Рішення

від 08.11.2022 по справі 757/17647/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/17647/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/17647/19-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС» уклало з ОСОБА_1 угоду про конфіденційність. Позивач вказує, що відповідач порушив умови вказаної угоди та розголосив конфіденційну інформацію, яку він отримав від позивача.

Таким чином, внаслідок такого розголошення позивачу завдано збитки у формі упущеної вигоди, зокрема, один із замовників позивача відмовився співпрацювати з позивачем через те, що відповідач розголошує конфіденційну інформацію.

Так як позивачу було завдано збитки у формі упущеної вигоди, оскільки контрагент позивача відмовився далі працювати, та позивач втратив реальну можливість отримати кошти в розмірі 10 000 дол. США, відповідач має відшкодувати позивачу збитки у формі упущеної вигоди в розмірі 10 000 дол. США, що складає 279 808 грн. (згідно офіційного курсу НБУ станом на дату підписання договору 21.01.2019).

09.04.2019 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

19.06.2019 клопотання представника позивача - адвоката Никифорова Дмитра Олександровича про забезпечення доказів у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, було задоволено, а саме: забезпечено докази та проведено огляд особистих сторінок ОСОБА_1 у соціальних мережах Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_2) та Linkedin (ІНФОРМАЦІЯ_3), та огляду наступних дописів на особистих сторінках ОСОБА_1 у мережі Інтернет у соціальних мережах Facebook та Linkedin: запису у соціальній мережі Facebook від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5, запису у соціальній мережі LinkedIn від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6.

28.11.2019 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

20.05.2020 постановлено заочне рішення у справі про задоволення позовних вимог.

13.07.2021 ухвалою суду скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2020 року у цивільній справі №757/17647/19-ц та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

04.10.2021 до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що не розголошував конфіденційної таємниці та те, що його угода про конфіденційність корінним чином відрізняється від того екземпляра, що надав позивач разом з позовною заявою.

05.01.2022 до суду надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС» на відзив, в якому представник вказував на безпідставність доводів викладених у відзиві.

Представник позивача про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, представником позивача було подано заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги позову підтримує.

В судове засідання відповідач не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення сайті Печерського районного суду міста Києва.

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

За вказаних обставин, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за наявності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено угоду про конфіденційність від 15.10.2018, відповідно до зазначеної угоди сторони погодили умови використання та захисту конфіденційної інформації, яка може бути отримана відповідачем від позивача у процесі подальшої співпраці (а.с. 11-12).

Так, відповідач стверджує про те, що між сторонами існувала лише угода про конфіденційність від 15.10.2018, згідно якої позивач взяв на себе зобов`язання не розголошувати конфіденційну інформацію, а не відповідач.

Разом з тим, під час судового розгляду встановлено, що між сторонами існувало дві угоди від 15.10.2018, тобто та, яку надав позивач, і та, що надав відповідач.

Одночасно, угода, на яку посилається відповідач, не має жодного відношення до то спору та не спростовує обставин справи щодо розголошення відповідачем конфіденційної інформації, яку він зобов`язався не розголошувати.

Так, пунктом 1 угоди сторони погодили, що конфіденційною є інформація, передана сторонами одна одній в письмовому, усному, електронному або будь-якому іншому вигляді, віднесена законодавством України та цією угодою до комерційної таємниці, банківської таємниці та персональних даних, інша під охороною закону інформація, а також будь-яка інша інформація, щодо якої позивач приймає заходи щодо збереження її в таємниці від третіх осіб, в тому числі, але не обмежуючись: контактні дані клієнтів і партнерів, інформація про порядок роботи позивача, документи, договори, бріфи, ціни на роботи і послуги і т.д., і про це відомо відповідачу.

Відповідно до пункту 3.1. угоди відповідач зобов`язувався забезпечити збереження конфіденційної інформації.

Пунктом 3.2. угоди передбачено, що відповідач зобов`язується не використовувати, не розголошувати і не передавати третім особам для будь-яких цілей, свідомо або навмисно, прямо або побічно, конфіденційну інформацію, отриману у зв`язку зі співробітництвом сторін, в тому числі при виконанні будь-якої угоди/договору, а також не здійснювати дій, спрямованих на незаконне використання і збирання конфіденційної інформації.

Позивач стверджує, що відповідач порушив умови укладеної угоди, розголосивши конфіденційну інформацію, передану йому позивачем, невизначеному колу осіб на своїх особистих сторінках в соціальних мережах Facebook та LinkedІn.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідач неправомірно опублікував наступну інформацію: відомості щодо контрагентів позивача; інформацію про те, чим займається позивач та про попередні продажі продукту, розробкою якого займався позивач.

На підтвердження своїх тверджень позивачем надано роздруківки публікацій відповідача з його особистих сторінок в мережі Facebook та LinkedIn з їх перекладом на українську мову (а.с. 14-56).

Так, при огляді зазначених дописів відповідно до ухвали про забезпечення доказів від 19.06.2019, судом встановлено, що у зазначених публікаціях відповідач розповсюдив інформацію про співробітництво позивача з компанією Paracosm, яка зареєстрована на території Республіки Кіпр, а також з громадянином України - ОСОБА_2 та громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_3 .

Також позивач стверджує, що неправомірні дії відповідача стали причиною і фактичною підставою для розірвання контрагентом позивача - ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА" договору, укладеного з позивачем, на підтвердження зазначених обставин позивач надав копію договору про надання послуг від 21.01.2019 та копію листа ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА" від 11.02.2019 про розірвання договору 9 (а.с. 61).

Зі змісту листа ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА" вбачається, що причиною розірвання договору було розголошення ОСОБА_1 конфіденційної інформації щодо позивача, у зв`язку з чим у ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА" виникли обґрунтовані сумніви, щодо того, чи може позивач належним чином виконати умови договору та забезпечити збереження будь-якої конфіденційної інформації, в тому числі інформації, яка отримана та може бути отримана від ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА".

Так, відповідач посилається на інформацію, розміщену на веб-сайті work.ua, проте доказів які б свідчили, яка особа розмістила вказане повідомлення суду не надано.

Оскільки, сума коштів, яку позивач мав би отримати за вказаним договором складала 10 000 дол. США, позивач визначає розмір упущеної вигоди саме у цій сумі, що в еквіваленті складає 279 808,00 грн., оскільки саме цю суму міг би отримати позивач у випадку нерозголошення відповідачем конфіденційної інформації, про що стало відомо контрагенту позивача.

Так, частина 2 ст. 32 Конституції України визначає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про інформацію" інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Частиною 2 зазначеної статті визначено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційною визнається інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

З аналізу ч. 1 та 2 ст. 13 зазначеного Закону вбачається, що інформація, розголошена відповідачем, не є такою, що не може бути віднесена до конфіденційної, а тому позивачем правомірно було обмежено доступ до такої інформації.

Абзацом 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 визначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ст. 623 ЦК України).

Відповідно до статті 22, 623 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитом щодо їх одержання.

Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

Крім того, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок щодо доведення розміру тих доходів, які особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається саме на позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18) зроблено висновок, що "відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток".

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зазначає, що "збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача".

Так, з врахуванням зазначеного, суд вважає, що матеріали справи містять докази, що підтверджують факт співробітництва позивача з компанією Paracosm, громадянином України ОСОБА_2 та громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_3 .

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що відповідач зазначає, що інформація щодо партнерства між позивачем та компанією Paracosm була загальновідомою. Проте, докази надані відповідачем свідчать про зв`язок компанії Paracosm з громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_2 . Зазначена інформація жодним чином не впливає на розгляд цієї справи, адже той факт, що ОСОБА_2 виступав від імені оренду Paracosm ніколи сторонами не заперечується.

Предметом позову у даній справі є розголошення інформації саме щодо позивача та його контрагентів, партнерів та проектів, в яких позивач брав участь.

Відповідач був працівником позивача, а не компанії Paracosm. Тому публікуючи дописи на своїх сторінках в мережі Facebook та Linkedin, зокрема, в частині не виплати йому обіцяних 12 600 доларів винагороди, відповідач безпосередньо розголосив інформацію про розмір винагороди та пов`язаність ОСОБА_2 з компанією позивача.

Позивач співпрацював та розробляв продукти для компанії Paracosm, втім ця інформація була конфіденційною, яку позивач не бажав розголошувати стороннім особам.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав до суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт встановлення заборони на поширення конфіденційної інформації щодо позивача, а саме укладену між сторонами угоду про конфіденційність. Також суд вважає доведеним факт поширення інформації, внаслідок огляду записів ОСОБА_1 у соціальній мережі Facebook від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 та у соціальній мережі LinkedIn від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6.

Крім того, позивачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманими позивачем збитками, які виразились у розірванні контрагентом позивача укладеного договору та неотриманням позивачем очікуваного доходу.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи, що позивач надав до суду належні докази факту співробітництва з контрагентами, інформацію щодо яких поширив відповідач, а відповідач, у свою чергу, не спростував тверджень позивача, суд вважає доведеним той факт, що відповідач поширив конфіденційну інформацію щодо контрагентів позивача, чим порушив умови укладеної між сторонами угоди про конфіденційність, з врахуванням зазначеного позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Згідно з ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 5 157,68 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 16 176,00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді, як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84,89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц зазначив, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до судової практики у питанні стягнення витрат на правову допомогу, заявник має довести, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У випадку відсутності документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, це є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання послуг № 01-10-18 від 02.10.2018 та ордер адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на надав до суду ані акт приймання-передачі наданих послуг, ані платіжні документи,що підтверджують оплату послуг, ані детальний розрахунок таких витрат.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 32 Конституції України, ст. 21 Закону України "Про інформацію", ст.ст. 7, 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2-4, 10, 76-81, 89, 95, 128, 141, 178, 247, 258-259, 263-265, 267-268, 273, 280, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС» (код ЄДРПОУ №42427116, місцезнаходження: м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд, 86 літ.Д, оф. 3.2, м. Київ, 03150) упущену вигоду в розмірі 279 808, 00 грн. (двісті сімдесят дев`ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС» судовий збір в розмірі 5 157 (п`ять тисяч сто п`ятдесят сім) грн. 00 коп.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 08.11.2022 року.

Суддя Т.Г. Ільєва