Ухвала

від 13.12.2022 по справі 120/9239/22

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

13 грудня 2022 р. Справа № 120/9239/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 14.11.2022 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Крім того, витребувано в відповідача та третьої особи інформацію щодо правового статусу земельної ділянки станом на 08.11.2022 щодо якої Головним управлінням Держемагенства у Вінницькій області видано спірний наказ від 05.08.2013 за №ВН/0520680500:01:008/00000848 з наданням підтверджуючих документів.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову.

Також, представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування зазначеного клопотання вказав, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту земельних прав позивача, та права власності третьої особи, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Розглянувши подане представником позивача клопотання, додані до нього документіи, дослідивши матеріали позовної заяви, суд вважає, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

У відповідності до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України під суб`єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктами 1, 4 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Частиною третьою статті 19 КАС України передбачено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд дійшов висновку, що характер спору у цій справі є приватноправовим з огляду на наступні обставини.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначила, що рішенням 14 сесії 21 скликання Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 27.12.1993 їй було надано у користування земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

В грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держемагенства у Вінницькій області, правонаступником якого є відповідач за даним позовом, із клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, яка перебуває в її користуванні.

За наслідками розгляду вищезазначеного клопотання ГУ Держемагенства у Вінницькій області листом від 26.12.2013 за №31-2-0.3-10434/2-13 запропонувало вирішити підняте у клопотання питання за рахунок земель комунальної власності або після проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності.

В подальшому, з листа депутата Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_3 їй стало відомо, що земельна ділянка, яка була предметом її звернення в 2013 році, перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держемагенства у Вінницькій області від 05.08.2013 за №ВН/0520680500:01:008/00000848.

Позивач наголосила на тому, що безпосередньо користується спірною земельною ділянкою з 1993 року по тепер.

Вважаючи наказ Головного управління Держемагенства у Вінницькій області від 05.08.2013 за №ВН/0520680500:01:008/00000848 протиправним та таким, що порушує її право на користування земельною ділянкою, користувачем якої вона є згідно рішення 14 сесії 21 скликання Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області від 27.12.1993, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Поряд із цим, як повідомив представник відповідача у клопотанні про закриття провадження, оскаржування наказу ГУ Держемагенства у Вінницькій області від 05.08.2013 за №ВН/0520680500:01:008/00000848 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 05.09.2013 на підставі якого в подальшому видано наказ ГУ Держемагенства у Вінницькій області №ВН/0520680500:01:008/00001969 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" від 31.12.2013 та набуто ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680500:01:008:0384.

Перебування вказаної земельної ділянки, відносно якої було видано спірний наказ ГУ Держемагенства у Вінницькій області від 05.08.2013 за №ВН/0520680500:01:008/00000848, у власності третьої особи - ОСОБА_2 підтверджується доданим до клопотання про закриття провадження інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №316443458 від 30.11.2022.

Суд зазначає, що якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Таким чином, підґрунтям і метою пред`явлення позовних вимог у цій справі є визнання незаконним рішення відповідача, яке, в подальшому, мало наслідком виникнення в третьої особи права власності на земельну ділянку, яку, як вказує позивач, перебуває в її користуванні, тобто має місце оспорювання цивільного права особи, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що цей позов має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки наявні майнові права третьої особи на земельну ділянку щодо якої виник спір.

Отже, з урахуванням наведеного суд вважає, що даний спір має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється. Участь органів державної влади та органів місцевого самоврядування як співвідповідачів (якщо позивач вважає їх винними у порушенні своїх прав) у такому спорі не змінює його приватноправового характеру.

Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 № 1306/2314/2012 та від 20.03.2019 № 910/2987/18.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У відповідності до ч.1 ст.239 цього ж Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Беручи до уваги позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку про наявність підстави для закриття провадження у справі №120/9239/22, оскільки вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а належить до юрисдикції місцевого загального суду.

Водночас суд роз`яснює позивачеві, що в силу вимог ч.2 ст.239 КАС України, повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Поряд з тим, ухвала про закриття провадження у справі не обмежує сторін у реалізації захисту свого права у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 139, 140, 238, 241-245, 248, 256, 295 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі №120/9239/22 задовольнити.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, - закрити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 13.12.2022

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна