Ухвала

від 08.12.2022 по справі 757/25234/22-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу з доповненнями представника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_8 , погоджене прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , та накладено арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на майно, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, згідно переліку зазначеного у клопотанні.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_5 не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, а відтак накладення арешту з підстав для конфіскації майна, як виду покарання не доведено.

Зокрема, слідчий у своєму клопотанні стверджує, що ОСОБА_5 повідомлено підозру від 19 вересня 2022 року, однак це твердження не є дійсним, оскільки 19 вересня 2022 року ОСОБА_5 перебував у відрядженні у США, вказане підтверджується листом БО «БФ`Джевеліна» від 30 серпня 2022 року до начальника Київської ОВА та витягом з розпорядженням начальника Київської ОВА від 07.09.2022 р. про надання дозволу ОСОБА_5 на виїзд за межі України.

Крім того, захисник ОСОБА_10 повідомляв слідчого про неможливість явки ОСОБА_5 для участі у слідчій дії.

Також зазначає, що арештоване майно не містить на собі родових ознак, викладених у ч. 1 ст. 96-2 КК України та не стосується обставин кримінального провадження, що унеможливлює його подальшу конфіскацію.

На переконання апелянта, слідчим не доведено обгрунтованність розміру цивільного позову.

Окрім того, слідчий вийшов за межі КПК України під час винесення постанови про залучення спеціаліста від 25 січня 2022 року, якою фактично ініційовано проведення перевірки/ревізії спеціалістом ОСОБА_11 .

В судове засідання представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 не з`явився, на електронну адресу суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із участю у слідчих діях, однак доказів причини поважності своєї неявки суду не надав, хоча про час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності представника власника майна, явка якого відповідно до ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України є необов`язковою.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддіввважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, Першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 20 листопада 2020 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62020100000002380, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, а також за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого. 3 ст. 209 КК України.

19 вересня 2022 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

В ході здійснення досудового розслідування в рамках вказаного кримінального провадження згідноІнформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 310167952 від 19.09.2022, встановлено, що підозрюваному ОСОБА_5 на праві приватної власності належить, ряд нерухомих об`єктів.

20 вересня 2022 року слідчий Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_8 , за погодженням із прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_9 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту із позбавленням права на відчуження, розпорядження майном підозрюваного ОСОБА_5 з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року клопотання задоволено.

Колегія суддів погоджуються з висновками слідчого судді, виходячи з наступного.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людинипередбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст.132,167,170,171,172,173 КПК Україниі бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Чинний кримінальний процесуальний закон покладає на орган досудового розслідування обов`язок вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 170 КПК України), який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленомуКПКпорядку, позбавлення права відчуження, розпорядження та/або користування майном, у тому числі для можливої конфіскації майна.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 2ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.

Відповідно до вимог ч. 5ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2ст.170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно з вимогами ч. 2ст. 173 КПК Українипри вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених в тому числі й п. 3 ч. 2ст.170 КПК України; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

З матеріалів судового провадження, наданих слідчому судді, які обґрунтовують клопотання, вбачається, що зазначені обставини підозри ОСОБА_5 могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, санкція якої передбачає у тому числі конфіскацію майна

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_5 до скоєння кримінального правопорушення, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо нього такого обмежувального заходу, як арешт майна.

Окрім того, як встановила колегія суддів, майно, на яке просив накласти арешт слідчий, знаходяться у власності ОСОБА_5 , а тому існує обґрунтований ризик його відчуження задля запобігання можливої конфіскації у разі в майбутньому доведеності висунутого обвинувачення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчим суддею дотримано вимоги статей 132,170,172,173 КПК України, перевірено при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус, як накладення арешту на майно, що належить підозрюваному ОСОБА_5 та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого слідчий звернувся із клопотанням.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_5 не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами провадження.

Крім того, питання щодо неналежності повідомлення ОСОБА_5 повідомлення про підозру може бути вирішено в порядку ст. 303 КПК України.

Враховуючи наведене, доводи захисника ОСОБА_6 які зазначені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів провадження. Підстав для скасування ухвали слідчого судді, передбаченихст. 409 КПК України, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргуз доповненнями представника ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 ,- без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14

Унікальний номер справи 757/25234/22-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15

Провадження 11-сс/824/3985/2021 Доповідач ОСОБА_1 .Категорія ст.170 КПК