Рішення

від 14.12.2022 по справі 640/19112/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 року м. Київ № 640/19112/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПодільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у не знятті арешту з всього майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №59798413;

- зобов`язати Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії, а саме - зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №59798413.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно не знято арешт з майна боржника у виконавчому провадженні №59798413, яке закінчено з підстав фактичного виконання в повному обсязі виконавчого документа.

В свою чергу, вважаючи наявність протягом тривалого часу (майже двох років) не скасованого арешту всього майна ОСОБА_1 за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у права позивача володіти своїм майном.

Враховуючи викладене, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з моменту отримання ухвали, недоліки якої має бути подано суду належним чином оформлену заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, у якій вказати причини його пропуску, з метою їх оцінки судом на підстави поважності.

Через канцелярію суду 24.11.2022 року позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 14.12.2022 року. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №59798413. Зобов`язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №59798413 та відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, який, з урахуванням вимог статей 269, 287 КАС України у строк до 08.12.2022 року таким чином, щоб у вказану дату витребувані матеріали знаходились у канцелярії суду. Заяву позивача про поновлення строку звернення до суду ухвалено вирішити за результатами дослідження витребуваних у відповідача копій матеріалів виконавчого провадження та інших доказів, наданих відповідачем у разі їх подання.

Засобами електронної пошти відповідачем 08.12.2022 року надіслано на електронну пошту суду відзив та копії матеріалів виконавчого провадження №59798413.

Відзив обґрунтовано неможливістю зняття арешту з усього майна боржника, оскільки наявні інші відкриті виконавчі провадження, у яких боржником є ОСОБА_1 .

У судове засідання 14.12.2022 року належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторонами участь уповноважених представників не забезпечено, що, відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснюється.

Відповідно до частини четвертої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Суд зауважує, що первісним до вирішення є заява позивача про поновлення строку звернення до суду, яку обґрунтовано тим, що позивач дізнався про наявність арешту лише після отримання інформації з сервісу «Опендатабот», а саме, витягу №26958288 від 07.09.2022 року, згідно з яким, на майно позивача накладено арешт в рамках виконавчого провадження №59798413.

12.10.2022 року, представником позивача, адвокатом Пшечуком Ігорем Олександровичем направлено на електронну адресу Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 59798413, в якій просить направити на електронну адресу постанову про відкриття виконавчого провадження №59798413 від 19.09.2019 року з ідентифікатором доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження.

Заяву було направлено на електронну адресу, яку зазначено на офіційному сайті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) як контактна електронна адреса Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) info_pd@kv.dvs.gov.ua, однак, в подальшому з`ясувалося, що вказана електронна адреса є неактивною.

У зв`язку з цим, в подальшому, 25.10.2022 року, представником ОСОБА_1 адвокатом Пшечуком Ігорем Олександровичем направлено на електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №59798413, в якій просить направити на електронну адресу постанову про відкриття виконавчого провадження №59798413 від 19.08.2019 року з ідентифікатором доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження.

26.10.2022 року державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Харитоненко Катерина Вікторівна направила на електронну адресу адвоката Пшечука Ігоря Олександровича постанову про відкриття виконавчого провадження № 59798413 від 19.08.2019 року з ідентифікатором доступу до Автоматизованої системи виконавчого провадження.

Таким чином, тільки 26.10.2022 року позивачем отримано доступ до всіх документів виконавчого провадження №59798413 та повноту інформації щодо арешту манна, що дало можливість з`ясувати, чи були порушені права позивача.

Крім того, виключно після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивачу стало відомо про те, що арешт не скасовано разом із винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, що надало позивачу об`єктивну можливість сформувати правову позицію у справі щодо визнання бездіяльності Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Таким чином, позивач просить суд здійснювати обрахунок строку звернення до суду з позовом саме з 26.10.2022 року та поновити строк звернення до суду, оскільки його пропущено з поважних причин.

Враховуючи викладене, просить поновити строк звернення до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності зняття арешту з майна боржника.

Вирішуючи заву про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою, абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, якою врегульовано особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Так, позивачем предметом оскарження визначено бездіяльність органу державної виконавчої служби саме щодо не зняття арешту майна боржника одночасно з винесенням постанови від 14.12.2020 року про закінчення виконавчого провадження №59798413.

В свою чергу, доказів направлення цієї постанови про закінчення виконавчого провадження на адресу боржника відповідачем суду не надано.

Отже, відповідачем не спростовано, що позивач дізнався про порушене право, що виявилося у чинності арешту, накладеного у виконавчому провадженні №59798413, лише 07.09.2022 року (отримання витягу з системи «Опендатабот»), після чого почав вчиняти активні дії з метою ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується доказами, долученими до позовної заяви.

На переконання суду, встановлені обставини свідчать про необізнаність боржника щодо чинності арешту, накладеного у межах виконавчого провадження №59798413 з незалежних від нього причин, що відповідачем не спростовано, а матеріалами виконавчого провадження, навпаки, підтверджено.

Дійсно, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також - Конвенція), необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13.01.2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейським Судом з прав людини вказано, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Так, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденний строк звернення до суду позивачем пропущено, оскільки постанову про закінчення виконавчого провадження №59798413 винесення 14.12.2020 року, в той час, як до суду із позовом позивач звернувся лише 01.11.2022 року.

Проте, у межах розгляду справи №640/19112/22 позивачем визнано пропуск строку звернення до суду, який обґрунтовано причинами, які, на думку суду, впливали на об`єктивну неможливість звернення до суду у відповідний процесуальний строк, що, у відповідності до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, надає право позивачу на звернення до адміністративного суду із позовом.

З огляду на викладене, суд вважає, що поновлення строку звернення до суду за даних обставин є дотриманням права позивача на доступ до правосуддя та права заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Дослідивши матеріали справи, ознайомившись із відомостями Автоматизованої системи виконавчих провадження, судом встановлено наступне.

Постановою старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Полінським Вячеславом Андрійовичем від 19.08.2019 року відкрито виконавче провадження №59798413 з примусового виконання постанови Управління патрульної поліції від 02.01.2019 року №ЕАВ 833693. Боржником визначено ОСОБА_1 .

Постановою старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Полінського Вячеслава Андрійовича від 03.09.2019 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення (850,00 грн.) з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 1204 грн.

Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Харитоненко Катериною Вікторівною від 14.12.2020 року закінчено виконавче провадження №59798413 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

Водночас, арешт з майна боржника, накладеного у рамках виконавчого провадження №59798413, не знято.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з мана боржника, накладеного у рамках виконавчого провадження №59798413, протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404 в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

З матеріалів справи судом встановлено, що у виконавчому провадженні №59798413, в якому позивача визначено боржником, державним виконавцем винесено постанову від 14.12.2020 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404.

Водночас, в межах цього виконавчого провадження постановою від 03.09.2019 року накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення 1204 грн.

Так, згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В свою чергу, відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону №1404 у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Водночас, дослідивши зміст постанови від 14.12.2020 року про закінчення виконавчого провадження №59798413, судом встановлено, що державним виконавцем арешт з майна боржника не знято.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 07.09.2022 року №26958288 до рухомого майна позивача ОСОБА_1 застосовані обтяження на підставі постанови від 03.09.2019 року №59798413 про арешт майна боржника.

Разом з тим, за встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про відсутність необхідності у подальшій чинності застосованого арешту майна боржника, накладеного під час здійснення виконавчого провадження №59798413.

Згідно з частиною п`ятою статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 13.07.2022 року у справі № 2/0301/806/11 Верховним Судом зауважено, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Таким чином, наявність протягом тривалого часу (майже 2 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна боржника одночасно із закінченням виконавчого провадження №59798413, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Щодо посилань відповідача на наявність інших виконавчих проваджень, які є чинними, та які не виконуються боржником ОСОБА_1 , з огляду на що відсутні підстави для зняття арешту з усього майна боржника, суд зазначає, що орган державної виконавчої служби не обмежено у застосуванні арешту майна боржника у кожному з відкритих виконавчих проваджень як заходу примусового виконання виконавчого документу.

Водночас, кожне з виконавчих проваджень є індивідуальним, а застосування заходів примусового виконання залежить від виду виконавчого документу, який перебуває на виконанні.

В свою чергу, доказів того, що виконавче провадження №59798413 перебувало у складі зведеного виконавчого провадження, в межах якого було б застосовано заходи з арешту його майна як боржника, відповідачем не надано, та у Автоматизованій системі виконавчого провадження такі відомості відсутні.

Крім того, у прохальній частині позову позивач просить зняти арешт з майна накладений лише у межах виконавчого провадження №59798413.

Враховуючи викладене, порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з майна боржника.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що за подання позову ОСОБА_1 . сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. згідно з квитанцією від 01.11.2022 року №3.

З огляду на задоволення позовних вимог, сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у не знятті арешту з всього майна ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні №59798413;

3. Зобов`язати Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №59798413.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 992, 40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34482497, адреса: 04208, м. Київ, пр-т Гонгадзе, 5-б).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34482497, адреса: 04208, м. Київ, пр-т Гонгадзе, 5-б).

Повне рішення складено 14.12.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна