Рішення

від 12.12.2022 по справі 640/24263/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2022 року м. Київ № 640/24263/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем незаконно призначено перевірку ТОВ "Овручська деревообробна компанія" на підставі наказу від 08.05.2019 №985, результати якої зафіксовані в акті від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 з висновками якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413.

Позивач вказує, що в якості підстави призначення перевірки вказано підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) з посиланням на ненадання ТОВ "Овручська деревообробна компанія" відповіді на запит ГУ ДПС у Київській області від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13. При цьому, позивач надав відповідь на вказаний запит, а ПК України не передбачено права контролюючого органу ініціювати проведення перевірки у разі надання неповної відповіді на запит.

До того ж, згідно наказу від 08.05.2019 №985 призначено перевірку ТОВ "Овручська деревообробна компанія" за період з 01.12.2018 по 31.12.2018, однак висновки перевірки стосуються порушень за січень 2019 року. Тобто, відповідач вийшов за межі призначеної перевірки під час її проведення.

Також позивач вказав на необґрунтованість висновків акту від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 щодо нереальності господарських операцій між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року. Позивач стверджує, що господарські операції між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» товарів реальні, підтверджуються всіма необхідними та належним чином оформленими первинними документами, які дають можливість встановити реальність здійснених господарських операцій та фактичне придбання товарів та виконання робіт (надання послуг), чим спростовується висновок податкового органу про порушення позивачем, як добросовісним платником, положень податкового законодавства.

Посилання відповідача на відсутність документів щодо навантаження-розвантаження товару позивач вважає безпідставними, адже відповідач не зазначає які саме документи потрібно надати, а навантаження-розвантаження товару підтверджується документами на перевезення. Вказав, що у деяких товарно-транспортних накладних помилково вказано державний номер НОМЕР_1 автомобіля Iveco, замість вірного НОМЕР_1 .

Позивач наголошує, що висновки акту перевірки щодо неможливості у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» здійснювати задекларовані поставки ґрунтуються виключно на аналізі баз даних ДПС України щодо господарських відносин між ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» та іншими контрагентами до яких ТОВ "Овручська деревообробна компанія" не має жодного відношення. Вказав на необхідності дотримання принципу індивідуальної відповідальності.

Посилання відповідача на пояснення директора ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» не можуть слугувати доказом нереальності господарських операцій між ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» та ТОВ "Овручська деревообробна компанія".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Ухвалено здійснювати розгляд справи за спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому вказав на необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зауважив, що у ході перевірки ТОВ "Овручська деревообробна компанія" виявлено та зафіксовано в акті від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 безпідставне формування позивачем податкового кредиту за наслідками документування господарських операцій між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» щодо яких відсутнє достатнє документальне підтвердження їх здійснення. Так, відповідач зазначає, що:

- між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» не проведено розрахунків за товар;

- не надано до перевірки документів щодо навантаження-розвантаження товару;

- по ланцюгу постачання ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» не встановлено отримання ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» товарів, постачання яких задокументовано на адресу ТОВ "Овручська деревообробна компанія" у грудні 2018 року;

- наявність пояснень директора ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ»;

- ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» не подано податкової звітності, яка б підтверджувала наявність ресурсів для здійснення господарської діяльності, зокрема, не підтверджено наявності у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» права користування транспортними засобами, які зазначені у товарно-транспортних накладних про перевезення товару, а транспортних засіб Iveco, державний номер НОМЕР_1 не значиться серед зареєстрованих в Україні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022 замінено відповідача у справі, а саме, Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377), його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797).

Керуючись нормою частини п`ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи заяви відповідача про закриття провадження у даній справі, суд дійшов наступних висновків.

ГУ ДФС у Київській області направлено ТОВ "Овручська деревообробна компанія" запит про надання пояснень та їх документального підтвердження від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13 щодо господарських операції між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року.

Відповідь на вказаний запит від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13 надана ТОВ "Овручська деревообробна компанія" листом від 15.04.2019 №31 у якому надано поясненнь щодо господарських операції між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року та додано копії первинних документів, що підтверджують такі операції.

У зв`язку із ненаданням ТОВ "Овручська деревообробна компанія" повної відповіді на запит ГУ ДФС у Київській області від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13 та на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України ГУ ДФС у Київській області прийнято наказ від 08.05.2019 №985, яким призначено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» за період з 01.12.2018 по 31.12.2018.

На підставі наказу від 08.05.2019 №985 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Овручська деревообробна компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» за період з 01.12.2018 по 31.12.2018.

За результатом вказаної перевірки складено акт від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290, у якому зафіксовано порушення ТОВ "Овручська деревообробна компанія" вимог пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, абз. г) 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.0 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), шляхом заниження податку на додану вартість за грудень 2018 року на 143 393 грн та завищення залишку від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 359 6348 грн, з огляду на безпідставне відображення у податковій звітності наслідків операцій з придання товарів у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року.

Позивач подав заперечення на акт від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290, однак листом ГУ ДФС у Київській області від 26.06.2019 №22595/10/10-36-14-13 повідомлено про залишення висновків вказаного акту без змін.

02.07.2019 на підставі вказаних висновків акту від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 ГУ ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0019731413, яким встановлено завищення суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 359 6348 грн.

- №0019741413, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ "Овручська деревообробна компанія" з податку на додану вартість на 143 393 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 36 348,25 грн.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України.

Рішенням ДПС України від 06.09.2019 №855/6/99-00-08-05-01 скаргу ТОВ "Овручська деревообробна компанія" залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413 - без змін.

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Фактичною підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Овручська деревообробна компанія" згідно наказу від 08.05.2019 №985 стало ненадання позивачем повної відповіді на запит ГУ ДФС у Київській області від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13.

Аналіз наведених положень податкового законодавства дає підстави для висновку про те, що виявлені податковим органом факти, які свідчать про недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, можуть бути підставою для проведення перевірки у відповідності до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями, направленими таким платником податків у відповідь на відповідний запит контролюючого органу.

Отже, вирішення контролюючим органом питання про призначення проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України здійснюється за результатами комплексної оцінки виявлених випадків недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях платника податків, крізь призму наданих таким платником пояснень та їх документальних підтверджень у спростування зазначених сумнівів.

За таких обставин, у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про надання належної відповіді на запит ГУ ДФС у Київській області від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13 та враховує, що позивач подав до відповіді на вказаний запит документи, які підтверджують придбання товару у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року та подальшу реалізацію такого товару позивачем, але при цьому суд зазначає, що навіть факт надання позивачем пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу не виключає можливість прийняття наказу про проведення перевірки платника у разі, коли надані відомості не спростовують порушень, вказаних у запиті.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті наказу від 08.05.2019 №985 діяв на підставі, в порядку і у спосіб, передбачений законодавством.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені, зокрема, у постановах від 03.06.2021 у справі №820/1417/17 та від 14.06.2022 у справі №826/4913/17.

Суд вважає помилковими доводи позивача про те, що відповідач при проведення перевірки вийшов за її межі.

Так, на підставі наказу від 08.05.2019 №985 призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Овручська деревообробна компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» за період з 01.12.2018 по 31.12.2018. А в акті перевірки від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290, зафіксовано, зокрема, порушення ТОВ "Овручська деревообробна компанія" вимог пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, абз. г) 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.0 статті 201 ПК України в частині завищення залишку від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 359 6348 грн.

При цьому, суд зазначає, що за змістом акту перевірки від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 вказане завищення залишку від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 359 6348 грн на думку контролюючого органу зумовлене безпідставним відображення у податковому обліку ТОВ "Овручська деревообробна компанія" податкового кредиту, сформованого за наслідками документування господарських операцій з придання товарів у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року.

Таким чином, предметом вказаної перевірки фактично були виключно господарські операції позивача з придання товарів у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року, діяльність ТОВ "Овручська деревообробна компанія" за січень 2019 року не перевірялась.

Щодо висновків акту від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 на підставі яких прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413, суд зазначає наступне.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону № 996-ХIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року 88 (Положення).

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому ПК України та Закон №996-ХIV не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19.

Встановлено, що між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» укладено договір купівлі-продажу від 06.12.2018 №01П-ОТС на умовах якого погоджено поставку товару, найменування, кількість та вартість якого визначається у рахунках на оплату та видаткових накладних.

Згідно пункту 2.3 Договору оплата товару здійснюється з 180 календарного дня згідно отриманого покупцем рахунку на оплату.

Відповідно до розділу 3 Договору поставка здійснюється на умовах транспортування товару продавцем до складу покупця.

Згідно наявних у матеріалах справи рахунків на оплату, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних у грудні 2018 року на виконання договору купівлі-продажу від 06.12.2018 №01П-ОТС ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» поставлено на адресу ТОВ "Овручська деревообробна компанія" товар (пілети) на загальну суму 2 525 132,69 грн, у тому числі ПДВ - 505 026,58 грн.

На вказані товари наявні відповідні посвідчення якості.

Перевезення товару здійснювалось ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», що підтверджують копії товарно-транспортних накладних. Також суд враховує доводи позивача про те, що у деяких товарно-транспортних накладних помилково вказано державний номер НОМЕР_1 автомобіля Iveco, замість вірного НОМЕР_1 .

Посилання відповідача на відсутність документів щодо навантаження-розвантаження товару суд не вважає такими, що свідчать про не здійснення вказаних операцій, адже такі документи не обов`язкові для підтвердження руху товару.

Крім того, матеріали справи містять докази подальшої реалізації ТОВ "Овручська деревообробна компанія" в адресу ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» та ТОВ «СЛАВРЕСУРС» товару, аналогічного тому, який придбано у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ».

Таким чином, суд вважає, що позивачем надано належне та достатнє документальне підтвердження вказаних господарських операцій з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ».

Суд враховує, що позивачем не надано до перевірки документів щодо проведення розрахунку за товар. Однак, відсутність таких документів об`єктивно зумовлена пунктом 2.3 Договору, згідно якого оплата товару здійснюється з 180 календарного дня згідно отриманого покупцем рахунку на оплату.

Щодо решти доводів відповідача суд враховує наступне.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (постанова Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №804/9072/16).

Необхідно зауважити, що залучення ресурсів для постачання товарів позивачу могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо придбання товарів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Товари, які вказані контрагенти реалізували позивачу фактично могли отримуватись ними незаконним шляхом. При цьому, суд зазначає, що зазначений розрив ланцюга постачання встановлено відповідачем в результаті аналізу баз даних податкових органів до яких позивач не має доступу, при цьому відповідачем не доведено, що позивач мав можливість дізнатись про дані обставини.

У постанові від 24.10.2019 у справі №820/7293/13-а Верховний Суд зауважив, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, на які посилається відповідач, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин, які є предметом дослідження у цій справі.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України) за яким у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Посилання відповідача на наявність пояснень директора ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», враховуючи сталу практику Верховного Суду, яка підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ».

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків від акту від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 про нереальність господарських операцій між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», що свідчить про протиправність та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 8120,63 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413.

Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8120,63 грн (вісім тисяч сто двадцять гривень шістдесят три копійки).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" (місцезнаходження юридичної особи: 07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, провулок Квітковий, будинок 2, корпус А, офіс 30; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39487290).

Відповідач - Головне управління ДПС у Київській області (місцезнаходження юридичної особи: 03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44096797).

Суддя О.М. Чудак