Рішення

від 29.11.2022 по справі 908/1513/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/111/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2022 Справа № 908/1513/22

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, при секретареві судового засідання Вака В.С., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/1513/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонар» (вул. Одеська, буд. 11, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500, поштова адреса: вул. Лагерне поле, буд. 5/12, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 24790030),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроремонтний завод Статор» (вул. Каховська, буд. 32, м. Запоріжжя, 69096, поштова адреса: а/с 5844, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний код 32261178)

про стягнення 73702,62 грн.

за участю представників:

від позивача: Шахрай О.В., адвокат, довіреність від 14.11.2022

від відповідача: Єлісєєв С.С., адвокат, серія АР № 1100616 від 09.11.2022

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонар» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроремонтний завод Статор» про стягнення основного боргу в сумі 56954,11 грн, трьох процентів річних у сумі 1348,17 грн, інфляційних витрат у сумі 10479,51 грн, пені в суму 4920,83 грн за договором поставки № 16/06-21 від 24.06.2021.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2022, наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1513/22 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/111/22. Судове засідання для розгляду справи призначено на 24.10.2022 об 11 год. 20 хв.

17.10.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонар» подана до суду заява про зменшення позовних вимог від 04.10.2022 № 160, у якій останній просить суд:

- закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроремонтний завод Статор» 16954,00 грн за відсутністю предмету спору;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроремонтний завод Статор» та користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонар» основний борг в сумі 40000,11 грн, трьох процентів річних у сумі 1348,17 грн, інфляційних витрат у сумі 10479,51 грн, пені в суму 4920,83 грн за договором поставки № 16/06-21 від 24.06.2021.

Ухвалою суду від 13.10.2022 судове засідання у справі № 908/1513/22 перенесено на 14.11.2022.

Ухвалою суду від 14.11.2022 відкладений розгляд справи на 29.11.2022.

14.11.2022 відповідачем наданий суду відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначив, що згідно платіжного доручення №2913 від 14.09.2022 відповідачем на користь позивача було сплачено кошти в сумі 16954,00 грн. Отже, сума основного боргу складає 40000,11 грн. Також, на думку відповідача, позивач в супереч перехідним положенням ЦК України здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних у період дії воєнного стану, а саме в період з 24.02.2022 по 17.08.2022.У зв`язку з чим надав свій контррозрахунок інфляційних втрат в сумі 2486,98 грн за період листопад 2021 року лютий 2022 року та 3% річних в сумі 533,65 грн за період з 02.11.2021 по 23.02.2022 з урахуванням звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання на період воєнного стану. Також вважає обґрунтованим є розрахунок пені з 02.11.2021 по 23.02.2022 (до введення воєнного стану). Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 29.11.2022 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. ст. 16, 20, 525, 526, 530, 625,626, 629, 655, 712 ЦК України, ст. ст. 20, 173, 193 ГК України та вказує на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 16/06-21 від 24.06.2021 щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого сума основної заборгованості, на час звернення з позовом до суду складала 56954,11 грн. За порушення строків оплати відповідачу нараховано пеня в сумі 4920,83 грн за період з 02.11.2021 по 17.08.2022, інфляції 10479,51 грн за період листопад 2021 року липень 2022 року та 3% річних 1348,17 грн за період з 02.11.2021 по 17.08.2022. Згідно платіжного доручення №2913 від 14.09.2022 відповідачем сплачено основного боргу у розмірі 6 954,00 грн. У зв`язку з чим просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з ТОВ «Електроремонтний завод Статор» 16954,00 грн за відсутністю предмету спору та стягнути з відповідача основний борг в сумі 40000,11 грн, 3% річних у сумі 1348,17 грн, інфляційних витрат у сумі 10479,51 грн, пені в суму 4920,83 грн за договором поставки № 16/06-21 від 24.06.2021.

Відповідач проти позову заперечує, підтримав свою правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

В засіданні 29.11.2022 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

24.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонар» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електроремонтний завод Статор» (далі - покупець) укладено договір № 16/06-21, за умовами якого (розд. 1) Постачальник зобов`язується поставляти (передавати) товар у власність Покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього на умовах Договору (п.1.1). Предметом поставки є електроізоляційні матеріали (п.1.2).

Відповідно до п.2.1. договору, товар, вказаний у п. 1.2. цього Договору, поставляється Покупцю партіями. Кожна партія товару визначається усними заявками, які направляються засобами телефонного електронного зв`язку, на підставі яких Постачальник оформлює рахунки-фактури, в яких вказується: найменування товару, загальна кількість товару, який має бути поставлений в конкретній партії, асортимент (номенклатура) за сортами, видами, марками та типорозмірами, комплектність товару ціна, строки поставки.

Згідно п.3.3., п. 3.4. договору, прийом-передача товару здійснюється за видатковими накладними. Днем поставки є дата прийому продукції Покупцем, зазначеної у видатковій накладній. Перехід права власності відбувається в момент передачі Товару, що оформляється видатковою накладною.

У розділі 4 договору сторони обумовили, що вартість кожної партії товару визначається рахунками-фактурами. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку. Порядок розрахунків: покупець здійснює оплату товару - протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

Покупець зобов`язаний оплачувати товар відповідно до умов Договору (п.5.2.).

Даний Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2022 року (п.7.1.).

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 56954,11 грн., про що свідчать видаткова накладна № РН-0006007 від 01.10.2021, рахунок-фактура № СФ-0006917 від 01.10.2021 та довіреністю № 100101 від 01.10.2021. Кінцевий строк оплати - 01.11.2021.

Відповідачем товар прийнятий, претензій щодо якості чи кількості товару Постачальник не отримував.

Таким чином позивач виконав взяті на себе обов`язки за договором, проте відповідач, не зважаючи на той факт, що строк оплати, встановлений п. 4.3. Договору, сплинув 01.11.2021, не розрахувався за поставлений товар.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині оплати товару стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача 56954,11 грн. основного боргу за договором поставки № 16/06-21 від 24.06.2021, 1348,17 грн. - 3% річних, 10479,51 грн. - інфляційні, 4920,83 грн. - пені.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Згідно з приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачеві обумовлений договором поставки товар на суму 56954,11 грн, що підтверджується видатковою накладною, яка містить посилання на договір поставки, відповідний товар, його кількість та ціну, а також підписану з боку обох сторін.

Виконання позивачем умов договору та прийняття відповідачем поставленого товару підтверджується належним чином оформленими документами, які підписані з боку обох сторін без зауважень.

Відповідачем товар прийнято, не повернуто, а тому відповідач повинен був оплатити його вартість згідно з п. 4.3. договору поставки, а саме: протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

Відповідачем доказів оплати отриманого від позивача товару на суму 56954,11 грн в строк, визначний договором, не надано, а отже, відповідач прострочив виконання зобов`язання з оплати товару перед позивачем.

Отже, станом на час подання позовної заяви розмір основної заборгованість відповідача перед позивачем за Договором складала 59954,11 грн.

Проте, як встановлено судом, після відкриття провадження у справі, платіжними дорученнями від 14.09.2022 № 2913, відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в суму 16954,00 грн.

Таким чином, станом на день прийняття рішення, сума основного боргу за договором поставки від 24.06.2021 №16/06-21 становить 40000,11 грн.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 цього Кодексу зобов`язання припиняються виконанням, проведеними належним чином.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується погашення відповідачем основного боргу за Договором поставки від 24.06.2021 №16/06-21 в розмірі 16954,00 грн. після відкриття провадження у справі № 908/1513/22, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 16954,00 грн., у зв`язку із чим провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.

Судом роз`яснюється, що відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи здійснену відповідачем після відкриття провадження у справі оплату, провадження у справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 16000,00 грн підлягає закриттю за відсутністю предмету спору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи встановлене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки та положення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, що має наслідком задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 40000,11 грн основного боргу за договором поставки від 24.06.2021 №16/06-21.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 4920,83 грн за період з 02.11.2021 по 17.08.2022.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку, що є видом забезпечення виконання зобов`язання (ст. 546 ЦК України), виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У розділі 6 договору сторонами узгоджено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п.6.1.).

Сторони не несуть відповідальність за порушення, своїх зобов`язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається не винуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання. Жодна із Сторін не несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання чи неналежне виконання зумовлені дією обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини, зобов`язана терміново повідомити у письмовій формі іншу Сторону (п.6.2).

У разі прострочення оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,03% від простроченої суми за кожен день прострочення, до моменту повного виконання Покупцем свого зобов`язання по оплаті (п.6.4.).

Судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано пеня в сумі 4920,83 грн. за період з 02.11.2021 по 17.08.2022, оскільки це не суперечить умовам Договору та діючому законодавству. Вимоги в цій частині є доведеними та задовольняються судом.

Відповідач посилається на те, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ.

Отже, на думку відповідача, обґрунтованим є розрахунок пені з 02.11.2021 року по 23.02.2022 року (до введення воєнного стану).

З цього приводу суд зазначає таке.

Найсуттєвіших змін серед договірних правовідносин під час дії правового режиму воєнного стану зазнали відносини за договорами позики. Законом від 15.03.2022 № 2120-IX унесено низку змін до Цивільного кодексу України, а також законів «Про банки та банківську діяльність», "Про споживче кредитування" та "Про іпотеку".

Під час воєнного стану та протягом 30 днів після його закінчення (скасування) кредитор суттєво обмежується в правах, зокрема, він не вправі нараховувати штрафи, пені, 3% річних, інфляційні втрати або накладати інші види відповідальності в разі прострочення внесення платежів.

Отже, лише за договорами позики вирішенні питання застосування форс-мажору. За іншими цивільно-правовими договорами сторонам потрібно доводити наявність причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорними обставинами та невиконанням (неналежним виконанням, затримкою виконання) зобов`язань. Лише за таких умов сторона-порушник буде звільнена від відповідальності. У решті випадків правове регулювання договірних відносин здійснюють на тих же засадах, що й у мирний час.

Посилаючись на форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності, зацікавленій стороні обов`язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному зобов`язанні. Одного лише посилання на наявність форс-мажору є недостатньо.

Суд зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не надав доказів того, що наявні обставини, які перешкоджають суб`єкту господарювання взагалі здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

У матеріалах справи немає доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України для відповідача за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання зобов`язань за договором.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які би підтверджували скрутне фінансове становище саме відповідача (фінансові документи).

Суд також зазначає, що посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, як на підставу для звільнення його від відповідальності, є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно звернувся до суду за захисту його майнових прав.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем за порушення строків розрахунків заявлені вимоги про стягнення 1348,17 грн. 3 % річних за період з 02.11.2021 по 17.08.2022 та 10479,51 грн інфляції за період листопад 2021 року липень 2022 року.

Судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано 3% річних та інфляції, а тому вимоги в цій частині є доведеними та задовольняються судом.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Позивачем надано суду відповідні докази, які підтверджують розмір позовних вимог.

Відповідач не спростував висновків суду та доводів позивача, не надав доказів перерахування позивачу заявленої до стягнення суми.

За викладених обставин, позовні вимоги в цілому задовольняються судом частково.

За змістом ч. 4 ст. 231 ГПК України при закритті провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п. 5 ч. 1, ч. 5 статті 7 Закону України Про судовий збір судовий збір повертається повністю в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Враховуючи закриття провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 16954,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору, беручи до уваги клопотання позивача про повернення з Державного бюджету України 570,71 грн судового збору, суд вважає за необхідне постановити ухвалу про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Сонар» із Державного бюджету України, сплачений судовий збір у розмірі 570,71 грн, за платіжним дорученням № 10644 від 17.08.2022.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача в сумі 1910,29 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроремонтний завод Статор» (вул. Каховська, буд. 32, м. Запоріжжя, 69096, поштова адреса: а/с 5844, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний код 32261178) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонар» (вул. Одеська, буд. 11, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500, поштова адреса: вул. Лагерне поле, буд. 5/12, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 24790030) 40000 (сорок тисяч) грн. 11 коп. основного боргу, 1348 (одна тисяча триста сорок вісім) грн. 17 коп. - 3% річних, 10479 (десять тисяч чотириста сімдесят дев`ять) грн. 51 коп. інфляційні, 4920 (чотири тисячі дев`ятсот двадцять) грн. 83 коп. пені та 1910 (одна тисяча дев`ятсот десять) грн. 29 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У частині стягнення основного боргу в розмірі 16954,00 грн - провадження у справі закрити.

Постановити ухвалу про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Сонар» із Державного бюджету України, сплачений судовий збір у розмірі 570,71 грн, за платіжним дорученням № 10644 від 17.08.2022.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12.12.2022.

СуддяТ.А. Азізбекян