Рішення

від 13.12.2022 по справі 640/20808/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2022 року м. Київ № 640/20808/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мамедової Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції, про скасування арешту,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (також далі - відповідач) у якому позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просить суд скасувати арешт з усього майна боржника ОСОБА_1 , накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 45724146 від 05.12.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції безпідставно не знято арешт з майна ОСОБА_1 під час прийняття рішення про закриття виконавчого провадження № 45724146, в рамках якого виконавцем було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку ст. 287 КАС України.

Позивач подала заяву про розгляд справи без її участі.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання в судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, у зв`язку з чим, судом прийнято рішення про завершення розгляду цієї справи в порядку письмового провадження.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції від 05 грудня 2014 року в межах виконавчого провадження № 45724146 відкритого з виконання виконавчого листа від 20.10.2014 року № 757/6367/13-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва, було винесено постанову про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника та накладено заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 . Виконавчий лист виданий на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва № 757/6367/13-ц від 30.09.2014 року,

В той же час, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Верховного Суду України від 21.01.2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року у справі 757/6367/13-ц скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (копія додається).

У подальшому, представник позивача звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції з заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_1 .

Листом від 15 листопада 2022 року № 106905/108294-31-22/20.1 Заступника директора Департаменту - Начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Нещадима І. повідомлено, що за даними з реєстру Автоматизованої системи виконавчого провадження, у відділі у період з 2014 року по 2016 рік на виконанні перебувало виконавче провадження № 45724146, а тому відсутні правові підстави для прийняття відповідного процесуального рішення у вигляді постанови про зняття арешту, при цьому виконавче провадження № 45724146 вже знищено, у зв`язку зі спливом терміну його зберігання в архіві.

Наведені вище обставини слугували підставою для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі - Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII) та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV/в редакцій чинній на момент виникнення обставин щодо накладення арешту).

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV передбачено, що виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов`язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно з приписами статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майно, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника.

Разом з тим, суд звертає увагу, що виходячи з наданих представником позивача до матеріалів справи документів можна встановити, що виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на майно позивача, було закрито та знищено.

Згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Відповідно до пункту 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Тобто, виходячи з аналізу викладених вище приписів Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби можна прийти до висновку, що знищенню підлягають лише завершені виконавчі провадження.

У свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що статтею 38 Закону України Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлено, що, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу Державної виконавчої служби) припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні, у зв`язку з закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Також, суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), припинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Отже, враховуючи наведені норми та зважаючи на те, що виконавче провадження, у межах якого було прийнято постанову про арешт коштів в межах даної справи було знищено, суд приходить до висновку, що при завершенні виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт, припиняється чинність арешту майна боржника.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У свою чергу, частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Враховуючи, обставини того, що відповідачем було знищено виконавче провадження, при цьому, під час розгляду судом даної справи представником відповідача не було доведено протилежного, в рамках якого накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 , у зв`язку з його завершенням, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача, відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, є зняття судом арешту, накладеного постановою державного виконавця в рамках виконавчого провадження № 45724146 та скасування заборони відчуження такого майна.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про скасування арешту, накладеного Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 992,40 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції про зняття арешту з майна - задовольнити.

2. Зняти арешт всього рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. від 05 грудня 2014 року в межах виконавчого провадження № 45724146.

3. Скасувати заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , застосовану постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. від 05 грудня 2014 року в межах виконавчого провадження № 45724146.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції (адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова