Постанова

від 19.06.2023 по справі 640/24263/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/24263/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Овручська деревообробна компанія» (надалі - позивач, ТОВ «Овручська деревообробна компанія») з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (надалі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкових повідомлень-рішень від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем незаконно призначено перевірку ТОВ "Овручська деревообробна компанія" на підставі наказу від 08.05.2019 №985, результати якої зафіксовані в акті від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 з висновками якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413; стягнуто з Головного управління ДПС у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 8120,63 грн (вісім тисяч сто двадцять гривень шістдесят три копійки).

Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням про задоволення позовних вимог, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що у ході перевірки ТОВ "Овручська деревообробна компанія" виявлено та зафіксовано в акті від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 безпідставне формування позивачем податкового кредиту за наслідками документування господарських операцій між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» щодо яких відсутнє достатнє документальне підтвердження їх здійснення. Так, відповідач зазначає, що: між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» не проведено розрахунків за товар; не надано до перевірки документів щодо навантаження-розвантаження товару; по ланцюгу постачання ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» не встановлено отримання ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» товарів, постачання яких задокументовано на адресу ТОВ "Овручська деревообробна компанія" у грудні 2018 року; наявність пояснень директора ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ»; ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» не подано податкової звітності, яка б підтверджувала наявність ресурсів для здійснення господарської діяльності, зокрема, не підтверджено наявності у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» права користування транспортними засобами, які зазначені у товарно-транспортних накладних про перевезення товару, а транспортних засіб Iveco, державний номер НОМЕР_1 не значиться серед зареєстрованих в Україні.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Апелянтом, разом з поданням апеляційної скарги, заявлено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні (без обґрунтування) за участю представника відповідача.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, та у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи встановила, що дана справа судом першої інстанції розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відтак, враховуючи вище викладене колегія суддів приходить до висновку що клопотання апелянта є необґрунтованим та безпідставним і не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на перебування членів колегії у відпустці та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що ГУ ДФС у Київській області направлено ТОВ "Овручська деревообробна компанія" запит про надання пояснень та їх документального підтвердження від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13 щодо господарських операції між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року.

Відповідь на вказаний запит від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13 надана ТОВ "Овручська деревообробна компанія" листом від 15.04.2019 №31, у якому надано пояснення щодо господарських операції між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року та додано копії первинних документів, що підтверджують такі операції.

У зв`язку із ненаданням ТОВ "Овручська деревообробна компанія" повної відповіді на запит ГУ ДФС у Київській області від 21.03.2019 №20232/10/10-36-14-13 та на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України ГУ ДФС у Київській області прийнято наказ від 08.05.2019 №985, яким призначено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Овручська деревообробна компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» за період з 01.12.2018 по 31.12.2018.

Співробітниками ГУ ДПС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Овручська деревообробна компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» за період з 01.12.2018 по 31.12.2018. За результатом вказаної перевірки складено акт від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290 (надалі - акт перевірки)

В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення: пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, абз. г) 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.0 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), шляхом заниження податку на додану вартість за грудень 2018 року на 143 393 грн та завищення залишку від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 359 6348 грн, з огляду на безпідставне відображення у податковій звітності наслідків операцій з придання товарів у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» у грудні 2018 року.

Позивачем подано заперечення на акт від 21.05.2019 №410/10-36-14-13/39487290, однак листом ГУ ДФС у Київській області від 26.06.2019 №22595/10/10-36-14-13 повідомлено про залишення висновків вказаного акту без змін.

На підставі висновків, які викладені в Акті перевірки контролюючим органом 02.07.2019 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0019731413, яким встановлено завищення суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2019 року на загальну суму 3596348 грн;

- №0019741413, яким збільшено суму податкового зобов`язання ТОВ "Овручська деревообробна компанія" з податку на додану вартість на 143393 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 36348,25 грн.

Позивачем оскаржено вищезазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 06.09.2019 №855/6/99-00-08-05-01 скаргу ТОВ "Овручська деревообробна компанія" залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 02.07.2019 №0019731413 та №0019741413 - без змін.

Позивач, вважаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку по ланцюгу контрагента. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з ПДВ, а також формування ним відповідного від`ємного значення, належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу щодо непідтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивачем з ТОВ "ОПТТОРГ-СІТІ".

В ході проведеного перевіркою аналізу, контролюючим органом зроблено висновки, що Товариством завищено задекларовані показники суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, з огляду на те, що проведений аналіз фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» свідчить, що здійснення господарських операцій не підлягає відображенню у податковому обліку здійснення господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено, а контролюючим органом не спростовано, що у спірному періоді між ТОВ "Овручська деревообробна компанія" та ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» укладено договір купівлі-продажу від 06.12.2018 №01П-ОТС на умовах якого погоджено поставку товару, найменування, кількість та вартість якого визначається у рахунках на оплату та видаткових накладних.

Згідно пункту 2.3 Договору оплата товару здійснюється з 180 календарного дня згідно отриманого покупцем рахунку на оплату.

Відповідно до розділу 3 Договору поставка здійснюється на умовах транспортування товару продавцем до складу покупця.

Згідно наявних у матеріалах справи рахунків на оплату, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних у грудні 2018 року на виконання договору купівлі-продажу від 06.12.2018 №01П-ОТС ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» поставлено на адресу ТОВ "Овручська деревообробна компанія" товар (пілети) на загальну суму 2 525 132,69 грн, у тому числі ПДВ - 505 026,58 грн. На вказані товари наявні відповідні посвідчення якості.

Перевезення товару здійснювалось ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», що підтверджують копії товарно-транспортних накладних.

Також суд першої інстанції встановлено, що у деяких товарно-транспортних накладних помилково вказано державний номер НОМЕР_1 автомобіля Iveco, замість вірного НОМЕР_1 .

Посилання відповідача на відсутність документів щодо навантаження-розвантаження товару колегія суддів не вважає такими, що свідчать про не здійснення вказаних операцій, адже такі документи не обов`язкові для підтвердження руху товару.

Крім того, матеріали справи містять докази подальшої реалізації ТОВ "Овручська деревообробна компанія" в адресу ТОВ «Фастівський завод органічних розчинників» та ТОВ «СЛАВРЕСУРС» товару, аналогічного тому, який придбано у ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ».

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявна первинна документація, яка підтверджує отримання позивачем товару (послуг) від контрагента та використання його в своїй господарській діяльності.

Щодо посилання апелянта на те, що позивачем не надано до перевірки документів щодо проведення розрахунку за товар, колегія суддів звертає увагу, що відсутність таких документів об`єктивно зумовлена пунктом 2.3 Договору, згідно якого оплата товару здійснюється з 180 календарного дня згідно отриманого покупцем рахунку на оплату.

Отже, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентом розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Таким чином, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час взаємовідносин із контрагентом відповідач дійшов ґрунтуючись виключно на припущеннях, без проведення аналізу первинних документів, складених за наслідками таких взаємовідносин, хоча мав можливість вжити заходів для дослідження таких документів.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останні складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з дотриманням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року по справі № 814/2553/15, від 16 жовтня 2020 року по справі № 815/2066/16, від 13 жовтня 2020 року по справі № 0340/1408/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо посилань відповідача про відсутність реального характеру вчинення господарських операцій по ланцюгу постачання від контрагента позивача до останнього, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суд викладених у постановах неодноразово зазначав, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічної звірки, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (постанови від 08.12.2021 року по справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 року по справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 року по справі № 520/4150/19, від 13.07.2022 року по справі № 420/2173/19).

У розрізі наведеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд в постановах від 11.11.2020 №320/1147/19, від 24.11.2020 №813/3034/15 та, зокрема, від 14.12.2021 у справі № 280/3376/19 виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії підприємства та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується рух активів (товару) по ланцюгу від постачальників до покупця, встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю Позивача.

Щодо посилання відповідача на наявність пояснень директора ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ» ОСОБА_1 про непричетність до діяльності ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ», враховуючи сталу практику Верховного Суду, яка підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «ОПТТОРГ-СІТІ».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень прийнято у відповідності до вимог законодавства.

В даному випадку колегія суддів звертає увагу, що відповідач як суб`єкт владних повноважень приймаючи оскаржуваний акт індивідуальної дії діяв без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що призвело до безпідставного застосування до товариства фінансових санкцій у вигляді штрафу.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на норми права. При цьому не констатує конкретно, що порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву (змісту акту перевірки) на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан