Постанова

від 13.12.2022 по справі 301/2089/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 301/2089/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 грудня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Джуга С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою виконувача обов`язків керівника Хустської окружної прокуратури Бобонича П., в інтересах держави в особі Державної інспекціїархітектури тамістобудування України в особі Управління Державної інспекціїархітектури тамістобудування у Закарпатській області на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2020 року, ухвалене суддею Пітерських М.О., за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білківської сільської ради Хустського району про визнання права власності на нерухоме майно

встановив:

У жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Білківської сільської ради Іршавського району про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивує тим, що рішенням виконкому Білківської сільської ради №102 від 01.04.1997 передано йому у власність недобудований фундамент в АДРЕСА_1 , на якому в подальшому позивачем зведено нежитлову будівлю.

У 2015 році позивачем розпочато реконструкцію існуючої нежитлової будівлі під садовий будинок з вбудованим магазином-кафе. Вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,02 га, яка згідно Державного акту на право постійного користування землею від 29.04.1996 року, передана у його користування. Цільове призначення вказаної земельної ділянки - розміщення кіоску та будівництво магазину. Ним виконано всі будівельні роботи по реконструкції нежитлової будівлі під садовий будинок з вбудованим магазином за власні кошти у відповідності до чинних будівельних та санітарних норм. Будівля є завершеним об`єктом нерухомого майна, яка використовується за цільовим призначенням. Всі конструкції вказаного садового будинку знаходяться в належному стані, що свідчить про можливість його надійної та безпечної експлуатації, що підтверджується звітом проведення технічного обстеження. Відповідно до технічного паспорта, виготовленого КП «Іршавським бюро технічної інвентаризації», загальна площа приміщень садового будинку складає 77,9 кв.м.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме: садовий будинок з вбудованим магазином-кафе, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок з вбудованим магазином-кафе, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому.

Виконувач обов`язків керівника Хустської окружної прокуратури Бобонича П.П., в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, як особа, яка не брала участі в справі, проте оскаржуваним рішенням вирішено питання про їх права та інтереси, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт зазначає,що спірний об`єкт є самочинно збудованим нерухомим майном комерційного призначення, при цьому його будівництво розпочато без належного дозволу, без затвердженого проекту, без отримання сертифікату (декларації) про введення його в експлуатацію. Виходячи з вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України, ст. 182 ЦК України та ч. 2 ст. З та ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», всі об`єкти нерухомого майна після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації, та лише після цього особа набуває право власності на неї. Згідно з відкритими даними з офіційного сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України відомості про наявність декларацій про початок та/або завершення будівельних робіт за період 2018-2020 роки щодо спірного об`єкту відсутні.

Статтею 376 ЦК України передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 цієї статті), і встановлено випадки, коли право власності на самочинне будівництво може бути визнане за рішенням суду за особою, що здійснила самочинне будівництво, або за власником земельної ділянки. Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Проте, судом першої інстанції усупереч вимогам ст. 89 ЦПК України визнано право власності на самочинно збудовані будівлі, незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття їх в експлуатацію та державної реєстрації права власності на них. Усупереч вимогам чинного законодавства судом першої інстанції залишено поза увагою, те, що позивач не звертався до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області для набуття права власності та введення об`єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку, а одразу звернувся з позовом до суду про визнання права власності. Отже суд взяв на себе повноваження притаманні в даному випадку органу контролю, оскільки визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку є винятковим способом захисту, а вразі визнання судом такого права необхідна наявність ряду факторів.

Зокрема, в даному випадку у справі відсутня інформація про те, що позивач звертався до компетентного органу влади про прийняття забудови до експлуатації, наявність відмови щодо прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також про відповідність самочинно збудованого садового будинку з вбудованим магазином-кафе загальною площею 77,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 чинним законодавством нормам та правилам, а отже і відсутність спору. Окрім цього, інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єктів та вводу їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку відсутня та суду для дослідження не надано.

Отже, суд своїм рішенням про визнання права власності порушив прямі норми закону, щодо заборони експлуатації закінчених об`єктів будівництва неприйнятих в експлуатацію, адже позивач без жодного дозвільного документа розпочав будівництво об`єкту, призначеного для масового відвідування людей, здійснив та завершив таке будівництво без контролю з боку уповноваженого державного органу, його оцінки відповідності безпеки та погодження на будівництво і експлуатацію.

У частині 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав в судовому порядку за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок з вбудованим магазином-кафе загальною площею 77,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття/неприйняття об`єкта в експлуатацію відноситься до компетенції Управління Державної будівельної інспекції у Закарпатській області. Разом з цим, порушення інтересів держави також полягає у тому, що незважаючи на відсутність належних документів, що підтверджують безпечність експлуатації приміщення, всупереч нормам закону, Іршавський районний суд безпідставно визнав за позивачем право власності на вказаний садовий будинок з вбудованим магазином-кафе, що може мати наслідком експлуатацію спірного нерухомого майна та створює небезпеку для населення і в свою чергу порушує права Управління Держархбудінспекції у Закарпатській області щодо контролювання та проведення перевірок відповідності виконання підготовчих та будівельних норм і правил, технічним умовам, затвердженим проектним вимогам, рішенням. Окрім того, визнання Іршавським районним судом за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудоване майно з порушенням порядку введення об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, позбавляє Білківську сільську раду Іршавського району, як орган місцевого самоврядування, отримати від замовника будівництва пайовий внесок.

Оскільки Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, всупереч вимогам ст. 51 ЦПК України, не було залучено до участі у справі в якості відповідачів, то вказане позбавило їх можливості своєчасно оскаржити рішення суду з метою захисту інтересів держави.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року залучено до участі в справі Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області як правонаступника Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Білківської сільської ради Іршавського району №102 від 01.04.1997 року, ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку розміром 0,5 га за рахунок земель запасу сільради; передано у власність недобудований фундамент, який розташований на вказаній земельній ділянці; дозволено розмістити на вказаній земельній ділянці торгову точку та організувати зону відпочинку (а.с.6).

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЗК 005-40003 від 29.04.1996 року, ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,02 га з цільовим призначенням для розміщення кіоску та будівництва магазину (а.с.7).

Технічний паспорт на садовий будинок з вбудованим магазином-кафе, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений (а.с.10-15). Згідно вказаного технічного паспорту, об`єкт нерухомого майна є об`єктом завершеного будівництва. Відповідно до Висновку про вартість об`єкта оцінки, вартість садового будинку з вбудованим магазином-кафе становить 85644 грн (а.с.16).

Відповідно до Звіту про проведення технічного обстеження, встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації садового будинку з вбудованим магазином-кафе, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31-37). Вказаний садовий будинок відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам. Тобто, при зведенні будівлі не порушено чинних будівельних норм та правил щодо його безпечної експлуатації.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов до висновку, що садовий будинок збудований на земельній ділянці, що належить позивачу на праві постійного користування в цілому і має цільове призначення для розміщення кіоску та будівництва магазину, будівництво проведено відповідно до будівельного паспорту та відповідає будівельним нормам, вказане будівництво нерухомого майна не порушує права та інтереси інших осіб.

Однак апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Аналіз норм ЦК України, які регулюють відносини права власності, вказує на те, що право власності це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні норми чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», частинами п`ятою та восьмою статті 39 якого встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. З аналізу даної норми слідує, що відповідач це особа, на яку вказує позивач в позовній заяві, як на порушника своїх прав. Тому, саме позивач визначає до кого пред`явити позов. Якщо позивач помилиться (неправильно зазначивши сторону) і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у такому позові відмовляє.

Пред`являючи позов про визнання права власності на самочинно збудований садовий будинок з вбудованим магазином-кафе, ОСОБА_1 в якості відповідача зазначив виконавчий комітет Білківської сільської ради, Іршавського району. Інших осіб, в порядку вимог ст. 51 ЦПК України до справи у якості співвідповідачів не залучалося.

Разом з цим, перед зверненням з позовом у суд, ОСОБА_1 не звертався до Управління ДАБІ в Закарпатській області із заявою стосовно прийняття в експлуатацію самочинно збудованого садового будиночку з вбудованим магазином-кафе. А тому, орган державного архітектурно-будівельного контролю у відповідності до вимог передбачених «Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» (затвердженого у редакції постанови КМ України від 08.09.2015 р. № 750) не приймав відповідного рішення про відмову в реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта з незначними наслідками (СС1). Зазначене є свідченням того, що ОСОБА_1 передчасно звернувся у суд з позовом, тоді як відсутнім був у нього спір з органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Крім цього, за наявності рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт, власник такого об`єкту заповнює і подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду. Тож, відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю повинен бути стороною у справі в якості відповідача або співвідповідача.

Згідно ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури;

орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури;

структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури;

виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

А частина 3 цієї статті зазначає, що з метою забезпечення виконання функцій, пов`язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури.

З огляду на наведене, саме Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області як правонаступник Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області є одним з уповноважених державою органів, що здійснює захист інтересів держави у вказаній сфері, оскільки здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що рішення суду щодо визнання за ОСОБА_1 прававласності насамочинно збудований садовий будиночок з вбудованим магазином-кафе прийнято за відсутності Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, яка є уповноваженим державою органом на здійснення повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Тобто, таке судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області.

За правилами ч. 1 ст. 43 ЦПК України - учасники справи мають право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;

5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

А згідно частин 1, 2, 7 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених устатті 43цього Кодексу:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Отож на думку апеляційного суду, обов`язковим є залучення до розгляду в справі у якості відповідача Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, як особи, що являється уповноваженим органом у сфері державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Не вчинення судом першої інстанції зазначеної процесуальної дії призвело до порушення прав Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області передбачених статтями 43, 49 ЦПК України, якими мав право скористатись при розгляді судом заявлених позовних вимог.

Щодо звернення керівника Хустської окружної прокуратури з апеляційною скаргою на захист інтересів держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другоїстатті 4 ЦПК Україниу випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта Законами України (частина другастатті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3статті 131-1 Конституції Українипрокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про прокуратуру»прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією Українифункції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Згідно з положеннями частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завждиє потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функціїу спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокуроромв інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другийчастини п`ятоїстатті 56 ЦПК України).

Та оскільки органи, уповноважені державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах, не забезпечили належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення, а тому прокурор вступив у вказану справу в інтересах Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області шляхом подання апеляційної скарги, так як останньою не вжито заходи цивільно-правового характеру. Тоді як в іншому випадку порушені інтереси держави залишилися б незахищеними.

Окрім цього, Європейський Суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

А звідси, оскарження керівником Хустської окружної прокуратури переглядаємого апеляційним судом рішення суду першої інстанції, спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання такого як безпечність існування самочинно збудованого комерційного об`єкта для жителів та гостей села з врахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власності.

Разом з цим, п. 4 ч. 3. ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі в справі.

Вказане свідчить про те, що заявлені позовні вимоги пред`явлені без залучення належного відповідача, який несе матеріально-правову відповідальність перед позивачем, що є безумовною підставою для відмови у їх задоволенні.

При цьому в апеляційного суду відсутні повноваження щодо залучення до розгляду справи належного відповідача у порядку ст. 51 ЦПК України, а відтак, виходячи з повноважень апеляційного суду визначених ст. 374 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід скасувати, як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заявленої позовної вимоги.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом постанови, якою у задоволенні позовних вимог слід відмовити. А це у свою чергу є підставою для задоволення поданої апеляційної скарги.

Платіжним дорученням від 07.04.2021 р. за № 368 стверджується, що за подання апеляційної скарги Хустська окружна прокуратура сплатила судовий збір у сумі 1261,20 грн., які слід стягнути з ОСОБА_1 , а.с. 63.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргувиконувача обов`язківкерівника Хустськоїокружної прокуратуриБобонича П.П., в інтересах держави в особі Державної інспекціїархітектури тамістобудування України в особі Управління Державної інспекціїархітектури тамістобудування у Закарпатській області, задовольнити.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2020 року скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білківської сільської ради Іршавського району про визнання права власності на нерухоме майно, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 на користь Хустської окружної прокуратури Закарпатської області, юридична адреса: 90400, м. Хуст, вул. 900 річчя Хуста, 16, Закарпатська область судові витрати у розмірі 1 261,20 гривню, судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 15 грудня 2022 року.

Суддя-доповідач:

Судді: