Постанова

від 16.12.2020 по справі 644/6381/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 грудня 2020 року

м. Харків

справа № 644/6381/19

провадження № 22-ц/818/1087/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач - Харківська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року в складі судді Матвієвської Г.В.,

у с т а н о в и в :

В серпні 2019 року Харківська місцева прокуратура № 3 (далі - прокуратура № 3) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - ХМР) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з відповідачки безпідставно збережену орендну плату в розмірі 125 055,37 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 з 27 липня 2016 року використовує земельну ділянку площею 0,0164 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. АБ - 1 по АДРЕСА_1 , власницею якої є вона. З 27 липня 2016 року ОСОБА_2 не сплачувала кошти за користування земельною ділянкою у встановленому законодавством розмірі, внаслідок чого безпідставно зберегла грошові кошти в розмірі 125 055,37 грн.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року позов прокуратури № 3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ХМР грошову суму в розмірі 125 055,37 грн, як безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки комунальної власності без укладення договору оренди та 1 921,00 грн судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач фактично користується земельною ділянкою без достатніх правових підстав, хоча з часу виникнення права власності на об`єкт нерухомості у неї виник обов`язок укласти договір оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості. Тому, відповідно до вимог статті 1212 ЦК України з відповідачки на користь ХМР підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 125 055,37 грн, що є неодержаним доходом внаслідок користування земельною ділянкою без відповідного договору оренди.

09 грудня 2019 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на підстави, передбачені статтею 376 ЦПК України, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 16 вересня 2016 року, 25 липня 2017 року та 05 листопада 2018 року вона зверталася до ХМР із заявами про дозвіл на відвід земельної ділянки для експлуатації нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , власницею якого вона є. І лише 17 квітня 2019 року рішенням ХМР № 1546/19 їй було надано дозвіл на розроблення проекту землеутрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. Після отримання дозволу було розроблено проект та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер. 12 вересня 2019 року вона звернулася до ХМР з проханням надати в оренду земельну ділянку. Тобто, до 09 вересня 2019 року була відсутня технічна документація, а земельна ділянка по АДРЕСА_1 не була сформована як об`єкт цивільного права. Таким чином, її вина в заподіянні ХМР шкоди у вигляді безпідставного збереження коштів відсутня. При цьому, з 2016 року вона сплачує земельний податок.

Зазначає, що, у разі, якщо земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, за відсутності витягу з нормативно - грошової оцінки, зазначене виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів за користування нею. Позивач не надав витягу з нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати, а тому, зважаючи на неможливість визначення площі земельної ділянки, яку вона використовує, а також на відсутність доказів щодо нормативно - грошової оцінки землі, необхідної для визначення розміру заявлених позовних вимог, розрахунки позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Вважає, що використання при розрахунках орендної плати коефіцієнтів функціонального призначення має визначатися не позивачем самостійно і на власний розсуд, а лише на підставі відповідного витягу із нормативно - грошової оцінки землі, встановленого місцевим підрозділом Держгеокадастру, який не був наданий позивачем.

У розрахунках позивач посилається на коефіцієнти, при цьому із положень діючого законодавства не вбачається можливість зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Крім того вказує, що до правовідносин, що виникли між нею та ХМР на момент придбання нежитлової будівлі не можуть бути застосовані положення статтей 1212, 1214 ЦК України, якими врегульовано зобов`язання сторін у зв`язку з набуттям/збереженням майна без достатньої правової підстави; а прокуратурою № 3 не доведено обгрунтованості підстав для представництва в суді інтересів ХМР.

ХМР рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

10 лютого 2020 року прокуратура № 3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (пункт 4 частини першої статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Положеннями частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 серпня 2019 року на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , розташована нежитлова будівля літ. АБ-1 загальною площею 130,8 кв. м., право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі - продажу за № 426 та № 2809 від 27 липня 2016 року.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 використовує вказану земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статтей 126, 126 ЗК України.

Документи, що посвідчують право власності або користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 відсутні, що підтверджується листом Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 10 липня 2019 року № 883/116-19.

Отже, предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на які цей об`єкт розміщено.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється (частина третя статті 128 ГК України).

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

16 грудня 2020 року в судовому засіданні суду апеляційної інстанції було надано копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідно до якої ОСОБА_2 з 21 червня 2019 року має статут ФОП.

ОСОБА_3 - представник ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_2 з червня 2019 року використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 та розташовані на ній нежитлові приміщенні саме для здійснення своєї підприємницької діяльності.

Частиною першою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько - правовими, оскільки існує спір між ХМР та ОСОБА_2 саме як з ФОП і цей спір пов`язаний зі здійсненням останньою підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а тому справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ч. 3 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 367, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. ч. 1, 2 ст. 377, ст. ст. 381 - 384, ст. 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2019 року - скасувати.

Провадження по справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів - закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина