Рішення

від 19.12.2022 по справі 910/9249/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2022Справа № 910/9249/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» (01004, м. Київ, вул. Крутий узвіз, буд. 6/2 (літ А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» (04111, м. Київ, вул. Данила Щербаківського, 53)

про стягнення 76 686,01 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» про стягнення 76 686,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором №18-05-2020/СКР про виготовлення, поставку та монтаж меблів від 18.05.2020 року, у останнього виникла заборгованість за виконані позивачем роботи на суму 53 990,00 грн. Крім того, позивач в порядку ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 366,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 16 045,83 грн та пеню у розмірі 3 283,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» було залишено без руху.

13.10.2022 до відділу діловодства господарського суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 19.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 суд відкрив провадження у справі №910/9249/22, розгляд якої вирішив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.11.2022 до канцелярії суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» у якому останній заперечує проти позову та зазначає, що Акт виконання робіт № 914082020/2 без дати та від 14.08.2021 р, підписано особою, яка не мала повноважень на підписання вказаного акту, зокрема в акті зазначено, що представником замовника ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» є Сокіо О.В., водночас особою що підписала акт зазначено директор - Задорожній П.П. В той же час, відповідач зазначає, що директором ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» є Сокіл Олег Володимирович.

Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив.

За приписами ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

18 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПРОДАКШН» (надалі - виконавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» (надалі - замовник/відповідач) було укладено договір № 18 -05-2020/СКР про виготовлення, поставку та монтаж меблів (надалі - договір).

Відповідно до розділу 1 договору виконавець за заданими замовником розмірами і на підставі його вимог і побажань розробляє дизайн-проект меблів, перелік яких вказано у специфікації (Додаток 1) до цього договору.

Виконавець зобов`язується виготовити і передати замовнику у власність меблі згідно розробленого і затвердженого дизайну проекту, в кількості і асортименті відповідно до ескізу (Додаток №1), який є невід`ємною частиною даного договору, а замовник - оплатити і прийняти меблі .

Виконавець зобов`язується виконати додаткові послуги: доставка, монтаж, установка, у строки, передбачені цим Договором.

Пунктом 2 розділу 2 договору сторонами визначено, що розрахунок за договором здійснюється наступним чином: 50% від ціни договору замовник сплачує аванс протягом 5 робочих з дня підписання договору, 20% замовник сплачує виконавцю через 2 тижні після початку виконання робіт, залишок - 30% замовник сплачує виконавцю після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

У розділі 3 договору визначено, що виконавець зобов`язується виготовити, доставити, змонтувати меблі на місці установки протягом 40 (сорока) календарних днів. Термін здачі робіт не пізніше ніж 23.06.2020.

Відповідно до п. 1-2 розділу 7 договору приймання-передача проводиться замовником по комплектації згідно ескізу та додатку № 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною договору, в присутності представників обох сторін, про що складається акт приймання-здачі. Меблі вважаються переданою виконавцем і прийнятим замовником з переходом до нього права власності тільки після підписання сторонами акту прийому-здачі панелей. До підписання даного акту, всі права власності на лані вироби знаходяться у виконавця.

Цей договір відповідно до розділу 10 вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання його умов обома сторонами. Договір вважається виконаним після підписання сторонами акту прийому-передачі.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.07.2020 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, якою затверджено нову специфікацію (Додаток № 1) та збільшено суму договору на 114 600,00 грн.

У п. 1.4. додаткової угоди сторони погодили наступний порядок оплати: сума в розмірі 90 000 грн. без ПДВ сплачується замовником протягом 3 (трьох) робочих днів. Залишок у розмірі 24 600,00 грн. без ПДВ протягом 5 (п`яти) з дня підписання Акту приймання-передачі.

За доводами позивача, останнім належним чином виконано зобов`язання за договром та виготовлено меблі на суму 381 550,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт № 914082020/2 від 14.08.2020. Відповідачем, в свою чергу було частково виконано зобов`язання та здійснено оплату у сумі 327 560,00 грн протягом травня-липня 2020, у зв`язку з чим в останнього утворився борг перед позивачем у сумі 53 990,00 грн.

У позовній заяві, позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою про оплату заборгованості, які залишені без реагування з боку відповідача, заборгованість не погашена, а тому позивач звернувся до суд із вказаним позовом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відносини, де головним є матеріальний результат роботи, а засіб за загальним правилом обирається виконавцем, є предметом, зокрема, договору підряду, а матеріальний результат такої діяльності - результатом роботи - окремим об`єктом цивільних прав.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

За умовами п. 1. Розділу 7 та розділу 10 договору позивач вважається таким, що виконав свої зобов`язання за договором з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі.

У позовній заяві позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору ним були виконані роботи по виготовленню, поставки та монтажу на загальну суму 381 550,00 грн, про що свідчить складений Акт виконаних робіт № 914082020/2 від 14.08.2020.

При цьому, у позовній заяві, позивач зазначає, що ним надано дві копії актів, оскільки спершу Акт було надано самим замовником, але в ньому була відсутня дата підписання (перша копія), тому після отримання такого акту виконавцем в нього було внесено дату і після цього акт підписано обома сторонами. Однак, будь яких доказів на підтвердження вказаного матеріали позовної заяви не містять.

Суд, дослідивши копії Актів виконаних робіт № 914082020/2 від 14.08.2020 та без дати, вважає за необхідне зазначити таке.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ може бути складений у паперовій формі та повинен маги, зокрема, такі обов`язкові реквізити:

- посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зі змісту наданих позивачем копії Актів № 914082020/2 від 14.08.2020 та б/д вбачається, що в обох варіантах Акту в преамбулі вказано, що замовника - ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» є "Сокіо О.В.", водночас особою що підписала акт зазначено директор - Задорожній П.П. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повноважень Задорожного П.П. виступати та підписувати документи від імені ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» .

Суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту виконання робіт, сторони не позбавлені можливості доводити виконання робіт іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення виконання робіт.

Натомість, жодних інших належних та допустимих доказів реального виконання робіт по виготовленню, поставки та монтажу меблів за договором на загальну суму 381 550,00 грн, позивачем не надано.

В той же час, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що Директором ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» є Сокіл Олег Володимирович , що підтверджується роздруківкою з Opendatabot.ua. Повноваження з підписання будь-яких документів, пов`язаних із спірним Договором ним не нікому не надавались.

Також відповідач зазначає, що підпис який міститься в актах візуально також не співпадає з підписом директора Сокола О.В., проставленого в Договорі.

Судом також встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент винесення рішення (19.12.2022) керівником ТОВ «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» є Сокіл Олег Володимирович, дата призначення (набуття повноважень) - 24.01.2018.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

За умовами договору сторонами визначено, що розрахунок за договором здійснюється наступним чином: 50% від ціни договору замовник сплачує аванс протягом 5 робочих з дня підписання договору, 20% замовник сплачує виконавцю через 2 тижні після початку виконання робіт, залишок - 30% замовник сплачує виконавцю після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

За умовами додаткової угоди № 1, якою сторони збільшили суму договору на 114 600,00 грн та погодили наступний порядок оплати: сума в розмірі 90 000 грн. без ПДВ сплачується замовником протягом 3 (трьох) робочих днів. Залишок у розмірі 24 600,00 грн. без ПДВ протягом 5 (п`яти) з дня підписання Акту приймання.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, відповідачем здійснено авансові платежі на суму 327 560,00 грн (копія фільтрованої виписки за період з 01.01.2019 по 01.10 2020 по рахунку позивача міститься в матеріалах справи).

Отже, з умов договору та додаткової угоди №1 вбачається, що здійснення замовником остаточного розрахунку за договором пов`язано з підписанням Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Також судом встановлено, що умовами договору сторонами передбачено, що приймання-передача проводиться замовником по комплектації згідно ескізу та додатку № 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною договору, в присутності представників обох сторін, про що складається акт приймання-здачі. Меблі вважаються переданою виконавцем і прийнятим замовником з переходом до нього права власності тільки після підписання сторонами акту прийому-здачі панелей. До підписання даного акту, всі права власності на лані вироби знаходяться у виконавця.

З огляду на наведене вище, враховуючи, що наданий акт № 914082020/2 від 14.08.2020 не є належним доказом, оскільки неможливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку замовника, а також відсутність у матеріалах справи будь-яких інших доказів на підтвердження обставин виконання робіт за договором, в тому числі, акту прийому-здачі панелей, суд вважає, не доведеними вимоги позивача про настання обов`язку щодо остаточного розрахунку за договром.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

У зазначеному аспекті слід зазначити, що позивач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам позивача, надано можливість обґрунтувати свої правові позиції щодо позову та надати додаткові докази щодо заявлених позовних вимог.

Отже, з огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивачем так і не було належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, чи на спростування наведених вище висновків, суд з огляду на наявні у матеріалах справи докази та з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, вважає заявлені позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «СКАЙ РІВЕР» заборгованості за договором № 18-05-2020/СКР про виготовлення, поставку та монтаж меблів від 18.05.2020 не доведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 3 366,40 грн, інфляційні втрати у розмірі 16 045,83 грн та пеню у розмірі 3 283,78 грн є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу, в задоволенні якої судом відмовлено, то відповідні похідні вимоги також не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в тому числі витрати на правову допомогу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.12.2022

Суддя Л. Г. Пукшин