Постанова

від 29.11.2022 по справі 620/9211/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/9211/21 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Бринюк Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Сосницької районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Сосницької районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Сосницької районної державної адміністрації щодо не приведення у відповідність, шляхом внесення змін до розпорядження від 18.12.2020 № 244 «Про припинення повноважень голови Сосницької районної державної адміністрації»;

- зобов`язати Сосницьку районну державну адміністрацію внести зміни до розпорядження Сосницької державної адміністрації від 18.12.2020 № 244 «Про припинення повноважень голови Сосницької районної державної адміністрації», зазначивши про те, що ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, одночасно виключивши підставу звільнення - пункт 5 частини першої статті 41, статті 44, частину першу статті 83 КЗпП України;

- скасувати пункт 2 розпорядження Сосницької районної державної адміністрації від 18.12.2020 № 244 «Про припинення повноважень голови Сосницької районної державної адміністрації» щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку;

- зобов`язати Сосницьку районну державну адміністрацію у трудовій книжці ОСОБА_1 внести запис про звільнення ОСОБА_1 з 18.12.2020 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року позовну заяву заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Сосницької районної державної адміністрації Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його зміни чи скасування з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 3 статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з статтею 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Тобто, закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Аналогічні правові висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.

Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді дійшла по суті аналогічних висновків.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва повідомленням Чернігівської обласної державної адміністрації порушень допущених Сосницькою районною державною адміністрацією Чернігівської області при винесенні розпорядчих документів в частині звільнення ОСОБА_1 .

Згідно пункту 5 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, третьої статті 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що функції щодо захисту інтересів держави, про які йдеться в позовній заяві належать, передусім, до компетенції Чернігівської обласної державної адміністрації, як уповноваженого державою органу в межах спірних правовідносин, що має право самостійно скасувати оскаржуване розпорядження або звернутися до суду.

В даному випадку право на звернення до суду з цим позовом могло бути реалізоване заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури виключно у разі доведення ним, що вказаний суб`єкт владних повноважень захист інтересів не здійснює або здійснює його в неналежний спосіб.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позовна заява не містить жодних обставин, які б вказували на неможливість подання позову безпосередньо Чернігівською обласною державною адміністрацією, яка є уповноваженим органом у межах спірних правовідносин.

При цьому, обставина так званого «делегування» Чернігівською обласною державною адміністрацією прокуратурі Чернігівської області повноважень на звернення з позовною заявою до суду не позбавляла заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури з`ясувати причини, які б перешкоджали самостійному зверненню Чернігівською обласною державною адміністрацією до суду або скасування вказаного розпорядження, яке на його думку, суперечать Конституції України та законам України, за власною ініціативою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві або скарзі на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки, за змістом абз. 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апелянтом не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів оцінює їх критично, з огляду на те, що вказані апелянтом порушення не призвели до невірного вирішення справи, та не можуть бути беззаперечною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Щодо стягнення з позивача витрат на користь третьої особи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За правилами частини одинадцятої статті 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн до суду першої інстанції було надано договір про надання юридичних послуг від 01.09.2021, додаток № 1 від 01.09.2021 до договору про надання юридичних послуг від 01.09.2021 протокол погодження договірної ціни, акт про прийняття-передачі наданих послуг від 13.09.2021, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 63 від 13.09.2021, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 11.09.2021, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000546 від 30.11.2018.

Оскільки понесені третьою особою витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500,00 грн.

При цьому, в даному випадку кошти стягуються саме з Чернігівської обласної прокуратури як особи, яка звернулась з позовом в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись 43, 53, 294, 308, 310, 312, 321, 328 суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: Н.М. Єгорова

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 09.12.2022 року.