Рішення

від 18.11.2022 по справі 523/109/21

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/109/21

Провадження №2/523/1856/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2022 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді: Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання: Орлової В.Я.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чебан С.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дарієнко В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в місті Одесі, в загальному позовному провадженні, цивільну справу №523/109/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу,

ВСТАНОВИВ:

05.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , яким просив суд:

- розірвати укладений 25.03.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна: Ѕ частини земельної ділянки, площею 0,20 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820982200:09:000:0022 та Ѕ частини земельної ділянки, площею 0,0750га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820982200:09:000:0122, передачі авансу в розмірі 150 000 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , за вказаним договором аванс в розмірі 150 000 доларів США;

- розірвати укладений 25.03.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна: Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , передачі аванс в розмірі 200 000 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , за вказаним договором аванс в розмірі 200 000 доларів США.

В обґрунтування позову зазначив наступне: 25 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу. В цей же день ним, за адресою: АДРЕСА_2 було виконано свої обов`язки у відповідності до укладеного договору, та передані відповідачу у якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу, а ОСОБА_2 , прийняті у якості авансу грошові кошти у розмірі 150 000 доларів США. Згідно до вказаного договору ОСОБА_2 зобов`язувалась в майбутньому передати позивачу належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме:

-Ѕ частини земельної ділянки, площею 0,20га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0022;

-Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0750га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0122;

Передача ОСОБА_1 у власність Ѕ частини вищевказаних земельних ділянок, у відповідності до умов договору, повинно була відбутись не пізніше 15 днів з моменту скасування арешту та обмежень з даного майна, скасування арештів та обмежень для вільного пересування ОСОБА_2 , на території України. У відповідності до умов договору, у випадку відмови ОСОБА_2 від оформлення Ѕ частини власності на нерухоме майно за вищевказаною адресою, а рівно ухилення від оформлення, вказане майно в повному обсязі переходить у власність ОСОБА_1 . Крім того, в цей же день між позивачем та відповідачем було укладено договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , передачі авансу. В цей же день, позивачем за адресою: АДРЕСА_2 були виконані свої обов`язки у відповідності до укладеного договору, та передані відповідачу у якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу, а ОСОБА_2 прийняті у якості авансу грошові кошти в сумі 200 000 США. Згідно до вказаного договору, ОСОБА_2 зобов`язувалась в майбутньому передати позивачу належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме: Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані зобов`язання були оформлені письмово власноруч складеним ОСОБА_2 документом, який був підписаний сторонами договору: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Нормативно позивач обґрунтував вимоги наступними нормами: ст.ст.317, 319, 546, 547, 570, 614, 615, 635, 651, 652, 657 Цивільного кодексу України. В подальшому, позивачу стало відомо про те, що 18.12.2015 року органом досудового розслідування було внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №42015000000002795, у відношенні ОСОБА_2 , за ознаками ч.4 ст. 187 КК України. 08.02.2016 року ОСОБА_2 була оголошена органом досудового розслідування в розшук. 02.05.2016 року ОСОБА_2 оголошена в міжнародний розшук. 29.04.2016 року Головним слідчим управлінням Національної поліції до Робочого апарату Укрбюро Інтерполу було надіслано клопотання про оголошення ОСОБА_2 у міжнародний розшук. На думку позивача, є очевидним, що зміна істотних обставин, якими керувався позивач із відповідачем при укладенні договору авансу, змінилися настільки, що якби сторони за договором могли це передбачити, то вони не уклали би вказаний договір. Керуючись наведеним, позивач вважає що укладені ним договори передачі авансу повинні бути розірваними, а з ОСОБА_2 на користь позивача повинні бути стягнені суми, які були передані у якості авансу.

Ухвалою судді Бабакова В.П. від 11.01.2021 року - позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору авансу та стягнення суми - залишено без руху.

Ухвалою судді Далеко К.О. від 11.01.2021 року - прийнято цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору авансу та стягнення суми до свого провадження.

Ухвалою судді від 30.04.2021 року - відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору авансу та стягнення суми, призначено у справі підготовче судове засідання.

10.06.2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Антонєвського Ю.Ф. надійшов відзив на позов, яким відповідач позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні. В обґрунтування відзиву зазначила, що 18.12.2015 року у відношенні ОСОБА_2 була порушена кримінальна справа за ознаками ч.4 ст. 187 КК України, а з 02.05.2016 року вона була оголошена в міжнародний розшук., а 01.10.2016 року відносно ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Позивачу станом на 25.03.2018 року (складення документів з маркуванням №2 та №4) було досконально відомо про кримінальне переслідування ОСОБА_2 , знаходження її у розшуку, та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, арешту майна тощо. Тому, первісні доводи позивача, про зміну істотних обставин, якими позивач з ОСОБА_2 керувалися при укладенні договору авансу, є неправдивими. Без достатніх обставин та доказів, встановлених судом, не можна вважати що 25.03.2018 року ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , передав ОСОБА_2 - особі яка знаходиться в міжнародному розшуку, в якості авансу за попередніми договорами купівлі-продажу, грошових сум. Анонсований позивачем факт якби укладення 25 березня 2018 року договорів про забезпечення попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без укладення попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна не може існувати а ні сам собою, а ні як засіб забезпечення попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Документи №2 та №4, складені 25.03.2018 року від імені ОСОБА_2 , у присутності ОСОБА_3 , не можуть бути розцінені як попередні договори купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки вони нотаріально не посвідчені. Згідно інформації, що міститься у копіях документів з маркуванням №2 та №4, ці два документи складені 25.03.2018 року від імені ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_3 . На документі є два підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , підпису ОСОБА_1 на документах немає. Посилаючись на ч.1 ст. 625 ЦК України та постанову Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі №674/461/16-ц, відповідач вважає що документи №2 та №4, складені 25.03.2018 року від імені ОСОБА_2 , не можуть бути розцінені як договори укладені між позивачем та відповідачем. Відповідач не погодився с правовою оцінкою заявленої до стягненої суми, як авансу. Якщо розцінювати, що ці документи є односторонніми правочинами, які є діючими, то строк виконання зобов`язань з боку відповідачки ще не настав, оскільки він був прив`язаний до строку - 15 днів з моменту: зняття усіх арештів та обмежень з цього майна; зняття усіх обвинувачень, арештів та обмежень з ОСОБА_2 для її вільного переміщення в Україні та перетину українських кордонів; а також після письмового повідомлення на електронну адресу ОСОБА_2 . Крім того, документ містив застереження: якщо дане майно відповідачу не повертається, дана сума авансу поверненню не підлягає, а нерухомість ОСОБА_1 не переходить».

Заявою про зміну підстав заявлених позовних вимог від 30.06.2021 року, відповідно до ч.3 ст. 49 ЦПК України, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 150 000 доларів США та 200 000 доларів США, в якості авансу. Нормативно обґрунтував позовні вимоги наступними нормами: ст.ст. 546, 548, 571, 635, 657, 1212, 1213, 1215 Цивільного кодексу України. В обґрунтування позову зазначив наступне: 25.03.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, згідно змісту якого відповідач ОСОБА_2 прийняла у якості авансу грошову суму у розмірі 150 000 доларів США. Згідно змісту договору, відповідач зобов`язувалась в майбутньому передати належне їй на праві власності майно, а саме: Ѕ частини земельної ділянки, площею 0,20га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0022; Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0750га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0122. Проте, рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 21.01.2017 року по справі № 469/1203/15-ц: позовні вимоги заступника прокурора Березанського району Миколаївської області до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки, задоволені у повному обсязі. Витребувано від ОСОБА_2 на користь Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області: земельну ділянку, площею 0,20га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0022; земельну ділянку, площею 0,0750га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0122. Тому, позивач вважає що відповідачка отримала у нього грошові кошти в сумі 150 000 доларів США - аванс за нерухоме майно, яке станом на 25.03.2018 року їй не належало, тобто взагалі без правової підстави. Оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між позивачем та відповідачем укладено не було, та в силу відсутності в неї взагалі права власності на нерухоме майно не може бути ніколи укладено, домовленість укласти такий договір у майбутньому суперечить засадам цивільного законодавства, грошова сума визначена як аванс та отримана відповідачкою ОСОБА_2 безпідставно, та підлягає поверненню. Крім того, відповідачка отримала від позивача грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США, та зобов`язалась в майбутньому передати позивачу належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме: Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В цьому випадку, позивач вважає що сторони договору домовились на укладання дійсного зобов`язання про передачу нерухомого майна в майбутньому. Отже, сплачена відповідачці ОСОБА_2 сума грошових коштів у розмірі 200 000 дол. США є авансом, яка підлягає поверненню позивачу, згідно вимог ст. 570 ЦК України.

12.08.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від адвоката відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , згідно якого останній вважає заяву про зміну підстав позову таку, що містить неоднозначні положення. Додатково зазначив, що факт передачі ОСОБА_1 25 березня 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 відповідачці у якості авансу 350 000 дол. США - є помилковими або неправдивими. Анонсований позивачем факт якби укладення 25 березня 2018 року договорів про забезпечення попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без укладення попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна не може існувати а ні сам собою, а ні як засіб забезпечення попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Застосування до спірних правовідносин положень Глави 83 ЦК України - протирічить наданими позивачем доказам та обставинам справи. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21.02.2017 року по справі № 469/1203/15-ц набрало законної сили 06.03.2017 року, а договір про забезпечення попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 датований 25.03.2018, тобто через рік після набрання чинності судового рішення. На час складення документа №2, позивач та відповідач були освідомленні про набрання чинності судовим рішенням №469/1203/15-ц.

21.10.2021 року до суду надійшли пояснення від адвоката Антонєвського Ю.Ф. щодо суперечливості поведінки позивача, недобросовісності, та порушення ним загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність. Суперечливість та недобросовісність поведінки представника позивача, представник відповідача вбачає в зміні підстав правових вимог та правової позиції по справі, в кваліфікації відносин, які склались між сторонами. Спочатку позивач стверджував про укладення договорів про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна - передачі авансу, а потім зазначив про те, що оскільки договір, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між позивачем та відповідачем укладено не було, то грошова сума визначена як аванс, отримана відповідачем безпідставно, та підлягає поверненню.

Заявою від 07.12.2021 року ОСОБА_1 змінив підстави заявлених позов них вимог, просив суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аванс в розмірі 150 000, 00 доларів США.

В обґрунтування позову зазначив наступне: 25 березня 2018 року ОСОБА_2 отримала від позивача ОСОБА_1 в якості авансу грошову суму в розмірі 150 000 доларів США, про що склала на ім`я ОСОБА_1 розписку. Крім цього, вказала, що вона - ОСОБА_2 зобов`язується в майбутньому передати ОСОБА_1 належене їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно:

-Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,20га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0022;

-Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0750га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4820982200:09:000:0122;

Наразі, умови розписки не виконані, договори купівлі-продажу вищевказаних земельних ділянок не укладені. Оскільки договори купівлі - продажу не укладені, то позивач розцінює передану грошову суму в якості аванса, який підлягає поверненню позивачу. Нормативно позивач обґрунтував позовні вимоги наступними нормами: ч.1 ст. 202, ч.1, 2 ст. 205, ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 546, ст. 570, ст.ст. 655, 657 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року, за заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чебан С.В., залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині наступних позовних вимог:

-розірвати укладений 25.03.2018 року договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна: Ѕ частини земельної ділянки, площею 0,20 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820982200:09:000:0022 та Ѕ частини земельної ділянки, площею 0,0750га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820982200:09:000:0122;

-розірвати укладений 25.03.2018 року договір про забезпечення попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;

-стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 грошові кошти в розмірі 200 000 доларів США.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2022 року:

-закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чебан С.В. підтримала позовні вимоги в уточнений редакції, згідно заяви від 07.12.2021 року, просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аванс в розмірі 150 000,00 доларів США. Зазначила, що за розпискою №2 відповідачу були передані грошові кошти в сумі 150 000 доларів США. Умови розписки не виконані, договори купівлі-продажу вищевказаних земельних ділянок не укладені, тому передані грошові кошти повинні бути повернуті позивачу. Представники відповідача не заперечують факт того, що відповідач ОСОБА_2 писала розписку, за якою стягується аванс. Грошові кошти ОСОБА_2 були передані в м. Москва, в присутності ОСОБА_6 , який являвся консультантом позивача ОСОБА_1 . В добровільному порядку відповідач відмовляється повертати грошові кошти, які отримала за розпискою.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дарієнко В.Д., з`явившись до судового засідання, просив відмовити у задоволенні позову, підтримав подані до суду відзиви на позов. Також зазначив, що ОСОБА_2 не отримувала грошові кошти як від ОСОБА_1 , так і від інших осіб. Документ №2, який позивач називає розпискою, відповідач ОСОБА_2 писала в Росії, однак під впливом тяжких обставин, її оголосили у розшук, відносно неї були порушені кримінальні справи. Представник відповідача розцінив Документ №2, як понятійний документ, який був написаний ОСОБА_2 під гарантії виконання ОСОБА_1 взятих ним на себе зобов`язань щодо зняття накладених на майно ОСОБА_2 арештів, закриття порушених відносно ОСОБА_2 кримінальних справ. Між позивачем та відповідачем були домовленості, за вимогою ОСОБА_1 був написаний ОСОБА_2 наданий суду Документ №2. Зазначив, що Документ №2 складений лише однією особою, тому зазначені в документі грошові кошти в сумі 150 000 доларів США не можуть бути розцінені в якості авансу. Звернув увагу суду на те, що нерухомість може передаватись лише за нотаріально-посвідченими договорами. Має місце використання приватно-правових відносин. ОСОБА_2 в скрутному становищі, вона перебуває за межами України. У будь-якому випадку, навіть якщо вважати Документу №2 одностороннім правочином, то він укладений під умовами, які повинні були бути виконані зі сторони ОСОБА_1 , та є не виконаними до теперішнього часу.

Судом здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису, на виконання вимог ч.1 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши учасників справи, вивчивши обставини справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши представлені докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновків, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі, з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 525 та 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України.

Згідно із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до частин першої, другої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного-законодавства.

Частиною четвертою статті 635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Судом встановлено, що 25.03.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір, оформлений у вигляді Документа №2, за умовами якого ОСОБА_2 (паспорт гр. України НОМЕР_3 , виданий Суворовським РВ в м. Одесі ГУМВД України в Одеській області 19.10.2012 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ) отримала від ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 2.08.1996р. Жовтневим РВ УМВС України в Одеській області) грошові кошти в якості аванса у розмірі: 150 000 доларів США, що за угодою між сторонами складає 50% вартості: земельної ділянки, площею 0,20га., під кадастровим №4820982200:09:000:0022, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0,0750га., під кадастровим № 4820982200:09:000:0122, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язувалась оформити Ѕ частину права власності на дані земельні ділянки на ОСОБА_1 не пізніше 15 днів з моменту зняття всіх арештів та обмежень з наведеного майна, зняття всіх арештів та обмежень з неї для її вільного переміщення по Україні та перетину кордону України, а також після письмового повідомлення на її електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 про зняття всіх вище перелічених обмежень та арештів. Якщо їй буде повернута частина майна, зобов`язувалась оформити Ѕ частину права власності в частині повернутого їй майна. У випадку відмови від оформлення 50% власності даного майна на ОСОБА_1 , а рівно ухилення від його переоформлення, майно переходить ОСОБА_1 повністю 100%. Якщо дане майно, зокрема земельні ділянки їй не повертаються, дана сума аванса поверненню не підлягає, а нерухомість ОСОБА_1 не переходить.

Наведений договір був укладений між сторонами в простій письмовій формі.

Суд зазначає, що договори, в частині оформлення права власності на ОСОБА_1 на: земельну ділянку, площею 0,20га., під кадастровим №4820982200:09:000:0022, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0750га., під кадастровим №4820982200:09:000:0122, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - між сторонами не укладені.

В провадженні Березанського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа №469/1203/15-ц за позовом заступника прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, зокрема з підстав перебування земельних ділянок у межах прибрежної захисної смуги.

З огляду на правові висновки Верховного Суду України, неодноразово викладені у постановах від 28 серпня 2019 року у справі № 128/1885/14-ц, від 27 листопада 2019 року у справі №520/6286/16-ц та від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції.

Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Таким чином, суд вважає встановленим той факт, що 25 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про наміри, в забезпечення якого ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 отримана сума авансу у розмірі 150 000 доларів США.

Факт написання та підписання Документа №2 саме відповідачем ОСОБА_2 не заперечувався у судовому засіданні її представником - адвокатом Дарієнко В.Д. Даний документ підписаний в присутності ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_5 .

У судовому засіданні представник позивача зазначила, що Документ №2 був складений та підписаний в Росії, м. Москва, в присутності ОСОБА_3 , там же були передані грошові кошти в сумі 150 000 доларів США. Представник відповідача зазначив, що Документ №2 був складений ОСОБА_2 за межами України, за місцем її знаходження.

Згідно відповіді Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, на запит адвоката, ОСОБА_3 переткнув державний кордон України 25.03.2018 року (00:21) пункт пропуску Маяки-Удобне (на виїзд), та 26.03.2018 року (04:20) (на в`їзд).

Згідно відповіді Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29.08.2022 року, на запит суду, відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях та тимчасово окупованою територією АР Крим, громадянином ОСОБА_7 - не виявлено. Відповідно до пункту 29 Положення інформація у базі даних осіб щодо відомостей про громадян України, іноземців та осіб без громадянства зберігається протягом п`яти років.

Суд зазначає, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підпису має підтверджувати намір та волевиявлення учасника правочину, а також забезпечувати його ідентифікацію.

Згідно наведеного Документа №2, ОСОБА_2 зазначає, що вона отримала від ОСОБА_1 150 000 доларів США в якості аванса.

За викладених обставин, доводи представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дарієнко В.Д. щодо не отримання нею грошових коштів від ОСОБА_1 в розмірі 150 000 доларів США судом не приймаються, оскільки спростовуються змістом Документа №2. Доказів іншого суду не надала ні відповідач ОСОБА_2 , ні її представники.

Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Матеріали справи не містять доказів про повернення ОСОБА_2 отриманих за договором від 25.03.2018 року грошових коштів в розмірі 150 000 дол. США.

Суд зазначає, що внесення завдатку, як способу виконання зобов`язання, може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, який за своєю формою та змістом відповідно до вимог закону між сторонами укладений не був. В даному випадку, сторони договору домовилися на укладання дійсного зобов`язання про передачу нерухомого майна в майбутньому.

Отже, передана ОСОБА_1 сума грошових коштів в розмірі 150 тис. доларів США, відповідачу ОСОБА_2 є авансом, яка підлягає обов`язковому поверненню позивачу, згідно вимог ст. 570 ЦК України.

Доводи адвоката Дарієнко В.Д. щодо написання та підписання Документа №2 ОСОБА_2 під впливом тяжких обставин, оскільки її оголосили у розшук, відносно неї були порушені кримінальні справи, судом не приймаються в якості підстав для відмови у позові.

Судом встановлено, що 18.12.2015 року органом досудового розслідування було внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №42015000000002795, у відношенні ОСОБА_2 , за ознаками ч.4 ст. 187 КК України.

08.02.2016 року ОСОБА_2 була оголошена органом досудового розслідування в розшук.

02.05.2016 року ОСОБА_2 оголошена в міжнародний розшук.

Разом із тим, на думку суду, наведені обставини не спростовують отримання ОСОБА_2 грошових коштів, та не можуть слугувати підставою для звільнення ОСОБА_2 від повернення позивачу отриманого нею авансу. Іншого відповідачем не доведено.

Доводи адвоката Дарієнко В.Д. щодо того, що Документ №2 є понятійним документом, який був написаний ОСОБА_2 під гарантії виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань щодо зняття накладених на майно ОСОБА_2 арештів, закриття порушених відносно ОСОБА_2 кримінальних справ, судом також не приймаються, оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Також не підтверджена обізнаність ОСОБА_1 про наявність рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 21.02.2017 року по справі № 469/1203/15-ц, яким витребувані у відповідача вищенаведені земельні ділянки, станом на дату - 25.03.2018 року.

Доводи адвоката Дарієнко В.Д. щодо того, що Документ №2 складений лише однією особою, тому зазначені в документі грошові кошти в сумі 150 000 доларів США не можуть бути розцінені в якості авансу, судом також не приймаються, оскільки підписаний ОСОБА_2 документ свідчить про факт отримання нею грошей в якості авансу від ОСОБА_1 . Документ був написаний в присутності ОСОБА_3 , що не заперечувалось сторонами. Відсутність підпису на наведеному документі ОСОБА_1 не є підставою для не стягнення переданої суми, в якості авансу.

Доводи адвоката Дарієнко В.Д. щодо того, що нерухомість може передаватись лише за нотаріально-посвідченими договорами, а Документ №2 не є нотаріально посвідченим, тому грошові кошти не можуть бути стягнуті, судом також не приймаються. Суд виходить із того, що договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, а тому передана однією зі сторін грошова сума є авансом, який підлягає поверненню. Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові від 24 липня 2019 року у справі № 521/12202/15-ц, які суд в силу вимог ч.6 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Доводи адвоката Дарієнко В.Д. щодо того, що навіть якщо вважати Документ №2 одностороннім правочином, то він укладений під умовами зі сторони ОСОБА_1 , які так і не виконані, судом також не приймаються в якості підстав для не стягнення грошової суми, як авансу.

Суд зазначає, що підстава відмови від укладання договорів, або відмова у передачі в будь-який інший спосіб нерухомого майна від ОСОБА_8 до ОСОБА_1 правового значення для вирішення виниклого спору не має, так як сплачена грошова сума у вигляді авансу повертається у будь-якому випадку її платнику. З цих же підстав суд відхиляє вказівку у договорі на те, що у випадку неповернення майна ОСОБА_8 , отримані нею від ОСОБА_1 грошові кошти не повертаються.

Одночасно, суд вважає необґрунтованими доводи адвоката Дарієнко В.Д. про те, що договір, складений 25 березня 2018 року, є діючим, оскільки строк виконання зобов`язань з боку ОСОБА_2 ще не настав, а тому факт порушення прав ОСОБА_1 відсутній.

Суд зазначає, що сума грошових коштів, яка за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, чи настав строк виконання зобов`язань.

Також, суд критично відноситься до позиції представників відповідача щодо відмови у задоволенні позову з підстави суперечливості поведінки позивача, недобросовісності, та порушення ним загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність.

Суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно позивач неодноразово змінював правові підстави заявлених позовних вимог, користуючись правом зміни підстав позову, передбаченим ч.3 ст. 49 ЦПК України. Разом із тим, як вбачається зі змісту заяв позивача про зміну підстав позову, таке відбувалось внаслідок зміни представниками позивача правової кваліфікації спірних правовідносин. Суд не вбачає в цьому суперечливої поведінки, яка би слугувала підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом juranovit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Таке правозастосування узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними зокрема в постановах від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95), від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що пред`явлені позовні вимоги щодо стягнення суми авансу є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

За наявними матеріалами справи, відповідач ОСОБА_2 отримала грошові кошти саме в іноземній валюті.

Суд виходить із того, що відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц, які суд в силу вимог ч.6 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень. 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 49, 76 - 81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу в розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США. Стягнення проводити за офіційним курсом гривні по відношенню до долара США за встановленим Національним Банком України на день здійснення платежу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень. 00 копійок.

Позивач (стягувач): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач (боржник): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У зв`язку із періодичною тривалою відсутністю електроенергії в Суворовському районному суді м. Одеси, повний текст судового рішення складений 12.12.2022 року.

Суддя: К.О. Далеко