Постанова

від 12.12.2022 по справі 640/2064/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 640/2064/19

адміністративне провадження № К/9901/28166/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Гімона М.М., Яковенка М.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські оптичні системи» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступника Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2020 (суддя Пащенко К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 (головуючий суддя Костюк Л.О., судді Бужак Н.П., Кобаль М.І.),

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські оптичні системи» (далі - ТОВ «Українські оптичні системи», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС, відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.01.2019:

№0232615147 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 227 203,00 грн (з яких 181 762,00 грн - основний платіж, 45 441,00 грн - штрафні (фінансові) санкції);

№0222615147 про зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 808 704,00 грн.

Позовні вимоги Товариство обґрунтувало доводами, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.12.2018 №316/26-15-14-07-02-10/33883130, щодо безтоварності операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей (рекламна продукція) та послуг (розповсюдження рекламно-поліграфічної продукції, послуги з опублікування рекламної інформації в журналі) (далі - рекламні послуги) у ТОВ «Церейра-С» (далі - контрагент-постачальник) є безпідставними, оскільки господарські операції мали реальний характер, підтверджуються належним чином оформленими первинними та іншими документами бухгалтерського і податкового обліку, які мають усі обов`язкові реквізити. Позивач зазначив, що отримана рекламна продукція та рекламні послуги були необхідні для здійснення Товариством господарської діяльності, а саме: для розширення кола клієнтів (покупців). Позивач вказав, що при укладанні договорів Товариство здійснило перевірку контрагента-постачальника, який був зареєстрований як юридична особа та не перебував в процесі припинення; його керівником було зазначено саме ту особу, яка вчинила від імені ТОВ «Церейра-С» правочин із позивачем та підписала первинні документи, складені в процесі виконання договірних зобов`язань. Посилання контролюючого органу на кримінальні провадження, в яких отримані докази щодо протиправної діяльності контрагента-постачальника, позивач вважав безпідставними з огляду на те, що такі докази не є доказами в адміністративному судочинстві, а вироки в цих кримінальних провадженнях не ухвалені. Позивач посилається на індивідуальний характер відповідальності платника податків за податкове правопорушення та наголошує, що не повинен нести відповідальність за можливе порушення контрагентом-постачальником податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності та/або можливу недостовірність відомостей щодо нього в офіційних джерелах.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що Товариство спростувало належними та допустимими доказами викладені в акті перевірки судження контролюючого органу про безтоварність операцій позивача з придбання товарів та послуг у ТОВ «Церейра-С». Такого висновку суди дійшли на підставі оцінки наданих позивачем господарських договорів, первинних документів, що були складені на господарські операції, вчинені у межах цих договорів, та на підставі яких Товариство сформувало дані бухгалтерського та податкового обліку.

Суди відхилили довід відповідача про наявність кримінального провадження №12017150000000087 від 26.01.2017 щодо зазначеного контрагента позивача, в межах якого органами досудового слідства вживаються заходи процесуального характеру, але вирок судом ще не ухвалений, зазначивши, що вказане кримінальне провадження не містить встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом позивача своїх договірних зобов`язань саме по господарських операціях з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між ТОВ «Українські оптичні системи» та ТОВ «Церейра-С».

Стосовно протоколу допиту від 17.07.2018 ОСОБА_1 , як свідка у процедурах кримінального провадження від 26.01.2017 №12017150000000087, на який посилалось ГУ ДПС, суди зазначили, що протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, може бути визначений як доказ лише в разі його відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. При цьому, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, докази, отримані у кримінальному провадженні, в силу закону не є доказами, на підставі яких можуть бути встановлені обставини у адміністративній справі. Разом з тим, суди врахували пояснення, надані свідком ОСОБА_1 (засновником та директором ТОВ «Церейра-С»), відповідно до яких, документи, оформлені за результатами господарських операцій з позивачем, з боку ТОВ «Церейра-С» підписані нею власноруч (зазначене стосується як письмових, так і факсимільних підписів). При цьому, у кримінальному провадженні №12017150000000087 від 26.01.2017 її не допитували як свідка, а сам протоколу допиту свідка від 17.07.2018 вона вперше побачила під час розгляду справи №640/2064/19. Зокрема, ОСОБА_1 зазначила, що здійснювала дії щодо реєстрації ТОВ «Церейра-С» у державних органах, а також особисто підписувала документи (в тому числі, щодо фінансово-господарської діяльності); надавала банку фотокопії паспорту та ідентифікаційного коду при відкритті рахунків ТОВ «Церейра-С»; видавала довіреність для реєстрації ТОВ «Церейра-С», реєстрації печатки та електронних ключів вказаного підприємства в державних органах; вела господарську діяльність в рамках статутних видів діяльності ТОВ «Церейра-С».

Головне управління ДПС у м. Києві (правонаступник ГУ ДФС; далі - ГУ ДПС) подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020.

У касаційній скарзі (з врахуванням заяви про уточнення підстав оскарження судових рішень, далі - так само) ГУ ДПС підставою касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень зазначило пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ГУ ДПС вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки його доводам щодо відсутності у ТОВ «Церейра-С» працівників для реалізації послуг позивачу; відсутності об`єктивних умов у ТОВ «Церейра-С» для здійснення господарських операцій (враховуючи їх зміст та технологічну специфіку), а саме: відсутність на підприємстві власних основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів) та відсутність залучення таких у третіх осіб. Також судами попередніх інстанцій, як стверджує відповідач у касаційній скарзі, не взято до уваги, що ТОВ «Церейра-С» останню звітність з податку на додану вартість подано за грудень 2017 року, фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва, декларацію з податку на прибуток за 2017 рік, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за 4-й квартал 2017 року до контролюючого органу не подано. У взаємозв`язку з наведеними обставинами ГУ ДПС наводить довід, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права (за змістом касаційної скарги це стосується норм пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК)) у постанові від 23.10.2020 (справа №826/10616/17).

Відповідно до доводів, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд ухвалою від 24.12.2020 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Українські оптичні системи» просить залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану та безпідставну, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, були прийняті ГУ ДФС на підставі акта перевірки від 26.12.2018 №316/26-15-14-07-02-10/33883130 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Українські оптичні системи» з питань правомірності формування податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за червень, липень, листопад, грудень 2017 року та січень 2018 року та податку на прибуток за 2017 рік по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Церейра-С»» (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками, зробленими в акті перевірки, встановлено порушення ТОВ «Українські оптичні системи»:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті134, пункту 135.1 статті 135 ПК внаслідок неправомірного заниження фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності за 2017 рік, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік на 808 704,11 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК внаслідок неправомірного декларування податкового кредиту в сумі 181 762,00 грн, у тому числі: за червень 2017 року - 40 000,00 грн, за липень 2017 року - 49 183,00 грн, за листопад 2017 року - 44 205,00 грн, за грудень 2017 року - 28 353,00 грн, за січень 2018 року - 20 021,00 грн за податковими накладними ТОВ «Церейра-С».

Згідно з висновками контролюючого органу в акті перевірки за результатами перевірки встановлено ряд обставин, що свідчать про «дефектність» документів, виписаних для оформлення господарських операцій ТОВ «Українські оптичні системи» з ТОВ «Церейра-С», та про нереальність (безтоварність) цих операцій, а саме: відсутність у ТОВ «Церейра-С» основних засобів та достатньої кількості трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарських операцій з постачання товару та послуг для Товариства; не відповідність номенклатури придбаних товарів (послуг) в податкових накладних, за якими контрагент задекларував податковий кредит, найменуванню товарів (послуг) в податкових накладних, виписаних на адресу Товариства; згідно з даними з Єдиного реєстру досудових розслідувань ТОВ «Церейра-С» фігурує у кримінальних провадженнях; в протоколі допиту свідка від 17.07.2018 у межах кримінального провадження №12017150000000087 від 26.01.2017 громадянка ОСОБА_1 засвідчила свою непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Церейра-С».

На підставі висновків в акті перевірки ГУ ДФС 24.01.2019 прийняло податкові повідомлення-рішення: №0232615147 про збільшення Товариству грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 227 203,00 грн (з яких 181 762,00 грн - основний платіж, 45 441,00 грн - штрафні (фінансові) санкції), №0222615147 про зменшення в податковому обліку Товариства від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 рік на 808 704,00 грн.

Вимоги для підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само). Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у цій нормі.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку на додану вартість (ПДВ) для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником при визначенні податкових зобов`язань з податку на прибуток та з ПДВ відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 КАС щодо достовірності доказів.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат настають лише у разі реального (фактичного) вчинення платником податків господарської операції з придбання товарів (послуг) з метою використання товарів (послуг) у своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, відповідає економічному змісту господарського договору, на виконання зобов`язань за яким вчинено господарську операцію, та підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для внесення даних до податкового обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у низці постанов, зокрема в постановах від 14.02.2020 (справа №826/1255/16), від 05.03.2019 (справа №826/6902/15), від 15.10.2019 (справа №813/3603/16). На такі ж висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.10.2020 (справа №826/10616/17), посилається і ГУ ДПС у касаційній скарзі.

Цю правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, виснувавши, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону № 996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що 23.05.2020 набрали чинності зміни до статті 112 ПК, внесені Законом України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

За висновком Великої Палати Верховного Суду зміни до статті 112 ПК фактично закріпили нормативно ті підходи, які й до цього активно використовувалися в судовій практиці, а саме: доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності, - застосовували рішення Європейського суду з прав людини «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Велика Палата підтвердила, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Доводячи відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Церейра-С», ГУ ДПС як в акті перевірки, так і в судовому процесі посилається на такі встановлені заходами податкового контролю обставини: відсутність у ТОВ «Церейра-С» основних засобів та достатньої кількості трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарських операцій з постачання товару та послуг для Товариства; не відповідність номенклатури придбаних товарів (послуг) в податкових накладних, за якими ТОВ «Церейра-С» задекларувало податковий кредит, найменуванню товарів (послуг) в податкових накладних, виписаних на адресу позивача; згідно з даними з Єдиного реєстру досудових розслідувань ТОВ «Церейра-С» фігурує у кримінальних провадженнях, як суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності; в протоколі допиту свідка від 17.07.2018 у межах кримінального провадження №12017150000000087 від 26.01.2017 громадянка ОСОБА_1 засвідчила свою непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Церейра-С».

Відхиляючи вищезазначені доводи відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що надані позивачем документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, платіжні доручення, виписки по особовим рахункам) відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону №996-XIV до первинних документів, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами (накази про проведення рекламних заходів від 10.06.2017 №10, від 10.07.2017 №16, від 16.11.2017 №28, від 18.12.2017 №38, від 15.01.2018 №3, зразки рекламної продукції та копії витягів з журналу «ITBUSINESS» № 6(95) червень 2017 року, №7(96) липень 2017 року, №11(100) листопад 2017 року, №12(101) грудень 2017 року, №1(102) січень 2018 року) підтверджують реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Українські оптичні системи» із придбання рекламних матеріалів та рекламних послуг у ТОВ «Церейра-С».

Суди попередніх інстанцій визнали безпідставними посилання відповідача на обставини щодо діяльності ТОВ «Церейра-С», встановлені в процедурах досудового розслідування в кримінальних провадженнях, вказавши, що інформація, встановлена в ході досудового розслідування, може мати значення обставини, яка є преюдиційною при розгляді адміністративної справи, якщо вона визнана судом у вироці.

Велика Палата у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 виснувала, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві і що відповідно до положень статті 90 КАС обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду спору по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі, будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга зазначеної статті).

Межі прийнятності в адміністративному судочинстві обставин, встановлених у кримінальному провадженні, визначені нормою частини шостої статті 78 КАС. Відповідно до цих меж показання свідка у процедурах кримінального провадження не стає автоматично доказом в адміністративному судочинстві. Протокол допиту свідка у кримінальному провадженні може бути джерелом інформації щодо обставин, на які сторона в адміністративній справі посилається на підтвердження своїх доводів чи заперечень і які входять у зв`язку з цим до предмета доказування. Встановити ж такі обставини суд може тільки на підставі засобів, передбачених частиною другою статті 72 КАС, та в порядку, встановленими нормами КАС. Суди першої та апеляційної інстанцій при оцінці протоколу допиту громадянки ОСОБА_1 від 17.07.2018 у межах кримінального провадження №12017150000000087 від 26.01.2017 обґрунтовано врахували свідчення цієї особи у судовому процесі, відповідно до яких вона здійснювала необхідні дії щодо реєстрації ТОВ «Церейра-С» та відкриття банківських рахунків, документи, оформлені за результатами господарських операцій з позивачем, з боку ТОВ «Церейра-С» підписані нею власноруч (зазначене стосується як письмових, так і факсимільних підписів), у кримінальному провадженні №12017150000000087 від 26.01.2017 її не допитували, про протокол допиту її як свідка від 17.07.2018 дізналася під час розгляду справи №640/2064/19.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає вище наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини у справі на підставі оцінки доказів в їх сукупності відповідно до правил статті 90 КАС. Не суперечить висновок судів попередніх інстанцій і висновку Верховного Суду у вищезазначеній постанові, на яку посилається ГУ ДПС у касаційній скарзі.

Довід відповідача щодо наявності підстави касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС, не знайшов підтвердження. Фактично довід щодо цієї підстави касаційного оскарження стосується переоцінки доказів, тобто відповідач не згодний з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій, про що свідчить зміст касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.М. Яковенко