Постанова

від 28.02.2023 по справі 914/4110/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 914/4110/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Гелемея Ю. М. (адвокат),

третьої особи - не з`явилися,

(прокуратури) - Голуба Є. В. (посвідчення від 11.01.2020 № 054750),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 (суддя Юркевич М. В.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 (головуючий - Якімець Г. Г., судді Бойко С. М., Бонк Т. Б.) у справі

за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самгородок"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр",

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 30.12.2021 керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА, Облдержадміністрація, позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самгородок" (далі - ТОВ "Самгородок", Товариство, відповідач) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками площею 0,4337 га та 4,3578 га, кадастрові номери: 4610166300:04:003:0069 і 4610166300:04:003:0119 відповідно, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської ОДА з приватної власності ТОВ "Самгородок" (далі - спірні земельні ділянки) з посиланням на положення статей 182, 317, 319, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 92, 152, 153 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 31 Лісового кодексу України (далі - ЛК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що спірні земельні ділянки, які відносяться до земель лісогосподарського призначення (землі з обмеженим оборотом), незаконно вибули з державної власності, оскільки не були вилучені Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) як компетентним на той час (до 27.05.2021) державним органом з постійного користування Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр" (ДП "Львівський ЛСНЦ", Підприємство, третя особа), а тому мають бути повернуті державі в особі Львівської ОДА, до повноважень якої наразі належить розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.06.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані необґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що: 1) Прокурором у цій справі заявлено негаторний позов (позов про повернення земельних ділянок від фактичного володільця, що не є пов`язаним із позбавленням власника (позивача) його володіння (як складової права власності) цими ділянками), тоді як належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц чітко розмежувала критерії негаторного та віндикаційного способів захисту цивільних прав, зазначивши, зокрема, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності, при цьому належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа (останній набувач), за якою зареєстроване право власності на таку ділянку, натомість зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками; 2) в іншій справі (№ 5015/1397/12) було заявлено та розглянуто вимогу про витребування від ТОВ "Самгородок" земельних ділянок, кадастрові номери: 4610166300:04:003:0069 і 4610166300:04:003:0068 (внаслідок поділу цієї земельної ділянки виділено її частину, яка є спірною земельною ділянкою в справі № 914/4110/21 - кадастровий номер 4610166300:04:003:0119), та про повернення їх у розпорядження держави в особі КМУ. Зважаючи на те, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 у справі № 5015/1397/12, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2013, відмовлено прокурору Шевченківського району міста Львова в задоволенні позовних вимог, тобто віндикаційний спір між сторонами вже вирішено по суті, то повторний перегляд правовідносин між цими сторонами шляхом обрання іншого способу захисту, який до того ж є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права особи на справедливий суд, що є самостійною підставою відмови в позові (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить передати справу № 914/4110/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) суди не врахували висновків щодо застосування положень статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справах №№ 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц; 2) суди не врахували висновку щодо застосування норми частини 3 статті 2 ГПК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21; 3) необхідно відступити від висновку щодо застосування норми статті 387 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц і в пунктах 56 та 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (щодо ефективності такого способу захисту права власності держави, як вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України), позаяк упродовж 2022 року після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду зазначеної постанови Верховний Суд приймав інші рішення в подібних правовідносинах (постанови від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц), які є відмінними та протилежними від позиції Великої Палати Верховного Суду, що, на думку скаржника, свідчить про існування виключної правової проблеми, яка полягає в різному підході судів щодо визначення належного та ефективного способу захисту порушеного права власності держави залежно від цільового призначення земельних ділянок: щодо земель водного фонду - негаторний позов; щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення - віндикаційний позов.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові, а також відмовити в задоволенні клопотання скаржника про передачу справи № 914/4110/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, Товариство вказує, що повторний перегляд правовідносин між тими ж сторонами є порушенням принципу правової визначеності, а постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, не є релевантними з огляду на неподібність обставин у цих справах.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 914/4110/21 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.02.2023.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному визначено у справі № 907/742/16 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Суховий В. Г.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2023 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 914/4110/21 до 28.02.2023.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Сухового В. Г. на лікарняному визначено у справі № 914/4110/21 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.

9. З урахуванням мотивів, наведених у пунктах 32- 38, 48- 54 цієї постанови, встановлених судами обставин справи, а також положень статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою передбачено можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо наявності виключної правової проблеми.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Рішенням Брюховицької селищної ради від 01.04.2004 № 280 "Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТзОВ "Новобуддизайн" в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської" надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Новобуддизайн" (далі - ТОВ "Новобуддизайн") в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається із земель запасу селища.

11. Рішенням Брюховицької селищної ради від 01.07.2004 № 328 "Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТзОВ "Новобуддизайн" затверджено проект відведення земельної ділянки в смт Брюховичі на вул. Ряснянській площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, та надано в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

На підставі цього рішення між Брюховицькою селищною радою та ТОВ "Новобуддизайн" укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

12. Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі № 2-3327/04 позов ОСОБА_1 до відповідачів: ТОВ "Новобуддизайн" та Брюховицької селищної ради задоволено. Зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ "Новобуддизайн" земельної ділянки площею 8,8643 га, з якої: 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянської, яку орендує ТОВ "Новобуддизайн" для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру, та укласти з ТОВ "Новобуддизайн" договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Вказаним рішенням також зобов`язано ТОВ "Новобуддизайн" сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га, яка становила згідно з експертною оцінкою 2 646 740 грн. Вказане рішення набрало законної сили 25.03.2008.

13. Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі № 2-3327/04" передбачено укласти з ТОВ "Новобуддизайн" договір купівлі-продажу земельної ділянки.

14. 05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою (продавець) та ТОВ "Новобуддизайн" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 8,8643 га, розташованої в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянської.

15. Крім того, рішенням Брюховицької селищної ради від 25.03.2004 № 271 "Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ПП "Буддизайн" в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської" надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,9965 га, яку пропонувалось надати Приватному підприємству "Буддизайн" (далі - ПП "Буддизайн") в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиць Ряснянської-Незалежності України, яка надається з земель запасу селища.

16. Рішенням Брюховицької селищної ради від 24.06.2004 № 318 "Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського-житлового призначення в районі вул. Незалежності України-Ряснянської в смт Брюховичі та надання її ПП "Буддизайн" в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)" затверджено проект відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі вулиць Незалежності України- Ряснянської в смт Брюховичі, з яких: 5,0360 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, та надано в оренду терміном на 10 років.

На підставі цього рішення між Брюховицькою селищною радою та ПП "Буддизайн" укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

17. Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 19.11.2004 у справі № 2-3326/04 позов ОСОБА_2 до відповідачів: ПП "Буддизайн" та Брюховицької селищної ради задоволено. Зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ПП "Буддизайн" земельної ділянки площею 8,9965 га вартістю 2 622 720 грн згідно з експертною оцінкою.

18. Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі № 2-3326/04" передбачено продати ПП "Буддизайн" земельну ділянку площею 8,9965 га.

19. За результатами перегляду за нововиявленими обставинами ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2010 скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 (справа № 2-3327/04), а ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 13.07.2010 скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 (справа № 2-3326/04).

20. Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 14.02.2005 у справі № 2-38/2005 за позовом прокурора Львівської області до Брюховицької селищної ради визнано незаконними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 11.03.2004 № 245 та від 18.03.2004 № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів першої групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

Вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009.

21. 25 та 26 грудня 2008 року ТОВ "Новобуддизайн" відчужило у власність ТОВ "Самгородок" земельні ділянки площею 0,4337 га та 4,5363 га на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним поділом її в натурі.

22. ТОВ "Самгородок" отримало державний акт від 27.01.2009 серії ЯЖ № 907034 про право власності на земельну ділянку загальною площею 0,4337 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0069, та державний акт від 27.01.2009 серії ЯЖ № 907033 про право власності на земельну ділянку загальною площею 4,5363 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

23. У подальшому, ТОВ "Самгородок" розділило земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068, внаслідок чого утворилися три земельні ділянки, кадастрові номери: 4610166300:04:003:0119, 4610166300:04:003:0120, 4610166300:04:003:0121.

24. ТОВ "Самгородок" відчужило земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:04:003:0120, ОСОБА_3 , а земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:04:003:0121, - ОСОБА_4 .

25. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 у справі № 5015/1397/12 позов прокурора Шевченківського району міста Львова задоволено частково. Скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі № 2-3327/04". Визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку від 27.01.2009 серії ЯЖ № 907033 та від 27.01.2009 серії ЯЖ № 907034, видані ТОВ "Самгородок". Витребувано у Товариства земельні ділянки площею 4,5363 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0068, та площею 0,4337 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0069, і зобов`язано передати їх у розпорядження держави в особі КМУ.

26. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 у справі № 5015/1397/12, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2013, рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 скасовано в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат. Прийнято нове рішення, яким відмовлено прокурору Шевченківського району міста Львова в задоволенні позовних вимог.

Позиція Верховного Суду

27. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

28. Стаття 16 ЦК України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

29. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

31. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

32. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося Великою Палатою Верховного Суду неодноразово. Так, у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, зокрема в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 цієї ж постанови вказано, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

33. У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду розмежувала підходи до обрання способів захисту прав та інтересів держави або територіальної громади щодо земельних ділянок водного фонду та земельних ділянок лісового фонду.

34. Зокрема, на відміну від земельних ділянок водного фонду, володіння якими є неможливим в силу неможливості набуття права приватної власності на них, володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

35. Так, відповідно до частини 1 статті 8, частини 1 статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

36. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункти 53, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У пункті 71 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що вона вже викладала подібні за змістом висновки в постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у пункті 7.27 якої зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим.

37. З огляду на усталену судову практику, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду також вважала доцільним частково відступити від наведених попередніх висновків щодо критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Як наслідок, у постанові в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56), та відступила від викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справах №№ 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 висновку про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду (пункти 69 та 70) вказала і на те, що у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справах №№ 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 також сформульовано висновок, за яким зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті, попри його неналежне обґрунтування у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відзначивши, що у ньому йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

38. Враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні (в розумінні пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц) земельними ділянками лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права в цьому спорі є саме віндикаційний позов, тоді як Прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 914/4109/21 (за участю Львівської ОДА та ДП "Львівський ЛСНЦ") зі спору, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської ОДА).

39. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

40. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень як висновків щодо застосування положень статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справах №№ 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, так і висновку щодо застосування норми частини 3 статті 2 ГПК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, з огляду на таке.

41. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від викладених у постановах від 04.02.2020 у справах №№ 911/3311/17, 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 висновків Верховного Суду про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68).

42. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

43. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 неодноразово повторювала, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

44. Стверджуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували в оскаржуваних судових рішеннях висновку щодо застосування норм права (статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК України та частини 2 статті 152 ЗК України) в подібних правовідносинах, скаржник залишив поза увагою наявність постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, якою відступлено від такого висновку.

Адже відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

45. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

46. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

47. Проте колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на таке.

48. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

49. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

50. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

51. Посилаючись на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми статті 387 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц і в пунктах 56 та 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (щодо ефективності такого способу захисту права власності держави, як вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України), позаяк упродовж 2022 року після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду зазначеної постанови Верховний Суд приймав інші рішення в подібних правовідносинах (постанови від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц), які є відмінними та протилежними від позиції Великої Палати Верховного Суду, що, на думку скаржника, свідчить про існування виключної правової проблеми, яка полягає в різному підході судів щодо визначення належного та ефективного способу захисту порушеного права власності держави залежно від цільового призначення земельних ділянок: щодо земель водного фонду - негаторний позов; щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення - віндикаційний позов. З цією метою скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

52. При цьому в поданій касаційній скарзі Прокурор аргументує свої доводи про необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що лісові землі є землями, обмеженими в обороті, тобто підстави для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського призначення відсутні.

53. Однак відповідне нормативне регулювання питань щодо можливості/неможливості заволодіння та отримання статусу титульного володільця приватною особою на землі лісогосподарського призначення застосовувалося Великою Палатою Верховного Суду в наведених вище постановах і правові висновки Великої Палати Верховного Суду з цих питань є сталими та послідовними. У касаційній скарзі не наведено доводів щодо помилковості правозастосування Великої Палати Верховного Суду, водночас сама лише незгода скаржника з позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в своїх постановах, не підтверджує наявності підстав для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від власної сформованої сталої позиції.

Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 914/4109/21 (за участю Львівської ОДА та ДП "Львівський ЛСНЦ") зі спору, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської ОДА).

54. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги як необґрунтовані, тому що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

55. Оскільки скаржник не дотримався вимог статей 287, 290 ГПК України та не навів змістовного обґрунтування мотивів для відступлення від висновку щодо застосування норми статті 387 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц і в пунктах 56 та 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, то колегія суддів не вбачає жодних підстав для такого відступлення, а тому зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

56. Водночас перелік підстав для закриття касаційного провадження, визначений статтею 296 ГПК України, є вичерпним, і цією статтею не передбачено можливості закриття касаційного провадження в разі непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

57. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови як таких, що ухвалені судами попередніх інстанцій без порушень норм матеріального та процесуального права.

58. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

59. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

60. З огляду на те, що зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 і 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з відсутністю в колегії суддів підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми статті 387 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в пунктах 56 і 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, що виключає як скасування оскаржуваних рішення та постанови з вказаних підстав, так і закриття касаційного провадження в цій справі.

61. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані судові рішення ухвалено без порушень норм матеріального та процесуального права.

62. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

63. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Розподіл судових витрат

65. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 914/4110/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай