Рішення

від 20.05.2020 по справі 757/17647/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/17647/19-ц

Категорія 17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Рябцової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/17647/19-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС уклало з ОСОБА_1 угоду про конфіденційність. Позивач вказує, що відповідач порушив умови вказаної угоди та розголосив конфіденційну інформацію, яку він отримав від позивача.

Таким чином, внаслідок такого розголошення позивачу завдано збитки у формі упущеної вигоди, зокрема, один із замовників позивача відмовився співпрацювати з позивачем через те, що відповідач розголошує конфіденційну інформацію.

Так як, позивачу було завдано збитки у формі упущеної вигоди, оскільки контрагент позивача відмовився далі працювати, та позивач втратив реальну можливість отримати кошти в розмірі 10 000 дол. США, відповідач має відшкодувати позивачу збитки у формі упущеної вигоди в розмірі 10 000 дол. США, що складає 279 808 грн. (згідно офіційного курсу НБУ станом на дату підписання договору 21.01.2019).

09.04.2019 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

19.06.2019 клопотання представника позивача - адвоката Никифорова Дмитра Олександровича про забезпечення доказів у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС до ОСОБА_1 про стягнення коштів, було задоволено, а саме: забезпечено докази та проведено огляд особистих сторінок ОСОБА_1 у соціальних мережах Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_1) та Linkedin (ІНФОРМАЦІЯ_2), та огляду наступних дописів на особистих сторінках ОСОБА_1 у мережі Інтернет у соціальних мережах Facebook та Linkedin: запису у соціальній мережі Facebook від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, запису у соціальній мережі LinkedIn від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5.

28.11.2019 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду представником позивача було подано заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги позову підтримує та не заперечує щодо заочного розгляду.

В судове засідання відповідач не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення сайті Печерського районного суду міста Києва.

Окрім цього, відповідачем не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі Вячеслав Корчагін проти Росії № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено угоду про конфіденційність від 15.10.2018, відповідно до зазначеної угоди сторони погодили умови використання та захисту конфіденційної інформації, яка може бути отримана відповідачем від позивача у процесі подальшої співпраці (а.с. 11-12).

Пунктом 1 угоди сторони погодили, що конфіденційною є інформація, передана сторонами одна одній в письмовому, усному, електронному або будь-якому іншому вигляді, віднесена законодавством України та цією угодою до комерційної таємниці, банківської таємниці та персональних даних, інша під охороною закону інформація, а також будь-яка інша інформація, щодо якої позивач приймає заходи щодо збереження її в таємниці від третіх осіб, в тому числі, але не обмежуючись: контактні дані клієнтів і партнерів, інформація про порядок роботи позивача, документи, договори, бріфи, ціни на роботи і послуги і т.д., і про це відомо відповідачу.

Відповідно до пункту 3.1. угоди відповідач зобов`язувався забезпечити збереження конфіденційної інформації.

Пунктом 3.2. угоди передбачено, що відповідач зобов`язується не використовувати, не розголошувати і не передавати третім особам для будь-яких цілей, свідомо або навмисно, прямо або побічно, конфіденційну інформацію, отриману у зв`язку зі співробітництвом сторін, в тому числі при виконанні будь-якої угоди/договору, а також не здійснювати дій, спрямованих на незаконне використання і збирання конфіденційної інформації.

Позивач стверджує, що відповідач порушив умови укладеної угоди, розголосивши конфіденційну інформацію, передану йому позивачем, невизначеному колу осіб на своїх особистих сторінках в соціальних мережах Facebook та LinkedІn.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідач неправомірно опублікував наступну інформацію: відомості щодо контрагентів позивача; інформацію про те, чим займається позивач та про попередні продажі продукту, розробкою якого займався позивач.

На підтвердження своїх тверджень позивачем надано роздруківки публікацій відповідача з його особистих сторінок в мережі Facebook та LinkedIn з їх перекладом на українську мову (а.с. 14-56).

Так, при огляді зазначених дописів відповідно до ухвали про забезпечення доказів від 19.06.2019, судом встановлено, що у зазначених публікаціях відповідач розповсюдив інформацію про співробітництво позивача з компанією Paracosm, яка зареєстрована на території Республіки Кіпр, а також з громадянином України - ОСОБА_2 та громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_4 .

Також позивач стверджує, що неправомірні дії відповідача стали причиною і фактичною підставою для розірвання контрагентом позивача - ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА" договору, укладеного з позивачем, на підтвердження зазначених обставин позивач надав копію договору про надання послуг від 21.01.2019 та копію листа ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА" від 11.02.2019 про розірвання договору 9 (а.с. 61).

Зі змісту листа ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА" вбачається, що причиною розірвання договору було розголошення ОСОБА_1 конфіденційної інформації щодо позивача, у зв`язку з чим у ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА" виникли обґрунтовані сумніви, щодо того, чи може позивач належним чином виконати умови договору та забезпечити збереження будь-якої конфіденційної інформації, в тому числі інформації, яка отримана та може бути отримана від ТОВ "ЙОЗМА УКРАЇНА".

Оскільки, сума коштів, яку позивач мав би отримати за вказаним договором складала 10 000 дол. США, позивач визначає розмір упущеної вигоди саме у цій сумі, що в еквіваленті складає 279 808,00 грн., оскільки саме цю суму міг би отримати позивач у випадку нерозголошення відповідачем конфіденційної інформації, про що стало відомо контрагенту позивача.

Так, частина 2 ст. 32 Конституції України визначає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про інформацію" інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Частиною 2 зазначеної статті визначено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційною визнається інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

З аналізу ч. 1 та 2 ст. 13 зазначеного Закону вбачається, що інформація, розголошена відповідачем, не є такою, що не може бути віднесена до конфіденційної, а тому позивачем правомірно було обмежено доступ до такої інформації.

Абзацом 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 визначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ст. 623 ЦК України).

Відповідно до статті 22, 623 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитом щодо їх одержання.

Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

Крім того, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення реальності тих доходів, які особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок щодо доведення розміру тих доходів, які особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається саме на позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18) зроблено висновок, що "відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток".

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зазначає, що "збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача".

Так, з врахуванням зазначеного, суд вважає, що матеріали справи містять докази, що підтверджують факт співробітництва позивача з компанією Paracosm, громадянином України ОСОБА_2 та громадянином Республіки Білорусь ОСОБА_4 .

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав до суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт встановлення заборони на поширення конфіденційної інформації щодо позивача, а саме укладену між сторонами угоду про конфіденційність. Також суд вважає доведеним факт поширення інформації, внаслідок огляду записів ОСОБА_1 у соціальній мережі Facebook від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 та у соціальній мережі LinkedIn від ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5.

Крім того, позивачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманими позивачем збитками, які виразились у розірванні контрагентом позивача укладеного договору та неотриманням позивачем очікуваного доходу.

У відповідності до частини першої статті 81 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи, що позивач надав до суду належні докази факту співробітництва з контрагентами, інформацію щодо яких поширив відповідач, а відповідач, у свою чергу, не спростував тверджень позивача, суд вважає доведеним той факт, що відповідач поширив конфіденційну інформацію щодо контрагентів позивача, чим порушив умови укладеної між сторонами угоди про конфіденційність, з врахуванням зазначеного позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 5 157,68 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 16 176,00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді, як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84,89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц зазначив, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до судової практики у питанні стягнення витрат на правову допомогу, заявник має довести, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У випадку відсутності документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, це є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання послуг № 01-10-18 від 02.10.2018 та ордер адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на надав до суду ані акт приймання-передачі наданих послуг, ані платіжні документи,що підтверджують оплату послуг, ані детальний розрахунок таких витрат.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 32 Конституції України, ст. 21 Закону України "Про інформацію", ст.ст. 7, 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2-4, 10, 76-81, 89, 95, 128, 141, 178, 247, 258-259, 263-265, 267-268, 273, 280, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС (код ЄДРПОУ №42427116, місцезнаходження: м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд, 86 літ.Д, оф. 3.2, м. Київ, 03150) упущену вигоду в розмірі 279 808, 00 грн. (двісті сімдесят дев`ять тисяч вісімсот гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПЮ ДЕВЕЛОПЕРС судовий збір в розмірі 5 157 (п`ять тисяч сто п`ятдесят сім) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 29.05.2020.

Суддя Т.Г. Ільєва