Постанова

від 21.11.2022 по справі 464/754/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/754/22 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.

Провадження № 22-ц/811/1890/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цьони С.Ю.

З участю: представника апелянта - адвоката Заставного Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Заставного Романа Андрійовича на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного підприємства «Автотранзит», третя особа ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,-

в с т а н о в и в:

В лютому 2022 року адвокат Заставний P.A. від імені та в інтересах позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , приватного підприємства «Автотранзит», третя особа ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного підприємства «Автотранзит», третя особа ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Заставний Роман Андрійович, подавши апеляційну скаргу.

Вважає, що рішення було винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що після подання позивачами позовної заяви про відшкодування шкоди заподіяної смертю фізичної особи до суду, відповідно до п. 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ здійснено виплату страхового відшкодування моральної шкоди позивачам по 18 000 грн. Водночас, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» листом від 18.02.2022 року було повідомлено про відмову у виплаті страхового відшкодування в повному обсязі. Своє рішення Страховик обґрунтував тим, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу.

Звертають увагу на те, що позовні вимоги позивачів заявлено виключно на різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою з розрахунку 250 000 гривень (сума моральної шкоди) - 36000 (сума розміру страхового відшкодування моральної шкоди) - 214 000 гривень (ціна позову кожного із позивачів).

Крім того, висновок суду першої інстанції, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Заставного Р.А. на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід задоволити частково.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не наведено фактичних даних наявності правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_5 коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди, окрім вже сплаченої суми в розмірі 72 000 гривень. Суд вважав такий розмір цілком достатнім та адекватним для сатисфакції.

Крім того, позивачами не обґрунтовано стягнення моральної шкоди саме з роботодавця ПП «АВТОТРАНЗИТ», не визначено факту наявності/відсутності відповідного договору страхування, за яким був би забезпечений транспортний засіб марки «Ван Хул» номерний знак НОМЕР_1 (Чеська Республіка) під керуванням водія ОСОБА_4 , відсутнє відповідне підтвердження звернення до відповідної страхової компанії/ Моторного (транспортного) страхового бюро України з приводу відшкодування моральної шкоди унаслідок смерті фізичної особи, заподіяної згаданим автомобілем, результати такого звернення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності складу адміністративного чи кримінального правопорушення. Саме склад адміністративного чи кримінального правопорушення є тим юридичним фактом який породжує правовідносини між порушником і потерпілим та створює певні правомірні вимоги потерпілого та обов`язки порушника відшкодувати шкоду завдану протиправними діями.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Матеріалами справи та судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 унаслідок дорожньо-транспортної пригоди помер ОСОБА_6 , який є чоловіком позивача ОСОБА_2 та батьком позивача ОСОБА_7 ..

За результатами досудового слідства постановою старшого слідчого ВРЗСТ СУ ГУ НП у Львівській області від 30 вересня 2021 року кримінальне провадження, внесене 09 серпня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021140000000744, закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Даною постановою встановлено, що 08 серпня 2021 року близько 23.05 год. на 552 км+500 м автодороги Київ-Чоп відбулась ДТП (наїзд транспортного засобу на пішохода, якого в подальшому переїхав інший транспортний засіб) за участю автомобіля марки «КІА» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , який перебігав проїзну частину дороги зліва направо відносно руху автомобіля поза межами пішохідного переходу та населеного пункту на неосвітленій ділянці дороги. У подальшому після наїзду на пішохода, який внаслідок ДТП опинився в лежачому положенні на нього здійснив наїзд рейсовий автобус «Харків-Прага» марки «Ван Хул» номерний знак НОМЕР_1 (Чеська Республіка) під керуванням водія ОСОБА_4 . Унаслідок ДТП пішохід ОСОБА_6 загинув на місці події.

При судово-токсикологічній експертизі крові ОСОБА_6 виявлено етиловий спирт а кількості 3,0 проміле. Відповідно до висновку автотехнічної експертизи механізму і обставин ДТП причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди стали обставини, пов`язані з діями пішохода ОСОБА_6 , унаслідок яких об`єктивна можливість виявити останнього для водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 настає на такій відстані, з якої вони вже були позбавлені технічної можливості уникнути наїзду шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування.

У ході досудового розслідування встановлено, що в діях водіїв ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , не встановлено порушення вимог правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді смерті пішохода ОСОБА_6 , а отже в їх діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини.

Таким чином, загибель ОСОБА_6 , яка наступила внаслідок травм, які останній отримав через наїзд транспортного засобу на пішохода, якого в подальшому переїхав інший транспортний засіб) за участю автомобіля марки «КІА» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , який здійснив наїзд на пішохода, а в подальшому після наїзду на пішохода, який внаслідок ДТП опинився в лежачому положенні на нього здійснив наїзд рейсовий автобус «Харків-Прага» марки «Ван Хул» номерний знак НОМЕР_1 (Чеська Республіка) під керуванням водія ОСОБА_4 .

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Іншими словами, колегія суддів погоджується із тим, що сам лише факт загибелі чоловіка та батька позивачів, яка наступила у зв`язку із наїздом автомобіля та автобуса, як джерел підвищеної небезпеки, спричинив останнім моральні страждання, як дружині та доньці, що є встановленим та за жодних обставин не може бути спростованим.

Згідно із ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Моральна шкода, відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Колегія суддів виходить з того, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (в тому числі якщо така шкода завдала смерть фізичної особи), завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується шкода, у тому числі якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, що у відповідній частині спростовує доводи апеляційної скарги.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц).

Обґрунтовуючи свою позицію та фактично заперечуючи позовні вимоги відповідач ОСОБА_3 покликалася у відзиві на позовну заяву на те, що позивачі не довели існування таких обставин, які б свідчили про моральні страждання саме у заявленому розмірі.

ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до статті 6 Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із пунктом 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Пунктом 27.2 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Стаття 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку страхуванням цивільно-правової відповідальності, пов`язаної з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «КІА» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , виплачено потерпілим 72 000 грн. страхового відшкодування унаслідок смерті фізичної особи: по 36 000 грн. моральної шкоди на кожну з позивачів.

Колегія суддів приходить висновку, що сплачений страховиком розмір моральної шкоди не може бути належною сатисфакцією страждань, які зазнали позивачі через втрату чоловіка та батька, що мало наслідком змінити та порушило нормальний спосіб життя.

Моральна шкода позивачам завдана смертю чоловіка та батька, що спричинило та буде спричиняти їм протягом усього життя душевні страждання, зазначені обставини дійсно істотно змінили життя позивачів, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з їх сторони на організацію свого життя та його матеріальне забезпечення.

Як вже зазначалося вище, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Поряд з цим, враховуючи обставини справи, особу потерпілого, обставини за яких сталося ДТП та ставлячись з максимальним розумінням до втрати, якої зазнали позивачі, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди.

Так, обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

Частиною 2 статті 1193 ЦК України встановлено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, безумовним для врахування є стан алкогольного сп`яніння, у якому перебував потерпілий ОСОБА_6 , що може та повинно кваліфікуватися, як груба необережність потерпілого, яка мала наслідок нехтування правилами безпеки руху.

Згідно ст.. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Таким чином, надаючи оцінку та аналізуючи обставини справи з погляду можливих страждань (душевних та фізичних), які може зазнати людина у зв`язку із втратою рідної особи, при цьому враховуючи грубу особисту необережність загиблого, колегія суддів приходить висновку про можливість стягнення солідарно з відповідачів на користь позивачів по 50 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, що, на переконання колегії суддів, відповідатиме принципу розумності та справедливості.

Також, суд бере до уваги те, що втрата і біль, яку пережили позивачі та продовжують переживати є непоправними, оскільки близька їм та рідна людина загинула, тобто її не повернеш, відтак жодний грошовий розмір моральної шкоди не може бути належною сатисфакцією та у повній мірі покрити таку.

Відповідно до п. 4. ч. 1, п. 2. ч. 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та постановлення нового судового рішення.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.13 ст. 142 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заставного Романа Андрійовича задоволено частково, стягненню з ОСОБА_3 , приватного підприємства «Автотранзит» підлягає в користь держави в рівних частинах 579 грн. 56 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заставного Романа Андрійовича - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 червня 2022 року - скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного підприємства «Автотранзит», третя особа ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - задоволити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , приватного підприємства «Автотранзит» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , приватного підприємства «Автотранзит» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , приватного підприємства «Автотранзит» в користь держави в рівних частинах по 579 грн. 56 коп. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 01.12.2022 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.