Постанова

від 13.12.2022 по справі 2-210/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2022 року

м. Валки

справа № 2-210/11

провадження № 22-ц/818/68/22

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м.Харкові,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в місті Валки цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м.Харкові до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року у складі судді Григор`єва Б.П.,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2009 року Публічне акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м.Харкові звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрексімбанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 106420 доларів США 64 центи, 10241,80 грн пені за прострочені відсотки, 5842,38 грн пені за прострочену заборгованість та 1820,00 грн судових витрат.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 травня 2011 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 17 січня 2011 року залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 вересня 2011 року апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилені , заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року та ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року та від 03 березня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строку для подання заяви та перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеним заочним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року .

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2021 року відновлено втрачене судове провадження по цивільній справі № 2-210/11 за позовом АТ «Держвний Експортно Імпортний банк України» ( АТ « Укрексімбанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що при вирішенні питання про проведення заочного розгляду справи суд послався, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явились в судове засідання, однак були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Але даний факт не відповідає дійсності, оскільки про наявність даного позову та взагалі претензій від Банку до ОСОБА_2 , йому не було відомо. І тільки наприкінці грудня 2019 року ОСОБА_2 стало відомо, з вимоги Міжрайонного відділу ДВС по Основ`янському та Слобідському району м. Харкова ГТУЮ у Харківські області, про претензії Банку до нього. Зазначає, що був позбавлений права довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх заперечень. Отже саме це призвело до винесення неправильного рішення і як слідство є підставою для його скасування. Крім того, вказує, що відповідно до договору про надання кредиту за № 68708С2 від 15 травня 2008 року, перебіг строку позовної давності починається з січня 2009 року, коли позивачка припинила платежі, а до суду Банк звернувся лише у листопаді 2009 року, тобто у порушення вимог ч.4 ст.559 ЦК України. Виходячи з вищевикладеного вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього суми заборгованості за договором поруки. Крім того, зазначає, що суду першої інстанції не було відомо про існування кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за ст. 366 ч.1 КК України, а тому не було можливості для повного та всебічного розгляду даної цивільної справи. Також зазначає, що справа розглянута без його участі, незважаючи на те, що він не був належним чином повідомлений про дату та час слухання справи, що є підставою для скасування заочного рішення.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Харківського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч.1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач ОСОБА_1 вчасно та належним чином не виконувала умови кредитного договору № 68708С2 від 15.05.2008 року, утворилася заборгованість, яка складається з: 106420,64 дол США- тіло кредиту; пеня за прострочені відсотки 10241,82 грн; пеня за прострочену заборгованість 5842,38 грн, яка підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку, оскільки ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язався відповідати перед ПАТ «Укрексімбанк» за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором кредиту.

Судова колегія, погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15.05.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрексімбанк» було укладено кредитний договір №68708С2, відповідно якого позивач надав кредит в сумі 99000,00 доларів США з кінцевою датою погашення 14 травня 2020 року (а.с. 79-84 т.2).

Пунктом 2.4. кредитного договору передбачено, що сторони домовились, що погашення кредиту та процентів здійснюватимуться щомісячно згідно графіку, що є додатком до договору.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 , позивачем було укладено з ОСОБА_2 договір поруки №68708Р1 від 15.05.2008 року, згідного якого він зобов`язався перед позивачем солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 кредитного договору (а.с. 89-90 т.2).

Згідно п.3.2. договору поруки №68708Р1 від 15.05.2008 року, у випадку невиконання позичальником основного зобов`язання, передбаченого відповідними положеннями Кредитного договору, Банк має право вимагати виконання цього зобов`язання у поручителя, як у солідарного боржника.

Згідно графіка погашення кредиту та процентів (а.с.83-зворот-84 т.2) повернення коштів має відбуватися наступним чином: щомісяця з 01.05.2008 року по 14.05.2020 року по 690,00 дол США, до якої входить сума погашення кредиту та процентів.

Доказів зміни вказаного графіку матеріали справи не містять.

Зобов`язання за кредитним договором забезпечені іпотекою /договір № 68708Z1/, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_1 на праві власності.

Однак умови договору № 68708С2 виконані не були, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 106 420 доларів США 64 центи, 10 241 грн. 82 коп. пені за прострочені відсотки, 5 842 грн. 38 коп. пені за прострочену заборгованість

ОСОБА_1 було направлено вимогу про дострокове погашення заборгованості (лист №068-27/5660 від 20.10.2009 року), ОСОБА_2 було направлено вимогу про дострокове погашення заборгованості (лист № 068-27/6258 від 13.11.2009 року), які вони отримали відповідно 22 жовтня 2009 року та 18 листопада 2009 року та не відреагували.

Даний факт підтверджується матеріалами справи наданими представниками Банку при розгляді справи про відновлення втраченого провадження та відповідачами не оспорювались(а.с. 111-114 т.2).

Як напідставу позовнихвимог,ПАТ «Укрексімбанк»посилалось нате,що зобов`язанняза кредитнимдоговором ОСОБА_1 належним чиномне виконує. ОСОБА_2 , як поручитель, зобов`язався відповідати перед ПАТ «Укрексімбанк» за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором кредиту в повному обсязі та у солідарному порядку.

Відповідно до ч. 1ст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами ч. 1 ст.ст. 627,629ЦК України згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала належним чином, а тому станом на 13.11.2009 року утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 106 420 доларів США 64 центи, 10 241 грн. 82 коп. пені за прострочені відсотки, 5 842 грн. 38 коп. пені за прострочену заборгованість.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтями 12, 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належних та допустимих доказів на спростування розміру кредитної заборгованості а ні ОСОБА_1 , а ні ОСОБА_2 суду не надано.

При цьому відповідачкою ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції було оскаржено ще в 2011 році.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції 26 вересня 2011 року постановлено ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення заочного рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року без змін.

Висновок суду першої інстанції про те, що зобов`язання за кредитним договором № 68708С2 від 15.05.2008 року ОСОБА_1 виконані не були, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 106 420 доларів США 64 центи, 10 241 грн. 82 коп. пені за прострочені відсотки, 5 842 грн. 38 коп. пені за прострочену заборгованість доводи апеляційної скарги не спростовують.

Відповідно статті 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.

Таким чином сума заборгованості по кредитному договору від 15.05.2008 року, яка підлягає стягненню на користь ПАТ «Укрексімбанк» солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 становить: заборгованість за тілом кредиту в сумі 106 420 доларів США 64 центи, 10 241 грн. 82 коп. пені за прострочені відсотки, 5 842 гри. 38 коп. пені за прострочену заборгованість. 1820 грн. 00 коп. судових витрат.

Що стосується посилання ОСОБА_2 щодо пропуску строку щодо вимог про солідарне стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у відповідності до договору поруки, судова колегія зазначає наступне.

При вирішенні справи суд першої інстанції виходив із того, що станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідачів перед банком не погашена.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу 15 травня 2008 року укладено договір № 68708С2, відповідно до якого ПАТ «Укрексімбанк» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 99 000 доларів США зі сплатою 16,55% річних з кінцевою датою погашення 14 травня 2010 року. Цього ж дня з ОСОБА_2 укладений договір поруки № 68708Р1, відповідно до якого останній відповідає перед кредитором у тому ж об`ємі, що й позичальник.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, основним доводом апелянта було те, що вже в січні 2009 року позивач мав право на підставі закону пред`явити солідарну вимогу до відповідачів про дострокове повернення боргу в силу неналежного виконання зобов`язань позичальником ОСОБА_1 . Таким чином з точки зору апелянта право пред`явлення вимог до поручителя ОСОБА_2 виникло у кредитора ще в січня 2009 року, однак протягом шести місяців після цього вимога до поручителя ОСОБА_2 банком не висувалася. Апелянт зазначає, що таким чином шестимісячний строк для пред`явлення вимог до поручителя закінчився в липні 2009 року. За таких умов поруку ОСОБА_2 слід вважати припиненою внаслідок приписів закону.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із таким твердженням апелянта з огляду на наступне:

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до п. 3.2. укладеного договору поруки кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобов`язання, що виникає з кредитного договору за умови що в установлений таким кредитним договором строк зобов`язання не буде виконане, а також при умові обов`язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати таке зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати взяті на себе зобов`язання не пізніше 10 календарних днів з часу отримання вищевказаного повідомлення(вимоги) кредитора (п.4.4.2. договору поруки).

Відповідно до положень п. 7.4. договору поруки його дія закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань по кредиту.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України). Отже, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц).

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» Глави71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних процентів (частина друга статті 1050 ЦК України).

За умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання (постановаВеликої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11; постановиВерховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц).

З матеріалів справи вбачається, що з вимогою про дострокове погашення заборгованості позивач звернувся до боржника у травні 2009 року, а із позовною заявою звернувся до суду у листопаді 2009 року. За таких умов позивачем не було пропущено шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов`язання до дня пред`явлення позову до поручителя.

Що стосується посилання ОСОБА_2 про необізнаність щодо розгляду даної позовної заяви та взагалі про існування боргу, а також невиконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед Банком, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи на адресу ОСОБА_2 двічі направлялися претензії Банку щодо дострокового виконання умов кредитного договору : у травні 2009 року, яке отримано ОСОБА_2 10.06.2009 року та у листопаді 2009 року, яке отримано - 18.11.2009 року.

Доказів, або заперечень, що не він отримував дані претензії матеріали справи не містять та ОСОБА_2 не спростовані.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 25 жовтня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Комінтернівського районного суду м. Харкова із заявою про заборону відчуження житлового будинку у даній справі.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2010 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку про безпідставність посилань ОСОБА_2 про необізнаність щодо наявності даного спору.

Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 2 ст.43ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно ч. 1 ст.44ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Крім того, статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни судових рішень суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 січня 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повний текст судового рішення складено 13.12.2022 року.