Рішення

від 08.12.2022 по справі 914/1686/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2022 Справа № 914/1686/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця, м.Київ, в особі Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Бельжік Апартментс, Львівська область, м.Львів;

про: розірвання договору і стягнення заборгованості

ціна позову: 8725,99грн.

Представники:

Позивача: Чорна Т.О. представник, адвокат (довіреність від 11.07.2022р. б/н);

Відповідача: Пелех О.Р. представник, адвокат (ордер від 30.11.2022р. серія ВС №1173267).

ВСТАНОВИВ:

26.07.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця від 20.07.2022р. вих. №НЮ-1/2004 (вх. №1840) до Товариства з обмеженою відповідальністю Бельжік Апартментс про розірвання договору і стягнення заборгованості; ціна позову: 6823,27грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати вартості купленого нерухомого майна за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02.12.2021р. №7091.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.07.2022р. у цій справі суд постановив позовну заяву залишити без руху; надати Акціонерному товариству Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.08.2022р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 06.09.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.09.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 27.09.2022р.

Ухвалою від 27.09.2022р. у цій справі постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 16 днів; відкласти підготовче судове засідання на 25.10.2022р.

Ухвалою суду від 25.10.2022р. у цій справі судом продовжено строк підготовчого провадження на 14 днів та відкладено підготовче судове засідання на 08.11.2022р.

Ухвалою суду від 08.11.2022р. у цій справі судом постановлено заяву Позивача від 08.11.2022р. вих.№НЮ-1/3051 (вх.№3703/22 від 08.11.2022р.) про збільшення розміру позовних вимог прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Позивача від 08.11.2022р. вих.№НЮ-1/3051 (вх.№3703/22 від 08.11.2022р.) про збільшення розміру позовних вимог; відкласти підготовче судове засідання на 24.11.2022.

Судове засідання 24.11.2022р. не відбулось з підстав відключення будівлі Господарського суду Львівської області від електричної енергії через аварійно-відновлювальні роботи, що підтверджується Актом від 25.11.2022р. б/н.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.11.2022р. у цій справі судом постановлено призначити підготовче судове засідання на 01.12.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.12.2022р. у цій справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 08.12.2022р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, зазначила подання всіх наявних в Позивача доказів, на які покликається як на підставу заявлених позовних вимог.

08.12.2022р. за вх.№25369/22 Позивачем на електронну адресу суду надіслано клопотання від 24.11.2022р. вих.№24/11/1, у якому просить суд відкласти судове засідання у цій справі, яке призначене на 24.11.2022р. З врахуванням викладених в мотивувальній частині цієї ухвали обставин справи, а також забезпечення Позивачем явки повноважного представника Позивача в судове засідання суд долучив клопотання до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, зазначив подання всіх наявних в Відповідача доказів, на які покликається як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 08.12.2022р. на запитання суду щодо нарахування податку на додану вартість на суму штрафу в розмірі гарантійного внеску, стягнення якого є предметом спору у цій справі, представник Позивача зазначила, що Договором передбачено нарахування ПДВ на суму гарантійного внеску. При цьому, при проведенні аукціону гарантійний внесок сплачується без врахування ПДВ, але в подальшому, на нього, згідно умов Договору нараховується податок на додану вартість.

Щодо заявлених позовних вимог представник Позивача зазначила, що просить суд розірвати укладений між Сторонами Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.12.2021р №7091, а також стягнути з Відповідача на користь Позивача 5607,92грн. штрафу в розмірі суми гарантійного внеску та 3118,07грн. витрат з утримання майна.

Щодо надіслання Відповідачу рахунків на здійснення оплати відшкодування витрат на утримання майна за Договором представник Позивача вказала, що відповідні рахунки не надсилались, положення Договору щодо їх надіслання містять загальний характер, оскільки стосуються відшкодування лише податку на нерухомість, сплата якого передбачена законодавством України щоквартально.

Щодо нарахування податку на додану вартість на суму відшкодування витрат на утримання майна представник Позивача звернула увагу суду на те, що, в силу приписів п.188.1. ст.188 Податкового кодексу України, базою до нарахування податку на додану вартість є розмір оплат Відповідача з відшкодування витрат Позивача на утримання майна. При цьому, представник Позивача зазначила, що у доданому до заяви про збільшення розміру позовних вимог розрахунку суми витрат Позивача на утримання майна зазначено про розрахунок витрат за грудень 2021р. з відшкодування податку на нерухомість виходячи із ставки податку за місяць, оскільки чинним законодавством не передбаченого звітного періоду для обчислення податку на нерухомість в 1 день.

Представник Відповідача проти наведених доводів представника Позивача не заперечив, у вступному слові зазначив, що Відповідач прийняв рішення не сплачувати кошти за придбане за Договором майно з огляду на збройну агресію російської федерації щодо України і не заперечує проти розірвання укладеного між Сторонами Договору, а також проти стягнення з Відповідача на користь Позивача коштів.

В судових дебатах представник Відповідача зазначив, що Відповідач ознайомлений із змістом позовних вимог і не заперечує проти задоволення таких.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням заяви від 08.11.2022р. вих. №НЮ-1/3051 (вх. №3703/22 від 08.11.2022р.) про збільшення розміру позовних вимог, просить суд розірвати укладений між Сторонами Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.12.2021р №7091, а також стягнути з Відповідача на користь Позивача 5607,92грн. штрафу в розмірі суми гарантійного внеску та 3118,07грн. витрат з утримання майна.

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що 02.12.2021р. між ним та Відповідачем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна №7091, за умовами якого Продавець зобов`язувався передати у власність, а Покупець зобов`язувався оплатити та прийняти нерухоме майно: будівлю літ. В-1 (ливарня) (лот № 0025-0127, протокол електронного аукціону № UA PS-2021-10-20-000070-3), що розташоване за адресою Львівська область, м.Львів, вул.Повітряна, буд.99, загальною площею 33,8 кв.м.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону № UA PS-2021-10-20-000070-3 від 19.11.2021р. ціна Договору становить 2000200грн., крім того ПДВ 400040грн., а всього разом з ПДВ - 2400240грн.

Розрахунки за майно здійснює Покупець шляхом безготівкового перерахування суми, зазначеної у п.2.1 цього Договору на рахунок Продавця: ЄДРПОУ 4008115, НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», МФО 325796, протягом 15 календарних днів з дня підписання Договору. Датою оплати Сторони вважають дату зарахування коштів у повному обсязі на рахунок Продавця (п.2.2., 2.3. Договору).

Покупець зобов`язаний відповідно до п. 4.3.3. Договору компенсувати на підставі виставлених ним рахунків витрати з утримання Майна (оплату комунальних платежів, електроенергії, інших послуг, якими забезпечене майно, плату за користування земельною ділянкою на якій розташоване майно) за період з дати укладання цього Договору до дати переоформлення/припинення/розірвання відповідних договорів, дати припинення сплати Продавцем плати за земельну ділянку (земельного податку) на якій розташоване Майно, або дати набування прав на вказану ділянку Покупцем.

Позивач зазначає, що сума гарантійного внеску сплаченого Покупцем для участі в проведенні аукціону становить 4673,27грн, що підтверджується оголошенням про закупівлю № UA PS-2021-10-20-000070-3, з нарахуванням ПДВ 20 % загальна сума, що підлягає сплаті Продавцю становить 5607,92грн.

Відповідно до розрахунку від 20.05.2022р. №12 витрати по сплаті податку на нерухоме майно, що розташовано за адресою м. Львів вул.Повітряна, 99 загальною площею 33,8 кв.м. становить 1215,36грн., що підтверджується податковими деклараціями з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік та 2022 рік.

Листом № НЗІ-10/691 від 02 лютого 2022 року регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Львівська залізниця» повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю Бельжік Апартментс про розірвання Договору, але лист не отримано адресатом за адресою вул. Джерельна 69, м. Львів і повернуто, що підтверджується довідкою про повернення.

Підсумовуючи наведене Позивач зазначає, що Відповідачем не виконано умов п. 2.1. Договору, а саме не проведено оплату в ціни за нерухоме майно, що розташоване за адресою Львівська область, м. Львів, вулиця Повітряна, будинок 99, загальною площею 33,8 кв.м., а оскільки Позивач вичерпав юридичні механізми позасудового врегулювання спірного питання, він вимушений звертатися до суду з цим позовом до Відповідача про розірвання Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 7091 від 02 грудня 2021 року та стягнення з Відповідача штрафу і витрат на утримання майна.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з урахуванням заяви Позивача від 08.11.2022р. вих. №НЮ-1/3051 (вх. №3703/22 від 08.11.2022р.) про збільшення розміру позовних вимог.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Оголошенням про закупівлю №UA PS-2021-10-20-000070-3 підтверджується сума гарантійного внеску сплаченого Покупцем для участі в проведенні аукціону в розмірі 4673,27грн. Загальна сума, що підлягає сплаті Продавцю з нарахуванням ПДВ 20% становить 5607,92грн. (4673,27грн. + 20%).

Протоколом розкриття цінових пропозицій №UA PS-2021-10-20-000070-3 переможцем аукціону визначено ТзОВ «Бельжік Апартментс» із ціною 2000200грн. без ПДВ.

02.12.2021р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна №7091, за умовами якого (п.1.1. Договору) Продавець зобов`язувався передати у власність, а Покупець зобов`язувався оплатити та прийняти нерухоме майно: будівлю літ.В-1 (ливарня) (лот №0025-0127, протокол електронного аукціону №UA PS-2021-10-20-000070-3), що розташоване за адресою Львівська область, м.Львів, вул.Повітряна, 99, загальною площею 33,8м2 (надалі Майно).

Відповідно до п.2.1. Договору згідно з протоколом про результати електронного аукціону від 19.11.2021р. №UA PS-2021-10-20-000070-3 ціна Договору становить 2000200грн., крім того ПДВ 400040грн., а всього разом з ПДВ - 2400240грн.

Згідно п.2.2. Договору розрахунки за майно здійснює Покупець шляхом безготівкового перерахування суми, зазначеної у п.2.1 цього Договору на рахунок Продавця: ЄДРПОУ 4008115, НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», МФО 325796, протягом 15 календарних днів з дня підписання Договору.

Датою оплати Сторони вважають дату зарахування коштів у повному обсязі на рахунок Продавця (п.2.3. Договору).

Пунктом 4.3.3. Договору Сторонами погоджено, що Покупець зобов`язаний компенсувати Продавцю на підставі виставлених ним рахунків витрати з утримання Майна (оплату комунальних платежів, електроенергії, інших послуг, якими забезпечене майно, плату за користування земельною ділянкою на якій розташоване майно) за період з дати укладання цього Договору до дати переоформлення/припинення/розірвання відповідних договорів, дати припинення сплати Продавцем плати за земельну ділянку (земельного податку) на якій розташоване Майно, або дати набування прав на вказану ділянку Покупцем. До 15 числа кожного місяця Продавець надсилає Покупцю рахунок, у якому вказується сума компенсації за попередній місяць та розрахунок цієї суми (з урахуванням ПДВ за ставкою 20%). Покупець повинен сплатити Продавцю суму компенсації, зазначену в рахунку, протягом 5 робочих днів з дати отримання рахунка.

Відповідно до п.5.4., 5.4.1. Договору у разі несплати/сплати не в повному обсязі коштів, визначених пунктом 2.1. Договору, протягом 30 календарних днів з дати укладення Договору, Договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою Продавця. В такому випадку договір вважається розірваним на 5 день після направлення відповідного повідомлення Покупцю. У цьому випадку Покупець сплачує на рахунок Продавця штраф у сумі гарантійного внеску сплаченого Покупцем для участі в проведенні аукціону в тому числі ПДВ, а також сплачені витрати з утримання Майна за період з дати укладення Договору до моменту розірвання Договору.

Згідно п.6.2. Договору Договір може бути розірваний на вимогу однієї із Сторін, у тому числі за рішенням суду виключно у випадках, передбачених Договором. У разі розірвання Договору Майно підлягає поверненню Продавцю.

Цей Договір набуває чинності з дати його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (п.10.2. Договору).

Додатком №1 до Договору є Перелік майна, Додатком №2 форма Акта приймання-передачі.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського МНО Шевченко А.В., про що внесено запис до Реєстру №7091.

Переліком Майна (Додаток №1 до Договору) передбачено, що предметом Договору є будівля літ. «В-1» (ливарня) площею 33,8м.кв. реєстраційний № майна 621388846101.

Розрахунком розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що є додатком до Податкової декларації Позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021рік (порядковий номер 2.67.) підтверджується розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2021 в розмірі 380,25грн. за квартал.

Розрахунком розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що є додатком до Податкової декларації Позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022рік (порядковий номер 2.67.) підтверджується розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2022 в розмірі 823,88грн. за квартал.

Листом від 02.02.2022р. вих.№НЗІ-10/691 Позивач повідомляв Відповідача про розірвання Договору, але лист не отримано адресатом за адресою м.Львів, вул.Джерельна буд.69, і повернуто Позивачу, що підтверджується довідкою про повернення (ф.20) на поштовому відправленні за ідентифікатором 7900067436616.

Розрахунком витрат Позивача на утримання майна від 24.10.2022р. №36, який долучено Позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог здійснено розрахунок суми витрат на утримання майна за грудень 2021р. в розмірі 126,75грн., за три квартали 2022р. 2471,64грн. З урахуванням ПДВ сума витрат Позивача на утримання майна згідно поданого Розрахунку становить 3118,07грн.

З підстав наведеного Позивач, з урахуванням заяви від 08.11.2022р. вих. №НЮ-1/3051 (вх. №3703/22 від 08.11.2022р.) про збільшення розміру позовних вимог, просить суд розірвати укладений між Сторонами Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.12.2021р №7091, а також стягнути з Відповідача на користь Позивача 5607,92грн. штрафу в розмірі суми гарантійного внеску та 3118,07грн. витрат з утримання майна.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 №905/1926/16, від 30.01.2019 справа №569/17272/15-ц).

Суд також зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №917/733/14, що наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим усунення перешкод власнику у користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

Окрім того, статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2019р. №911/476/17.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок (ч.1 ст.527 ЦК України).

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст.626 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2ст.180ГК України).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Приписами ч.1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Приписами ч.3 ст.653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому, значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2,3 ст.180 ГПК України).

Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов`язання; предмет договору має відображати головну сутність договору даного виду. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі №916/2090/16.

Суд звертає увагу, і аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 12.03.2020р. у справі №910/4994/19, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 №910/22454/17, від 28.08.2018 №910/20932/17 від 02.10.2018 №910/21033/17 від 16.10.2018 №910/3568/18, від 19.02.2019 №910/4427/18, від 22.06.2020 №922/2216/19, та від 06.03.2019 у справі №183/262/17.

Крім того суд звертає увагу на те, що оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013р. у справі № 6-75цс13.

Про невиконання зобов`язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання, тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. Другим випадком порушення зобов`язання є його неналежне виконання тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання.

Суд зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 21.05.2018 №904/10198/15, від 22.01.2019 №905/305/18, від 28.01.2019 №922/3782/17, від 14.02.2019 №922/1019/18, від 05.03.2019 №910/1389/18, та від 27.05.2019 у справі №910/20107/17.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані Позивачем на їх підтвердження докази, беручи до уваги відсутність заперечень Відповідача проти обставин, на які Позивач покликається, як на підставі заявлених позовних вимог та доказів, поданих в підтвердження наведених обставин, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору, невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати придбаного за Договором Майна, внаслідок чого Позивач у повній мірі позбавляється того, на що розраховував при укладенні Договору.

Враховуючи наведене суд зазначає про доведеність Позивачем обставини істотного порушення Відповідачем Договору, а відтак, позовні вимоги Позивача про розірвання укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

З врахуванням висновків суду про істотність порушення Відповідачем умов укладеного із Позивачем Договору та наявності підстав до розірвання Договору, що має наслідком виникнення обов`язку Відповідача до сплати на користь Позивача 5607,92грн. штрафу в розмірі суми гарантійного внеску та 3118,07грн. витрат з утримання майна, суд зазначає про вмотивованість та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 5607,92грн. штрафу в розмірі суми гарантійного внеску та 3118,07грн. витрат з утримання майна.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст.ст.73, 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019, яким внесено зміни до ГПК України змінено назву ст.79 ГПК з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 №917/1307/18, від 18.11.2019 №902/761/18, від 04.12.2019 №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 справа №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним. Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постановах Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 та від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» судом зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України», де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення Відповідачем та Позивачем Договору, невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати придбаного за Договором Майна, внаслідок чого Позивач у повній мірі позбавляється того, на що розраховував при укладенні Договору. З врахуванням наведеного, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про розірвання укладеного між Сторонами Договору, а також стягнення з Відповідача на користь Позивача 5607,92грн. штрафу в розмірі суми гарантійного внеску та 3118,07грн. витрат з утримання майна є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви не майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2481грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Платіжне доручення від 20.05.2022р. №4735742 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., оригінал якого є додатком №1 до позовної заяви.

До заяви від 05.08.2022р. вих.№НЮ-1/2141 (вх.№16691/22 від 08.08.2022р.) Позивачем долучено Платіжне доручення від 03.08.2022р. №16 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4692грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 4962грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 ГПК України, ст.ст.173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 655, 670, 692, 693 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Розірвати укладений між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, буд.5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Гоголя, буд.1; ідентифікаційний код ВП: 40081195) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бельжік Апартментс (79058, Львівська область, м.Львів, вул.Джерельна, буд.69; ідентифікаційний код: 38852950) Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.12.2021р №7091.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Бельжік Апартментс (79058, Львівська область, м.Львів, вул.Джерельна, буд.69; ідентифікаційний код: 38852950) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, буд.5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Гоголя, буд.1; ідентифікаційний код ВП: 40081195) 5607,92грн. штрафу в сумі гарантійного внеску, 3118,07грн. витрат з утримання майна та 4962грн. судового збору.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 12.12.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.