Постанова

від 07.12.2022 по справі 912/173/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 912/173/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.05.2022 (Кабакова В.Г.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2022 (Іванов О.Г., Дармін М.О., Березкіна О.В.) у справі №912/173/22

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Косінський Михайло Васильович" до 1) Фермерського господарства "Новогригорівське Косінського"; 2) ОСОБА_1, третя особа Смолінська селищна рада про визнання права постійного користування земельною ділянкою, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права постійного користування, скасування державної реєстрації

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Селянське (фермерське) господарство "Косінський Михайло Васильович" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Кіровоградської області з позовом до Фермерського господарства "Новогригорівське Косінського" (далі - Відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2), третя особа Смолінська селищна рада (далі - Третя особа) про:

- визнання права постійного користування за Позивачем на земельну ділянку з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951 загальною площею 47,9 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Кіровоградська область, Маловисківський район, Новогригорівська сільська рада, яка була надана Відповідачу-2 у постійне користування згідно Державного акта на право постійного користування землею серії КРМВ 16, виданого Маловисківською районною радою від 24.02.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №126;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28983249 від 29.03.2016, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області, Блажко Анатолія Петровича, яким було зареєстроване право постійного користування Відповідача-1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951 загальною площею 47,9 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Кіровоградська область, Маловисківський район, Новогригорівська сільська рада, яка була надана Відповідачу-2 у постійне користування згідно Державного акта на право постійного користування землею серії КРМВ 16, виданого Маловисківською районною радою від 24.02.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №126;

- припинення права постійного користування Відповідача-1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951 загальною площею 47,9 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Кіровоградська область, Маловисківський район, Новогригорівська сільська рада, яка була надана Відповідачу-2 у постійне користування згідно Державного акта на право постійного користування землею серії КРМВ 16, виданого Маловисківською районною радою від 24.02.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №126;

- скасування державної реєстрації іншого речового права - права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951, загальною площею 47,9 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Кіровоградська область, Маловисківський район, Новогригорівська сільська рада за Відповідачем-1 (номер запису про інше речове право - 13912683).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач позбавлений можливості належним чином користуватися та оформити права на спірну земельну ділянку, яка належить господарству на праві постійного користування, оскільки Відповідач-2 створив Відповідача-1 та зареєстрував за ним право постійного користування спірною земельною ділянкою, проте, Відповідач-1 ніяким чином не має відношення до цієї земельної ділянки.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26.05.2022, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2022, позовні вимоги задоволено частково.

3.1. Визнано право постійного користування за Позивачем на земельну ділянку з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951 загальною площею 47,9 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Кіровоградська область, Маловисківський район, Новогригорівська сільська рада, яка була надана Відповідачу-2 у постійне користування згідно Державного акта на право постійного користування землею серії КРМВ 16, виданого Маловисківською районною радою від 24.02.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №126.

Припинено право постійного користування Відповідача-1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951 загальною площею 47,9 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Кіровоградська область, Маловисківський район, Новогригорівська сільська рада, яка була надана Відповідачу-2 у постійне користування згідно Державного акта на право постійного користування землею серії КРМВ 16, виданого Маловисківською районною радою від 24.02.1995, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №126.

Скасовано державну реєстрацію іншого речового права - права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951 загальною площею 47,9 га з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Кіровоградська область, Маловисківський район, Новогригорівська сільська рада за Відповідачем-1 (номер запису про інше речове право - 13912683).

3.2. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження законодавчо визначених підстав припинення Позивачу права постійного користування спірною земельною ділянкою, а тому обставини прийняття 15.11.2021 державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за Відповідачем-1 не є підставою виникнення такого права та не є безспірним підтвердженням наявності у вказаної особи такого права.

Водночас, викладаючи прохальну частину позову про скасування рішення державного реєстратора, Позивач зазначає номер рішення 28983249 та його дату 29.03.2016. Однак, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №28983249 від 29.03.2016 є рішенням про проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за ОСОБА_1 За Відповідачем-1 право постійного користування зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Марченко О.А. №61588791 від 15.11.2021. З огляду на вказане, позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28983249 від 29.03.2016, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача-2

5. Відповідач-2 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Суди попередніх інстанцій застосували статтю 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №916/2073/17, №911/3210/17, №914/687/20, №916/521/18, №10/Б-173, №908/61/13, №925/188/18.

7. Судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано положення статті 92, пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України щодо можливості визнання в судовому порядку права постійного користування земельною ділянкою за особою, яка систематично не сплачує земельний податок та не використовує спірну земельну ділянку вже тривалий час, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

8. Судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано положення пункту 4 частини першої статті 3 ЦК України, частини першої статті 43 ГК України, статей 14, 19, 20 Закону України "Про фермерське господарство" щодо наявності у засновника фермерського господарства, який отримав Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, права добровільно припинити членство в такому фермерському господарстві та створити нове фермерське господарство, у діяльності якого використовувати вказану земельну ділянку, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу

9. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

10. Відповідач-1 та Третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

11. Як встановили суди попередніх інстанцій, на підставі рішення Маловисківської районної ради народних депутатів Маловисківського району Кіровоградської області №46 від 01.02.1995 Відповідачу-2 видано Державний акт на право постійного користування землею серії КРМВ 16 від 24.02.1995 (зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №126) площею 48,7 га в межах згідно з планом на території Новогригорівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

Розпорядженням Маловисківської районної ради народних депутатів №26-р від 24.02.1995 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Косінський Михайло Васильович", а у зв`язку із проведенням інвентаризації земель під час здійснення землеустрою, 21.10.2013 земельній ділянці за вказаним вище Державним актом присвоєно кадастровий номер 3523183800:02:000:0951 та визначено її площу - 47,9 га.

Згідно статуту Позивача (затверджений рішенням загальних зборів засновників від 25.02.2014) Відповідач-2 є одним із засновників Позивача.

11.1. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Позивач 05.10.2021 звернувся до Третьої особи із заявою про переоформлення на нього права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951 загальною площею 47,9 га, яка була надана Відповідачу-2, оскільки з дня державної реєстрації Позивача, він є користувачем земельної ділянки, наданої Відповідачу-2 для ведення селянського (фермерського) господарства і рішенням Третьої особи від 08.10.2021 вирішено надати Позивачу в особі голови Лаушкіна Р.Г. (який згідно із статутом Позивача є також одним із засновників Позивача відповідно до договору від 25.02.2014 купівлі-продажу частки статутного капіталу Позивача) згоду на зміну права користувача зазначеної вище земельної ділянки, яка була надана Відповідачу-2 у постійне користування, з Відповідача-2 на Позивача. Зобов`язано Позивача здійснити державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

11.2. На виконання рішення Третьої особи від 08.10.2021, після звернення, як зазначає Позивач, до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з вимогою про зміну права користувача земельною ділянкою з кадастровим номером 3523183800:02:000:0951 з Відповідача-2 на Позивача, Позивачем з`ясовано, що Відповідачем-2, як засновником та головою, 11.11.2021 створено та зареєстровано Фермерське господарство "Новогригорівське Косінського" (Відповідач-1) та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Марченко О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №61588791 від 15.11.2021, за Відповідачем-1 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 47,9 га з кадастровим номером: 3523183800:02:000:0951 з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, місцезнаходження: Кіровоградська область, Маловисківський район, Новогригорівська сільська рада.

11.3. Звертаючись до суду з позовом, Позивач зазначив, що внаслідок дій Відповідача-2 по реєстрації за Відповідачем-1 права постійного користування спірною земельною ділянкою, позбавлений можливості належним чином користуватися та оформити права на спірну земельну ділянку, яка належить йому на праві постійного користування.

12. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за Позивачем права постійного користування на спірну земельну ділянку, припинення права постійного користування Відповідача-1 на цю ж земельну ділянку, скасування державної реєстрації за Відповідачем-1 іншого речового права - права постійного користування на вказану земельну ділянку, суди попередніх інстанцій, керуючись нормами статей 7, 23, 51, 152 ЗК України, статей 1, 5, 7 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 2, 4, 18, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", врахувавши правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справах №663/1738/16-ц, №906/392/18, №922/989/18, виходили з того, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження законодавчо визначених підстав припинення Позивачу права постійного користування спірною земельною ділянкою, а тому обставини прийняття 15.11.2021 державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за Відповідачем-1 не є підставою виникнення такого права та не є безспірним підтвердженням наявності у вказаної особи такого права щодо вказаної земельної ділянки.

12.1. Також, судами було розглянуто заяву Відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог Позивача про визнання за Позивачем права постійного користування на спірну земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстроване право постійного користування Відповідача-1 на земельну ділянку. Суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки позовна давність Позивачем не пропущена.

13. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач-2 оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

14. Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

15. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №916/2073/17, №911/3210/17, №914/687/20, №916/521/18, №10/Б-173, №908/61/13, №925/188/18 (пункт 6 постанови).

16. Так, у справі №916/2073/17 (про витребування майна) Верховний Суд, застосовуючи статтю 261 ЦК України, зазначив, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який на підставі оцінки наявних у справі доказів встановив, що упродовж тривалого часу відповідач був обізнаний з фактом вибуття спірного майна з комунальної власності та мав можливість звернутися до господарського суду за захистом порушеного права, але таким правом своєчасно не скористався.

16.1. Верховний Суд у справі №911/3210/17 (про визнання недійсним рішення та витребування із незаконного володіння земельної ділянки) погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який вказав, що фундаментальне значення має факт, коли саме держава, а не її конкретний орган або прокурор, могла довідатися про наявність порушеного права. З`ясовуючи момент, коли держава в особі уповноваженого органу (прокуратура) довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність порушення права та підтвердження такого факту судовим рішенням в іншій справі є не тотожними поняттями; прокуратурі було відомо про наявність порушеного права на час звернення із позовом про визнання недійсними і скасування рішень сільської ради у вересні 2011 року, а відповідні судові рішення в іншій справі, на які посилається прокуратура у позовній заяві, лише підтвердили факт порушення права.

16.2. Так, у справі №914/687/20 (про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення та припинення права власності на нежитлові приміщення) Верховний Суд виходив з того, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного господарського суду, який зазначив, що матеріали справи не містять доказів, які б доводили, що позивач міг дізнатись про порушення свого права раніше, ніж після отримання листа-відповіді, а тому слід вважати, що позивач звернувся до суду у даній справі в межах позовної давності.

16.3. У справі №916/521/18 (про витребування земельної ділянки), на яку також посилається Відповідач-2 у касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який, встановлюючи момент, коли позивач довідався про порушення його права, дослідив та встановив обставини, з якими такий момент пов`язаний, а саме, що позивач був стороною в іншій справі, яка розглядалася іншим судом про визнання за іншою особою (не позивачем у наведеній справі) права власності на земельну ділянку, тому позивач був обізнаний про вибуття земельної ділянки з його власності та передачу її у власність іншій особі, з огляду на що, позовна давність за вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння сплинула до звернення до суду з позовом у справі №916/521/18.

16.4. У справі №908/61/13 (про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно), на яку Відповідач-2 також посилається в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Суд касаційної інстанції з`ясував, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність пропущення строку позовної давності у цій справі з огляду на його переривання, проте, касаційний господарський суд вказав, що висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення заяви ліквідатора боржника з причини відсутності пропущення позовної давності з огляду на її переривання є передчасними та помилковими, такими, що не відповідають встановленим обставинам справи.

16.5. Верховний Суд у справі №925/188/18 (про витребування майна) зазначав, що, враховуючи вимоги статті 261 ЦК України, надаючи оцінку наявним у справі доказам, суди дійшли висновку, що і прокурор, і позивач не могли не знати про порушення права, на захист якого прокурор звернувся з позовом у цій справі.

17. У даній справі №912/173/22, здійснюючи розгляд клопотання Відповідача-2 про застосування строку позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом задоволених позовних вимог є оскарження рішення державного реєстратора Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Марченко О.А. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №61588791 від 15.11.2021), яким зареєстровано право постійного користування на спірну земельну ділянку за Відповідачем-1, яке було створене 11.11.2021 і саме ці обставини зумовили необхідність звернення Позивача до суду з позовом про визнання за Позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою та скасування державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 257 ЦК України, попередні судові інстанції зазначили, що строк звернення з позовом про оскарження зазначеного рішення державного реєстратора від 15.11.2021 спливає (як мінімум) лише 15.11.2024, а Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 26.01.2022.

Суди першої та апеляційної інстанції при розгляді клопотання Відповідача-2 встановили, що право постійного користування спірною земельною ділянкою за Відповідачем-1 зареєстровано в листопаді 2021 року, передача в оренду в 2016 році Відповідачем-2 спірної земельної ділянки іншому Селянському (фермерському) господарству "Косінський Василь Михайлович" (договір оренди землі від 25.03.2016 між ОСОБА_1 та СФГ "Косінський Василь Михайлович", а також угода від 11.11.2021 про розірвання цього договору) не позбавляла Позивача права постійного користування землею, а реєстрація права постійного користування землею за Відповідачем-2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28983249 від 29.03.2016 на спірну земельну ділянку) слугувала підставою для подальшої перереєстрації землі за Позивачем, відповідно до рішення Третьої особи від 08.10.2021.

Надавши оцінку зазначеним обставинам, врахувавши вимоги статті 261 ЦК України з урахуванням статті 257 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

18. Таким чином, зважаючи на підстави позовних вимог та обставини у вказаних вище справах №916/2073/17, №911/3210/17, №914/687/20, №916/521/18, №908/61/13, №925/188/18 та у цій справі №912/173/22 і їх співвідношення між собою, слід дійти висновку, що правовідносини у наведених справах та у даній справі №912/173/22 не є подібними, оскільки вони різняться за об`єктами та предметами правового регулювання, умовами застосування правової норми щодо початку перебігу позовної давності (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме, щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ. При цьому, застосування судами у зазначених справах положень глави 19 ЦК України (позовна давність) не свідчать про подібність зазначених справ, виходячи з критеріїв подібності правовідносин. Крім цього, порядок обчислення позовної давності у кожній з наведених справ визначався з урахуванням індивідуальних обставин, встановлених судами у кожній конкретній справі.

19. Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 09.04.2020 у справі №10/Б-173 (пункт 6 постанови, аркуші касаційної скарги - 3, 6, 7, 8), проте справа з таким номером відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому доводи скаржника в цій частині не беруться Судом до уваги.

20. Отже, під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень не підтвердилися доводи скаржника про застосування господарськими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях статті 261 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у справах, на які посилається скаржник.

21. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

22. Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача-2 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

23. Також, у касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування положення статті 92, пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України щодо можливості визнання в судовому порядку права постійного користування земельною ділянкою за особою, яка систематично не сплачує земельний податок та не використовує спірну земельну ділянку вже тривалий час (пункт 7 постанови) та щодо застосування положення пункту 4 частини першої статті 3 ЦК України, частини першої статті 43 ГК України, статей 14, 19, 20 Закону України "Про фермерське господарство" щодо наявності у засновника фермерського господарства, який отримав Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, права добровільно припинити членство в такому фермерському господарстві та створити нове фермерське господарство, у діяльності якого використовувати вказану земельну ділянку (пункт 8 постанови).

24. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

За змістом положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

25. Приймаючи рішення у справі про задоволення позовних вимог в частині визнання за Позивачем права постійного користування на спірну земельну ділянку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини першої статті 51 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення Позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства (стаття 7 ЗК України).

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

25.1. Отже, як встановили суди попередніх інстанцій, зважаючи на наведені норми права, на момент надання земельних ділянок Відповідачу-2 земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" ((у редакції, чинній на момент створення Позивача); Закон втратив чинність 29.07.2003 (з моменту набрання чинності Законом України №973-ІV від 19.06.2003 "Про фермерське господарство")) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

25.2. Отже, законодавством, чинним на момент створення Позивача, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого господарства.

25.3. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Практика застосування норм права щодо переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18, від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц.

Отже, у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Тобто, з моменту створення Позивача, як вірно зазначають суди першої та апеляційної інстанцій, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою Позивач набув права та обов`язки землекористувача.

25.4. З 01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України, який передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Статтею 92 ЗК України визначено перелік осіб, які набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, який діяв з 01.01.2002 до 22.09.2005, встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц).

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (пункт 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду).

25.5. Надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди дійшли висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності обставин для припинення Позивачу права постійного користування земельною ділянкою.

25.6. Колегія суддів звертає увагу, що посилання скаржника на те, що, оскільки Позивач, на його переконання, не використовував спірну земельну ділянку тривалий час, це, як зазначає скаржник, може бути підставою для відмови Позивачу у визнанні права постійного користування цією земельною ділянкою, тобто, фактично, припинення права користування Позивачу земельною ділянкою, колегія суддів вважає помилковим, оскільки за змістом приписів статті 141 ЗК України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею (постанови Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №922/324/17, від 25.03.2020 у справі №715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі №916/1998/19 та від 12.08.2021 у справі №904/2166/20 (904/5835/20)).

26. В частині посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положення пункту 4 частини першої статті 3 ЦК України, частини першої статті 43 ГК України, статей 14, 19, 20 Закону України "Про фермерське господарство" щодо наявності у засновника фермерського господарства, який отримав Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, права добровільно припинити членство в такому фермерському господарстві та створити нове фермерське господарство, у діяльності якого використовувати вказану земельну ділянку (пункт 8 постанови), колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 ЗК України зазначила, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня. Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства (пункти 66 - 68 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

27. Таким чином, за результатами розгляду касаційної скарги Відповідача-2 в частині відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування положення статті 92, пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України щодо можливості визнання в судовому порядку права постійного користування земельною ділянкою за особою, яка систематично не сплачує земельний податок та не використовує спірну земельну ділянку вже тривалий час (пункт 7 постанови), щодо питання застосування положення пункту 4 частини першої статті 3 ЦК України, частини першої статті 43 ГК України, статей 14, 19, 20 Закону України "Про фермерське господарство" щодо наявності у засновника фермерського господарства, який отримав Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, права добровільно припинити членство в такому фермерському господарстві та створити нове фермерське господарство, у діяльності якого використовувати вказану земельну ділянку (пункт 8 постанови), суд касаційної інстанції вважає, що, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, підстав для формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

28. Водночас, доводи касаційної скарги Відповідача-2 в частині підстави оскарження, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій та необхідності встановлення інших обставин, які вже встановлені судами. У свою чергу, аргументи заявника побудовані не на обґрунтуванні того, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідних норм права, а на необхідності переоцінки встановлених судами обставин, що не відповідає межам повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

29. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

30. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

31. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову в частині визнання за Позивачем права постійного користування на спірну земельну ділянку, припинення права постійного користування Відповідача-1 на цю ж земельну ділянку, скасування державної реєстрації за Відповідачем-1 іншого речового права - права постійного користування на вказану земельну ділянку і, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині розгляду позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28983249 від 29.03.2016, Відповідач-2 не оскаржує в суді касаційної інстанції, а тому касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень в цій частині, відповідно до статті 300 ГПК України, не здійснюється.

Щодо розподілу судових витрат

32. З огляду на висновок Верховного Суду про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача-2 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та залишення касаційної скарги Відповідача-2 без задоволення в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.05.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2022 у справі №912/173/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв