Постанова

від 13.12.2022 по справі 750/4094/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 грудня 2022 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/4094/22

Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1146/22

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Скрипки А.А.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІН ФРЕНД»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІН ФРЕНД» про визнання договору недійсним,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «ФІН ФРЕНД», в якому просила визнати недійсним укладений з відповідачем договір процентної позики № 1 від 17 січня 2022 року.

Позовні вимоги мотивувала тим, що за умовами укладеного з товариством договору вона повинна була щомісячно сплачувати 36 % річних від суми отриманої позики. 01 червня 2022 року відповідач звернувся до неї з вимогою про дострокове повернення суми позики та нарахованих відсотків за час користування коштами.

Указувала на те, що на її звернення щодо надання ліцензії, на підставі якої ТОВ «ФІН ФРЕНД» надає фінансові послуги та уклало договір процентної позики, відповідач усно повідомив, що ліцензія для здійснення такої діяльності не потрібна. Вважає, що оспорюваний договір відповідно до приписів ст. 227 ЦК України, є недійсним, оскільки суперечить положенням ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФІН ФРЕНД» про визнання договору недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районний суд при вирішенні спору мав би керуватися ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності», який передбачає обов`язковість отримання ліцензії на укладення договору процентної позики.

Позивачка зазначає, що відповідно до ст. 7 вищенаведеного Закону саме діяльність з надання фінансових послуг, як вид господарської діяльності, підлягає ліцензуванню. У зв`язку з відсутністю у відповідача відповідної ліцензії оспорюваний договір на підставі ст. 203, 215, 227 ЦК України має бути визнано недійсним.

У наданому відзиві ТОВ «ФІН ФРЕНД», заперечуючи проти наведених доводів апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін. У мотивування своїх доводів представник відповідача зазначає, що можливість здійснення такої операції, як надання відсоткової грошової позики саме за рахунок власних коштів юридичних осіб, прямо передбачено у параграфі 1 глави 7 ЦК України, де визначається можливість надання відсоткових позик без обмеження кола осіб-позикодавців.

Наголошує на тому, що, беручи до уваги приписи ст. 2, 510, 1046, 1048 ЦК України, юридичні особи, які не мають статусу фінансової установи, мають право надавати відсоткові позики, за винятком випадків, коли позика надається за рахунок коштів, залучених від інших осіб.

Указує, що на підтвердження факту надання в позику коштів саме юридичної особи, а не залучених від третіх осіб на зворотній основі, в матеріалах справи наявна копія прибуткового касового ордеру про внесення засновником коштів до статутного капіталу. У зв`язку з тим, що товариство надало ОСОБА_1 позику за рахунок власних коштів, на відносини, які виникли між сторонами, не поширюються норми ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які стосуються необхідності отримання ліцензії.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 13 грудня 2022 року об 11 год (а.с. 67).

Порядок направлення судових повісток та повідомлень визначено ст. 128 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 5 даної норми судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

За правилами ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Судова повістка на ім`я ОСОБА_1 про виклик у судове засідання, призначене на 13 грудня 2022 року об 11 год, була надіслана 02 грудня 2022 року на адресу позивачки: АДРЕСА_1 , яка зазначена нею як у позові, так і в апеляційній скарзі, та за якою остання зареєстрована. Поштове відправлення на ім`я ОСОБА_1 повернулось неврученим з довідкою відділення поштового зв`язку про причини повернення «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 71).

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, відповідно до положень ст. 128 ЦПК України та наведених вище обставин вважається належним чином повідомленою про час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що надання відсоткової грошової позики за рахунок залучених від інших осіб коштів та можливість здійснення такої операції юридичними особами, обмежена безпосередньо ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з якою ця позика може здійснюватися лише фінансовою установою зі статусом кредитної установи. Районний суд констатував, якщо надання відсоткової грошової позики за власний рахунок не супроводжується прямим або опосередкованим залученням коштів чи інших фінансових активів від інших осіб, то така операція не потребує отримання ліцензії.

Суд указав, що на підтвердження факту надання в позику коштів саме юридичної особи, а не залучених від третіх осіб на зворотній основі, відповідачем надано копію прибуткового касового ордеру про внесення засновником коштів до статутного капіталу. Оскільки відповідач надав позику за рахунок власних коштів, а не залучених коштів від третіх осіб, на дані правовідносини не поширюються норми ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які стосуються необхідності отримання ліцензії.

Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що на підставі рішення засновника ОСОБА_2 від 10 січня 2022 року створено ТОВ «ФІН ФРЕНД», затверджено та сформовано статутний капітал товариства за рахунок грошового внеску засновника в сумі 100 000 грн (а.с. 31). Наведеним рішенням обрано види економічної діяльності товариства згідно з КВЕД, зокрема, одним з яких є «64.19 - інші види грошового посередництва (основний)».

Відповідно до копії прибуткового касового ордеру № 1 від 17 січня 2022 року ОСОБА_2 внесено до статутного капіталу ТОВ «ФІН ФРЕНД» кошти в сумі 10 000 грн (а.с. 32).

17 січня 2022 між ТОВ «ФІН ФРЕНД» та ОСОБА_1 укладено договір процентної позики № 1, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю, а також сплатити проценти в розмірі та порядку, встановлених договором (а.с. 5-6).

Згідно з п.п. 2, 4 договору сума позики становить 10 000 грн. Позичальник зобов`язаний сплачувати проценти щомісяця в розмірі 36 % річних від суми позики, якою позичальник користується до дня повернення позики. Строк користування позикою становить 24 місяці з моменту підписання договору.

Як у позові про визнання договору недійсним, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечувала факт укладення договору процентної позики, отримання нею грошових коштів та користування ними.

Звернувшись з позовом про визнання договору недійсним, ОСОБА_1 посилалась на те, що правочин укладено з порушенням вимог Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про ліцензування видів господарської діяльності», указуючи на відсутність у ТОВ «ФІН ФРЕНД» відповідної ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Статтею 203 ЦК України передбачено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зазначеною нормою встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 7, 8 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року визначені підстави для визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 227 ЦК України).

Відносини з укладення, виконання, припинення договору позики регулюються цивільним та фінансовим законодавством. Цивільний кодекс України визначає підстави укладення, порядку виконання та припинення договору позики (ст.ст. 1046-1053 ЦК України).

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того ж роду і такої якості Позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або Законом.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, проаналізувавши наведені норми, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним оспорюваного договору з підстав, наведених ОСОБА_1 у позовній заяві, оскільки належні докази на підтвердження цих доводів у матеріалах справи відсутні.

У справі встановлено, що 10 січня 2022 року було створено ТОВ «ФІН ФРЕНД» зі статутним капіталом 100 000 грн, одним з видів економічної діяльності згідно з КВЕД є «64.19 - інші види грошового посередництва (основний)».

За матеріалами справи встановлено і не оспорюється позивачкою, що остання з власної ініціативи звернулася до вільно обраної нею установи - ТОВ «ФІН ФРЕНД» за отриманням позики у гривневій грошовій валюті.

17 січня 2022 року між сторонами укладено договір процентної позики, яким визначено всі істотні умови, зокрема: тип позики; загальний розмір наданої позики; порядок та умови надання позики; строк, на який надається позика; процентна ставка за позикою; порядок повернення суми позики; інформація про наслідки невиконання зобов`язань; відповідальність сторін за порушення умов договору, тощо. Договір засвідчений особистим підписом позивачки.

Колегія суддів зважає на те, що оспорюваний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та досягли згоди з усіх істотних умов договору, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі. На момент укладення договору ОСОБА_1 не заявляла будь-яких додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору чи заперечень та в подальшому виконувала його умови, а з даним позовом звернулася лише у липні 2022 року після отримання вимоги про дострокове повернення суми позики, підставою якого зазначила відсутність у ТОВ «ФІН ФРЕНД» ліцензії для здійснення такої фінансової послуги, як надання процентної позики.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що надання коштів у позику є фінансовою послугою та визначає правові засади надання таких послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю, пов`язану з їх надання.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 наведеного Закону фінансовий кредит - це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Пунктом 3 ст. 5 Закону визначено, що надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону про діяльність відповідної фінансової установи має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, серед інших є фінансовою послугою.

Таким чином, надання відсоткової грошової позики за рахунок залучених від інших осіб коштів та можливість здійснення такої операції юридичними особами обмежена безпосередньо ч. 3 ст. 5 Закону, згідно з якою це може здійснюватися тільки фінансовою установою зі статусом кредитної установи.

Стосовно надання відсоткової грошової позики за рахунок власних коштів юридичних осіб, то можливість здійснення таких операцій встановлено ЦК України, а саме, параграфом 1 глави 71, де визначено можливість надання відсоткових позик без обмеження кола осіб-позикодавців.

Отже, юридичні особи, які не мають статусу фінансової установи, мають право надавати відсоткові позики, за винятком випадків, коли позика надається за рахунок коштів, залучених від інших осіб.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження діяльності за надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, які затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 жовтня 2005 року № 4802, залучені кошти - це фінансові активи, безпосередньо або опосередковано отримані на зворотній основі від будь-яких осіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що якщо кошти, що становлять суму позики, залучені не на зворотній основі позикодавцем, він має право нараховувати відсотки на суму позики, навіть не маючи статусу фінансової установи. Тобто звичайна юридична особа може надавати відсоткову грошову позику за рахунок власних коштів, а також комерційний кредит юридичним особам, які не є фінансовими установами.

Отже, якщо надання відсоткової грошової позики за власний рахунок не супроводжується прямим або опосередкованим залученням коштів чи інших фінансових активів від інших осіб, то така операція не потребує отримання ліцензії.

На підтвердження факту надання в позику саме власних коштів юридичної особи, а не залучених від третіх осіб на зворотній основі, у матеріалах справи наявна копія прибуткового касового ордеру про внесення засновником коштів до статутного капіталу товариства.

Таким чином, як доводи позову, так і доводи апеляційної скарги про необхідність ліцензії для здійснення фінансової послуги - надання процентної позики зводяться до невірного та довільного тлумачення скаржником правових норм, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору недійсним. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 грудня 2022 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: О.Є. Мамонова

А.А. Скрипка