Постанова

від 13.12.2022 по справі 337/1090/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.12.2022 Справа № 337/1090/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/1090/22 Головуючий у 1 інстанції: Гнатик Г.Є.

Провадження № 22-ц/807/1968/22 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» грудня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Маловічко С.В

Кочеткової І.В.,

секретар: Рикун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_2 , Хортицький районний суд м. Запоріжжя, ІНФОРМАЦІЯ_2, про встановлення факту, що має юридичне значення

ВСТАНОВИВ:

В березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, яку протягом розгляду справи уточнив, про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_2 , Хортицький районний суд м. Запоріжжя, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В обґрунтування вимог зазначив, що він з 30.05.2015 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03.01.2019 року, сторони проживають окремо. Від шлюбу вони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26.11.2018 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Щербиною В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1536. Договором визначено місце проживання дитини за місцем реєстрації батька.

Він виховує дитину самостійно, ОСОБА_2 не цікавиться сином, не утримує його матеріально, не піклується про дитину, її місце перебування невідоме.

На підставі зазначеного просив встановити факт того, що він виховує та утримує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері, тобто є одиноким батьком.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2022 року заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції було неналежним чином оцінено докази та допитано свідків, договір між батьками був укладений до розлучення, ОСОБА_2 з дитиною тривалий час не бачилась, не спілкувалась, участі у вихованні не приймала, положення договору між батьками свідчать про те, що майже з початку 2018 року дитина виховувалась та утримувалась без участі батька, він не може надати докази не передання ОСОБА_2 грошових коштів, оскільки отримувачем розписок є саме ОСОБА_2 , його не звернення до нотаріуса за виконавчим написом не свідчить про отримання ним коштів на утримання дитини, ним надано докази самостійного утримання дитини, він обрав альтернативний спосіб самозахисту дитини, та посилаючись на роз`яснення листа Міністерства соціальної політики України від 30.05.2014 року №193/13/12314, постанови Верховного Суду від 21.12.2020 року у справі №520/2226/19, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За приписами ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Залишаючи без задоволення заяву, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявником юридичного факту, який він просив встановити.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджено, що з 30 травня 2015 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с.10), шлюб розірвано рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2018 року (а.с.17).

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Судом першої інстанції встановлено, що 26 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини (далі - Договір), за яким батьки домовились про місце проживання сина та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір`ю. Місцем проживання дитини визначили місце проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 , також визначено участь матері у вихованні дитини та суму грошових коштів, які повинна сплачувати ОСОБА_2 щомісячно на утримання дитини - 1500 грн. (а.с.12-16).

Пунктом 1.2 розділу 1 Договору встановлено, що Батьки домовились про місце проживання Дитини та про порядок здійснення батьківських прав Батьком та Матір`ю , яка проживає окремо від Дитини ; п. 1.3 - місцем проживання Дитини Батьки визначили місце проживання Батька за адресою: АДРЕСА_1 .

Розділом 3 Договору визначено права та обов`язки сторін, зобов`язання батька та матері.

Згідно з п. 3.2.1 Договору мати зобов`язалася: брати участь у вихованні та духовному розвитку дитини, незалежно від стосунків з батьком; п.3.2.2. - піклуватися про здоров`я дитини, забезпечувати належне виховання дитини з дотриманням загальноприйнятних норм моралі, незалежно від стосунків сторін; п.3.2.3 - мати ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , зобов`язується щомісячно до 10 числа передавати або перераховувати ОСОБА_1 по 1 500 грн. до досягнення дитиною 18 років, та інше.

Допитані у судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що не бачили матір дитини з 2018 року.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення розглядаються судом у окремому провадженні, яке належить до непозовного цивільного судочинства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Стаття 315 ЦПК України називає окремі категорії справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Разом з тим, частиною другою статті 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт, що він є одиноким батьком, та зазначав, що метою звернення до суду є підтвердження факту одноосібного утримання та виховання дитини, що в подальшому дасть йому можливість отримати соціальні пільги та гарантії.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів звертає увагу на те, що документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні зазначених заявником соціальних пільг та гарантій суду не надано. ОСОБА_1 також не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні вищевказаних питань за відсутності судового рішення.

З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а також апеляційної скарги, заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій. Проте, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви, як і до апеляційної скарги, заявником ОСОБА_1 суду не надано.

Отже, вимога про встановлення факту того, що ОСОБА_1 виховує та утримує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є одиноким батьком, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

З урахуванням зазначеного, безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на лист Міністерства соціальної політики України від 30.05.2014 року №193/13/12314 та пов`язані з цим твердження щодо застосування до спірних відносин аналогії понять «одинокого батька» та «одинокої матері».

Колегія суддів вважає також необґрунтованими посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17 та від 21 грудня 2020 року у справі № 520/2226/19, оскільки у зазначених справах, розглянутих в порядку адміністративного судочинства, були суттєво відмінні від справи № 337/1090/22 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права.

Згідно з ч. 2 Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 р. № 693, одинокий батько -- батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2021 р. № 693 визначений порядок встановлення факту що батько є одиноким на підставі:

- свідоцтва про смерть матері;

- рішення суду про позбавлення матері батьківських прав;

- рішення суду про визнання матері безвісно відсутньою або оголошеною померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За приписами ч. 2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як батьками ОСОБА_3 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, умовами якого передбачено, що матір проживатиме окремо від дитини (п. 1.2 Договору); місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька: АДРЕСА_1 (п. 1.3 Договору).

Також зазначеним Договором сторони визначили взаємні права та обов`язки, зокрема, обов`язок матері брати участь у вихованні та духовному розвитку дитини, незалежно від стосунків з батьком (п. 3.2.1 Договору); обов`язок матері щомісячно до 10 числа передавати або перераховувати ОСОБА_1 по 1 500,00 грн. (але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку), починаючи з моменту підписання цього Договору і до досягнення дитиною 18 років (п. 3.2.3 Договору). Вказаний договір не оспорений сторонами та не визнавався судом недійсним.

Посилання в заяві та апеляційній скарзі на ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини фактично є доводами на підтвердження наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 .

Зважаючи на наведене, подана заява не може бути предметом судового розгляду в порядку окремого провадження у цивільній справі, так як законодавством визначено певний порядок вирішення цього питання та передбачено її право на оскарження у судовому порядку саме відмови відповідного органу чи уповноваженої особи у встановленні такого факту або позбавлення батьківських прав у випадку ухилення матері від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини.

В пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 137 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 274 ЦПК. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до ст. 139 ЦПК постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

У кожному разі суддя зобов`язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви на підставі п.1 ст. 136 ЦПК, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній на підставі п.1 ст. 227 ЦПК.

У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зазначені вимоги процесуального права суд першої інстанції не врахував та помилково вирішив спір по суті.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст. ст. 255, 279, 368, 369, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2022 року у цій справі скасувати, провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, ОСОБА_2 , Хортицький районний суд м. Запоріжжя, ІНФОРМАЦІЯ_2, про встановлення факту, що має юридичне значення - закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 16 грудня 2022 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: С.В. Маловічко

І.В. Кочеткова