Постанова

від 12.12.2022 по справі 200/3300/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року справа №200/3300/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року у справі № 200/3300/22 (головуючий І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Селидівського міського суду Донецької області, голови Селидівського міського суду Донецької області Черкова Володимира Геннадійовича, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною відмову голови Селидівського міського суду Донецької області, оформлену у вигляді листа від 19.01.2022 № 03-17/1/2022, у задоволенні заяви позивача від 01.12.2021 про припинення її трудових відносин з Селидівським міським судом Донецької області шляхом відрахування позивача зі штату суду наказом голови суду;

- зобов`язати голову Селидівського міського суду Донецької області припинити трудові відносини позивача з Селидівським міським судом Донецької області шляхом відрахування позивача зі штату цього суду, а також повернути їй її трудову книжку та вжити заходів щодо компенсації позивачу його невикористаних відпусток.

В обґрунтування позову зазначила, що Указом Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 її призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років, який закінчився 24.09.2021 року.

Законом «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на момент призначення її на посаду, передбачалось, що неподання своєчасно суддею без поважних причин заяви про обрання його на посаду судді безстроково є підставою для звільнення судді з посади у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено.

Тобто, закон передбачав, що призначення її на посаду обмежується 5-річним строком, після спливу якого її буде звільнено з посади, якщо вона не звернеться до ВККС із заявою про обрання її на посаду безстроково.

Позивач не зверталася до ВККС та ВРП з заявами про обрання її на посаду судді безстроково, не надавала згоду на проходження кваліфікаційного оцінювання та участь у відповідному конкурсі, а листом від 22.09.2021 року повідомила Вищу раду правосуддя про небажання працювати суддею після закінчення повноважень та просила звільнити її з посади.

Вищою радою правосуддя надана відповідь, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено, а згідно із ст.125 цього Закону, припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Таким чином, голова суду зобов`язаний припинити трудові відносини позивача з судом, про що видати відповідний наказ.

Позивач неодноразово зверталася з заявами до голови суду про відрахування її зі штату суду, проте відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача, посилаючись на наявність інформації на офіційному веб-сайті ВККС про перебування позивача у стадії кваліфікаційного оцінювання, яке відкладено за заявою позивача. Крім цього, оскільки позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням до Вищої ради правосуддя, тому видання наказу про відрахування є передчасним.

При цьому позивачем були надані листи Вищої ради правосуддя про відсутність заяв позивача про участь в конкурсі, про призначення її на посаду судді безстроково тощо; листи ВККС про відсутність заяв позивача про участь у кваліфікаційному оцінюванні та про обрання її на посаду судді безстроково.

Відмова відповідача видати наказ про звільнення позивача є протиправною, оскільки за законом у разі припинення повноважень судді у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, і необрання цього судді на посаду безстроково, голова суду видає наказ про відрахування судді зі штату суду і припинення ним трудових відносин з судом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Суд першої інстанції в порушення процесуальних норм вийшов за межі позовних вимог і фактично здійснив аналіз правовідносин позивача з ВРП, що не є предметом позову, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про неможливість видання наказу голови без рішення ВРП.

Однак в межах позовних вимог позивач зазначала, що предмет та підстави позову пов`язані з обов`язком голови суду припинити її трудові відносини з судом відповідно до поданої заяви в зв`язку з припиненням у позивача повноважень судді внаслідок закінчення 5-річного строку, на який її було призначено

Суд першої інстанції взагалі залишив поза увагою приписи ст.125 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

При цьому законом визначено, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, розглядаючи апеляційні скарги в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Указу Президента України від 24.09.2016 року за № 410/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років.

Строк, на який позивача призначено на посаду судді, закінчився 24.09.2021 року.

Позивачем до Вищої ради правосуддя направлена заява від 29.06.2021 року про звільнення її з посади судді Селидівського міського суду Донецької області за власним бажанням.

Заяву Вищою радою правосуддя отримано 05.07.2021 року.

Ухвалою Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02.08.2021 року № 1732/2дп/15-21 відкрито дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 , тому ухвалою Вищої ради правосуддя від 05.08.2021 року № 1792/0/15-21 розгляд заяви позивача про звільнення з посади судді за власним бажанням було зупинено. (а.с.105)

22.09.2021 року позивач вдруге направила до Вищої ради правосуддя заяву, в якій просила звільнити її з посади судді Селидівського міського суду Донецької області з 25.09.2021 року у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено. (а.с.32-35)

Позивачем в заяві зазначено, що всі необхідні документи для її звільнення нею направлено до ВРП разом із заявою про звільнення з посади за власним бажанням від 29.06.2021.

Також в заяві позивач повідомила, що не зверталась до ВККС та ВРП з заявами про участь в процедурах, спрямованих на призначення її на посаду судді безстроково, кваліфікаційне оцінювання щодо неї не проводилось і не розпочиналось, оскільки на час його проведення вона перебувала в декретній відпустці. Позивач не має наміру продовжувати перебування на посаді судді після закінчення п`ятирічного строку, на який її було призначено, отже після закінчення строку, на який її було призначено на посаду судді, ВРП зобов`язана звільнити позивача з посади у зв`язку із закінченням строку.

01.12.2021 року позивач звернулась до голови Селидівського міського суду Донецької області з заявою про припинення її трудових відносин з Селидівським міським судом Донецької області шляхом відрахування її зі штату цього суду наказом голови суду, просила повернути трудову книжку. (а.с.27-30)

В заяві позивач послалася на норми ст.ст. 24, 125 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» як на підставу для видання наказу головою Селидівського міського суду.

Листом від 07.12.2021 за № 03-17/3/2021, голова Селидівського міського суду Донецької області повідомив позивача, що під час розгляду заяви про відрахування її зі штату суду у зв`язку з припиненням повноважень судді було направлено запити до Вищої ради правосуддя, Ради суддів України та ТУ ДСА України в Донецькій області з метою надання роз`яснень з цього питання. (а.с.31)

Листом № 29091/0/9-21 від 20.12.2021 Вища рада правосуддя повідомила позивача, що надання роз`яснень з правових питань до компетенції Вищої ради правосуддя відповідно до повноважень, визначених ст. 131 Конституції України та ст. 3 ЗУ «Про Вищу раду правосуддя», не належить. (а.с.23-24)

В листі також наявні посилання на ст.ст. 24, 125 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

22.12.2021 року позивач вдруге звернулась до голови Селидівського міського суду Донецької області з питань видання наказу про припинення трудових відносин судді з судом, в якому послалася на лист ВРП від 20.12.2021 року. (а.с.25-26)

Листом № 03-17/4/2021 від 28.12.2021 року голова Селидівського міського суду Донецької області повідомив позивача про необхідність отримання підтвердження, що позивачем не подавалися заяви до ВККСУ та ВРП про обрання її на посаду судді безстроково і позивач не брала участь у кваліфікаційному оцінюванні. (а.с.22)

На звернення позивача до ВККС України від 29.12.2021 року їй надана відповідь від 11.01.2022 року, в якій зазначено, що її заяву про відмову від продовження кар`єри судді та участі у процедурах, пов`язаних з нею долучено до суддівського досьє. Заяви про проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді та про обрання на посаду судді безстроково від позивача до Комісії не надходили. (а.с.15-16)

На звернення позивача до ВРП від 30.12.2021 року їй надана відповідь, що автоматизована система діловодства Вищої ради правосуддя не містить інформації про надходження заяви ОСОБА_1 про призначення на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області та відповідних рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді вказаного суду. Вища рада правосуддя не ухвалювала рішення про призначення позивача на посаду судді з урахуванням положень пунктів 2, 4 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. (а.с.17)

13.01.2022 року позивач знову звернулась до голови Селидівського міського суду Донецької області з заявою про видання наказу припинення її трудових відносин з Селидівським міським судом Донецької області. (а.с.13-14)

Листом від 19.01.2022 року голова Селидівського міського суду Донецької області відмовив видавати такий наказ, в обґрунтування своєї відмови зазначив, що позивач фактично перебуває в стадії кваліфікаційного оцінювання, яке було відкладено за її ж заявою.

Крім того, в наказі про відрахування слід зазначити підставу видання такого наказу, але позивач звернулась до Вищої ради правосуддя із заявою про звільнення за власним бажанням, тому підстава відрахування може бути іншою, що призведе до незаконності наказу про відрахування. Отже, в зв`язку зі зверненням позивача до ВРП вирішення питання про відрахування позивача зі штату суду є передчасним. (а.с.12)

Суд першої інстанції, відмовляючи в з задоволенні позову, виходив з того, що у голови Селидівського міського суду Донецької області відсутні повноваження видавати наказ про припинення трудових відносин з суддею Селидівського міського суду Донецької області за відсутності ухваленого відповідного рішення правомочним суб`єктом щодо звільнення з посади судді на підставі заяви про звільнення з посади судді за власним бажанням. Тому позивач помилково вважає закінчення п`ятирічного строку, на який її було призначено, підставою для відрахування зі штату суду без прийняття рішення Вищою радою правосуддя щодо звільнення позивача за власним бажанням, відповідно до поданої особистої заяви від 29.06.2021.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус судді та гарантії здійснення професійної діяльності регулюється виключно Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402 (далі Закон № 1402).

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402 незалежність судді забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень.

На підставі статті 112 Закону № 1402 суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Як визначено частинами другою, третьою, четвертою статті 116 Закону № 1402 суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява (…) про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.

Згідно статті 119 Закону № 1402 повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.

Відповідно до пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1402 повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, Закон № 1402 визначає дві окремі різні підстави:

- звільнення з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України;

- припинення повноваження судді виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.

Відповідно до частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є:

1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;

2) порушення суддею вимог щодо несумісності;

3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;

4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;

6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

Згідно частини сьомої статті 126 Конституції України повноваження судді припиняються у разі:

1) досягнення суддею шістдесяти п`яти років;

2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;

4) смерті судді;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.

Відповідно до статті 125 Закону № 1402 припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Тобто, видання наказу головою суду про припинення трудових відносин судді з судом і відрахування судді зі штату суду обумовлено саме настанням підстав припинення повноважень судді, а не його звільнення.

Дійсно, ч. 7 ст. 126 Конституції України визначає вичерпний перелік підстав, коли повноваження судді припиняються.

Проте, пунктом 2 статті 16-1 Перехідних положень Конституції України визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

Отже, Перехідними положеннями Конституції України визначено протягом перехідного періоду додатковий виключний випадок припинення повноважень щодо суддів, призначених на посаду строком на п`ять років - закінчення строку, на який їх було обрано.

Приписи п. 2 ст. 16-1 Перехідних положень Конституції України узгоджуються з приписами пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1402, які також передбачають саме припинення повноважень, а не звільнення, суддів, призначених на посаду строком на п`ять років із закінченням строку, на який їх призначено за відсутності волевиявлення таких суддів щодо призначення їх на посаду за результатами конкурсу.

Як зазначає позивач, після закінчення п`ятирічного строку, на який її призначено, вона не бажає далі працювати суддею, тому звернулася до голови Селидівського міського суду з заявою про відрахування її зі штату суду.

Листи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої Ради правосуддя України свідчать про відсутність заяв ОСОБА_1 про призначення на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області та відповідних рекомендацій ВККС України про призначення позивача на посаду судді вказаного суду, а ВРП України не ухвалювала рішень про призначення позивача на посаду судді відповідно до пп.2,4 п.16-1 Перехідних положень Конституції України.

Таким чином, оскільки повноваження судді ОСОБА_1 , призначеної на посаду строком на п`ять років, припинилися в зв`язку із закінченням строку, на який їх було призначено 24.09.2021 року, тому голова Селидівського міського суду Донецької області відповідно до статті 125 Закону № 1402 повинен був видати наказ про припинення трудових відносин судді ОСОБА_1 з Селидівським міським судом та відрахувати її зі штату суду з 25.09.2021 року (наступний день після спливу 5-річного строку).

Отже, відмова голови Селидівського міського суду видати такий наказ є протиправною.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною відмови голови Селидівського міського суду Донецької області видати наказ про припинення трудових відносин судді ОСОБА_1 з Селидівським міським судом та відрахувати її зі штату суду з 25.09.2021 року з зобов`язанням відповідача видати такий наказ відповідно до ст. 125 Закону № 1402 на підставі п. 2 ст. 16-1 Перехідних положень Конституції України, п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402.

Щодо позовних вимог про зобов`язання повернути позивачу трудову книжку та вжити заходів щодо компенсації їй невикористаних відпусток суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як визначено частиною третьою статті 48 КЗпП України роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Відповідно частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Отже, законодавством України про працю передбачено імперативний обов`язок роботодавця при звільненні працівника видати останньому трудову книжку з усіма належними записами і здійснити з ним повний розрахунок при звільненні.

Матеріали справи не містять доказів та обставин того, що голова Селидівського міського суду при виданні наказу про припинення трудових відносин судді ОСОБА_1 з Селидівським міським судом та відрахування її зі штату суду допустить порушення приписів ст.ст. 47, 48, 116 КЗпП України.

Тобто в цій частині позовні вимоги позивача є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки головою Селидівського міського суду Донецької області наказ про припинення трудових відносин судді ОСОБА_1 з Селидівським міським судом та відрахування її зі штату суду ще не видавався, а суд відповідно до ст.5 КАС України розглядає справи про порушені, а не визначені на майбутнє, права, свободи або законні інтереси осіб, що звертаються з позовами до суду.

Є безпідставними посилання голови Селидівського міського суду на постанову Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 815/5811/16, оскільки правовідносини в цій справі відрізняються від обставин справи за позовом ОСОБА_1 та стосувалися вчинення дій - видання головою Київського районного суду міста Одеси згідно з п.4 ч.1 ст. 24 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», на підставі постанови Верховної Ради України № 1603 від 29.09.2016 року «Про звільнення судді» наказу, яким позивача відраховано зі штату Київського районного суду міста Одеси. Такий наказ був прийнятий головою суду з підстав видання Верховною Радою України постанови про звільнення судді згідно п. 3 ч. 3 ст.126 Конституції України, а не про припинення повноважень судді в зв`язку з закінченням п`ятирічного строку, на який його було призначено.

Згідно пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 1402 голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

Конструкція правової норми окремо відрізняє підстави видання головою місцевого суду наказу, як то на підставі акту про призначення, переведення, звільнення судді, оскільки ці дії передбачають наявність відповідного акту (указ Президента України про призначення, рішення ВРП про звільнення тощо) та в зв`язку з припиненням повноважень судді, настання яких обумовлює видання головою суду наказу про припинення трудових відносин судді із відповідним судом навіть за відсутності відповідного акту.

Отже, видання наказу про відрахування судді зі штату суду не є звільненням, а є лише неминучим наслідком припинення повноважень судді, в тому числі на підставі закінчення п`ятирічного строку, на який його було призначено, за відсутності його волевиявлення на подальшу участь у конкурсі.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку, що для прийняття відповідачем наказу про відрахування позивача зі штату в зв`язку з закінченням строку, на який її призначено, необхідна наявність рішення Вищої ради правосуддя щодо звільнення позивача за власним бажанням за заявою від 29.06.2021.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати по справі в розмірі 2183,28 грн за сплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року у справі № 200/3300/22 задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року у справі № 200/3300/22 скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Селидівського міського суду Донецької області, голови Селидівського міського суду Донецької області Черкова Володимира Геннадійовича, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову голови Селидівського міського суду Донецької області видати наказ про припинення трудових відносин судді ОСОБА_1 з Селидівським міським судом та відрахувати її зі штату суду з 25.09.2021 року.

Зобов`язати голову Селидівського міського суду Донецької області видати наказ про припинення трудових відносин судді ОСОБА_1 з Селидівським міським судом та відрахування її зі штату суду з 25.09.2021 року відповідно до ст.125 Закону № 1402 на підставі п. 2 ст. 16-1 Перехідних положень Конституції України, п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Селидівського міського суду Донецької області, голови Селидівського міського суду Донецької області Черкова Володимира Геннадійовича, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Стягнути з Селидівського міського суду Донецької області (ЄДРПОУ 02895751, адреса: 85400, м. Селидове, вул. Пушкіна, 4) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати по справі в розмірі 2183,28 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 08 грудня 2022 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2022 року.

Головуючий суддяІ.Д. Компанієць

СуддіА.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв