного Кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Згідно з пунктом е частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, в тому числі, землі лісогосподарського призначення.

Частинами 1, 2 статті 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

За змістом статті 3 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

Відповідно до статті 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Статтею 7 ЛК України унормовано, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до сттаті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

01.01.2013 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012, ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з ч. 4 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012 у державній власності залишаються а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Як встановлено місцевим господарським судом, на підставі державного акту від 22.05.2000 № ІІ-КВ 001203 у постійному користуванні КСП "Світанок" перебувало на праві постійного користування 1256,6 га земель товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Радинської сільської ради Поліського району.

Зазначений акт було видано на підставі рішення Поліської районної ради від 24.12.1999 № 67.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутнє рішення Поліської районної ради від 24.12.1999 № 67.

Листом від 19.10.2020 № 01-30/239 у відповідь на лист від 25.09.2020 № 15/3-30 вих.20 архівний відділ Поліської районної державної адміністрації Київської області повідомив, що в протоколах сесій Поліської районної ради Київської області за 1998-1999 не виявлено рішення про видачу державного акту на право колективної власності на землю Колективному сільскогосподарському підприємству "Світанок". У протоколі засідання VIII сесії Поліської районної ради ХХІІІ скликання від 24.12.1999 наявні рішення з №58-08-ХХІІІ по №66-08-ХХІІІ. Водночас, адміністрацією надано інформацію про наявність рішення Поліської районної ради за №67- ХХІІІ, яке датоване 28.02.2000 і має назву «Про утворення районної комісії з Всеукраїнського референдуму».

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Таким чином, з огляду на суперечність наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи лист Поліської районної державної адміністрації Київської області від 19.10.2020 № 01-30/239 про відсутність у протоколах сесій Поліської районної ради Київської області за 1998-1999 рішення про видачу державного акту на право колективної власності на землю Колективному сільскогосподарському підприємству «Світанок», а також наявності рішення за номером № 67 «Про утворення районної комісії з Всеукраїнського референдуму», яке не стосується акту від 22.05.2000 № ІІ-КВ 001203, колегія суддів вважає спростованим вищенаведеними доказами факт видачі зазначеного акту, відповідно до якого у постійному користуванні КСП "Світанок" перебувало на праві постійного користування 1256,6 га земель товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Радинської сільської ради Поліського району.

Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 № 1529/99 з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, відповідно до частини четвертої статті 13 та керуючись статтею 102 Конституції України постановлено Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно.

Водночас рішенням Радинської сільської ради від 14.02.2000 № 10 "Про надання в користування земель лісового фонду" Радинська сільська рада вирішила дати згоду на передачу в постійне користування Іванківському міжлісгоспу ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні у КСП "Світанок" на площі 909,3 га.

Також рішенням Поліської районної ради Київської області від 28.12.2001 № 161-17-ХХІІІ "Про землі лісового фонду Поліського району, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств" вирішено підняти клопотання перед Київською обласною радою про вирішення питання надання земельних ділянок лісового фонду реформованих колективних сільськогосподарських підприємств Поліського району у постійне користування Поліському спеціалізованому державному агролісогосподарському підприємству згідно з додатком.

Відповідно до переліку лісових угідь, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств Поліського району (додаток 1 до рішення від 28.12.2001 № 161-17-ХХІІІ) площа лісових угідь становить 901,4 га (Радинська сільська рада).

Отже, на виконання вказаних рішень, землі лісового фонду, що перебували у постійному користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, передано в постійне користування Поліському спеціалізованому державному агропромисловому підпрємству, правонаступником якого є ДП "СЛП "Київоблагроліс".

Листом від 03.08.2020 № 161 Радинська сільська рада Поліського району Київської області звернулася до ДП "СЛП "Київоблагроліс" з проханням не здійснювати господарську діяльність, в тому числі на земельній ділянці площею 212,2987 га кадастровий номер 3223588000:11:001:0013.

Разом з тим, листом від 02.09.2020 № 350/1 у відповідь на вказаний лист від 03.08.2020 № 161 ДП "СЛП "Київоблагроліс" повідомило, що земельна ділянка площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 накладається на землі лісогосподарського призначення, розташовані в кварталах 6,7 Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс", і площа накладання становить 170,0 га.

Крім того, листом від 02.09.2020 № 350 Виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект" надано фрагмент з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та межами їх виділів Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс" до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером 3223588000:11:001:0013.

Листом від 08.09.2020 № 10-10-0.331-11772/2-20 Головне Управління Держгеокадастру у Київській області повідомило, що відомості Товариством з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" до державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями не вносилися.

Листом від 28.09.2020 №376 ДП "СЛП "Київоблагроліс" надано копії картографічних матеріалів та викопіювання з таксаційного опису Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс". Також вказаним листом поінформовано, що підприємством згода на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 не надавалась.

Разом з тим, супровідним листом від 02.04.2021 № 157 Виробниче об`єднання "Укрдержліспроект" надало фрагменти з Публічної кадастрової карти України з нанесеною межею кварталів 4, 6, 7 Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс" і межами їх таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 та 2014 років та межею земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером.

При цьому колегією суддів встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 на Публічно-кадастровій карті України виглядає єдиним суцільним масивом лісових насаджень.

Відповідно до викладеної у ЄДРПОУ інформації, засновником ВО "Укрдержліспроект" є Державне агентство лісових ресурсів України, до видів діяльності ВО "Укрдержліспроект" належить надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, що, у свою чергу, свідчить про правомірність врахування наданої зазначеною особою інформації.

Відповідно до статті 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Згідно із статтею 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19), постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висвноку, що земельна ділянка (кадастровий номер 3223588000:11:001:0013) є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності та в постійному користуванні ДП "СЛП "Київоблагроліс".

Частинами 1, 2 статті 20 ЗК України визначено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

Відповідно до частин 1, 5 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За змістом статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Згідно з частиною 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Однак, як вбачається зі встановлених судовою колегією обставин справи, органом місцевого самоврядування приватній юридичній особі для потреб ведення товарного сільськогосподарського виробництва було відведено в оренду земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності.

При цьому відведення спірної земельної ділянки відбулося без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки, без зміни цільового призначення земельної ділянки, у тому числі без погодженням з Кабінетом Міністрів України, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення).

Водночас, в силу положень статті 122 ЗК України, належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту без зміни їх цільового призначення, фактично передачі в користування спірної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні ДП "СЛП "Київоблагроліс", є Київська обласна державна адміністрація.

Таким чином, у процесі розгляду справи колегією суддів встановлено, що оспорюване рішення від 15.07.2020 № 843-53-УІІ прийнято Радинською сільською радою Поліського району із порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, за відсутності відповідних правових підстав, тобто неуповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення, без попереднього вилучення земельної ділянки, а тому таке рішення порушує законні інтереси позивача в силу наведених обставин та доводів.

Крім того, колегія суддів зазначає про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ "Світанок Полісся" є правонаступником КСП "Світанок", виходячи з наступного.

Як вбачається з установчих документів СТОВ "Світанок", зареєстрованих 24.02.2000, долучених до матеріалів справи Вишгородскою районною державною адміністрацією: ТОВ створюється в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Світанок", с. Радинка, Поліського району (п. 1.3. Установчого договору); майно та майнові права ТОВ складаються з основних і оборотних фондів та майнових прав КСП, що передаються ТОВ в результаті реорганізації КСП в порядку правонаступництва по майну та майнових правах КСП. ТОВ в порядку правонаступництва несе відповідальність по боргових зобов`язаннях КСП. Обсяг зобов`язань, що переходять до ТОВ, визначаються даними роздільного балансу (п. 4.1. Установчого договору); ТОВ набуває права власності на частину землі КСП, пропорційну кількості переданих учасниками ТОВ земельних часток ТОВ набуває прав власності на земельну ділянку від КСП в порядку правонаступництва і відповідно до статей 17 (частина 2), 22 та 23 Земельного кодексу України (п. 5.1. Установчого договору).

Аналогічні положення містяться в Статуті СТОВ "Світанок", затвердженого 24.02.2000.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 по справі № 810/3563/13-а СТОВ "Світанок" було припинено та до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 12.08.2013 було внесено запис № 13371130010000910 про припинення СТОВ "Світанок" та призначення голови комісії з припинення.

Наразі, СТОВ "Світанок" перебуває в процесі припинення, процедура припинення не завершена.

Загальними зборами учасників СТОВ "Світанок", 04.04.2020 було прийнято рішення, оформлене протоколом № 07/04-01, про створення ТОВ "Світанок Полісся", як правонаступника СТОВ "Світанок", у зв`язку з припиненням його діяльності шляхом ліквідації на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2013.

Відповідно до частин 1, 3 статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у редакції, чинній до 01.01.2019) земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.

Частиною 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

26.04.2003 набрав чинності Закон України № 675-IV "Про внесення змін до Земельного кодексу України", яким пункт 8 розділу Х Земельного кодексу України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності ним Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу № 720/95).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації (пункти 5, 6 Указу № 720/95).

Викладені вище норми дозволяють констатувати, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України № 899-IV.

Статтями 1 та 2 Закону України № 899-IV визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Цим Законом повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.

За змістом частини 3 статті 13 Закону України № 899-IV невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17.

Водночас в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження або спростування обставин прийняття загальними зборами членів трудового колективу КСП "Світанок" рішення про розподіл спірних земельних ділянок між членами трудового колективу згідно із затвердженим списком.

Адже у разі, якщо члени трудового колективу правопопередників відповідача-2 застосували процедуру паювання до відповідної частини земель, що перебували у КСП "Світанок" на праві колективної власності, то наслідком реалізації цієї процедури є припинення права колективної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо спірних земельних ділянок.

Згідно зі статтями 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з пунктами 29, 30 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа; дані про юридичних осіб - правонаступників.

Разом з тим, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.11.2020 № 317817983757 щодо юридичної особи - ТОВ "Світанок Полісся" у розділі: Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є юридична особа: відомості відсутні.

Водночас у Розділі «Інформація для здійснення зв`язку» цього ж витягу зазначено, що ТОВ "Світанок Полісся" є правонаступником СТОВ "Світанок".

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відомості про те, що ТОВ "Світанок Полісся" є правонаступником СТОВ "Світанок" зазначені не у відповідному для цього розділі, а тому є неналежними та недопустимими доказами.

Водночас, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.01.2021 № 438767136678 щодо юридичної особи СТОВ "Світанок", у Розділі Дані про юридичних осіб - правонаступників СТОВ "Світанок": відомості відсутні.

До того ж, інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно відповідача-2 вказує, що 15.04.2020 проводилась реєстрація нової юридичної особи - ТОВ "Світанок Полісся".

Так, ЄДР є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб`єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.

Функція органів статистики щодо ведення ЄДР визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року № 499, далі - Положення про ЄДР).

Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Відповідно до пункту 15 Положення про ЄДР ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Отже, відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається.

За наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ "Світанок Полісся" є новоствореною юридичною особою, яку зареєстровано 15.04.2020, та якій присвоєно інший ідентифікаційний код.

Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації створення юридичної особи (у тому числі в результаті виділу, злиття, перетворення, поділу), крім створення державного органу, органу місцевого самоврядування, подаються такі документи: примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі створення юридичної особи в результаті перетворення або злиття.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати таким вимогам 2 передавальний акт (у разі злиття, приєднання, перетворення) та розподільчий баланс (у разі поділу або виділу) юридичної особи повинні відповідати вимогам, встановленим законом. Справжність підписів на передавальному акті та розподільчому балансі юридичної особи нотаріально засвідчується з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів, крім випадків, передбачених законом.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що згідно опису документів реєстраційної справи, які надавалися ТОВ "Світанок Полісся", примірники передавального акту державному реєстратору при створенні юридичної особи не надавались.

Як наголошував у судовому засіданні представник відповідача-2, Статут ТОВ "Світанок Полісся" містить інформацію стосовно того, що вказане товариство є юридичним правонаступником СТОВ "Світанок".

Втім, статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ТОВ "Світанок Полісся" є правонаступником СТОВ "Світанок".

Початок форми

Кінець форми

Отже, на переконання колегії суддів, реорганізація КСП "Світанок" шляхом перетворення у СТОВ "Світанок", а в подальшому у ТОВ "Світанок Полісся" не відбулася, оскільки 15.04.2020 було проведено реєстрацію нової юридичної особи - ТОВ "Світанок Полісся".

Також судова колегія не приймає в якості належного доказу у справі висновок експерта від 21.12.2021 №24548/21-41/37788-37792/21-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, виходячи з наступного.

Вказаний висновок був виконаний на замовлення відповідача-1 Поліської селищної ради та долучений до матеріалів справи.

Відповідно до чинного законодавства України суд вирішує спір та встановлює істину на основі всебічного з`ясування всіх суттєвих моментів спірних правовідносин та об`єктивного дослідження фактичних даних, що визначають наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Висновок експерта, за приписами ч.ч.1-3 ст. 98 ГПК України, - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно з частинами 1, 2, 5 та 6 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Як зазначається у висновку експерта, його підготовлено для подання до суду, при цьому відзначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

На вирішення експерта були поставлені наступні питання:

1. Визначити межі Поліської територіальної громади Вишгородського району Київської області та зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселенення станом на 21.07.2021?

2. Які землі Поліської територіальної громади Вишгородського району Київської області відносяться до земель лісогосподарського призначення станом на 21.07.2021?

3. Чи розміщені земельні ділянки з кадастровими номерами 3222050000:01:001:0111, 3222050000:01:001:0112, 3223588000:08:005:0001, 3223588000:11:001:0013, які знаходяться в постійному користуванні та оренді ТОВ "Світанок Полісся" в межах земель, які надавалися у постійне користування Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення МНС України відповідно до державного акта ІІ-КВ № 002872 від 30.05.1999?

4. Чи відповідає правовий статус земельних ділянок з кадастровими номерами 3222050000:01:001:0111, 3222050000:01:001:0112, 3223588000:08:005:0001, 3223588000:11:001:0013 (01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) вимогами законодавства та чи відносяться вони до земель лісового фонду України?

При цьому, у розпорядження експерта були надані: копія рішення Поліської селищної ради від 15.07.2021 №513-14-VIII на 1 арк; копія державного акта ІІ-КВ №002872 на 4 арк; копії картографічних матеріалів на 33 арк.

Як вбачається з висновку експерта, по четвертому питанню експерт дійшов висновку, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222050000:01:001:0111, 3222050000:01:001:0112, 3223588000:08:005:0001, 3223588000:11:001:0013 (спірна земельна ділянка) не відносяться до земель лісового фонду України.

До такого висновку експерт дійшов, виходячи з того, земельна ділянка, в тому числі, з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 належить до земель комунальної власності та знаходиться у постійному користуванні ТОВ "Світанок Полісся" відповідно до державних актів на право постійного користування землею в порядку правонаступництва.

Також експертом відзначено, що за даними технічної документації земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 за кодом КВЦПЗ віднесена до 01.01. «Для ведення товарного сільскогосподарського виробництва», категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, при цьому правовий статус земельної ділянки виникає за наслідками визначення координат поворотних точок її меж та державної реєстрації прав на неї з певним цільовим призначенням.

Також зазначено, що оцінка правового статусу земельних ділянок через інститут судової експертизи не може стосуватися питань права. Експерту заборонено вирішувати питання, які виходять за межі його спеціальних знань та з`ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламенттованих нормативно-правовими актами. При цьому, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

За таких обставин, оцінка правового статусу досліджуваних земельних ділянок може бути проведена з точки зору меж їхнього використання (перевірити відповідність фактичного використання земельної ділянки документації із землеустрою, документам, що підтверджують права на земельні ділянки); з точки зору їх цільового призначення (відповідність фактичного використання цільовому призначенню, визначеному документації із землеустрою та документами, що підтверджують права на земельні ділянки).

Експертом встановлено, що при аналізі вихідних даних, досліджувана земельна ділянка як згідно з державним актом, так і згідно з документацією із землеустрою, передбачена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також зазначено, що на час виготовлення державних актів (2000 рік) класифікації видів цільового призначення земель в актуальному розумінні не існувало. Водночас колективні сільськогосподарські підприємства були суб`єктами прав на землі сільськогосподарського призначення лише для одного виду використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим, як встановлено експертом під час проведення обстеження на місцевості - за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013, ознаки ведення діяльності не спостерігалися, межі земельної ділянки не виражені.

Щодо належності/неналежності земельних ділянок до земель лісового фонду, експертом зауважено наступне.

Відповідно до статей 76,77 Земельного кодексу України 1990 року землі лісового фонду (вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства) могли передаватися колективним сілськогсоподарським підприємствам для сілськогосподарських цілей, однак лише на правах тимчасового користування землею.

В даному випадку мова йде про право постійного користування землею (без заздалегідь установленого строку). Тобто первинно йшлося про землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з вихідними даними експертом встановлено, що ані зміна цільового призначення, ані зміна виду використання земельних ділянок не проводилася.

Одночасне перебування досліджуваних земельних ділянок у користуванні спеціалізованих підприємств для потреб лісового господарства також не встановлено.

Таким чином, експерт, виходячи з вихідних даних, дійшов висновку, що юридичні підстави відносити земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 до земель лісогосподарського призначення відсутні.

Отже, за висновком експерта, земельна ділянка з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 не відноситься до земель лісового фонду України та за категорією земель віднесена до земель сільськогосподарського призначення, а за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На переконання колегії суддів, до такого висновку експерт дійшов, аналізуючи технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ "Світанок Полісся" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Радинської сілської ради Поліського району Київської області, рішення щодо затвердження якої оспорюється у даній справі.

За змістом статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Разом з тим, як встановлено колегією суддів, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, що доведено прокурором належними та допустимими доказами, зокрема, листом від 02.09.2020 № 350/1 ДП "СЛП "Київоблагроліс", яким останнє повідомило, що земельна ділянка площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 накладається на землі лісогосподарського призначення, які розташовані в кварталах 6,7 Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс", площа накладання становить 170,0 га; фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеною межею кварталів 4, 6, 7 Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс" і межами їх таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 та 2014 років та межею земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером, наданими Виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект".

Однак, наведені документи у розпорядження експерту для експертного дослідження не надавались.

Як встановлено судом вище, 15.07.2020 між Радинською сільською радою Поліського району Київської області (орендодавець за договором) та ТОВ "Світанок Полісся" (орендар за договором) було укладено договір оренди землі (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець надає згідно рішення Радинської сільської ради від 15.07.2020 № 843-53-VII, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013, розташовану на території Радинської сільської ради Поліського району Київської області.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Таким чином, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція щодо обґрунтування порушеного права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 9901/14/20 (пункт 19), від 15.04.2020 у справі № 9901/580/19 (пункт 21), від 11.03.2020 у справі № 9901/590/19 (пункт 16) та у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 820/3018/17 (абзац 27), від 13.05.2020 у справі № 826/12446/18 (пункт 38).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що договір оренди землі від 15.07.2020 між Радинською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ "Світанок Полісся" укладено на підставі рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 843-53-VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)", яке підлягає визнанню недійсним, колегія суддів дійшла висвновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача про визнання договору оренди землі від 15.07.2020, укладеного між Радинською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ "Світанок Полісся", недійсним.

Крім того, колегія суддів зауважує, що договір оренди укладено 15.07.2020, тоді як державна реєстрація права власності Радинської сільської ради Поліського району Київської області на спірну земельну ділянку проведена 20.07.2020, відтак орендодавець передав в оренду орендареві спірну земельну ділянку за відсутності статусу власника земельної ділянки на момент укладення договору.

Крім того, позивач просив суд скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. від 20.07.2020 за індексним номером 53196615.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Згідно з п. 1) ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: право власності; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Порядок проведення державної реєстрації прав урегульований ст. 18 вказаного Закону, передбачав, зокрема, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав (частина 1 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Водночас, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Колегія суддів зазначає, що оспорюване прокурором право оренди у відповідача-2 виникло на підставі договору оренди землі від 15.07.2020, укладеного між Радинською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ "Світанок Полісся", який є недійсним, а реєстрація за відповідачем-2 у 2020 році відповідного права є такою, що здійснена без жодних правових підстав.

Водночас, реєстрація за відповідачем-1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 також є незаконною, оскільки, як встановлено судом вище, оспорювана земельна ділянка земель лісового фонду у постійного лісокористувача в установленому порядку не вилучалась і документи про це у справі відсутні.

Таким чином, апеляційний господарський суд, враховуючи, що записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були внесені щодо неіснуючого у відповідача-1 права власності та у відповідача-2 права оренди спірної земельної ділянки, на момент здійснення спірної державної реєстрації прав, були відсутні підстави для внесення реєстраційних записів, а тому вимоги про скасування таких записів є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

За встановлених колегією суддів обставин справи, вимога прокурора усунути перешкоди у здійсненні Київською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 212,2987 га лісового фонду з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської ОДА та у постійне користування Державному підприємству "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" є обгрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Щодо питання представництва прокурором інтересів держави в суді слід зазначити, що статтею 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Під час здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, вступати у справу, порушену за позовом іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження (ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених ч. 3 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру».

Поняття «інтереси держави» з огляду на процесуальний аспект та особливості такого виду представництва держави органами прокуратури свого часу аналізував Конституційний Суд України (рішення від 08.04.1999 № 3-рп/99 в справі № 1-1/99), зазначивши, зокрема, про те, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (абз. 2 п. 3 рішення).

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, подаючи до суду позов, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Зважаючи на вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 122 ЗК України вказано, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

В силу вказаних норм, розпорядником земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 є Київська обласна державна адміністрація.

Листом від 13.11.2020 № 15/3-193вих Київська обласна прокуратура звернулася до Київської ОДА з проханням повідомим, які заходи вживалися на захист інтересів держави з метою повернення у державну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013.

У відповідь на лист, Київська ОДА листом від 22.12.2020 № 01.1-14/3057 повідомила про відсутність можливості звернення до суду з відповідним позовом, у зв`язку із відсутністю грошових коштів для сплати судового збору.

Листом від 29.01.2021 № 15/1-90вих-21 Київська обласна прокуратура повідомила Київську ОДА про звернення до суду з даним позовом.

На переконання колегії суддів, за тривалої бездіяльності позивача, прокурором прийнято обґрунтоване рішення про застосування заходів представницького характеру в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ГПК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв`язку з чим апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21 - скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

З огляду на задоволення позову, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 у справі № 911/404/21 скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Поліської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" про визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 843-53-VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)".

5. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 212,2987 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013, укладений 15.07.2020 між Радинською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся".

6. Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. від 20.07.2020 за індексним номером 53196615.

7. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 212,2987 га лісового фонду з кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та у постійне користування Державному підприємству "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс".

8. Стягнути з Поліської селищної ради (вулиця Воздвиженська, будинок 84, Київська область, 07053, ідентифікаційний код 04361723) на користь Київської обласної прокуратури (бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код 02909996) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн 00 коп.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" (вулиця Миру, будинок 27, село Радинка, Поліський район, Київська область, 07024, ідентифікаційний код 33058246) на користь Київської обласної прокуратури (бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, місто Київ, 01601, ідентифікаційний код 02909996) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн 00 коп.

10. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання даної постанови.

11. Матеріали справи № 911/404/21 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.12.2022.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення23.11.2022
Оприлюднено14.12.2022
Номер документу107829364
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою щодо припинення права оренди

Судовий реєстр по справі —911/404/21

Ухвала від 07.06.2023

Господарське

Господарський суд Київської області

Колесник Р.М.

Ухвала від 31.05.2023

Господарське

Господарський суд Київської області

Колесник Р.М.

Ухвала від 10.05.2023

Господарське

Господарський суд Київської області

Колесник Р.М.

Ухвала від 09.05.2023

Господарське

Господарський суд Київської області

Колесник Р.М.

Постанова від 21.03.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 28.02.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 27.02.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 19.01.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 19.01.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Дроботова Т.Б.

Постанова від 23.11.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні