Рішення

від 19.12.2022 по справі 922/1824/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1824/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Будтранс-груп" (61038, м.Харків, вул.Маршала Батицького, б.8, ЄДРПОУ 36815278) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" (61030, м.Харків, вул.Диканівська, б.50, ЄДРПОУ 43589149) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

17.10.2022 Приватне підприємство "Будтранс-груп" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" заборгованість у розмірі 186 207,78 грн., а також суму судового збору у розмірі 2 793,12 грн. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 26 880,00 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно з договором №2909_09 про переведення боргу від 29.09.2021.

19.10.2022 ухвалою Господарського суду Харківської області прийнято позовну заяву Приватного підприємства "Будтранс-груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1824/22. Вирішено розгляд справи №922/1824/22 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України), строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів з дня отримання відзиву на подання до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання сторонами клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі Електронний суд, поштою на офіційну адресу суду або дистанційними засобами зв`язку. Вирішено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

В той же день, для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.ст.251, 252, 167 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" (61030, м. Харків, вул. Диканівська, б.50) вище зазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/1824/22 від 19.10.2022 рекомендованим листом з повідомленням про вручення із трек-номером 6102271549210.

Однак, вказану судову кореспонденцію 04.11.2022 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "за закінченням терміну зберігання".

Зазначення АТ "Укрпошта" причини повернення неврученою ухвали суду про відкриття провадження з відміткою "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про вчинення судом всіх заходів з метою належного повідомлення сторін, зокрема, відповідача, про розгляд даної справи.

10.11.2022 Господарським судом Харківської області направлено Акціонерному товариству "Укрпошта" в особі Харківської дирекції окрему ухвалу у справі №922/1824/22 з метою усунення порушень порядку вручення поштової кореспонденції. Надано Акціонерному товариству "Укрпошта" в особі Харківської дирекції строк десять днів з дня отримання цієї окремої ухвали для формулювання інформації щодо підстав невручення поштового відправленням з трек-номером 6102271549210.

Разом з цим, на сайті АТ "Укрпошта" в розділі "Відстежити" зазначено: "Повернення за зворотною адресою: Адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Судом 19.12.2022 було повторно перевірено відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження відповідача та встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" свого місцезнаходження не змінено, і його офіційною адресою станом на 19.12.2022 є м. Харків, вул. Диканівська, б.50.

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Водночас, відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 22.05.2022 №2263-ІХ затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ Про затвердження Указу Президента України від 12.08.2022 №573/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ст.26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 19.12.2022 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

04.02.2021 між Приватним підприємством "Будтранс-груп" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГРАНТ БЕТОН" (покупець) було укладено договір поставки №05/02-1П (надалі - Договір поставки).

Відповідно до п.1.1. Договору поставки, за даним Договором продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти й оплатити товар.

Найменування, ціпа, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються в рахунках-фактурах, видаткових накладних (п.1.2.Договору поставки).

Умови цього Договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року (далі - ІНКОТЕРМС), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору (п.2.1.Договору поставки).

Товар поставляється партіями, за рахунок та транспортом продавця (на умовах DDP - ІНКОТЕРМС у редакції 2010 р.) на складі покупця. Поставка товару здійснюється після отримання повної вартості товару постачальником (п.2.2.Договору поставки).

Право власності на товар, а також усі пов`язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця з моменту передачі його постачальником покупцю (п.2.3.Договору поставки).

Оплата по цьому Договору здійснюється в національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у рахунку-фактурі до цього договору (п.3.1.Договору поставки).

Загальна вартість, кількість, асортимент товару, по даному договору вказуються у рахунках-фактурах та у видаткових накладних, що поставляється за цим Договором, визначається загальною вартістю товару відповідно до видаткових накладних (п.3.2.Договору поставки).

Оплата товару здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів, з моменту виставлення рахунку, шляхом 100 % передплати вартості відповідної партії поставки товару. За погодженням з Постачальником оплата може здійснюватися на умовах пост оплати з відстроченням платежу впродовж 2 (двох) банківських дні здати поставки товару (п.3.3.Договору поставки).

Оплата здійснюється покупцем на підставі цього Договору. При здійсненні платежу 1 Покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього Договору (п.3.4.Договору поставки).

Згідно з п.4.1. Договору поставки у випадку порушення Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України.

Пунктом 4.2. Договору поставки сторони погодили, що за необгрунтовану відмову, ухилення від оплати за товар покупець виплачує продавцю, за вимогою останнього, штраф у розмірі 1 % суми, від оплати якої покупець відмовився або ухилився.

На виконання вказаного Договору поставки ПП "БУДТРАНС-ГРУП" було здійснено поставку товару ТОВ "ГРАНТ БЕТОН" на загальну суму 191 545,47 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- згідно з видатковою накладною №6273 від 27 вересня 2021 року постачальник поставив покупцю товар на загальну вартість 26 576,09 грн.;

- згідно з видатковою накладною №6294 від 28 вересня 2021 року постачальник поставив покупцю товар на загальну вартість 8 035,24 грн.;

- згідно з видатковою накладною №6011 від 16 вересня 2021 року постачальник поставив покупцю товар на загальну вартість 42 537,35 грн.;

- згідно з видатковою накладною №6195 від 23 вересня 2021 року постачальник поставив покупцю товар на загальну вартість 18 982,92 грн.;

- згідно з видатковою накладною №6094 від 19 вересня 2021 року постачальник поставив покупцю товар на загальну вартість 52 023,60 грн.;

- згідно з видатковою накладною №6082 від 18 вересня 2021 року постачальник поставив покупцю товар на загальну вартість 43 390,27 грн.

Як стверджує позивач, вказана сума покупцем була погашена частково.

29.09.2021 між Приватним підприємством "Будтранс-груп" (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАНТ БЕТОН" (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" (новий боржник) було укладено договір №2909_09 про переведення боргу (надалі - Договір про переведення боргу).

Відповідно до п.1 Договору про переведення боргу, цим договором регулюються відносини, пов`язані із заміною зобов`язаної сторони (первісного боржника) у зобов`язанні, що виникає із Договору поставки 05/02-1П від 04.02.2021, укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі іменується "Основний договір").

Первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов`язання) у розмірі 154 335,52 грн., що виник на підставі Основного договору, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання (п.2.Договору про переведення боргу).

Кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в Основному договорі і, підписуючи зі своєї сторони цей Договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п.3.Договору про переведення боргу).

Новий боржник зобов`язується виконати зобов`язання первісного боржника перед кредитором на умовах Основного договору до 31.12.2021 (п.4.Договору про переведення боргу)

Новий боржник має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором та первісним боржником за Основним договором (п.5.Договору про переведення боргу).

Новий боржник, підписуючи цей Договір, підтверджує, що йому була передана вся необхідна інформація (документація), пов`язана із Основним договором, зокрема і та, що стосується спорів і суперечностей за Основним договором між первісним боржником та кредитором (п.6.Договору про переведення боргу).

Усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України (п.7.Договору про переведення боргу).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п.8.Договору про переведення боргу).

Як стверджує позивач, cтаном на сьогодні ТОВ "БЕТОН ХАБ ГРУП" не здійснило розрахунків з ПП "БУДТРАНС-ГРУП", у зв`язку з чим у відповідача наявна заборгованість, що складає 154 335,52 грн.

Доказів сплати відповідачем суми заборгованості у розмірі 154 335,52 грн. позивачу матеріали справи не містять.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 04.02.2021 між Приватним підприємством "Будтранс-груп" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГРАНТ БЕТОН" (покупець) було укладено договір поставки №05/02-1П, відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти й оплатити товар.

Найменування, ціпа, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються в рахунках-фактурах, видаткових накладних (п.1.2.Договору поставки).

Як вбачається з матеріалів справи, умови договору поставки №05/02-1П від 04.02.2021 позивач виконав належним чином, поставивши Товариству з обмеженою відповідальністю ГРАНТ БЕТОН товар згідно видаткових накладних №6273 від 27 вересня 2021 року, №6294 від 28 вересня 2021 року, №6011 від 16 вересня 2021 року, №6195 від 23 вересня 2021 року, №6094 від 19 вересня 2021 року, №6082 від 18 вересня 2021 року на загальну суму 191 545,47 грн.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Як стверджує позивач, вказана сума покупцем була погашена частково.

Як вбачається з матеріалів справи не заперечується сторонами, 29.09.2021 між Приватним підприємством "Будтранс-груп" (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАНТ БЕТОН" (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" (новий боржник) було укладено договір №2909_09 про переведення боргу, згідно з п.п.1,2 якого, первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов`язання) у розмірі 154 335,52 грн., що виник на підставі Договору поставки 05/02-1П від 04.02.2021, укладеного між первісним боржником та кредитором, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання.

В силу ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до ст.520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як встановлено судом, при переведенні боргу на відповідача сторонами дотримано форми, у якій укладено договір поставки, зобов`язання за яким щодо оплати за поставлений товар на суму у розмірі 154 335,52 грн. переведені на відповідача.

Згідно з п.3. Договору про переведення боргу, кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в Основному договорі і, підписуючи зі своєї сторони цей Договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Отже, підписанням Договору про переведення боргу позивач підтвердив свою згоду на заміну боржника у зобов`язанні, а відповідач зобов`язався сплатити на користь позивача заборгованість первісного боржника, у зв`язку з чим до відповідача перейшли всі зобов`язання щодо погашення боргу у розмірі 154 335,52 грн. за договором поставки 05/02-1П від 04.02.2021.

Сторонами було визначено строк виконання грошових зобов`язань за Договором про переведення боргу до 31.12.2021.

Проте, доказів погашення відповідачем суми заборгованості у розмірі 154 335,52 грн. матеріали справи не містять.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З огляду на зазначене, враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 154 335,52 грн., а в матеріалах справи такі докази відсутні, керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку про те, що відповідачем належним чином не виконано взяті на себе зобов`язання згідно з Договором про переведення боргу, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки у розмірі 25 496,23 грн. та 3% річних у розмірі 4 833,03 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

Як уже було встановлено судом, за умовами Договору про переведення боргу відповідач взяв на себе всі зобов`язання, що виникають із Договору поставки 05/02-1П від 04.02.2021, укладеного між первісним боржником та кредитором.

Строк виконання грошових зобов`язань за Договором про переведення боргу до 31.12.2021.

Отже прострочення виконання зобов`язань відповідача почалося з 01.01.2022.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахування інфляційних втрат і 3% річних у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 1 543,00 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідноз п.4.2. Договору поставки за необгрунтовану відмову, ухилення від оплати за товар покупець виплачує продавцю, за вимогою останнього, штраф у розмірі 1 % суми, від оплати якої покупець відмовився або ухилився.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок штрафу судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично вірно, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, позивач в позовній заяві просив суд вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за доцільне надати сторонам строк протягом п`яти днів з дня вручення цього рішення для надання до суду доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, заяв, клопотання тощо.

У разі ненадання сторонами вищезазначених документів у строк встановлений судом питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката буде вирішено судом за наявними матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "Будтранс-груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН ХАБ ГРУП" (61030, м. Харків, вул. Диканівська, б.50, ЄДРПОУ 43589149) на користьПриватного підприємства "Будтранс-груп" (61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, б.8, ЄДРПОУ 36815278) основної заборгованості у розмірі 154 335 (сто п`ятдесят чотири тисячі триста тридцять п`ять) грн. 52 коп., інфляційні збитки у розмірі 25 496 (двадцять п`ять тисяч чотириста дев`яносто шість) грн. 23 коп., 3% річних у розмірі 4 833 (чотири тисячі вісімсот тридцять три) грн. 03 коп., штраф у розмірі 1 543 (одна тисяча п`ятсот сорок три) грн. 00 коп., а також суму судового збору у розмірі 2 793 (дві тисячі сімсот дев`яносто три) грн. 12 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "19" грудня 2022 р.

СуддяТ.О. Пономаренко