Рішення

від 06.12.2022 по справі 914/1373/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2022 Справа № 914/1373/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергідравліка", Львівська область, м.Сколе;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого об`єднання "Облсількомунгосп", Львівська область, м.Львів;

Третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: Сколівська міська рада, Львівська область, Стрийський район, м.Сколе;

Третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Львівська область, м.Львів;

про: усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

Представники:

Позивача: Дідик О.Л. - представник, адвокат (ордер від 14.10.2022р. серія ВС №1107646);

Відповідача:Тодеренчук С.І. - представник, адвокат (ордер від 27.09.2022о. серія ВС №1074396);

Третьої особи 1: не з`явився;

Третьої особи 2: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

27.06.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергідравліка" від 24.06.2022р. б/н (вх. №1509) за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого об`єднання "Облсількомунгосп" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає протиправне розміщення Відповідачем автомобільної техніки і будівельних матеріалів на належній Позивачу, як правонаступнику Сколівського ТОВ "Сількомунгосп" на підставі Державного акту від 29.12.1986р. №Б 059486, на праві постійного користування земельній ділянці з кадастровим номером 4624510100:01:011:0366.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.06.2022р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 26.07.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.07.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 16.08.2022р.

Ухвалою суду від 16.08.2022р. у цій справі постановлено відкласти клопотання представника ТзОВ "Інтергідравліка" адвоката Пітецького В.В. про поновлення пропущеного строку для подання доданих до клопотання від 16.08.2022р. вх. №17177/22 доказів відхилити; додані до клопотання від 16.08.2022р. вх. №17177/22 докази до уваги не брати та залишити без розгляду; продовжити строк підготовчого провадження на 5 днів; відкласти підготовче судове засідання на 30.08.2022р.

Ухвалою суду від 30.08.2022 у цій справі суд постановив клопотання представника ТзОВ "Інтергідравліка" адвоката Пітецького В.В. від 23.08.2022 б/н (вх.№17852/22 від 29.08.2022) про поновлення строку на подання доказів задоволити; поновити ТзОВ "Інтергідравліка" строк для подання долучених до клопотання від 23.08.2022 б/н (вх.№17852/22 від 29.08.2022) доказів по 29.08.2022 і долучити додані до клопотання документи до матеріалів справи; клопотання представника ТзОВ "Інтергідравліка" адвоката Пітецького В.В. від 16.08.2022 вх.№17175/22 про ухвалення рішення про задоволення позову відхилити; залучити до участі у справі в якості Третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача Сколівську міську раду (82600, Львівська область, Стрийський район, м.Сколе, м-н.Незалежності, буд.1; ідентифікаційний код:04056262; e-mail: smiskrada@ukr.net); залучити до участі у справі в якості Третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (79019, Львівська область, м.Львів, пр.Чорновола, буд.4; ідентифікаційний код:39769942; e-mail: lviv@land.gov.ua); продовжити строк підготовчого провадження на 25 днів; відкласти підготовче судове засідання на 27.09.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.09.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на18.10.2022р.; Учасникам справи: виконати вимоги ухвали Господарського суду Львівської області у цій справі від 30.08.2022р. та письмово пояснити причини невиконання такої.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.10.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на03.11.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.11.2022р. у цій справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 22.11.2022р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.11.2020р. у цій справі судом відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 06.12.2022р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Сторін в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представниця Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, зазначила про неможливість врегулювання спору між Сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних в Позивача доказів, на які покликається як на підставу заявлених позовних вимог.

Представниця Відповідачав судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, зазначила про неможливість врегулювання спору між Сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних в Відповідача доказів, на які покликається як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

06.12.2022р. за вх.№25022/22 Відповідачем подано клопотання, в якому зазначено, що 22.11.2022р. Відповідачем ініційовано мирне врегулювання спору між Сторонами шляхом укладення мирової годи. Але, внаслідок недосягнення згоди між Сторонами, Відповідач вважає, що оскільки ТОВ «Облсількомунгосп» було учасником ліквідованого Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» з розміром частки 32,263%, яке було реорганізовано шляхом приєднання до ТОВ «Інтергідравліка», то Відповідач має право використовувати спірну земельну ділянку для власних потреб. Враховуючи вищенаведене Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову. Вказане клопотання оголошено, оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Третьої особи 1 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Представник Третьої особи 2 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

В судовому засіданні 06.12.2022р. представниця Позивача зазначила, що право користування земельною ділянкою належить Позивачу, ніким не оспорюється та визнається Відповідачем. При цьому, у Відповідача відсутні правові підстави до розміщення техніки та будівельних матеріалів на належній Позивачу на праві постійного користування земельній ділянці, оскільки, з моменту прийняття засновниками юридичної особи рішення про створення юридичної особи наступає відокремленість майна такої особи від майна її засновників.

Представниця Відповідача в судовому засіданні зазначила про визнання права Позивача на земельну ділянку, проте вказала, що Відповідач, як засновник, також має право неї. Майно Відповідача потрапило на земельну ділянку за відсутності заперечень Позивача і зараз його немає куди забрати.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд зобов`язати Відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою вул.Героїв Маківки, 4, Сколівський район, м.Сколе, Львівська область, кадастровий номер 4624510100:01:011:0366, право постійного користування якою належить Позивачу, як правонаступнику Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» згідно Державного акту №Б059486 від 29.12.1986р., шляхом заборони розміщення автомобільної техніки на вказаній земельній ділянці та також будівельних матеріалів, а також використання зазначеної земельної ділянки відповідачем у будь-який спосіб для ведення будь-якої діяльності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що 15.11.1994р. зареєстровано Сколівське товариство з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп», відповідно до розділу 1 Статуту якого(затверджено зборами учасників товариства від 30.05.2000р.) Сколівське ТОВ "Сількомунгосп" створюється та здійснює свої права за законами України, що регулюють підприємницьку діяльність та є правонаступником районного міжгосподарського комбінату "Райсількомунгосп". Сколівське ТОВ "Сількомунгосп'' створюється для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку шляхом об`єднання грошових коштів та майна учасників. Учасниками товариства є, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання «Облсількомунгосп».

Позивач зазначає, що на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Сколівською міською радою 04.12.2001р., зареєстрованого в Стрийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 10.12.2001р. за реєстровим №68, реєстраційний номер 18121814, Сколівський ТОВ "Сількомунгосп" володів цілісним майновим комплексом виробничої бази, а саме: цегляний адміністративний будинок та гараж-майстернею, загальною площею 543,4м.кв., зазначений в плані під літерою А-1; цегляним матеріальним складом та столярним цехом, загальною площею 33,0 м.кв., зазначену в плані під літерою В-1; цегляним ритуальним цехом та цементним складом, загальною площею142,9м.кв., зазначений в плані під літерою Г-1; цегляною операторною, загальною площею 21,5м.кв., зазначену в плані під літерою Д-1; цегляною котельнею,загальною площею 137,6м.кв., зазначену в плані під літерою Ж-1; цегляною вбиральнею 3, металевими воротами 1, який знаходиться в м. Сколе Львівськоїобласті,вул. Героїв Маківки, 4 (далі - Цілісний майновий комплекс).

16.04.2007р. відбулися загальні збори учасників Сколівського ТОВ"Сількомунгосп", на яких було прийнято наступні рішення, що оформлені протоколом №4, а саме: продати цілісний майновий комплекс виробничої бази Сколівського ТОВ"Сількомунгосп" в кількості 7-ми будівель за ціною 385428гривень; надати повноваження для укладення і підписання договору купівлі-продажу директору Сколівського ТОВ "Сількомунгосп" п.Камишинському О.С.

20.04.2007р. укладено Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу виробничої бази (далі - Договір), відповідно до якого Сколівське ТОВ "Сількомунгосп" продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтрегідравліка", купило Цілісний майновий комплекс. 07.05.2007р. Договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за порядковим №18121814, таким чином, право власності на Цілісний майновий комплекс перейшло до Позивача.

29.07.2021р. рішенням Загальних зборів Сколівського ТОВ "Сількомунгосп", оформленого Протоколом №29/07/21, вирішено провести реорганізацію Товариства з обмеженою відповідальністю Сколівського ТОВ "Сількомунгосп" шляхом приєднання до Позивача. 29.07.2021р. рішенням Загальних зборів Позивача,оформленим протоколом №29/07/21, вирішено приєднати Сколівське ТОВ "Сількомунгосп" до Позивача. 01.12.2021р. внесено запис №1004071120012000308 про державну реєстрацію припинення Сколівського ТОВ "Сількомунгосп" шляхом приєднання до Позивача.

Протоколом Позивача від 24.11.2021р. №24/11/21затверджено передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» до Позивача, в тому числі і право постійного користування земельною ділянкою згідно Державного акту № Б 059486 від29.12.1986р.

В той же час Позивач вказує, що, оскільки Відповідачу належала частка ТОВ «Сількомунгосп» (був учасником ліквідованого Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» з розміром частки32,2635%), останнім чиняться перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею2,1176га згідно Державного акту №Б059486 від 29.12.1986р., зокрема, шляхом розміщення автомобільної техніки на вказаній земельній ділянці, а також будівельних матеріалів, що перешкоджає здійсненню господарської діяльності Позивача. Відповідач відмовляється усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та прибрати вищезазначену техніку та будматеріали з неї, щопідтверджується листом доданим до позовної заяви.

Підсумовуючи наведене Позивач вказує на те, що Відповідачем у незаконний спосіб здійснюються перешкоди у користуванні належною Позивачу на праві постійного користування земельною ділянкою і вважає, що порушене право підлягає захисту шляхом заборони Відповідачу розміщення автомобільної техніки на вказаній земельній ділянці та також будівельних матеріалів, а також використання зазначеної земельної ділянки відповідачем у будь-який спосіб для ведення будь-якої діяльності.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

У поданій 26.07.2022р. за вх.№15762/22 Заяві від 25.07.2022р. б/н зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання «Облсількомунгосп» (код ЄДРПОУ: 01337475) не заперечує проти задоволення позовних вимог, судовий збір просить не стягувати.

Проте, 06.12.2022р. за вх.№25022/22 Відповідачем подано клопотання, в якому зазначено, що 22.11.2022р. Відповідачем ініційовано мирне врегулювання спору між Сторонами шляхом укладення мирової годи. Але, внаслідок недосягнення згоди між Сторонами, Відповідач вважає, що оскільки ТОВ «Облсількомунгосп» було учасником ліквідованого Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» з розміром частки 32,263%, яке було реорганізовано шляхом приєднання до ТОВ «Інтергідравліка», то Відповідач має право використовувати спірну земельну ділянку для власних потреб. Враховуючи вищенаведене Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову.

Позиція Третьої особи 1:

Третя особа 1 не скористалась своїм правом подання пояснень по суті спору та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція Третьої особи 2:

Третя особа 2 не скористалась своїм правом подання пояснень по суті спору та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позовта Третім особам 1 і 2 можливості для подання пояснень третьої особи по суті спору суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважних представників Третіх осіб 1 та 2 за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Сторонами доводів, поданих доказівта матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, в позові слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Порушення свого права користування земельною ділянкою Позивач обґрунтовує тим, що заявою б/д б/н Відповідач відмовив Позивачу в задоволенні вимоги щодо звільнення земельної ділянки за адресою: вул. Героїв Маківки, 4, Сколівський район, м. Сколе, Львівська область, кадастровий номер 4624510100:01:011:0366 від розміщення автомобільної техніки, а також будівельних матеріалів та зазначив, що 20.04.2007р. укладено Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу виробничої бази, відповідно до якого Сколівське ТОВ "Сількомунгосп" продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтергідравліка" придбало Цілісний майновий комплекс. 07.05.2007р. Договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за порядковим №18121814, таким чином, право власності на Цілісний майновий комплекс перейшло до ТОВ "Інтергідравліка". 29.07.2021р. рішенням Загальних зборів Сколівського ТОВ "Сількомунгосп", оформленим Протоколом №29/07/21, вирішено провести реорганізацію Товариства зобмеженою відповідальністю Сколівського ТОВ "Сількомунгосп" шляхом приєднання доТОВ "Інтергідравліка". 29.07.2021р. рішенням Загальних зборів ТОВ "Інтергідравліка" оформленим Протоколом №29/07/21, вирішено приєднати Сколівське ТОВ «Сількомунгосп» до ТОВ "Інтергідравліка". 01.12.2021р. внесено запис №1004071120012000308 про державну реєстрацію припинення Сколівського ТОВ "Сількомунгосп" шляхом приєднання до ТОВ "Інтергідравліка". Підсумовуючи наведене, Відповідач у вказаному листі зазначав, що, оскільки, ТОВ "Облсількомунгосп" було учасником ліквідованого Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» з розміром частки 32,2635%. яке було реорганізовано шляхом приєднання до ТОВ «Інтергідравліка», і вважав, що має право використовувати вищезазначену земельну ділянку для власних потреб.

Як зазначено у позовній заяві Позивач просить суд зобов`язати Відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою вул.Героїв Маківки, 4, Сколівський район, м.Сколе, Львівська область, кадастровий номер 4624510100:01:011:0366, право постійного користування якою належить Позивачу, як правонаступнику Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» згідно Державного акту №Б059486 від 29.12.1986р., шляхом заборони розміщення автомобільної техніки на вказаній земельній ділянці та також будівельних матеріалів, а також використання зазначеної земельної ділянки відповідачем у будь-який спосіб для ведення будь-якої діяльності.

Отже, право користування Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» на спірну земельну ділянку Позивач обґрунтовує Державним актом №Б059486 від 29.12.1986р.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній, Позивачем, як і Відповідачем, не надано та не заявлено про неможливість надання чи необхідність витребування Державного акту №Б059486 від 29.12.1986р.

Своє ж право користування на спірну земельну ділянку Позивач обґрунтовує тим, що він є правонаступником Сколівського ТОВ «Сількомунгосп», зазначаючи при цьому, що Протоколом Позивача від 24.11.2021р. №24/11/21 затверджено передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» до Позивача, в тому числі і право постійного користування земельною ділянкою згідно Державного акту №Б059486 від29.12.1986р.

Проте, в матеріалах справи відсутній, Позивачем, як і Відповідачем, не надано та не заявлено про неможливість надання чи необхідність витребування передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Сколівського ТОВ «Сількомунгосп».

Відтак, згідно доводів Позивача, до нього перейшло право користування земельною ділянкою у 2021р. як до правонаступника Сколівського ТОВ «Сількомунгосп».

Як доказ наявності права користування на спірну земельну ділянку у Позивача, як правонаступника Сколівського ТОВ «Сількомунгосп», Позивачем надано Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4612363652020, сформований 20.10.2020р.

Так, 20.10.2020р. на запит Позивача за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру створено Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4612363652020, з якого вбачається, що 20.10.2020р. Відділом у Сколівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Приватного підприємства «Центр Ринкових Досліджень» від 15.10.2020р. здійснено державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4624510100:01:011:0366 площею 2,1176га, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Сколівський район, м.Сколе, вул.Героїв Маківки; форма власності: комунальна; цільове призначення: 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки: для обслуговування цілісного майнового комплексу виробничої бази.

У вказаному Витязі також зазначено відомості про право власності/право постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергідравліка» (податковий номер 34893181) на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування, заяви про зміну конфігурації та площі земельної ділянки Сколівської міської ради від 18.12.1986р. №419; документ, що посвідчує право: Державний акт від 29.12.1986р. № Б 059486.

Як доказ правонаступництва Позивачем надано рішення зборів учасників Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп», оформленим Протоколом Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» від 29.07.2021р. №29/07/21 та рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергідравліка», оформленим Протоколом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергідравліка» від 29.07.2021р. №29/07/21.

Так, Рішенням зборів учасників Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп», оформленим Протоколом Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» від 29.07.2021р. №29/07/21, вирішено провести реорганізацію Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергідравліка», код у ЄДРПОУ: 34893181.

Рішенням зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергідравліка», оформленим Протоколом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергідравліка» від 29.07.2021р. №29/07/21, вирішено приєднати Сколівське Товариство з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» код уЄДРПОУ: 00452149 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергідравліка».

З приводу наведеного суд звертає увагу, що Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4612363652020 сформований 20.10.2020р., а описані вище протоколи від 29.07.2021р. №29/07/21 датовані 29.07.2021р.

Відтак, суд критично оцінює можливість підтвердження Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4612363652020, сформованим станом на 20.10.2020р., обставинами наявності у Позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою внаслідок правонаступництва, здійсненого, згідно доводів Позивача, внаслідок реорганізації Сколівського ТзОВ «Сількомунгосп» у 2021р. (протоколи від 29.07.2021р. №29/07/21), оскільки обставини, які мали місце у 2021 році не могли бути підставою для виникнення обставин, які існували, згідно доводів Позивача, у 2020 році.

Поряд з цим суд зазначає, що Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.05.2021р. №255447546 підтверджується реєстрація 07.05.2007 на підставі договору купівлі-продажу, реєстр.№562 від 20.04.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Сколівського РНО Батлюк Ю.П. права власності Позивача в Реєстрі прав власності на нерухоме майно комплексу виробничої бази в кількості 7-ми будівель за адресою: Львівська область, Сколівський район, м.Сколе, вул.Героїв Маківки, буд.4. Реєстраційний номер майна: 18121814.

Відомості про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно інших об`єктів нерухомості, в тому числі земельної ділянки кадастровий номер 4624510100:01:011:0366,відсутні.

Також, 10.08.2022р. на запит Позивача за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру створено Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9901522342022, з якого вбачається, що 20.10.2020р. Відділом у Сколівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Приватного підприємства «Центр Ринкових Досліджень» від 15.10.2020р. здійснено державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4624510100:01:011:0366 площею 2,1176га, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Сколівський район, м.Сколе, вул.Героїв Маківки; форма власності: комунальна; цільове призначення: 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки: для обслуговування цілісного майнового комплексу виробничої бази.

Відомості про право власності/право постійного користування вказаною земельною ділянкою відсутні.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц.

Суд також зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №917/733/14, що наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим усунення перешкод власнику у користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

Суд зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2019р. №911/476/17.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

За приписами ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.ч.1 та 7 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами ст.328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Законом України №475/97 від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Водночас за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1 ст.79 ЗК України).

Згідно ч.ч.1, 3, 4 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Приписами ч.1 ст.92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній та комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно ч.2 ст.92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; господарське товариство, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі; господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Відповідно до ч.1 ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно ч.2 вказаної статті порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст.177 ЦК України).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 ст.182 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.11.2020р. у справі №918/194/19, що порядок набуття, виникнення, а також припинення права постійного користування земельною ділянкою, що, зокрема, перебуває у комунальній власності, врегульований нормами ЗК України.

Частинами 1, 2ст.116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Нормою ст.126 ЗК України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до приписів п.1, 2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають право власності; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (крім права оренди земельної ділянки, переданої в оренду відповідно до пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, а також права оренди, яке виникло при передачі земельних ділянок в оренду постійним користувачем, емфітевтом у випадках, визначених підпунктом 8 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.5 вказаного Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

За визначенням ст.1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Положеннями статті 22 Закону України «Про землеустрій» визначено, що землеустрій здійснюється на підставі укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою.

Приписами ч.ч. 1, 4, 7, 9 ст.9 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин; державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки; втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється; державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно п.б. ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ч.1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.5 ст.104 ЦК України).

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначеніст. 141 ЗК України, і їх перелік є вичерпним: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.11.2020р. у справі №918/194/19, що приписи підпункту "в" ч. 1 ст. 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, є правильним за умови, що правонаступник може набувати відповідне таке право згідно з чинним на час правонаступництва законодавством, тобто у даному випадку, згідно зі ст.92 ЗК України, яка чітко визначає суб`єктів права постійного користування. У випадку ж, коли внаслідок реорганізації суб`єкт перестає відповідати встановленим ст.92 ЗК України вимогам, набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є неможливим в силу прямої вказівки закону.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Великої Палати Верхового Суду №12-199гс18 від 12.03.2019р. у справі №915/715/17 та №12-26гс19 від 03.04.2019р. у справі №924/1220/17, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.04.2019р. у справі №904/2083/18, від 14.02.2019р.у справі №916/24/18, від 16.04.2019р. у справі №904/2061/18 та від 13.03.2018 у справі №916/23/17, що в розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже, в разі наявності таких відносин, власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

При цьому положення статті 391 вказаного Кодексу підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Подібна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2015р. у справі №6-92цс15, а також постановах Верховного Суду від 17.01.2019р. у справі №903/481/17 та від 14.02.2019р. у справі №916/24/18.

Поряд з наведеним суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2020р. у справі №910/1310/19, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази Позивачем і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що Позивачем, з врахуванням неподання Учасниками справи, а відтак, відсутності в матеріалах справи Державного акту від 29.12.1986р. №Б059486, не доведено належними засобами доказування існування у Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 4624510100:01:011:0366 площею 2,1176га, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Сколівський район, м.Сколе, вул.Героїв Маківки; форма власності: комунальна; цільове призначення: 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки: для обслуговування цілісного майнового комплексу виробничої бази, а також реєстрації за Сколівським Товариством з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» чи Позивачем права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Щодо поданого Позивачем в обґрунтування наявності в Позивача права постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 4624510100:01:011:0366 Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.10.2020р. №НВ-4612363652020 суд зазначає, що такий підтверджує виключно здійснення державним кадастровим реєстратором державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 4624510100:01:011:0366, проте, не доводить обставини державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно права комунальної власності на земельну кадастровий номер 4624510100:01:011:0366, а також права постійного користування Позивача вказаною земельною ділянкою.

При цьому, суд критично оцінює можливість підтвердження Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4612363652020, сформованим станом на 20.10.2020р., обставинами наявності у Позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою внаслідок правонаступництва, здійсненого, згідно доводів Позивача, внаслідок реорганізації Сколівського ТзОВ «Сількомунгосп» у 2021р. (протоколи від 29.07.2021р. №29/07/21), оскільки обставини, які мали місце у 2021 році не могли бути підставою для виникнення обставин, які існували, згідно доводів Позивача, у 2020 році.

Разом з тим, суд враховує, що у поданому Позивачем Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.08.2022р. №НВ-9901522342022 відсутні відомості про право постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергідравліка» на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування, заяви про зміну конфігурації та площі земельної ділянки Сколівської міської ради від 18.12.1986р. №419; документ, що посвідчує право: Державний акт від 29.12.1986р. № Б 059486.

Більш того, відсутність реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно права комунальної власності на земельну кадастровий номер 4624510100:01:011:0366, а також права постійного користування Позивача вказаною земельною ділянкою підтверджується долученою Позивачем до позовної заяви копією Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.05.2021р. №255447546.

Суд критично оцінює і відхиляє за безпідставністю та необґрунтованістю покладені в підставу заявленого позову доводи Позивача про те, що Позивачу на підставі Протоколу Позивача від 24.11.2021р. №24/11/21 та Передавального акту передано належне Сколівському Товариству з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» право постійного користування земельною ділянкою згідно Державного акту № Б 059486 від 29.12.1986р., оскільки Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини складення Сколівським Товариством з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» Передавального акту, затвердження такого Акту Протоколом Позивача від 24.11.2021р. №24/11/21(в матеріалах справи відсутня копія передавального Акту)та здійснення Позивачем державної реєстрації права постійного користуванняземельною ділянкою кадастровий номер 4624510100:01:011:0366.

Також, Позивачем не доведено належними засобами доказування обставину припинення юридичної особи Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп».

Окрім того, суд зазначає, що Позивачем не доведено належними засобами доказування обставину того, що Позивач є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою у відповідності до приписів ст.92 ЗК України, як передумови переходу від Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» до Позивача права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4624510100:01:011:0366.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Верховний Суд у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»,де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що Позивачем не доведено належними засобами доказування обставин існування в Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 4624510100:01:011:0366; реєстрації за Сколівським Товариством з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» чи Позивачем права постійного користування вказаною земельною ділянкою; складення Сколівським Товариством з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» Передавального акту, затвердження такого Акту Протоколом Позивача від 24.11.2021р. №24/11/21 та здійснення Позивачем державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 4624510100:01:011:0366; припинення юридичної особи Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп»; неможливості підтвердження Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4612363652020, сформованим станом на 20.10.2020р., обставини наявності у Позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою внаслідок здійснення у 2021 році правонаступництва, а також того, що Позивач є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою у відповідності до приписів ст.92 ЗК України, як передумови переходу від Сколівського Товариства з обмеженою відповідальністю «Сількомунгосп» до Позивача права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4624510100:01:011:0366 суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про зобов`язання Відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою вул. Героїв Маківки, 4, Сколівський район, м. Сколе, Львівська область, кадастровий номер 4624510100:01:011:0366 право постійного користування якою належить Позивачу, як правонаступнику Сколівського ТОВ «Сількомунгосп» згідно Державного акту № Б 059486 від 29.12.1986 року, шляхом заборони розміщення автомобільної техніки на вказаній земельній ділянці та також будівельних матеріалів, а також використання зазначеної земельної ділянки відповідачем у будь-який спосіб для ведення будь-якої діяльності, а відтак, в позові слід відмовити у повному обсязі за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривні.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2481грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Квитанцію від 22.06.2022р. №0.0.2586158007.1 про сплату 2481грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаноїКвитанції є додатком №8 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач, Третя особа 1 та Третя особа 2 наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., недоведення Відповідачем, Третьою особою 1 та Третьою особою 2 розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залишити сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2481грн. за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.13, 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 191, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 104, 177, 181, 182,316, 319, 321, 391Цивільного кодексу України, ст.ст.92, 95, 96, 116, 120, 125, 126, 141, 152, 202 Земельного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 13.12.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.