Постанова

від 02.12.2022 по справі 607/15257/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/15257/21Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О. Я. Провадження № 22-ц/817/677/22 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2022 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Бершадська Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства Страхова компанія Перша на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2022 року, повний текст якого складено 9 травня 20222 року, ухвалене суддею Герчаківською О.Я. у цивільній справі №607/15257/21 за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства Страхова компанія Перша про стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, та з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог остаточно просила стягнути з відповідача 49 490 грн. страхового відшкодування спричиненої їй матеріальної шкоди у зв`язку із пошкодженням належного їй транспортного засобу внаслідок ДТП.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 29 грудня 2015 року на 1183 км+600 м автодороги Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече в межах населеного пункту с.Брищі Млинівського району Рівненської області сталась дорожньо-транспортна пригода зіткнення автобуса марки Еталон, р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ПрАТ Тернопільське АТП-16127 ОСОБА_2 , із належним позивачці транспортним засобом Volkswagen LT46, р.н. НОМЕР_2 , яким на момент ДТП керував водій ОСОБА_3 . За даним фактом було відкрито кримінальне провадження, яке закрито у 2016 році, а матеріали направлено до поліції для вирішення питання про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 12.05.2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП.

Розмір спричиненої позивачці матеріальної шкоди складає 158 321, 55 грн. Цивільна відповідальність винної особи застрахована в ПАТ Страхова компанія Перша, а тому останнє в межах ліміту відповідальності страховика повинно виплатити їй страхове відшкодування у розмірі 49490 грн., однак відмовляє у здійсненні такої виплати.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29 квітня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Перша» на користь ОСОБА_4 49490грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та 494 грн 90 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ «Страхова компанія «Перша» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_4 звернулась до ПАТ «Страхова компанія «Перша» з порушенням строку, передбаченого п. 37.1.4 ст. 37 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у звязку з чим у страхової компанії відсутні правові підстави для здійснення страхового відшкодування. Позивачка повинна була звернутись із заявою про виплату страхового відшкодування протягом 1 року з дати ДТП, однак таку заяву вона подала лише 22.07.2021 року, а тому страхова компанія не мала обовязку виплачувати їй страхове відшкодування. Доводи позивачки про відсутність постанови суду про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності не можуть бути взяті до уваги, так як інформацію про страховика винної особи ніхто не приховував і вона була відкритою. Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі №910/7449/17. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 грудня 2019 року в справі №465/4287/15, строк, зазначений у п.п.37.1.4 п.37.1 ст. 37 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є присічним і поновленню не підлягає.

Крім цього, позивачкою пропущено також загальний 3-річний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, оскільки ДТП мало місце ще у 2015 році.

Також вказує, що позивачкою не дотримано вимог п.33.3 ст. 33, п.п.1 ст. 33-1 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Жодним із кваліфікованих працівників ПрАТ Страхова компанія Перша не оглядався пошкоджений транспортний засіб Volkswagen LT46, р.н. НОМЕР_2 , позивачка не запрошувала працівників ПрАТ Страхова компанія Першана огляд транспортного засобу під час складання оцінки за власним замовленням. Відповідно до п.37.1.3 ст. 37 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування , своїх обовязків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини настання або розмір заподіяної шкоди.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Сторони у судове засідання не зявилися, хоча були належним чином повідомлені про день та час судового розгляду, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_4 з 19.11.2014 року є власником автомобіля Volkswagen LT46, р.н. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

29 грудня 2015 року близько 14 год. 2 на 1183 км+600 м автодороги Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече в межах населеного пункту с.Брищі Млинівського району Рівненської області сталась дорожньо-транспортна пригода, а саме зіткнення автобуса марки Еталон, р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ПрАТ Тернопільське АТП-16127 ОСОБА_2 , та транспортного засобу Volkswagen LT46, р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Пасажири автобуса отримали тілесні ушкодження, а також пошкоджено зазначені транспортні засоби.

За даним фактом було внесено відомості до ЄДРСР та розпочато кримінальне провадження №12015180160000666 за ч.1 ст. 286 КК України.

24 листопада 2016 року винесено постанову про закриття кримінального провадження у звязку з відсутністю в діях водіїв автобуса Еталон, р.н. НОМЕР_1 та транспортного засобу Volkswagen LT46, р.н. НОМЕР_2 . складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Копію постанови та матеріалів кримінального провадження №12015180160000666 слідчим направлено прокурору та начальнику Млинівського відділення поліції Дубенського відділу поліції ГУНП в Рівненській області для вирішення питання про встановлення та притягнення винної особи до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Уповноваженими органами поліції тривалий час не вирішувалось питання про встановлення винної у зазначеній ДТП особи та притягнення її до адміністративної відповідальності, а матеріали неодноразово повертались без виконання, у звязку з чим ОСОБА_4 подавала ряд скарг до уповноважених органів щодо бездіяльності поліції по встановленню винної у ДТП особи.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2019 року у справі № 607/14038/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_4 та визнано протиправною бездіяльність Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції щодо не вжиття всіх передбачених законом заходів щодо встановлення особи, яку слід притягнути до адміністративної відповідальності за вчинення нею ДТП, а також складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення.

У порядку виконання зазначеного судового рішення було складено протокол про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2021 року у справі №607/6261/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вищезазначеної ДТП та притягнуто його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КупАП.

Цивільно-правова відповідальність водія автобуса марки Еталон, р.н. НОМЕР_1 , що належить ПрАТ Тернопільське АТП-16127, застрахована згідно полісу АС 9112878 у ПрАТ СК Перша. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 50 000 грн., франшиза 510 грн.

Як вбачається із звіту №239П від 19 травня 2016 року, матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля Volkswagen LT46, р.н. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП, складає 158 321, 55 грн.

22 липня 2021 року ОСОБА_4 звернулась до ПрАТ СК Перша із письмовою заявою про виплату страхового відшкодування, однак листом №ЦВ21-0254 від 3.08.2021 року ПрАТ СК Перша повідомила представника ОСОБА_4 - адвоката Романіва І.Т. про відмову у виплаті страхового відшкодування згідно п.37.1.4. ст. 37 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки заява про виплату подана більш ніж через рік з моменту скоєння ДТП.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17), прийшов до висновку, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика не зазначений у законодавстві як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Виходячи з аналізу цивільного законодавства щодо відшкодування шкоди в сукупності із загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, потерпіла особа при відмові страховика у виплаті регламентних платежів у звязку з пропуском річного строку має право на предявлення вимоги до страховика винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. Оскільки поведінка ОСОБА_4 була добросовісною, протягом 2015-2021 року вона вживала заходів щодо встановлення особи, винної у ДТП, лише 12 травня 2021 року з моменту встановлення уповноваженими органами винної у ДТП особи у неї виникло право вимоги, позовна заява подана в межах строку позовної давності, тому наявні передбачені законом підстави для задоволення позову.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком.

Відповідно до статей 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 22.1 статті 22 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) сформульовано правову позицію у справі щодо права потерпілого отримати страхове відшкодування з пропуском однорічного строку звернення з відповідною заявою до страховика.

Так, Верховним Судом зазначено, що у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження

№ 12-104гс18)). В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19). Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду вірним є висновок про те, що поведінка ОСОБА_4 є добросовісною, вона протягом 2015-2021 років вживала заходів для отримання відшкодування завданої їй шкоди, зокрема, для встановлення винної особи, а тому має право на отримання страхового відшкодування в межах 3-річного строку позовної давності, який нею не пропущено.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 звернулась до ПАТ «Страхова компанія «Перша» з порушенням річного строку, передбаченого п.37.1.4 ст. 37 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який є присічним і поновленню не підлягає, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 грудня 2019 року в справі №465/4287/15, колегія суддів оцінює критично та враховує, що такі доводи відповідач заявляв у суді першої інстанції і суд надав їм обгрунтовану оцінку, зокрема, зазначив, що Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, висловленої у №465/4287/15, та прийшла до іншого правового висновку, який врахований судом першої інстанції, про те, що річний строк звернення із заявою до страховика не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою 3-річного строку позовної давності, а також про те, що відсутність постанови про притягнення винної особи до відповідальності протягом 2015-2021 років не є поважною причиною пропуску як річного строку звернення із заявою до страховика про виплату страхового відшкодування, так і загального 3-річного строку позовної давності, інформацію про страховика винної особи ніхто не приховував і вона була відкритою, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. А тому суд першої інстанції вірно зазначив, що лише з моменту встановлення винної у ДТП особи у ОСОБА_4 виникло право предявити вимогу про відшкодування цією особою (чи її страховиком) спричиненої шкоди, строк позовної давності нею не пропущено.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачкою не дотримано вимог п.33.3 ст. 33, п.п.1 ст. 33-1 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; жодним із кваліфікованих працівників ПрАТ Страхова компанія Перша не оглядався пошкоджений транспортний засіб Volkswagen LT46, р.н. НОМЕР_2 , позивачка не запрошувала працівників ПрАТ Страхова компанія Перша на огляд транспортного засобу під час складання оцінки за власним замовленням; відповідно до п.37.1.3 ст. 37 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування , своїх обовязків, визначених цим Законом, якщо це

призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини настання або розмір заподіяної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції врахував і зазначив у судовому рішенні, що належний позивачці транспортний засіб не відремонтовано і він може бути представлений уповноваженим спеціалістам страховика для огляду, позивачка не відмовляла представникам ПрАТ СК Перша у вчиненні таких дій, а тому доводи відповідача про неможливість оцінки пошкодженого транспортного засобу є надуманими.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про недотримання позивачкою вимог п.33.3 ст. 33 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.33.1.4 ст. 33, ст. 34 зазначеного Закону, причетний до ДТП водій транспортного засобу зобовязаний невідкладно, але протягом 3 робочих днів письмово надати страховику, з яким укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а страховик зобовязаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, протягом 10 робочих днів направити свого представника або експерта на місце настання страхового випадку та /або до місце знаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

ОСОБА_4 виконала такий обовязок щодо страхової компанії, у якій застрахована її цивільна відповідальність. Законом на неї не покладено обовязок повідомляти про настання страхового випадку страховика іншого учасника ДТП.

Щодо повідомлення відповідача - такий обовязок повинен був виконати водій автобуса марки Еталон, р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , а ПрАТ СК Перша - після відповідного повідомлення виконати встановлений Законом обовязок щодо розслідування страхового випадку.

Отже, судом не встановлено невиконання ОСОБА_4 обов`язків, визначених Законом України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП не було наслідком недобросовісних дій позивачки, її дії є добросовісними, 3-річний строк позовної давності нею не пропущено, тому рішення суду є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Страхова компанія Перша залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2022 року.

Головуюча Бершадська Г.В.

Судді Гірський Б.О.

Хома М.В.