Постанова

від 13.12.2022 по справі 480/10841/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 р. Справа № 480/10841/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2021, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/10841/21

за позовом ОСОБА_1

до Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області четвертої сесії восьмого скликання від 28.05.2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області.

- зобов`язати Нижньосироватську сільську раду Сумського району Сумської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області.

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області на користь позивача 908,00 грн. витрат по сплаті судового збору та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Однак, рішенням відповідача позивачу було відмовлено у задоволенні поданої заяви у зв`язку із тим, що бажана до відведення земельна ділянка перебуває в користуванні (на умовах оренди) у іншої особи.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є лише першою стадією процедури безоплатної приватизації земельної ділянки і не є "передачею її у власність", отже, суд першої інстанції при винесенні рішення помилково застосував до спірних правовідношень частину 5 статті 116 Змельного Кодексу України, оскільки вказана норма не підлягає застосуванню на етапі надання згоди на розробку проекту землеустрою.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач вернувся до відповідача із заявою від 24.03.2021 (зареєстрована у Нижньосироватській сільській раді 26.03.2021 за № 37-з) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с. 4).

Рішенням від 28.05.2021 відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, мотивуючи тим, що в заяві позивача бажане місце розташування земельної ділянки співпадає із сформованою земельною ділянкою загальною площею 132,9603 га з кадастровим номером 55924785000:15:004:0037 з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення та з видом цільового призначення - для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ - 01.02), яка перебуває в користуванні (на умовах оренди) у гр. ОСОБА_2 (а.с. 7).

Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу на момент подання заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було відомо, що бажана частина земельної ділянки вже є сформованою згідно технічної документації із землеустрою та має кадастровий номер 5924785000:15:004:0037, отже, подальше формування земельної ділянки здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України.

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач виходив з того, що вказане в заяві бажане місце розташування земельної ділянки співпадає із сформованою земельною ділянкою загальною площею 132,9603 га з кадастровим номером 5924785000:15:004:0037 з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення та з видом цільового призначення - для ведення фермерського господарства (код КВСПЗ - 01.02), яка перебуває в користуванні (на умовах оренди) у гр. ОСОБА_2 .

Проте, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що бажана позивачем земельна ділянка площею 2,00 га формується за рахунок земельної ділянки, яка знаходиться в оренді у ОСОБА_2 на підставі договору оренди.

Однак, позивач у відповідності до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, до клопотання додав копію заяви землекористувача ОСОБА_2 від 18.11.2020 справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Мокренко Л.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №2667.

Зі змісту вказаної заяви убачається, що ОСОБА_2 надає згоду на вилучення частини вищевказаної земельної ділянки площею 2,0 (два) га для подальшого оформлення/надання вказаної частини земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для ведення особистого селянського господарства, а тому права землекористувача ОСОБА_2 не порушуються.

Судова колегія зауважує, що наявність у ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою, за рахунок якої формується запроектована земельна ділянка, не є підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за умови наявності письмової, нотаріально засвідченої заяви, якою надано згоду на вилучення частини земельної ділянки для подальшого їх оформлення у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства.

Поряд із тим, відповідач, ні у оскаржуваному рішенні, ні у відзивах на апеляційну скаргу фактично не надає пояснення, саме яким вимогам та законам не відповідає місце розташування відповідної земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Аналізуючи положення статей 116, 118 Земельного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки жодним чином не означає прийняття у подальшому позитивного рішення про надання її у власність, що фактично свідчить про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

За умови подання особою усіх необхідних документів та відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суб`єкт владних повноважень повинен надати дозвіл і будь-яких винятків чи альтернативних варіантів його поведінки норми Земельного кодексу України не містять.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Вищевказані висновки суду узгоджуються із позицією Верховного суду Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.04.2018 в справі №806/2208/17.

Таким чином, вказана в рішенні підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу України, а тому таке рішення не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області четвертої сесії восьмого скликання від 28.05.2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області, є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, колегія суддів зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17.

Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з цим, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності всіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності всіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Проте, наведених обставин судом апеляційної інстанції не встановлено.

Колегія суддів зауважує, що оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в рішенні четвертої сесії восьмого скликання Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області від 28.05.2021 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства".

Однак, документального підтвердження невідповідності бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальній одиниці сторонами не надано, а тому не можливо дослідити, чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу.

За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що повноваження Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання дозволу.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17, яка згідно ч. 4,5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковою для всіх суб`єктів владних повноважень та враховується іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту прав, свобод та інтересів позивача, в даному випадку, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24.03.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Аналізуючи наведені нормативно-правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи та аргументи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та приймаються колегією суддів у якості належних.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції, вважає необхідним скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно до п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Щодо вимог позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).

Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву Нижньосироватська сільська рада Сумського району Сумської області області заперечувала проти задоволення вимоги позивача щодо компенсації витрат на професійну допомогу, вважаючи справу незначної складності, та посилаючись на необґрунтованість заявленої адвокатом вартості послуг з огляду на фактичний обсяг роботи.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: договір про надання правничої допомоги від 28.08.2021 (а.с.9), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ПТ №2197 (а.с. 13), ордер на надання правової допомоги Серія ВІ №1059945 від 07.10.2021 (а.с.12), копію акту прийому-передачі наданих адвокатських послуг від 28.08.2021 (а.с. 10), копії квитанцій про оплату послуг адвоката від 06.10.2021 (а.с. 11).

З акта прийому-передачі наданих адвокатських послуг до договору від 28.08.2021 адвокатом були надані такі послуги: за складання позовної заяви та супроводження справи в суді першої інстанції - 9 000 грн.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, надані адвокатом послуги зводилися виключно до формування позовної заяви суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

З огляду на викладене, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок відповідача витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 4 000,00 грн.

Згідно з наявними в матеріалах справи квитанціями позивачем сплачено за звернення до суду першої інстанції з позовною заявою судовий збір у розмірі 908,00 грн., за подачу апеляційної скарги - 1 362,00 грн.

При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру (визнати протиправним та скасування рішення та збов`язання зобов`язання вчинити дії).

Таким чином, колегія суддів уважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений ним судовий збір виходячи з кількості, а не розміру задоволених/не задоволених позовних вимог.

Отже, всі судові витрати понесені позивачем, а саме: судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 по справі № 480/10841/21 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення четвертої сесії восьмого скликання Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області від 28.05.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства».

Зобов`язати Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області (вул. Сумська, б.167, с. Нижня Сироватка, Сумська область, Сумський район, 42356, ЄДРПОУ 04391457) суму сплаченого судового збору у розмірі 2 700 (дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Курило Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова