Постанова

від 13.12.2022 по справі 644/6381/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 грудня 2022 року

м. Валки

справа № 644/6381/19

провадження № 22-ц/818/3740/22

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Маміної О.В.

Суддів Пилипчук Н.П., Тичкова О.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Сізонової О.О.

ім`я (найменування) сторін:

позивач Харківська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідач ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Валки апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року,

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів,

у с т а н о в и в:

В серпні 2019 року Харківська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі ХМР) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі 125055,37 грн та 1921,00 грн судового збору.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 125 055,37 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь прокуратури Харківської області витрати зі сплати судового збору в сумі 1 921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок).

11 грудня 2019 року ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах Харківської міської ради у повному обсязі. Посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга містить доводи, що ОСОБА_1 , відповідно до договору від купівлі-продажу 27.07.2016 року, набула у приватну власність нежитлову будівлю літ. "АБ-1" загальною площею 130,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

16.09.2019 року ОСОБА_2 звернулася до Харківської міської ради з заявою дозвіл на відвід земельної ділянки для експлуатації нежитлового приміщення, як належить на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 . В друге ОСОБА_2 звернулася до ХМР з аналогічною заявою 25.07.2017року, на яку їй надана відповідь про зверненням з клопотанням до ХМР. В наступний раз із звернення нею з заявою 05.11.2018 року ОСОБА_2 була надана відповідь підготовку проекту земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням ХМР за № 1546/19 від 17.04.2019 року, був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Після того, як розроблений проект та земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер, і отримання висновку, вих. № від 12.09.2019 року.

12.09.2019 року, ОСОБА_2 звернулася до ХМР з проханням надати в оренду земельну ділянку.

Вказує, що до 09.09.2019 року була відсутня технічна документація та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , не була сформована як об`єкта цивільного права.

Зазначає, що, у разі, якщо земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, за відсутності витягу з нормативногрошової оцінки, зазначене виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів за користування нею. Позивач не надав витягу з нормативногрошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати, а тому, зважаючи на неможливість визначення площі земельної ділянки, яку вона використовує, а також на відсутність доказів щодо нормативногрошової оцінки землі, необхідної для визначення розміру заявлених позовних вимог, розрахунки позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Вважає, що використання при розрахунках орендної плати коефіцієнтів функціонального призначення має визначатися не позивачем самостійно і на власний розсуд, а лише на підставі відповідного витягу із нормативногрошової оцінки землі, встановленого місцевим підрозділом Держгеокадастру, який не був наданий позивачем.

Крім того, зауважує, що у прокурора відсутні обґрунтовані підстави для звернення до суду із позовом в інтересах Харківської міської ради.

10 лютого 2020 року прокуратура № 3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року Апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29 жовтня 2019 року скасовано. Провадження по справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради закрито.

Постановою Верховного Суду від 21.09.2022 року касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судових рішень першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367ЦПКУкраїни в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги прокуратури, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач фактично користується земельною ділянкою без достатніх правових підстав, хоча з часу виникнення права власності на об`єкт нерухомості у неї виник обов`язок укласти договір оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості. Тому, відповідно до вимог статті 1212 ЦК України з відповідачки на користь ХМР підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 125055,37 грн., що є неодержаним доходом внаслідок користування земельною ділянкою без відповідного договору оренди.

Проте судова колегія погодитися з такими висновками суду не може з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що на підставі договорів купівлі-продажу від 27липня 2016 року № 426 № 2809 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на Ѕ частину нежитлової будівлі літ. «АБ-1», загальною площею 130,8 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 .

16.09.2019 року ОСОБА_2 звернулася до Харківської міської ради із заявою про надання дозволу на відвід земельної ділянки для експлуатації нежитлового приміщення, як належить на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 .

25.07.2017 року ОСОБА_2 повторно звернулась до ХМР з аналогічною заявою.

Рішенням Харківської міської ради за № 1546/19 від 17.04.2019 року, був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Витягу з державного земельного кадастру про земельні ділянку вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сформований 21.08.2019 року ФОП ОСОБА_4

09.09.2019 року Відділом у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області внесено відомості про земельну ділянку та її кадастровий номер. (а.с.83 т.с.1).

30 травня 2019 року Харківська місцева прокуратура № 3 звернулася до директора Департаменту територіального контролю Харківської міської ради з проханням скласти акт обстеження спірної земельної ділянки, визначити межі, площу та конфігурацію та здійснити розрахунок суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 25 червня 2019 року, складеного головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Сологубом Р.Г., земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,016 га. Зазначена земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «АБ-1». Право власності на Ѕ частину нежитлової будівлі літ. «АБ-1» та зареєстровано за ОСОБА_2

30 травня 2019 року Харківська місцева прокуратура № 3 звернулася до директора Департаменту територіального контролю Харківської міської ради з проханням здійснити розрахунок суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю з 01 серпня 2016 року щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду вказаного листа Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на адресу Харківської місцевої прокуратури № 3 направлено розрахунки безпідставно збережених ОСОБА_2 коштів за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з порушенням вимог земельного законодавства.

Відповідно до вказаних розрахунків земельна ділянка, площею 164 кв. м не внесена до відомостей Державного земельного кадастру. Для розрахунку нормативної грошової оцінки використовувалась базова вартість 1 кв. м землі м. Харкова та коефіцієнти.

За розрахунками Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на підставі вищевказаної інформації сума безпідставно збережених ОСОБА_2 коштів у розмірі орендної плати за період з 01 серпня 2016 року по 31 липня 2016 року склала 125055,37 грн.

Спірні правовідносини регулюються положеннями ЗК України, ЦК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про оцінку земель».

У частині першій статті 79ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Судом установлено, що ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 27 липня 2016 року № 426 № 2809 на праві власності належать Ѕ частини нежитлової будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці.

У статті 657ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, нотаріус, посвідчуючи вказаний договір купівлі-продажу, здійснив державну реєстрацію прав власності відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 120ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення зазначених договорів) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною шостоюстатті 120ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Таким чином, після укладення договорів купівлі-продажу нежитлових будівель і державної реєстрації нотаріусом прав власності на них у відповідача, як покупця, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.

Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положеннямстатті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першоїстатті 79-1ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо стосуються виникнення прав у відповідачки на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.

Таким чином, необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.

Згідно з частинами першою та другоюстатті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр»земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини першоїстатті 6 Закону України «Про оренду землі»орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбаченихЗемельним кодексом України,Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першоюстатті 93 ЗК Україниправо оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, для застосування положеньстатті 1212 ЦК Українине є обов`язковим встановлення сформованості земельної ділянки.

Земельна ділянка, з якою прокурор пов`язує виникнення кондикційного зобов`язання відповідача, не була об`єктом цивільних прав у період з01.08.2016 по 31.07.2019.

Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій» не передбачено формування земельних ділянок на підставі кадастрової зйомки та актів обстеження земельних ділянок, які за своєю природою не є документацією із землеустрою.

Так, згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною першою статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування,з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2020 у справі № 922/926/19 та від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20 зазначено,що застосовуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України до правовідносин, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням земельної ділянки, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Згідно з частиною 9 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення статті 79-1 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об`єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.03.2021 у справі № 367/2979/16-а, аналізуючи положення частин 1, 9, 10статті 79-1 Земельного кодексу України зауважив, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Отже, з урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, підтвердженням формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав є наявність таких складових, а саме: кадастровий номер земельної ділянки; реєстрація її у Державному земельному кадастрі; державна реєстрація права власності на земельну ділянку за відповідною юридичною чи фізичною особою.

Також, судова колегія звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладені у постанові від 14 лютого 2014 року в справі №646/4738/19 де зазначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6311553972019 від 13.11.2019 земельна ділянка по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310138200:03:027:0033) площею 0,0183 га спірна земельна ділянка була сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі площею 0,0183 га 09.09.2019.

У витязі №НВ-6311553972019 від 13.11.2019з Державного земельного кадастру про

земельну ділянку (кадастровий номер 6310138200:03:027:0033) у графі «Форма власності» зазначено, що інформація про зареєстроване право в державному земельному кадастрі відсутня.

Отже, предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з відповідача, як власника нерухомого майна, коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташовано.

Згідно з пунктом в) частини першоїстатті 96 ЗК Україниземлекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно достатті 206 ЗК Українивикористання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Отже, єдиною формою здійснення плати за користування спірною земельною ділянкою для ОСОБА_2 , як землекористувача, могла бути орендна плата. Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою має визначатися як розмір неодержаної орендної плати за землю.

Згідно з частиною другоюстатті 21 Закону України «Про оренду землі»розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексу України).

Відповідно до пункту287.1 статті 287 ПК Українитут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У пункті289.1 статті 289 ПК Українипередбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3 частини першоїстатті 13 Закону України «Про оцінку земель»тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до частини першоїстатті 18 Закону України «Про оцінку земель»нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Розрахунок нормативно грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженоїпостановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, чинної на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною другоюстатті 20 Закону України «Про оцінку земель»дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьоїстатті 23 Закону України «Про оцінку земель»витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції у порушення вищезазначених положень закону належним чином не встановив розмір безпідставно збережених коштів ОСОБА_2 , та дійшов безпідставного висновку про задоволення позову прокурора.

Таким чином судова колегія наголошує, що на час звернення прокурора до суду із позовом земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних прав, присвоєнання кадастрового номеру відбулося після звернення до суду.

Крім того, прокуратурою не надано Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, тому зроблений у позові розрахунок, який вчинений за вартісними показниками 1кв.м. землі у м. Харкові не є належним доказом.

Таким чином, вказані вище обставини свідчать про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду із позовом в інтересах Харківської міської ради судова колегія звертає увагу, що прокурор встановивши наявність порушень земельного законодавства своєчасно повідомив керівника органу виконавчої влади, в свою чергу Харківська міська рада повідомила про відсутність коштів для подання позовної заяви самостійно. Таким чином прокурор у відповідності до положень закону звернувся до суду із відповідним позовом.

Пунктом 4 частини першоїстатті 376 ЦПК Українивстановлено, що порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах- учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСГІЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки рішення суду підлягає скасуванню, то з Харківської місцевої прокуратури № 3 в підлягає стягненню судовий збір на користь ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50 грн. у відповідності до положень ст.. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.367, п. 2 ч. 1 ст.374, п. 4 ч. 1 ст.376, ст. ст.382384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 рокускасувати.

У задоволенні позовних вимог заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів відмовити.

Стягнути з Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Маміна

Судді Н.П. Пилипчук

О.Ю.Тичкова

Повне судове рішення складено 13 грудня 2022 року.