Постанова

від 30.11.2022 по справі 462/4527/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2022 року м. Київ

Справа № 462/4527/19

Провадження: № 22-ц/824/12756/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Вербової І. М., Нежури В. А.,

секретар Івасенко І. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шала Ростислава Михайловича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року, постановлену під головуванням судді Букіної О. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Синеон», Товариства з обмеженою відповідальністю «Арді-Захід», Львівської міської ради, Городоцької районної державної адміністрації, Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Синеон-Південь» (після зміни назви - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-Виробнича фірма «Версія»), Херсонської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними актів приймання-передачі майнових внесків до статутних капіталів, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

у с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання недійсними актів приймання-передачі майнових внесків до статутних капіталів, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якому, посилаючись на те, що відчуження нерухомого майна, яке є спільною сумісної власністю її та ОСОБА_2 , відбулося без її відома та без надання нею письмової згоди на таке відчуження, просила:

- визнати недійсним акт приймання-передачі, на підставі якого ОСОБА_2 вніс до статутного капіталу ТОВ «Синеон» в якості майнових внесків такі об`єкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 21,6 кв. м; земельну ділянку, кадастровий номер 4622185200:01:001:0016, площею 0,2089 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 27 січня 2015 року державним реєстратором;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 23 січня 2015 року державним реєстратором;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 18893210 від 27 січня 2015 року, прийняте державним реєстратором;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 18809532 від 23 січня 2015 року, прийняте державним реєстратором;

- визнати недійсним акт приймання-передачі, серія та номер: № 01-05/2017, виданий 12 травня 2017 року, видавник: ТОВ «Арді-Захід»; ТОВ «Синеон», на підставі якого ТзОВ «Синеон» вніс до статутного капіталу ТОВ «Арді-Захід» в якості майнових внесків такі об`єкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 21,6 кв. м; земельну ділянку, кадастровий номер 4622185200:01:001:0016, площею 0,2089 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35301400 від 22 травня 2017 року, прийняте державним реєстратором;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35302159 від 22 травня 2017 року, прийняте державним реєстратором;

- визнати недійсним акт приймання-передачі, на підставі якого ОСОБА_2 вніс до статутного капіталу ТОВ «Синеон-Південь» в якості майнового внеску квартиру АДРЕСА_3 в АРК Крим, загальною площею 32,8 кв. м;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_3 , видане 13 жовтня 2015 року державним реєстратором;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 25260979 від 13 жовтня 2015 року, прийняте державним реєстратором;

- поділити нерухоме майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя наступним чином: виділити в одноособову приватну власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 32,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 749158501112; виділити в одноособову приватну власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 21,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559399846101, та земельну ділянку, кадастровий номер 4622185200:01:001:0016, площею 0,2089 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 98340746221.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якому просив: поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме майновий внесок ОСОБА_1 до ТОВ «Лебедик-Південь», що складався з об`єктів нерухомого майна: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ; садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; земельної ділянки (кадастровий номер: 4622186200:08:000:0364), що розташована за адресою: Львівська обл., Кам`янка-Бузький р-н, Старояричівська с/рада,вартістю на момент державної реєстрації переходу права власності об`єктів нерухомого майна 1 000 000,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 500 000,00 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 рокупровадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя а саме: виділення в одноособову приватну власність ОСОБА_2 кв. АДРЕСА_3 , загальною площею 32,8 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 749158501112; виділення в одноособову приватну власність позивача ОСОБА_1 кв. АДРЕСА_1 , загальною пл. 21,6 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 559399846101 та земельної ділянки, кадастровий номер 4622185200:01:001:0016 пл. 0,2089 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 98340746221, закрито.

Вимоги в частині заявлених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Синеон», ТОВ «Арді-Захід», Львівської міської ради, Городоцької районної державної адміністрації, Кам`янка-Бузької районної державної адміністрації, ТОВ «Синеон-Південь», Херсонської міської ради про визнання недійсними актів приймання-передачі майнових внесків до статутних капіталів, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, продовжено розглядом по суті.

Клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, накладення штрафу за зловживання процесуальними правами та повернення судового збору задоволено частково.

Визнано дії ОСОБА_1 щодо повторного звернення до ОСОБА_2 із вимогами щодо поділу нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, зловживанням процесуальними правами.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід державного бюджету штраф у сумі 681,00 грн.

В іншій частині поданого клопотання відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішення в частині закриття провадження щодо вимог про поділ майна подружжя, визнання зловживанням процесуальними правами, адвокат Шала Р. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог позивачки до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не відповідає нормам процесуального права, а саме вимогам п. 3. ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Так, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Однак, фактичні підстави звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з позовними вимогами про поділ спільного майна подружжя у даній цивільній справі істотно відрізняються від фактичних підстав позову у цивільній справі №446/683/15-ц. Окрім того, у судових рішеннях Верховного Суду неодноразово зазначалось, що суд закриває провадження у справі лише за умов повної тотожності сторін, предмету та підстав позову у цивільній справі, в якій ухвалено рішення, що набрало законної сили. Так, в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №347/2115/17 зазначено, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи, не врахував висновки Верховного Суду, що призвело до безпідставного закриття провадження в частині позовних вимог та необґрунтованого визнання дій позивача зловживанням процесуальними права з накладенням штрафу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти її задоволення та зазначив, що сторона позивача продовжує зловживати своїми процесуальними правами, безпідставно зазначаючи про відсутність повноважень суду першої інстанції закрити провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року апеляційну скаргуадвоката Шала Р. М. в інтересах ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 09 квітня 2021 року про закриття провадження в частині позовних вимог та визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами у даній справі скасовано та направлено справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа надійшла до Київського апеляційного суду 03 листопада 2022 року.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року справу призначено судді-доповідачу Невідомій Т. О. у складі колегії суддів: головуючий суддя Невідома Т. О., судді Вербова І. М., Нежура В. А.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2022 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТзОВ «Дослідно-виробнича фірма «Версія» заперечував проти апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка уже зверталася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (справа №446/683/15-ц), за наслідками розгляду якого було постановлено ухвалу про закриття провадження, яка набрала законної сили, а тому у діях позивачки вбачається зловживання процесуальними правами щодо повторного звернення із позовом до того ж відповідача (відповідачів), з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Визнаючи дії позивача зловживанням процесуальними правами та накладаючи штраф, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 допустила зловживання процесуальними правами, оскільки свідомо подала до суду позов, з питань, які вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, тому відносно неї має бути застосовано захід процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 681 грн.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та, яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Відповідно до частини третьої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначила, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі (пункти 26, 27).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц зроблено висновок про те, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21, 16 червня 2022 року у справі № 489/5754/20.

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 у березні 2015 року зверталася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, який обґрунтовано тим, що між сторонами триває спір щодо розірвання шлюбу. За час шлюбу ними було придбане нерухоме майно, а саме земельна ділянка АДРЕСА_5 та житловий будинок, який розташований на цій земельній ділянці, земельна ділянка у АДРЕСА_1 , транспортний засіб марки Шкода Октавіа, 2011 року випуску, квартира АДРЕСА_6 , квартира АДРЕСА_3 . У шлюбі в них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із нею, позивачкою, у Львівській області, звідки вона родом, та перебуває на її утриманні. ОСОБА_2 є уродженцем АР Крим. За наведених обставин, ОСОБА_1 просила суд виділити у свою власність:

земельну ділянку АДРЕСА_5 та житловий будинок, який розташований на цій земельній ділянці;

квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 21,6 м2;

транспортний засіб марки Шкода Октавіа, 2011 року випуску, д.р.н. НОМЕР_4 ,

а у власність ОСОБА_2 виділити:

квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 26,0 м2,

квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 32,8 м2;

земельну ділянку у с. Ременів Кам`янка-Бузького району Львівської обл., площею 0,2 га.

Ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області у справі № 446/683/15-ц від 21 квітня 2015 року було прийнято відмову від заявлених вимог позивача ОСОБА_1 , а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя закрито.

Підставою відмови від позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стало примирення подружжя.

В той же час, підставами позову, з яким ОСОБА_1 звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва, є те, що спільне майно подружжя, яке є предметом поділу, було незаконно відчужено ОСОБА_2 всупереч її волі, а тому, поділу спільного майна подружжя передують позовні вимоги про визнання недійсними актів прийому-передачі нерухомого майна, визнання недійсними свідоцтва про власності на вказане нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію вказаного нерухомого майна.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, та позов, провадження за яким було закрито ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 21 квітня 2015 року, містять різні підстави позову та обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, а тому не є тотожними.

Більше того, сторонами у справі, що переглядається, на відміну від справи № 446/683/15-ц, є не лише подружжя, а особи, на користь яких було незаконно, на думку ОСОБА_1 , відчужено спільне майно подружжя.

Отже, висновки суду першої інстанції про застосування положень пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України до позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя є помилковими.

Закриття провадження у справі порушує права позивачки на доступ до суду.

Доводи відзиву про тотожність справ є безпідставними, оскільки позови вважаються тотожними тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови не можна вважати тотожними, що позбавляє суд права закрити провадження у справі.

Відповідно помилковим є і висновки суду першої інстанції про визнання зловживанням процесуальними правами подання ОСОБА_1 позову до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Статтею 143 ЦПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Верховний Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

За таких міркувань можна дійти висновку, що під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду по справедливому та своєчасному розгляду і вирішення справи.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (схожі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 905/945/18 та у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18).

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Отже, суд може визнати зловживанням процесуальними правами саме конкретні дії учасників судового процесу, а не абстрактне поняття «зловживань».

Повторне ж подання позову про поділ майна подружжя з інших підстав є формою реалізації учасником справи права на захист його порушенного, невизнананого або оспорюваного права, свобод чи інтересів.

Наведені вище обставини не дозволяють стверджувати, що ОСОБА_1 при зверненні до суду у липні 2019 року із позовною заявою про визнання недійсними актів приймання-передачі майнових внесків до статутних капіталів, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, діяла умисно та недобросовісно, і такі дії є зловживанням процесуальними правами,

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року в оскаржуваній частині постановлена без додержання норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 379 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Шала Ростислава Михайловича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання дій ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 13 грудня 2022 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді І. М. Вербова

В. А. Нежура