Рішення

від 12.12.2022 по справі 911/1647/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" грудня 2022 р. Справа № 911/1647/22

За позовом Комунального підприємства "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради, 07301, Київська область, місто Вишгород, вулиця Кургузова, будинок 3-В

до Приватного підприємства "Чудове прання-ІІ", 07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, проспект Шевченка, будинок 6

про стягнення 176 922,81 грн за договором № 21882 на споживання теплової енергії від 23.07.2007

суддя Н.Г.Шевчук

без виклику представників сторін

суть спору:

Комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "Чудове прання-ІІ" про стягнення заборгованості за договором № 21882 на споживання теплової енергії від 23.07.2007 в розмірі 176 922,81 грн, з яких: 134 498,01 грн основний борг, 14 675,49 грн пеня, 3 785,64 грн 3% річних та 23 963,67 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив надані позивачем протягом 2019-2022 років послуги з постачання теплоенергії, в результаті чого утворилася сума боргу в розмірі 134 498,01 грн, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; повідомлено відповідача про строки для подання відзиву на позов; встановлено строки для відповіді на відзив та заперечень.

19 жовтня 2022 року від Приватного підприємства "Чудове прання-ІІ" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти пред`явлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

07 листопада 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив із запереченнями проти доводів відповідача наведених у відзиві разом із додатковими доказами поданими на спростування доводів відповідача.

Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

23 липня 2007 року між Теплогенеруючою організацією Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа", найменування якого змінено згідно рішення Вишгородської міської ради Київської області № 10/1 від 06.08.2021 на Комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" (далі - Виробник) та Приватним підприємством "Чудове прання-ІІ" (далі - Споживач) було укладено договір № 21882 на споживання теплової енергії (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виробник зобов`язувався надавати Споживачеві послуги, а Споживач зобов`язувався своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування цими послугами на умовах даного Договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що предметом надання є послуги з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання.

Згідно із пунктом 1.3 Договору визначено, що Виробник та Споживач виконують зобов`язання по цьому Договору згідно з умовами цього Договору та у відповідності до Закону України про теплопостачання та Правил технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики України (ПТЕСТКЕУ).

Теплова енергія постачається Споживачу в обсягах згідно з додатком 1, який поновлюється щорічно та виконанні вимог п. 4.2.1, 4.2.2 цього Договору (пункти 2.1, 2.2 Договору).

Договором визначені взаємні права та обов`язки сторін. Зокрема, в силу положень пункту 4.1 Договору Споживач взяв на себе зобов`язання виконувати умови та порядок оплати спожитої енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Відповідно до пункту 6.1 Договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або відповідно "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204, 244-94 України.

Як визначено пунктом 6.3 Договору Споживач, що має прилади обліку, щомісячно до 20 числа поточного місяця подає Виробнику звіт про фактичне споживання теплової енергії.

При відсутності приладів обліку, або виходу їх з ладу, кількість теплової енергії, що відпущена Споживачу, визначається теплопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом відповідно "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204, 244-94 України, виходячи з додатку № 3 (пункт 6.5 Договору).

Відповідно до пункту 6.6 Договору у разі підключення Споживача без приладів обліку теплової енергії до Споживача з приладами обліку від загального споживання теплової енергії, визначеного за приладами обліку споживачів, підключених до ЦТП, а залишок обсягу спожитої теплової енергії розподіляється Споживачу пропорційно загальної займаної площі (теплового навантаження) та узгодження сторін.

Згідно із пунктом 7.1 Договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до установлених тарифів. Додаток № 1 до Договору.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 7.3 Договору).

Умовами пункту 7.4 Договору визначено, що Споживач не пізніше 20 числа поточного місяця складає Виробнику письмовий звіт по факту використаної теплової енергії, оплачує Виробнику на протязі 10 днів після одержання рахунка Виробника за обліковий період.

За наявності боргу у Споживача за даним договором Виробник має право зарахувати кошти, що надійшли від Споживача, як погашення заборгованості за теплову енергію, поставленої в минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу (пункт 7.6 Договору).

У договорі сторони погодили, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію у строки, визначені п. 7.3, п. 7.4 даного Договору Споживач сплачує на користь Виробника пеню та штрафи відповідно до законодавства України (пункт 8.2 Договору).

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 23.07.2008; припинення дії договору не звільняє Споживача від обов`язку повної сплати спожитої теплової енергії; договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін (пункти 11.1, 11.3, 11.4 Договору).

Пунктом 12.8 Договору передбачено особливі примітки, де сторонами зазначено, що загальна площа становить 105 кв. м; сплата за опалення згідно показників по будинкового приладу обліку т/енергії.

Доказів припинення такого Договору матеріали справи не містять.

Додатком 1 до Договору сторони визначили, що теплопостачальна організація постачає споживачу у період з 23.07.2007 по 23.07.2008 теплову енергію у гарячій воді в межах Qрік = 12,13 Гкал/рік. Окрім того, відповідним додатком визначена орієнтовна вартість теплової енергії за поточний ріку відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору 330,76 грн з ПДВ; вартість 1 Гкал (пункт 2 Додатку № 1).

Із Додатку № 3 до Договору (Довідка) вбачається, що постачання теплової енергії за Договором здійснюється у приміщення орендатора - пральню, що розташована за адресою: проспект Шевченка, будинок 6, площею 105 кв.м.

На виконання умов Договору, протягом періоду з грудня 2019 року по квітень 2022 року, позивач здійснив постачання теплової енергії відповідачеві на загальну суму 144 463,48 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями актів надання послуг, які підписані лише позивачем, та на підставі яких позивачем були виписані рахунки, а саме:

- акти надання послуг: № 1416 від 31.12.2019 на суму 4 779,45 грн; № 232 від 31.01.2020 на суму 6 227,45 грн; № 520 від 29.02.2020 на суму 6 265,59 грн; № 797 від 31.03.2020 на суму 4 729,54 грн; № 1047 від 30.04.2020 на суму 1 900,17 грн; №1806 від 30.11.2020 на суму 4 781,27 грн; № 2112 від 31.12.2020 на суму 8 667,18 грн; № 139 від 31.01.2021 на суму 7 537,02 грн; № 413 від 28.02.2021 на суму 8 517,95 грн; № 656 від 31.03.2021 на суму 5 350,30 грн; № 1009 від 30.04.2021 на суму 1 582,87 грн; № 1709 від 30.11.2021 на суму 11 389,20 грн; № 1901 від 31.12.2021 на суму 18 864,70 грн; № 125 від 31.01.2022 на суму 21 574,34 грн; № 474 від 28.02.2022 на суму 13 691,42 грн; № 653 від 31.03.2022 на суму 15 156,77 грн; № 773 від 11.04.2022 на суму 3 448,26 грн;

- рахунки на оплату: № 1639 від 31.12.2019, № 249 від 31.01.2020, № 522 від 29.02.2020, № 786 від 31.03.2020, № 1030 від 30.04.2020; № 1722 від 30.11.2020, № 2023 від 31.12.2020, № 134 від 31.01.2021, № 390 від 28.02.2021, № 629 від 31.03.2021, № 965 від 30.04.2021, № 1607 від 30.11.2021, № 1795 від 31.12.2021, № 124 від 31.01.2022, № 468 від 28.02.2022, № 646 від 31.03.2022, № 761 від 11.04.2022.

Відповідачем було здійснено часткову оплату у грудні 2020 року (оплата проведена в сумі 4 781,27 грн, однак 3 856,43 грн позивачем зараховано за попередній борговий період на підставі пункту 7.6 Договору, а решту суми 924,84 грн зараховано в погашення боргу нового періоду листопад 2020 року), а також у лютому 2021 року позивачем скориговано вартість поставленої теплової енергії (- 9 040,63 грн), після чого загальна вартість заборгованості за теплову енергію, поставлену відповідачу, склала 134 498,01 грн.

Отримання відповідачем актів надання послуг та рахунків на оплату підтверджується його відмітками про отримання, що містяться на рахунках; без відмітки про отримання лише рахунок № 1722 від 30.11.2020 та № 2023 від 31.12.2020; рахунок № 1795 від 31.12.2021 містить реквізит підпису отримувача, однак не зазначено дату отримання.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом посилається на не виконання зобов`язань з оплати поставленої теплової енергії відповідачем, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 134 498,01 грн.

Відповідач в свою чергу не заперечував факту поставки позивачем теплової енергії у відповідні періоди, однак заперечив щодо розрахунку обсягів такої енергії. Так, за твердженнями відповідача, враховуючи умови Договору № 21882 від 23.07.2022 та Додаток № 1 до Договору, за період з 31.12.2019 по 11.04.2022 позивач міг нарахувати лише 30,69 ГКал, що з урахуванням визначених у рішеннях Вишгородської міської ради (№ 648-39-VII, № 698-41-VII, № 869-51-VII, № 445) тарифів за ГКал складає суму 54 688,45 грн. Окрім того відповідачем було сплачено кошти у розмірі 9 965,47 грн, що визнається позивачем та про що зазначено у позові. Таким чином, за твердженнями відповідача, заборгованість становить 44 722,98 грн.

Також відповідач зазначив, що позивачем не підтверджено належними та допустити доказами наявність боргу за попередній період, в рахунок погашення якого останнім були зараховані окремі суми здійснених відповідачем оплат.

Окрім цього, відповідач у відзиві заперечив щодо визначених позивачем обсягів споживання теплової енергії, вважає їх необґрунтованими та не підтвердженими жодними належними доказами, у зв`язку з чим нарахована плата за його споживання також є необґрунтованою та не може стягуватися.

Позивач у поданій до суду відповіді на відзив, зазначив, що відповідачем оплата у розмірі 9 965,47 грн не проводилась, ця сума складається із суми коригування (перерахунку) проведеного позивачем за зобов`язаннями листопада грудня 2020 року та січня 2021 року та яка склала 9 040,63 грн, про що позивачем зазначалося у позові; та із суми часткової оплати відповідачем у розмірі 4 781,27 грн від 24.12.2020, частина якої у розмірі 3 856,43 грн зарахована за попередній борговий період.

На підтвердження існування за відповідачем заборгованості до 31.12.2019 за отримані комунальні послуги позивачем долучено копію договору № 131 про реструктуризацію заборгованості від 31.07.2018, що був укладений між позивачем та відповідачем та, який як зазначив позивач відповідачем був виконаний, що підтверджується банківськими виписками за період 2018 року.

Позивач наголошує, що за весь час відносин, які склалися між позивачем та відповідачем, жодних питань у останнього з приводу нарахувань та обов`язку щодо їх оплати не виникало.

На спростування тверджень відповідача, щодо необґрунтованого визначення обсягів споживання теплоенергії, позивач у відповіді на відзив зазначив, що нарахування здійснювались відповідно до показників лічильників, що розміщені у відповідному будинку, оскільки приміщення відповідача не обладнано відповідним засобом обліку теплової енергії та такий розрахунок передбачений пунктом 12.8 Договору. Відповідні показники лічильника зафіксовані в актах, які долучено до заяви про усунення недоліків позовної заяви. Визначення частки споживання теплової енергії, що припадає на відповідача проводилося за формулою розрахунку у відповідності до вимог чинного договору та законодавства. Позивачем у відповіді на відзив наведено формули розрахунку обсягів споживання відповідачем теплової енергії. Позивач твердить, що відповідачем жодним чином не спростовано та не доведено відсутність обов`язку щодо оплати отриманої теплової енергії та відповідно виконання договірних зобов`язань, що склались між сторонами.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання по оплаті наданих йому послуг з теплопостачання, з розрахунками обсягу яких відповідач не згоден.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 Господарського кодексу України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено частиною першою статті 175 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Так, в силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання зважаючи на наступне.

Згідно із частиною першою статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України: розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Тарифи на теплову енергію для позивача та відповідача, були встановлені:

- згідно з рішенням Вишгородської районної ради Київської області № 648-39-VII від 20.08.2019 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів Вишгородському районному комунальному підприємству "Вишгородтепломережа";

- згідно з рішенням Вишгородської районної ради Київської області № 698-41-VII від 12.12.2019 "Про встановлення тарифів на теплову енергію та послугу з централізованого опалення для потреб населення, на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів Вишгородському районному комунальному підприємству "Вишгородтепломережа";

- згідно з рішенням Вишгородської районної ради Київської області № 869-51-VII від 16.10.2020 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії Вишгородському районному комунальному підприємству "Вишгородтепломережа";

- згідно з рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 445 від 28.09.2021 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії для бюджетних установ та інших споживачів комунальному підприємству "Вишгородтепломережа Вишгородської міської ради";

- згiдно з рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 447 від 13.10.2021 "Про встановлення комунальному підприємству "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради скорегованих тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії для потреб бюджетних установ";

- згідно з рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 536 від 29.11.2021 "Про встановлення комунальному підприємству "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії для бюджетних установ та інших споживачів".

Відповідно до частини сьомої статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору; договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Отже, відповідач мав здійснювати розрахунки за відпущену теплову енергію у строки, визначені пунктом 7.4 Договору на протязі 10 днів після одержання рахунка Виробника за обліковий період.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Зокрема, особливості договірних відносин постачання енергетичних та інших ресурсів визначаються Законами України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги" тощо.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про теплопостачання", основним обов`язком споживача теплової енергії є додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Крім цього, відповідно до частини шостої статті 19 зазначеного Закону, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язання з оплати теплової енергії, відпущеної у спірний період, у встановлений договором строк, він є таким, що допустив порушення зобов`язання.

Заперечення відповідача щодо обсягу та вартості теплової енергії, вказаних у актах надання послуг та рахунках на оплату спростовуються матеріалами справи, оскільки останні мають копії рахунків на оплату за спірний період теплопостачання на яких містяться відмітки про отримання останніх відповідачем, заперечень щодо таких отримань відповідачем не висловлено, окрім того фактів підписання рахунків з розбіжностями чи подання заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах надання послуг та передачі їх Теплопостачальної організації (позивачу) судом також не встановлено.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано тверджень позивача про обсяги та вартість постачання у спірний період теплової енергії.

З урахуванням зазначеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача 134 498,01 грн основного боргу є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 14 675,49 грн пені та 3 785,64 грн 3% річних нарахованих за загальний період з 02.02.2020 по 22.08.2022, а також 23 963,67 грн інфляційних втрат за загальний період з лютого 2020 року по липень 2022 року.

В силу статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно із частиною другою статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина перша статті 547 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.2 Договору встановлено, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію у строки, визначені п. п. 7.3., 7.4. даного Договору, Споживач сплачує на користь Виробника пеню відповідно до законодавства України.

Тобто в договорі сторонами розмір пені не встановлений.

Як зазначено в пункті 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4156/18 від 10.12.2019, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно із частиною сьомою статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (який є спеціальним законом у спірних правовідносинах) передбачено, що в разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Проте дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020.

Крім того, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX, що набрав чинності 17.03.2020, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, 11.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (з подальшими змінами), якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який діє і на час розгляду даної справи. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 - на території України карантин продовжено до 31 грудня 2022 року.

Враховуючи встановлену Законом № 530-IX заборону нарахування та стягнення пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги на період дії карантину, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача пені нарахованої за період зт 12.03.2020 по 22.08.2022 не підлягають задоволенню.

Частковому задоволенню підлягає сума пені нарахована за зобов`язаннями грудня 2019 року та січня 2020 року.

Перевіривши розрахунок пені виконаний позивачем у позовній заяві, суд встановив, що позивачем не обґрунтовано взято подвійну ставку НБУ для розрахунку пені та при визначенні періоду нарахування пені позивач не врахував, що, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Так, статтею 253 Цивільного кодексу України та частиною п`ятою статті 254 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено, що: за зобов`язаннями грудня 2019 року, враховуючи що рахунок відповідачем отримано 22.01.2020, оплата здійснюється на протязі 10 днів після отримання рахунку, нарахування пені необхідно здійснювати із 04.02.2020, оскільки десятий день строку припадає на вихідний (01.02.2020 субота, а перший за ним робочий день 03.02.2020 - днем закінчення строку); а за зобов`язаннями січня 2020 року із 03.03.2020, оскільки рахунок отримано 19.02.2020 + 10 днів; 29.02.2020 субота, 02.03.2020 закінчення строку оплати.

Таким чином, за розрахунком суду:

за зобов`язаннями грудня 2019 року розмір пені нарахованої за період з 04.02.2020 по 11.03.2020 на суму боргу 4 779,45 грн становить 17,68 грн;

за зобов`язаннями січня 2020 року розмір пені нарахованої за період з 03.03.2020 по 11.03.2020 на суму боргу 6 227,45 грн становить 5,60 грн; загальна сума пені, що підлягає задоволенню становить 23,28 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 785,64 грн 3% річних нарахованих за загальний період з 02.02.2020 по 22.08.2022, а також 23 963,67 грн інфляційних втрат за загальний період з лютого 2020 року по липень 2022 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим, як вже зазначалося судом, позивачем при визначенні періодів прострочення не враховано положення статті 254 Цивільного кодексу України; так, за зобов`язаннями грудня 2019 року прострочення настало з 04.02.2020, за зобов`язаннями січня 2020 року із 03.03.2020 (встановлено судом вище по тексту рішення);

за зобов`язаннями січня 2021 року із 02.03.2021 (рахунок отримано 17.02.2021 + 10 днів; 27.02.2021 - субота) визначена позивачем дата коригування (перерахунку) 28.02.2021 не узгоджується ні з умовами Договору, ні з чинним законодавством;

за зобов`язаннями лютого 2021 року із 06.04.2021 (рахунок отримано 24.03.2021 + 10 днів; 03.04.2021 - субота);

за зобов`язаннями січня 2022 року із 22.02.2022 (рахунок отримано 10.02.2022 + 10 днів; 20.02.2022 - неділя);

за зобов`язаннями лютого, березня та квітня 2022 року із 07.06.2022 (рахунки отримані 26.05.2022 + 10 днів; 05.06.2022 - неділя).

Стосовно визначень позивачем періодів прострочення за зобов`язаннями листопада 2020 року, грудня 2020 року та грудня 2021 року, то суд зазначає, що такі визначення є неможливими, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання споживачем відповідних рахунків з урахуванням того, що момент оплати послуг за договором залежить від моменту надання рахунку позивачем та отримання його відповідачем. У зв`язку з викладеним, судом не беруться до уваги розрахунки пені, 3% річних та інфляційних за вказаними зобов`язаннями.

Стосовно інших періодів прострочення, а саме за зобов`язаннями лютого 2020 року, березня 2020 року, квітня 2020 року, березня квітня 2021 року та листопада 2021 року, суд зазначає, що позивачем визначено їх вірно.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, за розрахунком суду з урахуванням вірно визначених періодів прострочення, загальна сума 3% річних становить 3 176,51 грн.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок індексу інфляції в сумі 23 963,67 грн, з огляду на порушення відповідачем строків оплати комунальних послуг, вимоги позивача в цій частині суд вважає такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 18 533,22 грн, оскільки зобов`язання за листопад 2020 року, грудень 2020 року та грудень 2021 року до розрахунку судом не включались із вищевикладених обставин.

За правилами Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 Кодексу).

За змістом частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами першою, другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 134 498,01 грн основний борг, 23,28 грн пеня, 3 176,51 грн 3% річних та 18 533,22 грн інфляційні втрати. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Чудове прання-ІІ" (07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, проспект Шевченка, будинок 6, код 33168963) на користь Комунального підприємства "Вишгородтепломережа" Вишгородської міської ради (07301, Київська область, місто Вишгород, вулиця Кургузова, будинок 3-В, код 13713569) 156 231 (сто п`ятдесят шість тисяч двісті тридцять одна) грн 02 коп. (з яких: 134 498,01 грн основний борг, 23,28 грн пеня, 3 176,51 грн 3% річних та 18 533,22 грн інфляційні), а також 2 343 (дві тисячі триста сорок три) грн 47 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 12.12.2022