Рішення

від 12.12.2022 по справі 910/10094/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2022Справа № 910/10094/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.А.Р.Т.А.»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орільський об`єднаний елеватор»

про стягнення 109 351,16 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «С.П.А.Р.Т.А.» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орільський об`єднаний елеватор» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 109 351, 16 грн, з яких: 78 072, 00 грн основний борг, 26 763,21 грн інфляційні втрати та 4 515,95 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.175, 180, 193, 230 Господарського кодексу України, ст.509, 525, 526, 530, 599, 600, 625, 901 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договорами про надання послуг з охорони №50 від 01.04.2018 та №84 від 10.06.2019, в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, розгляд справи вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

04.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що послуги з охорони у вересні 2020 року позивачем не надавалися та договори було розірвано додатковими угодами від 10.09.2020, а тому акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), що направлялись позивачем не були підписані. Крім того, вказує, що договорами погоджувалось підписання актів виконаних робіт, а не актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), а тому, на думку відповідача, при отриманні він не був зобов`язаний направляти зауваження на акти, що не передбачені договором. Також відповідач просив суд розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишити без задоволення.

09.11.2022 від позивача надійшло письмове підтвердження, що сума позову не змінилася, а також довідка банку про рух коштів між позивачем та відповідачем.

Також 09.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що у вересні 2020 року послуги з охорони надавались 10 днів, тобто до розірвання договорів та акти складенні саме за надання послуг за 10 днів. Вказує, що форма актів сторонами не погоджувалася, а тому такі акти складалися позивачем у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Від відповідача заперечення до суду не надходили.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2018 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір №50 (надалі - договір-1) за умовами п.1.1. якого замовник доручає, в виконавець за плату приймає на себе зобов`язання з охорони майна, що належить замовнику на праві власності чи використовується в господарській діяльності замовника на платній (договірній) чи безоплатній основі.

10.06.2019 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір №84 (надалі - договір-2) за умовами п.1.1. якого замовник доручає, в виконавець за плату приймає на себе зобов`язання з охорони майна, що належить замовнику (далі по тексту «об`єкт»). Замовник зобов`язується виконувати передбачені договором правила майнової безпеки сплатити виконавцю встановлену плату.

Згідно із додатком №1 до договору-1 замовник доручив, а виконавець за плату прийняв на себе зобов`язання з охорони майна, що належить замовнику та знаходиться за адресами: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт, Ґубиниха, вул. Шосейна, 1; Дніпропетровська область, с. Кільчень, вул. Привокзальна, 1/Б; Дніпропетровська область, м. Перещепино, вул. Вербна, 11/А.

Відповідно до додатку №1 до договору-2 замовник доручив, а виконавець за плату прийняв на себе зобов`язання з охорони майна, що належить замовнику та знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, селище Личкове, вулиця Партизанська, будинок 83-Д.

Згідно п.3.1. договору-1 в редакції, викладеній додатковою угодою від 27.12.2019, ціна послуг з охорони об`єкту виконавцем, визначених цим договором, становить 164 260,78 грн в місяць, у тому числі ПДВ.

Відповідно до п.3.1. договору-2 в редакції, викладеній додатковою угодою від 27.12.2019, ціна послуг з охорони об`єкту виконавцем, визначених цим договором, становить 69 955, 78 грн в місяць, у тому числі ПДВ.

Згідно із п.3.4. договору-1 оплата за надані виконавцем послуги в розмірі, визначеному п.3.1. договору, проводиться щомісячно до 5 числа поточного місяця за попередній місяць, шляхом переведення грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури на оплату.

У пункті 3.2. договору-2 зазначено, що акт виконаних робіт за надані послуги підписується щомісяця в строк до п`ятого числа місяця наступного за звітним і є підставою для здійснення оплати. Якщо протягом 5-ти днів з моменту отримання акту виконаних робіт замовник не надав письмової відмови від його підписання із зауваженнями, такий акт вважається прийнятим замовником без зауважень.

Оплата за надані виконавцем послуги в розмірі, обумовленому п.п. 3.1, 3.2. цього договору, проводиться щомісяця до 5 (п`ятого) числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури на оплату (п. 3.4. договору-2).

10.09.2020 між сторонами підписано додаткові угоди до договорів 1 та 2, в яких сторони дійшли згоди розірвати договори з 10.09.2020, при цьому, останнім днем дії договорів вважається 10.09.2020.

Предметом даного позову є вимоги виконавця до замовника про стягнення 78 072, 00 грн основного боргу за послуги надані у вересні 2020 року, 26 763,21 грн інфляційних втрат та 4 515,95 грн 3% річних.

Так, у силу положень ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договори укладені між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договорами надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Положеннями ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначає позивач на виконання умов укладених між сторонами договорів він надав відповідачу охоронні послуги за вересень 2020 року на загальну суму 78 072, 00 грн, а саме з 1 по 10 число (включно), що підтверджується актом №ОУ - 0000166 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 за вересень 2020 року на суму 54 753, 41 грн з ПДВ (за договором-1) та актом №ОУ - 0000165 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 за вересень 2020 року на суму 23 318, 59 грн з ПДВ (за договором-2).

Суд зазначає, що вказані акти не підписані зі сторони відповідача (замовника) хоча направлялись останньому разом з рахунками на оплату 17.09.2020, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 17.09.2020 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» про направлення поштового відправлення №4900085703400 та були отримані відповідачем 22.09.2020, а також повторно були направлені 14.07.2022, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 14.07.2022, списком цінних листів та фіскальним чеком АТ «Укрпошта» про направлення поштового відправлення №0505085872111.

Замовник, заперечує щодо отримання послуг у вересні 2020 року, оскільки 10.09.2020 договори 1 та 2 були розірвані сторонами, разом з тим підтверджує факт отримання актів від позивача, однак зазначає, що сторонами погоджувалось підписання актів виконаних робіт, а не актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), а тому при їх отриманні він не був зобов`язаний направляти зауваження на акти, що не передбачені договором.

Так, у пункті 3.4. договору-1 оплата за надані виконавцем послуги в розмірі, визначеному п.3.1. договору, проводиться щомісячно до 5 числа поточного місяця за попередній місяць, шляхом переведення грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури на оплату.

У пункті 3.2. договору-2 зазначено, що акт виконаних робіт за надані послуги підписується щомісяця в строк до п`ятого числа місяця наступного за звітним і є підставою для здійснення оплати. Якщо протягом 5-ти днів з моменту отримання акту виконаних робіт замовник не надав письмової відмови від його підписання із зауваженнями, такий акт вважається прийнятим замовником без зауважень.

Згідно із п. 3.4. договору-2 оплата за надані виконавцем послуги в розмірі, обумовленому п.п.3.1, 3.2. цього договору, проводиться щомісяця до 5 (п`ятого) числа поточного місяця шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця, на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури на оплату.

Отже, враховуючи пункт 3.3. договору-2 замовник мав би підписати акт №ОУ - 0000165 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 або надати письмову мотивовану відмову від його підписання, враховуючи, що 27 вересня 2020 року є вихідним днем до 28.01.2021 включно.

Разом з тим письмові заперечення щодо акту №ОУ-0000165 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 та до акту №ОУ - 0000166 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 у матеріалах справи відсутні.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що послуги з охорони у вересні 2020 року позивачем не могли надаватися, оскільки договори було розірвано додатковими угодами від 10.09.2020, з огляду на таке.

Так, пунктами 1 додаткових угод від 10.09.2020 до договорів №50 від 01.04.2018 та №84 від 10.06.2019, сторони прийшли до згоди розірвати їх з 10.09.2020, при цьому, останнім днем дії договорів вважається 10.09.2020.

Як зазначає позивач та вбачається з актів №ОУ - 0000166 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 за вересень 2020 року та №ОУ - 0000165 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 за вересень 2020 року, вартість послуг у вересні 2020 року розрахована позивачем за 10 днів, а не за місяць в цілому, тобто до розірвання договорів та акти складенні саме за надання послуг за 10 днів.

Крім того, в пунктах 2 вказаних додаткових угод від 10.09.2020 сторони вказали, що жодних претензій щодо виконання умов договору не мають.

Отже, зі змісту вказаних додаткових угод сторони погодили, що послуги з охорони надавались належним чином.

Що стосується посилань відповідача на те, що договорами погоджувалось підписання актів виконаних робіт, а не актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), а тому, на думку відповідача, при отриманні він не був зобов`язаний направляти зауваження на акти, що не передбачені договором, суд зазначає, що форма актів сторонами в договорах не погоджувалася, акти складені позивачем у відповідності з вимогами чинного законодавства щодо первинних документів, окрім того, саме акти здачі-приймання робіт (надання послуг) в такій самій формі підписувалися сторонами в 2020 році протягом строку дії договору.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що послуги за актами №ОУ-0000165 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 та №ОУ - 0000166 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2020 є такими, що прийняті замовником (відповідачем), а тому підлягають оплаті.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Окрім того, суд зазначає, що відповідач не звертався до суду з відповідним клопотанням щодо витребування в позивача доказів понесення витрат на організацію послуг з охорони (бухгалтерської звітності, табелів обліку робочого часу працівників, що здійснювали охорону та інше). Зі свого боку відповідач також відповідних доказів того, що вказані послуги у вересні 2020 року не надавались в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду не надав, а всі викладені обставини за своєю суттю є запереченнями на позов.

Отже, враховуючи вказані вище норми, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу в загальному розмірі 78 072, 00 грн.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 4 515,95 грн за період з 06.10.2020 по 09.09.2022 та 26 763,16 грн інфляційних втрат, розрахованих за загальний період з жовтня 2020 року по липень 2022 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати послуг, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за період з 06.10.2020 по 09.09.2022 судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 4 515,95 грн підлягають задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок інфляційних втрат за період з жовтня 21020 року по липень 2022 року, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 26 763,21 грн підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 78 072, 00 грн основного боргу, 26 763,21 грн інфляційних втрат та 4 515,95 грн 3% річних.

Витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 481, 00 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем була заявлена вимога про стягнення заборгованості в загальному розмірі 109 351,16 грн, яка має майновий характер.

Отже, за подання даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 481, 00 грн.

Як убачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за платіжними дорученнями №144 від 22.09.2022 у розмірі 2 600, 00 грн, що на 119, 00 грн більше ніж встановлено законом.

На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 119, 00 грн, а тому після отримання відповідного клопотання судом буде розглянута вимога про повернення позивачу частини судового збору у вказаному розмірі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орільський об`єднаний елеватор» (01054, місто Київ, провулок Георгіївський, будинок 2, кімната 12, ідентифікаційний код 30921733) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.А.Р.Т.А.» (49038, місто Дніпро, вулиця Княгині Ольги, будинок 8-а, ідентифікаційний код 40900348) 78 072 (сімдесят вісім тисяч сімдесят дві) грн 00 коп. основного боргу, 26 763 (двадцять шість тисяч сімсот шістдесят три) грн 21 коп. інфляційних втрат, 4 515 (чотири тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн 95 коп. 3% річних та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань