Постанова

від 06.12.2022 по справі 914/4110/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2022 р. Справа № 914/4110/21

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від прокуратури (скаржника) Винницька Л.М.

від позивача Махник А.І.

від відповідача Гелемей Ю.М.

від третьої особи не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, вих.№15/1-885вих-22 від 04 липня 2022 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 07 червня 2022 року (підписане 17.06.2022 року), суддя Юркевич М.В.

у справі №914/4110/21

за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Самгородок», с. Самгородок Козятинського району Вінницької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», м. Львів-Брюховичі

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення

в с т а н о в и в :

30 грудня 2021 року Керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Самгородок»; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками кадастрові номери: 4610166300:04:003:0119 та 4610166300:04:003:0069, площею 4,3578 га та 0,4337 га відповідно, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ТзОВ «Самгородок».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07 червня 2022 року у справі №914/4110/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем у цій справі заявлено негаторний позов (позов про повернення земельних ділянок від фактичного володільця, що не є пов`язаним із позбавленням власника (позивача) його володіння (як складової права власності) цими ділянками), при цьому, належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов. Разом з тим, суд встановив, що у іншій справі за №5015/1397/12, серед іншого, заявлено вимогу про витребування у ТОВ «Самгородок» спірних земельних ділянок кадастрові номери 4610166300:04:003:0119 та 4610166300:04:003:0069 (виділена частина внаслідок поділу) та про повернення їх у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України. Таким чином, враховуючи судове рішення у справі №5015/1397/12, яким віндикаційний спір між сторонами вирішено по суті, місцевий суд зазначив, що повторний перегляд правовідносин між цими сторонами, шляхом обрання іншого способу захисту, який до того ж є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд, що є додатковою підставою відмови у позові.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07 червня 2022 року у справі №914/4110/21 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити: усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ТзОВ «Самгородок». Зокрема, зазначає, що право приватної власності на земельні ділянки, які вкриті лісовою рослинністю, а саме: лісом, знаходяться в єдиному лісовому масиві, перебувають у постійному користуванні державного (комунального) лісогосподарського підприємства, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту є пред`явлення негаторного позову. Апелянт посилається на ст.ст.330,387,658 ЦК України, відповідно до яких право власності дійсного власника майна презюмується і не припиняється із втратою майна, це право підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника майна.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що розмежовуючи негаторний та віндикаційний способи захисту прав, місцевий господарський суд правильно врахував останню позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, та дійшов обґрунтованого висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту, що слугувало підставою для відмови у позові.

19 жовтня 2022 року від прокурора Львівської обласної прокуратури до суду надійшли письмові пояснення.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги прокурора, просили такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07 червня 2022 року у справі №914/4110/21 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити, з підстав, наведених у апеляційній скарзі та письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Оскільки явка представника третьої особи в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Брюховицької селищної ради №280 від 01 квітня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської» надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається з земель запасу селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради №328 від 01 липня 2004 року «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТзОВ «Новобуддизайн»» затверджено проект відведення земельної ділянки в смт. Брюховичі на вул. Ряснянській площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та надано в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

Між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі №2-3327/04 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: ТзОВ «Новобуддизайн» та Брюховицької селищної ради позов задоволено: вирішено зобов`язати Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж Товариству з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, з якої: 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТзОВ «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ТзОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Вказаним рішенням також зобов`язано ТзОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га, яка складала згідно з експертною оцінкою 2 646 740 грн. Вказане рішення набрало законної сили 25 березня 2008 року.

Рішенням Брюховицької селищної ради №618 від 23 жовтня 2008 року «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04», зокрема, вирішено укласти з ТзОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою (продавець) та ТзОВ «Новобуддизайн» (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в смт. Брюховичі в районі вул. Ряснянської, площею 8,8643 га.

Крім цього, рішенням Брюховицької селищної ради №271 від 25 березня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської» надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,9965 га, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України, яка надається з земель запасу селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради №318 від 24 червня 2004 року «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського-житлового призначення в районі вул. Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)» затверджено проект відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі вулиць Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі, з яких: 5,0360 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та надано в оренду терміном на 10 років.

Між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі №2-3327/04 за позовом ОСОБА_2 до відповідачів: ПП «Буддизайн» та Брюховицької селищної ради позов задоволено: вирішено зобов`язати Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж приватному підприємству «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га, вартістю згідно з експертною оцінкою 2 622 720 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради №619 від 23 жовтня 2008 року «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3326/04» вирішено продати ПП «Буддизайн» земельну ділянку площею 8,9965 га.

Разом з тим, вищевказані рішення Мукачівського міськрайонного суду, за заявою заступника прокурора Львівської області, переглянуто за нововиявленими обставинами.

За результатами перегляду ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 червня 2010 року скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року (справа №2-3327/04) та ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 13 липня 2010 року скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року (справа №2-3326/04).

Поряд з тим, судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2005 року у справі №2-38/2005 за позовом прокурора Львівської області до Брюховицької селищної ради визнано незаконними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради №245 від 11 березня 2004 року та №263 від 18 березня 2004 року про вилучення земельних ділянок, лісів І групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

Вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року.

25 та 26 грудня 2008 року ТОВ «Новобуддизайн» відчужило у власність ТОВ «Самгородок» земельні ділянки площею 0,4337 га та 4,5363 га на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним поділом її в натурі.

В подальшому, ТзОВ «Самгородок» отримало державний акт серії ЯЖ №907034 від 27 січня 2009 року про право власності на земельну ділянку загальною площею 0,4337 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0069, та державний акт серії ЯЖ №907033 від 27 січня 2009 року про право власності на земельну ділянку загальною площею 4,5363 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

Окрім того, в подальшому ТзОВ «Самгородок» розділило земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0068, внаслідок чого, утворились три земельні ділянки з кадастровими номерами: 4610166300:04:003:0119, 4610166300:04:003:0120 та 4610166300:04:003:0121.

ТзОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0120 ОСОБА_3 , а земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0121 ОСОБА_4 .

Крім цього, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2013 року у справі №5015/1397/12 позов прокурора Шевченківського району м. Львова задоволено частково. Суд вирішив: скасувати рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 року №618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3327/04»; визнати недійсними Державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №907033 від 27 січня 2009 року та серії ЯЖ №907034 від 27 січня 2009 року, видані Товариству з обмеженою відповідальністю «Самгородок», а також витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Самгородок» земельні ділянки площею 4,5363 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068 та площею 0,4337 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0069 і передати їх у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 червня 2013 року у справі №5015/1397/12 рішення Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2013 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат; прийнято нове рішення, яким відмовлено прокурору Шевченківського району м. Львова в задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 вересня 2013 року у справі №5015/1397/12 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 червня 2013 року залишено без змін.

У грудні 2021 року Керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Самгородок»; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками кадастрові номери: 4610166300:04:003:0119 та 4610166300:04:003:0069, площею 4,3578 га та 0,4337 га відповідно, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ТзОВ «Самгородок».

Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Частинами 1,3 ст.4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Львівську обласну державну адміністрацію.

Судом встановлено, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Львівської обласної державної адміністрації є неправомірне вибуття земельних ділянок із державної власності та з користування постійного лісокористувача Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», що призвело до заподіяння шкоди інтересам держави, при тому, Львівською обласною державною адміністрацією, як уповноваженим суб`єктом з 27 травня 2021 року, не вжито достатніх заходів, в тому числі позовного характеру, щодо їх повернення у державну власність.

Прокурор зазначає, що вибуття з державної власності спірних земельних ділянок порушує право Українського народу на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах землями лісового фонду та лісами, що є загальнонаціональним багатством, ослаблює економічні інтереси держави. При цьому, Львівська обласна державна адміністрація, як власник спірних земельних ділянок, володіючи інформацією про незаконність вибуття спірних земельних ділянок з державної власності, не вживала та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення прав держави, маючи реальну можливість вжити таких заходів.

Так, звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає можливість відповідному органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор повідомив позивача про виявлені порушення (листи №14.50/105-3914вих-21 від 09 липня 2021 року, №14.50/105-5425вих-21 від 01 вересня 2021 року та №14.50/105-8169вих-21 від 23 листопада 2021 року), однак, позивач не вчинив відповідних дій, спрямованих на захист інтересів держави, натомість повідомив прокурора, що не заперечує про вжиття заходів реагування позовного характеру.

З огляду на наведене прокурором надано достатньо часу для здійснення позивачем будь-яких дій на захист порушених інтересів держави.

Листом за вих.№14.50/105-9451вих-21 від 27 грудня 2021 року Галицька окружна прокуратура міста Львова повідомила Львівську обласну державну адміністрацію про підготовку позову та звернення до суду в інтересах держави в особі останньої з цим позовом.

Відтак, зважаючи на все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», для звернення до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Щодо суті спору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неналежний спосіб захисту, з огляду на наступне:

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельними ділянками кадастровий №4610166300:04:003:0119 площею 4,3578 га та кадастровий №4610166300:04:003:0069 площею 0,4337 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ТОВ «Самгородок». При цьому, прокурор, заявляючи негаторний позов, посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 07.04.2020 у справі №372/1684/14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 звернула увагу на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Тобто визначальною є обставина володіння майном.

Судом першої інстанції правильно взято до уваги останню позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц щодо критеріїв розмежування негаторного та віндикаційного способів захисту прав.

У вказаній постанові зокрема зазначено наступне:

« 68. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.».

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16.

У п.56 постанови від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

При цьому, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Враховуючи все наведене вище, належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, в той час, як прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Поряд з цим, судом встановлено, що з віндикаційним позовом прокурор Шевченківського району м. Львова звертався до Господарського суду Львівської області, де спір вирішено по суті.

Так, за результатами розгляду віндикаційного позову по суті постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 червня 2013 року у справі №5015/1397/12 рішення Господарського суду Львівської області від 01 лютого 2013 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат; прийнято нове рішення, яким відмовлено прокурору Шевченківського району м. Львова в задоволенні позовних вимог, зокрема і про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Самгородок» земельні ділянки площею 4,5363 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068 та площею 0,4337 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0069 і передачу їх у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 вересня 2013 року у справі №5015/1397/12 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 червня 2013 року залишено без змін.

Отже, судом у справі №5015/1397/12 було вирішено спір по суті.

Відповідно до ч.3 ст.2 ГПК України серед основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права, невід`ємним елементом та органічною складовою якого є принцип правової визначеності.

Вказаний принцип, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії», №28342/95).

В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (остаточності рішень), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Як зазначив ЄСПЛ в пункті 46 рішення у справі №32053/13 «Устименко проти України», згідно принципу res judicata жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що враховуючи судове рішення у справі №5015/1397/12, яким віндикаційний спір між сторонами було вирішено по суті, повторний перегляд правовідносин між цими сторонами, шляхом обрання іншого способу захисту, який до того ж є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків місцевого господарського суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 07 червня 2022 року у справі №914/4110/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури без задоволення.

Матеріали справи №914/4110/21 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 12 грудня 2022 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.