Постанова

від 13.12.2022 по справі 640/10085/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/10085/22 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., за участі представника позивача Козаренка Є.В., представника відповідача Гайдая В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗТРИМ" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

05.07.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗТРИМ» (надалі - ТОВ «ГАЗТРИМ») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.01.2022 року №00008620704 та №00008590704.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу, що правовідносини позивача з контрагентом ТОВ «Малефісента» не мали реального характеру є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які були надані позивачем.

Позивач наголосив, що надані до перевірки первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та використання результатів у власній господарській діяльності позивача.

Також, позивач зазначив, що перевірка проводилась з порушенням її проведення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва 05.09.2022 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.01.2022 року №00008620704 та №00008590704.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та підтвердженість їх належними, достатніми та допустимими доказами, а відповідач як суб`єкт владних повноважень не підтвердив висновків перевірки відповідними доказами.

За таких обставин, у зв`язку із встановленням порушення порядку призначення та проведення податкової (позапланової документальної) перевірки, суд вважає, що вказані обставини є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в судовому порядку.

Відповідач, не погоджуючись з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.

В апеляційній скарзі наголошено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до норм чинного законодавства, на підставі висновків акту перевірки, адже неможливо було ідентифікувати автоперевізників та осіб, які безпосередньо здійснювали транспортування (перевезення) товару, тобто позивач не може підтвердити здійснення взаємовідносин з контрагентом.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини встановлені судом.

Відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ГАЗТРИМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України позивачем при визначенні по взаємовідносинах із ТОВ «Малефісента» за листопад, грудень 2019 року, січень 2020 року, показників декларацій з податку на додану вартість, та за результатами якої складено акт перевірки від 06.12.2021 року №90053/26-15-07-04-04/36980223.

В акті перевірки відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем: підпункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 2 356 485,00 грн., в т.ч.: за листопад 2019 року в сумі 239 230,00 грн.; за грудень 2019 року в сумі 706 546,00 грн.; за січень 2020 року в сумі 1 410 709,00 грн. та завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 19 102 606,00 грн., в т.ч. за листопад 2019 року в сумі 3 735 445,00 грн., за грудень 2019 року в сумі 6 825 947,00 грн., за січень 2020 року в сумі 8 541 214,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначається, що сукупність фактів та обставин, що характеризують діяльність ТОВ «Малефісента» свідчить, що метою його функціонування є створення виключно документообігу по нереальних господарських операціях для отримання податкової вигоди.

На підставі висновків вказаного акту відповідачем 11.01.2022 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №00008620704, на підставі якого позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 19 102 606,00 грн., в т.ч. за листопад 2019 року - 3 735 445,00 грн., за грудень 2019 року в сумі 6 825 947,00 грн., за січень 2020 року в сумі 8 541 214,00 грн.;

- №00008590704, яким ТОВ «ГАЗТРИМ» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2 945 606,00 грн., в т.ч. 2 356 485,00 грн. за основним платежем та 589 121,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами і не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно вимог ч.1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Порядок формування витрат в бухгалтерському обліку врегульовано Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» та 16 «Витрати», що затверджені наказами Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290 та від 31.12.1999 року №318.

Згідно із підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пунктом 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

У відповідності до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів) (п. 188.1 ст. 188 ПК України).

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПКУ та підписана уповноваженою особою.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини 1 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону №996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Висновки суду.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку, що певна позиція податкового органу щодо нереальності здійснення підприємством господарської операції з конкретним контрагентом повинна бути обґрунтованою, з глибоким аналізом первинної документації підприємства з цими контрагентами, іншої документації та зі співставленням додаткової інформації, наявної у відповідача, а рішення податкового органу, як суб`єкта владних повноважень, на якого покладається доводити правоту свого рішення, повинно відповідати положенням ч.2 ст.2 КАС України.

Так, судом першої інстанції ретельно дослідженні первинні документи, які були надані позивачем на спростування висновків податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Малефісента».

Зокрема, встановлено, що між позивачем та ТОВ «Малефісента» (продавець) було укладено договори поставки від 18 листопада 2019 року №18/11МП, від 30 листопада 2019 року №04/12МП, від 15 грудня 2019 року №15/12МП, від 17 січня 2020 року №17/01МП, предметом яких є придбання у продавця олії соняшникової.

Реальність здійснення господарської операції підтверджується: вантажними накладними, перелік та реквізити яких вказано в акті перевірки, банківськими виписками та платіжними дорученнями.

На підтвердження факту подальшої реалізації олії соняшникової компанії-нерезиденту з метою отримання економічного ефекту позивач надав контракти з компанією OREXIM TRADING LIMITED: №№ОТМ 0832/19 від 19 листопада 2019 року, ОТМ 0833/19-3 від 30 листопада 2019 року; ОТМ 0833/19-2 від 03 грудня 2019 року, ОТМ 0848/19 від 17 грудня 2019 року, ОТМ 0857/20 від 17 січня 2020 року, згідно умов яких вбачається, що поставка товару здійснювалась на умовах DAP м. Миколаїв, вул. Громадянська, 11 Термінал ТОВ «ЕВЕРІ», а факт відвантаження товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вантажно-митних декларацій, платіжних доручень за період з 03 вересня 2019 року по 05 травня 2020 року на загальну суму 114 995 894,58 грн.

Крім того, має значення, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Малефісента» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, враховуючи встановлені обставини, надані документи та наведені норми закону, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень має довести належними та допустимими доказами свої висновки.

Так, приймаючи спірні рішення відповідач використовує податкову інформацію, проте зустрічних звірок підприємства-контрагента не проводить, хоча такі перевірки могли бути належним доказом на підсилення позиції контролюючих органів.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в поставі Верховного Суду від 30.08.2019 у справі №804/17176/14.

Крім того, щодо іншого висновку суду про порушення порядку проведення перевірки, колегія суддів зазначає, що погоджується з ним, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», яка стала підставою для проведення перевірки Головним управлінням ДПС у місті Києві, була скасована у судовому порядку і така обставина є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в судовому порядку.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені також у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №826/442/13-а, від 12 червня 2018 року №821/597/17, від 11 вересня 2018 року у справі №826/14478/17.

Крім того, колегія суддів вважає додатково необхідним зазначити, що апелянтом не були надані докази того, що сторони зазначених договорів мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, щодо несплати податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Колегія суддів зазначає, що при постановлені даного рішення також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішення обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача.

Отже, доводи апелянта колегія суддів вважає такими, що не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови виготовлено 14.12.2022.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2022 р. - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗТРИМ" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель