Постанова

від 21.03.2023 по справі 911/404/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/404/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокурора - Підяш О. С.,

позивача - Уляник Р. Б.,

відповідача - Лукашенко С. М., Пеньков О. Ю., Кротенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" та Поліської селищної ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 (судді: Мальченко А. О. - головуючий, Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) у справі

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Поліської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Світанок",

про визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська облдержадміністрація) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Поліської селищної ради (яка є правонаступником Радинської сільської ради Поліського району) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" (далі - ТОВ "Світанок Полісся") про:

- визнання недійсним рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 843-53-VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)";

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 212,2987 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0013, укладеного 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ "Світанок Полісся";

- скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О. С. від 20.07.2020, індексний номер 53196615;

- усунення перешкод у здійсненні Київською облдержадміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 212,2987 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0013 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської облдержадміністрації та у постійне користування Державному підприємству "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" (далі - ДП СЛП "Київоблагроліс").

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві власності, а тому Радинська сільська рада Поліського району не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на неї та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ "Світанок Полісся".

Прокурор зазначав, що з припиненням КСП "Світанок" його право користування земельною ділянкою згідно з державним актом на право постійного користування припинилося, а оскільки ТОВ "Світанок Полісся" не є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Світанок" (далі - КСП "Світанок"), надання відповідачеві земельної ділянки відбулося з порушенням вимог земельного законодавства, без проведення земельних торгів у формі аукціону та без затвердження проекту землеустрою.

1.3. Київська облдержадміністрація підтримала позовні вимоги прокурора, просила їх задовольнити, вказуючи на те, що спірна земельна ділянка входить до складу земель лісогосподарського призначення, є державною власністю, а тому Радинська сільська раді не мала повноважень на розпорядження такою земельною ділянкою, оскільки Київська облдержадміністрація та ДП СЛП "Київоблагроліс" не надавали дозвіл на вилучення та зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

1.4. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Світанок Полісся", заперечуючи проти її задоволення, вказувало не недоведеність прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідач зазначав про безпідставність тверджень прокурора щодо відсутності відносин з правонаступництва ТОВ "Світанок Полісся" після реорганізації КСП "Світанок", а також недоведеності прокурором факту перебування спірної земельної ділянки у користуванні ДП СЛП "Київоблагроліс" та приналежності її до земель лісового фонду.

1.5. Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2021 здійснено заміну відповідача у справі, а саме Радинську сільську раду Поліського району замінено належним відповідачем - Поліською селищною радою.

1.6. Поліська селищна рада у відзиві на позовну заяву зазначала, що спірна земельна ділянка перебуває в адміністративних межах ради і належала до комунальної власності територіальної громади. При цьому в матеріалах справи відсутні докази передачі спірної земельної ділянки у користування ДП СЛП "Київоблагроліс", не доведено, що зазначене підприємство набуло право користування земельною ділянкою, оскільки відсутні матеріали лісовпорядкування станом на 2003 рік та станом на 1994 рік.

Стосовно доводів прокурора про те, що під час прийняття спірних рішень було порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, Поліська селищна рада зазначала, що цільове призначення починаючи з 22.05.2000 (часу надання земельна ділянка надавалася КСП "Полісся") не змінювалося та за таким же призначенням передавалася у користування ТОВ "Світанок Полісся". Поліська селищна рада акцентувала увагу на недоведеності прокурором віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

1.7. Згідно з ухвалою Господарського суду Київської області від 16.02.2021 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДП "СЛП "Київоблагроліс", а ухвалою від 06.10.2021 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Світанок" (далі - СТОВ "Світанок").

1.8. ДП СЛП "Київоблагроліс" у поясненнях на позовну заяву підтримало позовні вимоги, зазначивши, що спірна земельна ділянка входить до складу земель лісового фонду, що перебувають у користування ДП СЛП "Київоблагроліс", яке згоди на вилучення цієї земельної ділянки не надавало.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1.Рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2022 (суддя Колесник Р. М.) у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з недоведеності прокурором факту неправомірності та безпідставності проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою Радинської сільської ради та розпорядження нею на користь ТОВ "Світанок Полісся" шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності. Суд дійшов висновку про відсутність у Київської облдержадміністрації права розпоряджатись спірною земельною ділянкою відповідно до положень статті 122 Земельного кодексу України, встановивши, що спірна земельна ділянка до державної власності не відноситься і права держави в особі Київської облдержадміністрації не порушені.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю.

Суд апеляційної інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вимог прокурора та приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а отже і наявності підстав для захисту інтересів держави у судовому порядку.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, Поліська селищна рада у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з ухваленням судом апеляційної інстанції оспорюваного рішення без урахування висновків Верховного Суду, а саме:

- висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц та постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16 щодо застосування пункту 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України;

- висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц щодо застосування положень статі 387, 391 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, оскільки, як вважає скаржник, якщо прокурор вважає Київську облдержадміністрацію справжнім власником земельної ділянки, не маючим фактичного володіння нею, то виникає право на віндикаційний позов;

- висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, щодо позовної вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора як способу судового захисту майнових прав;

- висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 911/839/21, яка є ідентичною, а також у постановах від 20.09.20108 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18 від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 стосовно того, що положеннями Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" установлено спростовну презумпцію відомостей, внесених до єдиного державного реєстру. Отже, відсутність у реєстрі відомостей про правонаступництво юридичної особи не позбавляє заінтересовану сторону права доводити наявність правонаступництва. При цьому скаржник наголошує, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 810/4848/13-а за заявою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Іванківському районі Київської області про заміну боржника у виконавчому провадженні судом встановлено, що правонаступником СТОВ "Світанок" (код ЄДРПОУ 30163758) є ТОВ "Світанок Полісся" (код ЄДРПОУ 43595021).

Заявник касаційної скарги також зазначає про помилкове визначення прокурором позивача, а також недоведення порушення прав держави.

3.2. ТОВ "Світанок Полісся" також подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, Поліська селищна рада у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 залишити в силі, обґрунтовуючи підстав для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із ухваленням судом апеляційної інстанції оспорюваного рішення з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та без урахування висновків Верховного Суду.

Так, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших стосовно того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)). Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

За таких обставин, звернення прокурора до суду з даним позовом з вимогами про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неналежним способом захисту.

Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Скаржник зазначає також, що відповідно до абзацу третього частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор не здійснює представництво в суді інтересів державі в особі державних компаній. У той же час як позов, так і постанова апеляційного суду в цій справі спрямовані на захист прав суб`єкта господарювання, який не є органом влади, а залучений судом як третя особа - ДП "СЛП "Київоблагроліс".

На думку заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції без жодних обґрунтувань відхилив висновок експертного дослідження, посилаючись лише на думку прокурора про ту обставину, що при здійсненні дослідження не було використано певні документи, важливі з точки зору прокурора.

3.3. Київська облдержадміністрація у відзивах на касаційні скарги Поліської селищної ради та ТОВ "Світанок Полісся" просить відмовити в їх задоволенні, вказуючи на правильність висновків суду апеляційної інстанції, законність оскаржуваного судового рішення та недоведеність скаржниками неправильного застосування судом норм матеріального права.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши у межах розумного строку, матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

4.3. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- на підставі державного акта від 22.05.2000 № ІІ-КВ 001203 у постійному користуванні КСП "Світанок" перебувала на праві постійного користування земельна ділянка площею 1256,6 га із земель товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Радинської сільської ради поліського району;

- рішенням Радинської сільської ради Поліського району від 29.05.2020 № 801-51-VІІ надано дозвіл ТОВ "Світанок Полісся" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), які перебувають в КСП "Світанок" на підставі державного акта на право постійного користування землею від 22.05.2000 № ІІ-КВ 001203;

- рішенням Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 843-53-V-II "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в ТОВ "Світанок Полісся" затверджено технічну документацію та передано в оренду ТОВ "Світанок Полісся" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку площею 212,2987 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0013 на території Радинської сільської ради Поліського району;

- 15.07.2020 Радинською сільською радою Поліського району (орендодавець) та ТОВ "Світанок Полісся" (орендар) було укладено договір оренди землі, згідно з пунктами 1, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 212,2987 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0013, розташовану на території Радинської сільської ради Поліського району строком на 49 років;

- 20.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О. С. від 20.07.20202 за індексним номером 53196615 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Радинською сільською радою Поліського району права власності на земельну ділянку площею 212,2987 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0013, а також за ТОВ "Світанок Полісся" права користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 212,2987 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0013.

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Радинської сільської ради Поліського району (правонаступником якої є Поліська селищна рада) від 15.07.2020 № 843-53-VII, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного 15.07.2020 між Радинською сільською радою Поліського району та ТОВ "Світанок Полісся", скасування рішення державного реєстратора від 20.07.2020 та усунення перешкод у здійсненні Київською облдержадміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду шляхом її повернення на користь держави в особі Київської облдержадміністрації та у постійне користування ДП СЛП "Київоблагроліс".

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані необхідністю захисту інтересів держави в особі Київської облдержадміністрації у зв`язку з віднесенням спірної земельної ділянки до складу земель лісового фонду та, відповідно, до земель державної власності.

4.5. Відповідно до статті 326 Цивільного Кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (стаття 327 зазначеного Кодексу).

Згідно з частинами 1-3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За змістом частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частини 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України).

Відповідно до пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

4.6. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги прокурора, дійшов висновку, що земельна ділянка кадастровий номер 3223588000:11:001:0013 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, перебуває у державній власності та в постійному користуванні ДП СЛП "Київоблагроліс".

Натомість суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором факту неправомірності та безпідставності проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою Радинської сільської ради Поліського району та розпорядження нею на користь ТОВ "Світанок Полісся" у спосіб укладання договору оренди щодо земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності, що свідчить про відсутність у Київської облдержадміністрації права розпоряджатись вказаною земельною ділянкою згідно з вимогами статті 122 Земельного кодексу України, що зумовило висновки суду про відмову у задоволенні позову.

Суд першої інстанції установив, що КСП "Світанок" було припинено у спосіб його перетворення у СТОВ "Світанок", що стало правонаступником прав та обов`язків КСП "Світанок". Суд дійшов висновку, що з урахуванням вимог пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та з огляду на припинення КСП "Світанок", до земель якого входила спірна земельна ділянка, з 01.01.2019 (дата набрання чинності зазначеним вище Законом) спірна земельна ділянка може вважатися власністю територіальної громади, на території якої вона розташована, тобто є такою, що перейшла до комунальної власності територіальної громади Радинської сільської ради Поліського району в силу закону, що було достатньою та належною правовою підставою, як для проведення державної реєстрації права комунальної власності на зазначену земельну ділянку, так і виникнення у Радинської сільської ради Поліського району (правонаступником якої є Поліська селищної ради) права на здійснення повноважень щодо подальшого розпорядження нею.

4.7. При цьому у касаційній скарзі в підтвердження цих обставин, встановлених судом, Поліська селищна рада посилалася на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 3 справі № 810/4848/13-а, в якій встановлено, що правонаступником СТОВ "Світанок" є ТОВ "Світанок Полісся".

Крім того відповідні обставини були встановлені судами під час розгляду справи № 911/839/21 за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Поліської селищної ради та ТОВ "Світанок Полісся" про визнання недійсними рішень та договорів оренди землі (ухвала Верховного Суду від 22.12.2022), в якій висновки судів є релевантними висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11 та у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17

4.8. Суд апеляційної інстанції зазначав, що згідно з рішенням Радинської сільської ради Поліського району від 14.02.2000 № 10 "Про надання в користування земель лісового фонду" сільська рада вирішила дати згоду на передачу в постійне користування Іванківському міжлісгоспу ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні у КСП "Світанок" на площі 909,3 га, а рішенням Поліської районної ради Київської області від 28.12.2001 № 161-17-ХХІІІ "Про землі лісового фонду Поліського району, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств" вирішено підняти клопотання перед Київською обласною радою про вирішення питання надання земельних ділянок лісового фонду реформованих колективних сільськогосподарських підприємств Поліського району у постійне користування Поліському спеціалізованому державному агролісогосподарському підприємству, правонаступником якого є ДП "СЛП "Київоблагроліс".

Відповідно до переліку лісових угідь, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств Поліського району (додаток 1 до рішення від 28.12.2001 № 161-17-ХХІІІ) площа лісових угідь становить 901,4 га. Отже, землі лісового фонду, що перебували у постійному користуванні колективних сільськогосподарських підприємств передано в постійне користування Поліському спеціалізованому державному агропромисловому підпрємству, правонаступником якого є ДП "СЛП "Київоблагроліс".

Суд апеляційної інстанції установив, що за змістом листа від 02.09.2020 № 350/1 ДП "СЛП "Київоблагроліс" повідомило, що земельна ділянка площею 212,2987 га кадастровий номер 3223588000:11:001:0013 накладається на землі лісогосподарського призначення, розташовані в кварталах 6,7 Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс" з площа накладання - 170,0 га.

У свою чергу суд першої інстанції зазначив, що звертаючись з позовом про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки та повернення її державі, прокурор вимагає усунути перешкоди у користуванні щодо земельної ділянки площею 212,2897га не наводячи належного обґрунтування можливості задоволення таких позовних вимог, з огляду на підтвердження ймовірної площі накладання спірної земельної ділянки на лісові ділянки орієнтовною площею 170,0 га, прокурор не навів.

4.9. Установивши обставини справи стосовно недоведеності прокурором безпідставності набуття територіальною громадою Радинської сільської ради Поліського району права комунальної власності на спірну земельну ділянку, та, відповідно, приналежності її до земель державної власності, а також недоведеності прокурором факту порушення прав та інтересів Київської облдержадміністрації, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції зазначених обставин не спростував.

4.10. При цьому суд апеляційної інстанції не прийняв як належний доказ у справі висновок експерта від 21.12.2021 № 24548/21-41/37788-37792/21-41, складений за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, виконаної на замовлення Поліської селищної ради.

Так, з висновку експерта вбачається, що земельні ділянки кадастрові номери 3222050000:01:001:0111, 3222050000:01:001:0112, 3223588000:08:005:0001, 3223588000:11:001:0013 (спірна земельна ділянка) не відносяться до земель лісового фонду України. Земельні ділянки, в тому числі спірна земельна ділянка кадастровий номер 3223588000:11:001:0013 належить до земель комунальної власності та знаходиться у постійному користуванні ТОВ "Світанок Полісся" відповідно до державних актів на право постійного користування землею в порядку правонаступництва. За даними технічної документації земельна ділянка кадастровий номер 3223588000:11:001:0013 за кодом КВЦПЗ віднесена до 01.01. "Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, при цьому правовий статус земельної ділянки виникає за наслідками визначення координат поворотних точок її меж та державної реєстрації прав на неї з певним цільовим призначенням. За висновком експерта земельна ділянка кадастровий номер 3223588000:11:001:0013 не відноситься до земель лісового фонду та за категорією земель віднесена до земель сільськогосподарського призначення, а за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги зазначений висновок експерта, посилаючись на положення статті 104 Господарського процесуального кодексу України, вказавши на ненадання для проведення експертизи всіх необхідних документів, у той час як суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, що доведено прокурором, зокрема, листом ДП "СЛП "Київоблагроліс" від 02.09.2020 № 350/1 стосовно того, що земельна ділянка площею 212,2987 га кадастровим номером 3223588000:11:001:0013 накладається на землі лісогосподарського призначення, які розташовані в кварталах 6,7 Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс", площа накладання становить 170,0 га; фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеною межею кварталів 4, 6, 7 Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс" і межами їх таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 та 2014 років та межею земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером, наданими Виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект".

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас суд апеляційної інстанції не зазначив яким чином надані ДП "СЛП "Київоблагроліс" лист від 02.09.2020 № 350/1 стосовно накладання спірної земельної ділянки площею 212,2987 га на землі лісогосподарського призначення, які розташовані в кварталах 6,7 Поліського агролісництва ДП "СЛП "Київоблагроліс", фрагменти з публічної кадастрової карти України доводять чи спростовують висновки експерта.

4.11. Суд апеляційної інстанції також вказав, що як встановлено судом першої інстанції у постійному користуванні КСП "Світанок" перебувало на праві постійного користування 1256,6 га земель товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Радинської сільської ради Поліського району на підставі державного акта від 22.05.2000 № ІІ-КВ 001203, який видано на підставі рішення Поліської районної ради від 24.12.1999 № 67. Однак рішення Поліської районної ради від 24.12.1999 № 67 у матеріалах справи відсутнє.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що враховуючи лист Поліської районної державної адміністрації Київської області від 19.10.2020 № 01-30/239 про відсутність у протоколах сесій Поліської районної ради Київської області за 1998-1999 рішення про видачу державного акта на право колективної власності на землю КСП "Світанок", а також наявності рішення за номером № 67 "Про утворення районної комісії з Всеукраїнського референдуму", яке не стосується акту від 22.05.2000 № ІІ-КВ 001203, спростованим є факт видачі зазначеного державного акта, відповідно до якого у постійному користуванні КСП "Світанок" перебувало на праві постійного користування 1256,6 га земель товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Радинської сільської ради Поліського району.

За змістом статті 23 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року, чинній на час видачі КСП "Світанок" державного акта на право постійного користування землею) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Проте зазначивши про відсутність у матеріалах справи рішення Поліської районної ради від 24.12.1999 № 67, на підставі якого було видано КСП "Світанок" державний акт на право постійного користування 1256,6 га земель товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Радинської сільської ради Поліського району, а отже і про спростування факту видачі зазначеного державного акта, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою положення чинного на час видачі державного акта законодавства.

При цьому, суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги, у тому числі щодо усунення перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Київської облдержадміністрації та у постійне користування ДП СЛП "Київоблагроліс", установив, що рішенням Радинської сільської ради Поліського району від 14.02.2000 № 10 "Про надання в користування земель лісового фонду" Радинська сільська рада Поліського району вирішила дати згоду на передачу в постійне користування Іванківському міжлісгоспу ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні у КСП "Світанок" на площі 909,3 га.

Однак обставини щодо наявності підстав для висновку про наявність у ДП СЛП "Київоблагроліс" права постійного користування спірною земельною ділянкою суд апеляційної інстанції не з`ясовував.

4.12. Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на такому.

Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (пункт 146) у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилалася заявники касаційних скарг у справі, яка розглядається, знову нагадала, що набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

У пункті 147 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84- 87) звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), на яку посилалися заявники касаційних скарг у справі, яка розглядається, зазначено таке:

"95. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

96. Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

97. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

98. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

99. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

100. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права".

У пунктах 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, яка, на переконання заявників касаційних скарг не була врахована судом апеляційної інстанції, зазначено таке:

"Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника".

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3. Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції відповідно до приписів чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду дійшов помилкових висновків не спростувавши встановлених місцевим судом обставин справи, Верховний Суд вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 911/404/21 слід скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 про відмову у позові залишити в силі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. За змістом пункту в) частини 4 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 123 зазначеного Кодексу).

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України встановлений розподіл судових витрат та передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 вказаної норми).

Оскаржуючи судові рішення у справі до суду касаційної інстанції Поліська селищна рада сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 22 700,00 грн та ТОВ "Світанок Полісся" сплатило судовий збір у сумі 14 528,00 грн.

З урахуванням положень процесуального законодавства, наявності підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21, судовий збір, сплачений заявниками касаційних скарг підлягає розподілу пропорційно, у зв`язку з чим з Київської обласної прокуратури та Київської обласної державної адміністрації пропорційно на користь ТОВ "Світанок Полісся" 14 528,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, та на користь Поліської селищної ради 22 700,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" та Поліської селищної ради задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 911/404/21 скасувати, рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2022 залишити в силі.

3. Стягнути з Київської обласної прокуратури та Київської обласної державної адміністрації пропорційно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок Полісся" 14 528,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, та на користь Поліської селищної ради 22 700,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак