Рішення

від 14.12.2022 по справі 911/1578/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2022 р.

м. Київ

Справа № 911/1578/22

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" (09108, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Леваневського, будинок 85-А, код ЄДРПОУ 39106787)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

про стягнення 3% річних та інфляційних,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява від 01.09.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу №2607/3 від 26.07.2018 у вигляді 3% річних в сумі 52104,45 грн та інфляційних втрат в сумі 265872,77 грн за період з 21.08.2020 по 29.08.2022.

Згідно ст. 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 174 цього Кодексу.

Таким чином, ухвалою від 14.09.2022 суд відкрив провадження у справі. Зважаючи на те, що предметом поданого позову є стягнення грошової суми, ціна позову не є значною та характер спірних правовідносин не підпадає під категорію складного, суд вважав за необхідне розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З огляду на відсутність належного фінансування господарського суду, ухвалу про відкриття провадження у справі вдалось відправити лише 10.11.2022 на адресу відповідача. З рекомендованого повідомлення № 0103281768062 вбачається, що ухвала отримана відповідачем 17.11.2022.

Водночас, відповідач в межах наданого судом строку не надав відзиву на позовну заяву, інших пояснень, заяв, клопотань.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обгрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що 26.07.2018 між ТОВ "Агромонтажбуд" (продавець) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 2607/3.

Згідно з пунктом 1.1 договору продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили відомості про товар, а пунктом 3.1 договору ціну за одиницю товару "комбайн зернозбиральний LEXION 570R" - 1400000,00 грн. Загальна ціна товару, що продається за цим договором - 1400000,00 грн, що вбачається з пункту 3.2 договору.

В силу пункту 4.1 договору покупець зобов`язується перерахувати грошові кошти за товар в національній валюті України (гривні) в сумі 1400000,00 грн (в т.ч. ПДВ) на розрахунковий рахунок продавця одним або декількома платежами в термін до 31.12.2018 включно.

Відповідно до пункту 4.2 договору фактом оплати товару є надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Порядок розрахунків може бути змінений за взаємною згодою сторін про що вказано в пункті 4.3 договору.

Суд врахував, що спірні правовідносини між сторонами щодо договору купівлі-продажу №2607/3 від 26.07.2018 в частині основної заборгованості, а також відсотків річних, інфляційних втрат (за період, що передує заявленому в позовній заяві від 01.09.2022) вже розглядались судом в межах справи № 911/2493/20, що може мати преюдиційне значення для справи № 911/1578/22.

Рішенням у справі № 911/2493/20 встановлено, зокрема таке: оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 833000,00 грн за договором № 2607/3 купівлі-продажу від 26.07.2018 на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 833000,00 грн заборгованості підлягає задоволенню". Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 рішення першої інстанції залишено без змін.

В межах заявленого у справі № 911/2493/20 позивачем періоду нарахування, з 01.01.2019 по 20.08.2020, судом також стягнуто 40898,93 грн 3 % річних та 45904,35 грн інфляційних втрат. На виконання рішення видано наказ, копію якого позивач надав разом з позовною заявою.

ТОВ "Агромонтажбуд" зазначає, що станом на дату подання позовної заяви від 01.09.2022 відповідач рішення господарського суду не виконав, заборгованість не погасив. Позивач надав розрахунок заборгованості за заявлений період.

Незважаючи на те, що ухвала суду про відкриття провадження знаходилась у відкритому доступі на сайті Єдиного реєстру судових рішень України, позивач направляв копію позовної заяви відповідачу, ухвала про відкриття провадження у паперовому вигляді направлялась на адресу відповідача останній не надав жодних спростувань щодо заявлених позивачем вимог. Відповідач не заперечив той факт, що ним не були проведені будь які операції з метою погашення боргу визначеного рішенням суду у справі № 911/2493/20.

Реалізація доступу до правосуддя є правом, а не обов`язком сторони. Таким чином, суд констатує відсутність будь яких заперечень в межах наданого строку для надання відзиву, а також поза межами такого строку з відповідними клопотаннями про поновлення строку на подання документів відповідачем. У рішеннях Європейського суду з прав людини, останній неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Таким чином суд приймає наведену позивачем обставину відсутності виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частини 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно положень статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Позивач вказав, що оригінал наказу про примусове виконання рішення знаходиться у відділі державної виконавчої служби у місті Біла Церква. Зважаючи на те, що без виконання рішення суду не можна стверджувати про належне відновлення прав та інтересів позивача суд вважає за можливе прийняти до розгляду вимоги, які в певному розумінні є похідними від вимог, які заявлялись в межах справи № 911/2493/20 про стягнення відсотків та інфляційних втрат.

Згідно приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В контексті наведеної статті суд зазначає, що зобов`язання щодо погашення наявної заборгованості, встановленої рішенням суду, наразі не виконане, тому немає підстав стверджувати про припинення можливості позивачу нараховувати інфляційні та річні з моменту винесення рішення суду.

Період невиконання зобов`язання визначений рішенням суду у справі № 911/2493/20 не охоплює заявлений позивачем період у справі № 911/1578/22.

Статтею 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведених положень суд констатує підставність заявлених вимог. Суд підкреслює, що період на який може бути нарахований індекс інфляції та три відсотки річних до основного боргу починається з 21.08.2020.

Здійснивши розрахунок заборгованості в межах заявлених позивачем вимог, суд проіндексував суму боргу, відповідно до встановленого показника інфляції у період прострочення, та з`ясував, що інфляційні втрати за весь період прострочення є більшими ніж заявлені позивачем. З огляду на те, що суд при винесенні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, сума інфляційних втрат, підлягає стягненню у заявлених позивачем розмірах 265872,77 грн.

Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних, судом встановлено, що нарахований позивачем розмір заборгованості є більшим ніж той, який підлягає стягненню. Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити вказану вимогу частково та стягнути з відповідача 50571,31 грн відсотків річних.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позов задоволено частково, судові витрати покладаються в цьому випадку пропорційно на обидві сторони. Суд стягує з відповідача частину судового збору сплаченого позивачем у відповідній пропорції 4746,66 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просив стягнути з відповідача, окрім іншого, судові витрати пов`язані з наданням професійної допомоги у розмірі 35000 грн. Позивачем крім договору про надання правничої допомоги та ордеру не подано інших доказів. У договорі жодним чином не закріплено розмір оплати за надання правничих послуг, наведено посилання на акти надання адвокатських послуг, які стають підставою для перерахунку коштів адвокату. Таких актів, платіжних доручень, квитанцій чи інших розрахункових документів, які б свідчили про оплату послуг адвоката позивачем, до суду не надано.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В контексті наведених норм, суд зазначає, що покладення на відповідача витрат у заявленому розмірі 35000 грн є безпіставним у даному випадку. Позивач не надав належних доказів, які могли б свідчити про саме такий розмір понесених витрат. Окрім того, зважаючи на складність справи, враховуючи однотипність вимог, з вимогами, які перебували на розгляді суду у межах справи № 911/2493/20 такий розмір витрат на професійну допомогу, на думку суду, є значно завищеним у порівнянні хоча б із сумою судового збору, який підлягає сплаті за подання такого позову.

Так положення ч. 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України покладає на учасника справи обов`язок подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, чого заявником у розумінні положень даної статті дотримано не було абсолютно.

Відповідно до частин 3-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на це, суд відмовляє у клопотанні позивача про відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи абсолютну недоведеність будь яких понесених позивачем витрат на послуги адвоката. Факт наявності між позивачем та адвокатським бюро договірних відносин та факт підписання позовної заяви не є достатньою підставою для констатації судом реального надання адвокатом послуг та покладення на відповідача заявленої суми витрат на правничу допомогу у межах справи.

Разом з тим, в процесі розгляду справи судом з відкритих джерел стало відомо про припинення діяльності ОСОБА_1 в якості фізичної особи підприємця.

За положеннями процесуального закону головним критерієм при обранні судової установи задля захисту своїх прав із ліквідованим і не ліквідованим на момент подання позову фізичною особою-підприємцем є правильне встановлення правовідносин із цією особою. Якщо ці спори пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснюється або раніше здійснювалася фізичною особою-підприємцем, то вирішення цих спорів належить до господарського судочинства. Це також узгоджується з актуальною судовою практикою.

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем

Також суд наголошує, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" (09108, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Леваневського, будинок 85-А, код ЄДРПОУ 39106787) 265872,77 грн інфляційних втрат та 50571,31 грн трьох відсотків річних за договором купівлі продажу № 2607/3, а також 4746,66 грн витрат пов`язаних з розглядом справи.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2022.

Суддя А.Ф. Черногуз