Постанова

від 06.12.2022 по справі 491/543/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1547/22

Справа № 491/543/19

Головуючий у першій інстанції Желясков О. О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2022 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Колеснікова Г.Я., Вадовської Л.М.,

за участю секретаря - Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Новогеоргіївська сільська рада Ананьївського району Одеської області,

третя особа - Ананьївська районна державна адміністрація Одеської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року у складі судді Желяскова О.О.,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новогеоргіївської сільської ради Ананьївського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позивач зазначив, що після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, а саме земельна частка (пай) із земель колишнього КСП «Майнове», розміром 4,43 га, згідно сертифікату серії ОД №0054024, виданого Ананьївською державною адміністрацією 09 вересня 1996 року. Згідно відповіді відділу в Ананьївському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області, Ананьївською районною державною адміністрацією 09 вересня 1996 року за №22 був виданий сертифікат серії ОД №0054024 на право на земельну частку (пай) розміром 4,43 га, із земель КСП «Майнове», яка розташована на території Новогеоргіївської сільської ради Ананьївського району Одеської області. Проте, сертифікат не був виявлений ним в документах матері, наявний лише договір оренди за 2000 рік. Позивач зазначає, що він являється спадкоємцем першої черги за законом, що підтверджується його свідоцтвом про народження.

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність доказів того, що позивач є єдиним спадкоємцем, оскільки суду надано довідку сільської ради, що вказує, що з померлою проживав тільки позивач, що після смерті фактично прийняв та розпорядився спадковим майном на підставі ст. 549 ЦК.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, повідомлялися про час та місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи не надали. Від третьої особи надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с.6).

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про його народження (а.с.7).

З 1998 року і на час смерті ОСОБА_2 проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом із сином ОСОБА_1 , про що свідчить довідка видана сільською радою Любашівського району Одеської області (а.с.8).

Згідно відповіді відділу в Ананьївському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 18.09.2019 ОСОБА_2 09.09.1996 за №22 Ананіївською районною державною адміністрацією Одеської області був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ОД №0054024 площею 4,43 в умовних кадастрових гектарах на підставі рішення Ананіївської районної державної адміністрації Одеської області №245 від 06.08.1996, який перебував в колективній власності КСП «Майнове» та розташований на території Новогеоргієвської сільської ради Ананьївського району Одеської області (а.с.9).

За видачею свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 звертався до нотаріуса, однак у видачі свідоцтва відмовлено в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа (а.с.11).

ОСОБА_1 надав оголошення про втрату загубленого сертифікату серії ОД № №0054024 (а.с.13).

До суду подана заява Новогеоргієвською сільською радою Ананьївського району Одеської області про те, що вона визнає позовні вимоги ОСОБА_1 (а.с.42,63).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не довів:

- що майно померла нікому не заповідала;

- до позовної заяви не долучено відомості про ставлення до спадкового майна ОСОБА_3 - чоловіка померлої;

- не доведено, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем померлої;

- позивачем не заявлено клопотання про залучення до участі у справі належного відповідача;

- факт проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є підтвердженням її прийняття;

- позивач не надав доказів фактичного прийняття спадщини або звернення із заявою до нотаріальної контори.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом відмовлено в задоволенні позову з взаємовиключних підстав, суд не виконав покладених на нього обов`язків по з`ясуванню обставин справи та вирішення спору з дотриманням норм права.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (провадження N 14-61цс18).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (провадження N 14-61цс18).

За відсутності об`єктивних відомостей про те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача суд не вправі ґрунтувати рішення на припущеннях.

Питання з`ясування кола спадкоємців та підстав спадкування підлягає з`ясуванню судом шляхом витребування таких відомостей від органів нотаріату за місцем відкриття спадщини, не є обов`язком позивача.

Відповідачем у справі визнано позов, проте в порушення вимог ч.4ст.206 ЦПК України суд не вирішив питання та не постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, продовжив розгляд, чим порушив право позивача та відповідача, визначене законом.

За відомостями Ананьївської державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса Любашівського районного нотаріального округу Бобошко Н.Є. спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася, спадкоємці з заявами не зверталися.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , батько позивача.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому на правовідносини розповсюджуються вимоги норми ЦК України 1963 року.

Відповідно до ст.529 ЦК України 1963 рокупри спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Отже, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , інші спадкоємці відсутні, відповідачем у справі вірно залучено відповідну сільську раду.

Статтями 548, 549 ЦК України 1963 року передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння з моменту відкриття спадщини; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N 18/5, чинної на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Довідкою сільської ради Любашівського району Одеської області від 17.12.2018 №2443 підтверджено, що з 1998 року і на час смерті ОСОБА_2 проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом із сином ОСОБА_1 .

Враховуючи такі правила, а також те, що сама по собі відсутність реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо ці обставини з достовірністю підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, то суд дійшов помилкового висновку про неприйняття спадщини ОСОБА_1 .

Встановлено, що за життя 09.09.1996 ОСОБА_2 отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ОД №0054024 площею 4,43 в умовних кадастрових гектарах на підставі рішення Ананіївської районної державної адміністрації Одеської області №245 від 06.08.1996, який перебував в колективній власності КСП «Майнове» та розташований на території Новогеоргієвської сільської ради Ананьївського району Одеської області.

Сертифікат втрачено, що є перешкодою для вирішення питання спадкування в позасудовому порядку.

Після прийняття спадщини спадкоємець у будь - який час може отримати свідоцтво про право на спадщину, видача якого строком не обмежена.

Відповідно до п.п.23,24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам потрібно мати на увазі, що згідно зі статтею 25 ЗК при приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій земельні ділянки передаються їх працівникам, а також пенсіонерам з числа працівників з визначенням кожному з них земельної частки (паю) за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування і кожна з цих осіб має гарантоване право одержати безоплатно свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розділу X "Перехідні положення" ЗК).

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Встановлено, що Новогеоргіївська сільська рада Ананьївського району Одеської області в суді першої інстанції визнала позов, під час апеляційного розгляду заперечень не надавала.

Зважаючи на викладене, рішення суду не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову з мотивів та підстав, викладених вище.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право на земельну частку (пай) площею 4,43 в умовних кадастрових гектарах із земель колишнього КСП «Майнове» на території Новогеоргіївської сільської ради Ананьївського району Одеської області, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що належав спадкодавцю на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) серії ОД №0054024, виданого Ананьївською районною державною адміністрацією Одеської області 09.09.1996 за №22, на підставі рішення Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області №245 від 06.08.1996.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 15.12.2022

Головуючий:

Судді: