Рішення

від 13.12.2022 по справі 640/22309/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2022 року м. Київ №640/22309/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Корпорації «Об`єднання підприємств Марс»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація "Об`єднання Підприємств "Марс" звернулась до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо несписання безнадійного податкового боргу Корпорації "Об`єднання Підприємств "Марс" у розмірі 971 844 грн. податку на прибуток, які виникли на підставі податкового повідомлення-рішення №0000872260 від 21.02.2013 включаючи штрафні санкції та пеню за несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання та про зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві списати Корпорації "Об`єднання Підприємств "Марс" безнадійний податковий борг з податку на прибуток в сумі 971 844 грн. податку на прибуток, які виникли на підставі податкового повідомлення-рішення №0000872260 від 21.02.2013 включаючи штрафні санкції та пеню за несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України, Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України № 577 від 10.10.2013, та зазначає, що грошове зобов`язання з податку на прибуток нараховане податковим повідомленням-рішенням від 21.02.2013 № 0000872260 є безнадійним податковим боргом, проте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві в порушення вимог податкового законодавства не вчиняються дії по його списанню.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Податкового кодексу України, Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України №577 від 10.10.2013, та зазначає, що сума податкового боргу по податку на прибуток Корпорації «Об`єднання підприємств «Марс» не набула статусу «безнадійний» податковий борг, а тому відсутні правові підстави для його списання.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДФС у м. Києві щодо несписання безнадійного податкового боргу Корпорації «Об`єднання підприємств Марс» у розмірі 971844 грн, податку на прибуток, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 21 лютого 2013 року № 0000872260, включаючи штрафні санкції та пеню за несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання. Зобов`язано відповідача списати Корпорації «Об`єднання підприємств Марс» безнадійний податковий борг з податку на прибуток у сумі 971 844 грн, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 21 лютого 2013 року № 0000872260, включаючи штрафні санкції та пеню за несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання. Стягнуто з ГУ ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 40 849,16 грн.

Постановою Верховного Суду від 14.07.2021 №640/22309/18 касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2021 адміністративну справу №640/22309/18 прийнято до провадження суддею Літвіновою А.В. та наголошено, що розгляд справи буде здійснюватися в в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та зобов`язано сторін надати суду із врахуванням постанови Верховного Суду від 14.07.2021 №640/22309/18 надати суду необхідні документи для повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи та підготувати письмові пояснення з приводу спірних правовідносин.

Позивачем подані пояснення в яких зазначено, що рішення в період з 02.08.2014 - 31.07.2017 про стягнення податкового боргу за податковим повідомлення-рішення від 21.02.2013 №0000872260 та податкової вимоги №3021-23 від 19.10.2015 відсутні, а тому суд вправі приймати рішення про визнання податкового боргу безнадійним, що прямо передбачено пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України.

Позивачем наголошено, що останній ніколи не визнавав податковий борг за податковим повідомлення-рішення від 21.02.2013 №0000872260 та податкової вимоги №3021-23 від 19.10.2015, що підтверджується оскарженням ППР та ніколи самостійно не погашав податковий борг.

Головним управління ДПС у м. Києві подані пояснення, в яких відповідач наголошує, що відповідно до даних інтегрованої картки платника податків по податку на прибуток, граничний термін звернення до суду щодо стягнення заборгованості спливав 18.08.2018 року, тому борг не є безнадійним і наразі вживаються заходи стягнення. Списання безнадійного податкового боргу здійснюється керівником фіскального органу і це виключне його право визнати борг безнадійним та приймати рішення про його списання. Вказано, що в даному випадку кошти зараховувались контролюючим органом в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, тому ніяке списання не може застосовуватись.

Позивачем подано заперечення на пояснення позивача, в яких додатково наголошено на обгрунтованості позовних вимог. Позивач вважає, що відповідач самостійно визнав позовні вимоги та визнав, що нарахований податковий борг є безнадійним, а тому підлягає скасуванню.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Корпорація «Об`єднання підприємств «Марс» 21.06.2018 звернулася до Головного управління ДФС у м. Києві та Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві із заявами про списання з 1 серпня 2017 року безнадійного податкового боргу, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 21.02.2013 №0000872260.

Проте, заяви позивача контролюючими органами не розглянуті, безнадійний податковий борг не списано.

Не погоджуючись з тим, що відповідачем після подання позивачем заяви про списання безнадійного податкового боргу не було прийнято відповідного рішення про списання такого боргу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд в постанові від 14.07.2021 №640/22309/18 виходив з того, що: «відповідач в обґрунтування касаційної скарги зазначає, що відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Згідно із пунктом 131.2 статті 131 Податкового кодексу України, при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом. Відповідач вказує, що сума податкового боргу з податку на прибуток Корпорації «Об`єднання підприємств Марс» не підпадає під норми встановлені підпунктом 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України та не набула статусу «безнадійний» податковий борг. Згідно даних інтегрованої картки платника податків з податку на прибуток, граничний термін звернення до суду щодо стягнення заборгованості спливав 18 серпня 2018 року, тому борг не є безнадійним і наразі податковим органом вживаються заходи стягнення.»

Верховним Судом зазначено, що а ні судом першої інстанції, а ні судом апеляційної інстанції не було досліджено зазначені обставини та не надано відповідної та належної оцінки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючого розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

У випадках, передбачених пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Строки сплати сум податкового зобов`язання встановлені у статтею 57 Податкового кодексу України та складають 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку для подання податкової декларації, визначеного пунктом 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, або протягом такого ж строку за днем отримання податкового повідомлення-рішення, а у випадку оскарження - за днем узгодження.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно із підпунктом 14.1.11 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній таких ознак;

а) заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернене стягнення;

в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими;

ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутств фізичних осіб);

д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв`язку з його ліквідацією;

е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року;

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, з умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс мажорних обставин), підтверджених у порядку передбаченому законодавством;

з) заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених я: юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією;

Відповідно до підпункту 19-1.1.22 пункту 19.1 статті 19 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно не нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Відповідно до пункту 101.1 статті 101 Податкового кодексу України безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг, підлягає списанню.

Згідно пункту 101.2 Податкового кодексу України під терміном «безнадійний» розуміється:

101.2.1.податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв`язку з недостатністю майна банкрута;

101.2.2.податковий борг фізичної особи, яка:

- визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;

- померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом; понад 720 днів перебуває у розшуку;

- 101.2.3.податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом;

- 101.2.4.податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

- 101.2.5.податковий борг платника податків, щодо якого до Державного реєстру внесено запис про його припинення на підставі рішення суду, а для банків - на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Національного банку України про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури.

При цьому, відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України строк давності - 1095 календарних днів, а пунктом 102.4 цієї статті передбачено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Таким чином, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу, в тому у числі й винесення податкової вимоги.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку суми податкового боргу з податку на прибуток, станом на 16.07.2019 на обліку у відповідача перебував борг у сумі 972 353,99 грн., що виник на підставі податкового повідомлення-рішення №0000872260 від 21.02.2013 включаючи штрафні санкції та пеню за несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 у справі №826/2971/14, у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.02.2013 №0000872260, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1560202 грн. відмовлено, а отже сума грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1560202 грн. з 08.07.2014 стала узгодженою та станом на 09.07.2014 набула статусу податкового боргу.

Так, відповідач наголошує, що кошти зараховувались контролюючим органом в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, тому ніяке списання не може застосовуватись.

Проте, суд перевіривши дані інтегрованої картки платника податків встановив, що контролюючим органом погашення податкового боргу саме за наслідками несплати грошових зобов`язань за вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України не здійснювалось.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в зв`язку з несплатою позивачем податкового боргу Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва ДПС у квітні 2016 року подано позов до Окружного адміністративного суду міста Києва про стягнення з Корпорації «Об`єднання підприємств Марс» суми заборгованості у розмірі 868 677,66 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2017 у справі №826/5674/16 відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що сума у 868 677, 66 грн., яку Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві просить стягнути з Корпорації "Об`єднання підприємств "Марс" не є податковим боргом платника податків, а отже не підлягає стягненню в примусовому порядку. В постанові суду вказано, що узгодженою є сума грошового зобов`язання у розмірі 1 220 603,92 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві.

Лише у серпні 2018 року Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про стягнення з Корпорації «Об`єднання підприємств Марс» податкового боргу в розмірі 972 353,99 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2020 у справі №826/13128/18 позов Головного управління ДПС у м. Києві до Корпорації "Об`єднання підприємств МАРС" про стягнення коштів задоволено частково та стягнуто з рахунків Корпорації "Об`єднання підприємств МАРС" в обслуговуючих банках суму податкового боргу у розмірі 510,00 грн.

В той же час, відповідачем не надавались суду докази, що контролюючий орган вживав заходи спрямовані на стягнення з Корпорації "Об`єднання підприємств МАРС" податкового боргу в загальному розмірі 971 844 грн. шляхом зарахування коштів, що сплачував позивач, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків згідно пункту 87.9. статті 87 Податкового кодексу України.

Щодо звернення податкового органу про стягнення податкового боргу у судовому порядку у рамках справи №826/13128/18, суд зазначає, що відповідачем підтверджено, що останнім не було вчинено дій щодо зарахування поточних платежів позивача від початку виникнення такого боргу у розмірі 972353,99 грн. (19 липня 2014 року).

Таким чином, суд вказує на те, що з моменту виникнення зазначеного податкового боргу минуло вже більше трьох календарних років, а відтак 1095 денний строк, визначений у статті 102 Податкового кодексу України сплинув, що зумовлює визнання означеного боргу «безнадійним».

Відповідно до пункту 101.4 статті 104 Податкового кодексу України органи стягнення відкликають розрахункові документи, якими передбачено стягнення пені, штрафних санкцій та безнадійного податкового боргу, списаних відповідно до цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладені положення Податкового кодексу України, податковий борг у розмірі 971 844 грн. підлягав визнанню безнадійним, що не було враховано відповідачем.

Відповідно до пункту 101.5 статті 101 Податкового кодексу України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу.

Механізм списання безнадійного податкового боргу визначено Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №577, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за №844/24376 (далі ? Порядок №577).

Підпункт 3 пункту 2.1 Порядку №577 передбачає, що під терміном «безнадійний податковий борг» слід розуміти: податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Порядку №577, визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу. Днем виникнення безнадійного податкового боргу вважається: у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, - дата прийняття рішення керівника органу доходів і зборів.

Згідно із пунктами 4.3-4.5 Порядку №577, в інших випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу. Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал. Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до ІС не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.

Отже, списання безнадійного податкового боргу, в тому числі податкового боргу, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

Аналогічний правовий висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 4 вересня 2018 року (справа №813/4430/16), від 9 липня 2019 року (справа №0240/2269/18-а) та від 23 грудня 2019 року (справа №813/3277/18).

При цьому, звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов`язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин) (пункт 4.1 Порядку №577). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, від 09.07.2019 у справі №0240/2269/18-а, від 02.11.2022 у справі №380/16255/21.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, суд не бере до уваги доводи відповідача про втручання в його дискреційні повноваження, зобов`язуючи його списати податковий борг Корпорації «Об`єднання підприємств Марс», виходячи з наступного.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки борг Корпорації «Об`єднання підприємств Марс» у розмірі 971844 грн. є безнадійним, відмова відповідача у списанні податкового боргу та продовження його обліку в інформаційних систем органів доходів і зборів за позивачем є протиправною та можливості прийняття відповідачем альтернативного рішення законодавством не встановлено, то зобов`язання відповідача списати такий безнадійний борг є ефективним способом захисту в межах спірних правовідносин, який виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №300/2353/19.

Що стосується вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 10 червня 2021 року у справі №820/479/18 та у своїй постанові від 10 вересня 2021 року у справі №460/2315/19. Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що представником позивача не надано суду жодних доказів на підтвердження понесених витрат позивачем на правничу допомогу, окрім договору від 07.03.2019 №07-03/19 про надання правової допомоги, додаткової угоди №1 та звіту про витрачений час надання правової допомоги та супутніх витрат..

У зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити розмір та співвімірність витрат на правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цієї справи.

В даній справі заявником не надано документів на підтвердження фактично понесених сплачених витрат на правову допомогу адвоката, які б суд мав відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві щодо несписання безнадійного податкового боргу корпорації «Об`єднання Підприємств «Марс» у розмірі 971 844 грн., податку на прибуток, який виник на підставі податкового повідомлення-рішення №0000872260 від 21.02.2013 включаючи штрафні санкції та пеню за несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання.

Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011) прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу корпорації «Об`єднання Підприємств «Марс» (вул. Михайла Максимовича, 2, м. Київ, 03022, код ЄДРПОУ 33445297) з податку на прибуток в сумі 971 844 грн., який виник на підставі податкового повідомлення-рішення №0000872260 від 21.02.2013, включаючи штрафні санкції та пеню за несвоєчасно сплачені податкові зобов`язання.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.