Постанова

від 14.12.2022 по справі 700/720/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року

м. Черкаси

Справа № 700/720/17Провадження № 22-ц/821/303/22Категорія: 304030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.

за участю секретаря: Ярошенка Б.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Сільськогосподарське приватне підприємство «Біле Озеро»

представник відповідача: адвокат Якименко Олександр Володимирович

третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року (ухваленого в приміщенні Лисянського районного суду Черкаської області під головуванням судді Бесараб Н.В., повний текст судового рішення складено 21 серпня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро», третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

03 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Лисянського районного суду Черкаської області із позовом до СПП «Біле Озеро», третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №626910, виданого 06 липня 2006 року Лисянською районною державною адміністрацією Черкаської області на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 26 липня 2002 року ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6902 га, що розташована на території Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Позивачка вказує, що зазначена земельна ділянка відповідно до договору від 01 січня 2011 року, державна реєстрація якого здійснена 13 вересня 2012 року, була передана в оренду СПП «Біле Озеро» строком на 5 років.

У серпні 2017 року, зазначає позивачка, вона звернулася до СПП «Біле Озеро» про припинення договору оренди, але дізналася, що існує додаткова угода до договору оренди землі від 01 липня 2016 року, згідно якої продовжено строк дії договору на дванадцять років.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що вказану додаткову угоду до договору оренди землі вона не підписувала, про існування даної додаткової угоди їй взагалі не було відомо.

У зв`язку з наведеним, з метою захисту своїх порушених прав, вказує ОСОБА_1 , вона звернулася до Лисянського районного суду Черкаської області та уточнившись з позовними вимогами, остаточно просила постановити судове рішення, яким визнати недійсною додаткову Угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, датовану 01 липня 2016 року на підставі державного акту на право приватної власності на землю, укладену між ОСОБА_1 та СПП «Біле Озеро», зобов`язати СПП «Біле Озеро» повернути земельну ділянку площею 2,6902 га, яка належить позивачці на праві власності та зобов`язати державного реєстратора скасувати державну реєстрацію земельної ділянки. Також просила понесені нею судові витрати стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, датовану 01 липня 2016 року на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯГ №0626910 від 06 липня 2006 року, укладену між ОСОБА_1 і СПП «Біле Озеро».

Зобов`язано СПП «Біле Озеро» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,6902 га, що знаходиться в адміністративних межах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, кадастровий номер 7122882000:02:0000079, яка належить їй на праві приватної власності відповідно до державного акта серії ЯГ №626910.

Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, укладену 01 липня 2016 року на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯГ №0626910 від 06 липня 2006 року, між ОСОБА_1 і СПП «Біле Озеро».

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що додаткова угода до договору оренди землі відповідно до ч. 2 ст.215 ЦК України підлягає визнанню недійсною, оскільки при її укладенні не дотримано вимог частин 2-3 ст.203 ЦК України. Зокрема, згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Черкаського відділення № 49,831-832/18-23 від 21 серпня 2018 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 01 січня 2011 року та підпис в графі «Орендодавець» виконаний не ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 27 серпня 2020 року вирішено питання про судові витрати у справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 16 вересня 2020 року, СПП «Біле Озеро» вважаючи оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення спору по суті, просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції, призначаючи судову почеркознавчу експертизу, передав на дослідження неповний пакет документів, що спричинило складання висновку експерта, який не може бути належним доказом у даній справі.

Також суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не надав належної уваги тій обставині, чи дійсно земельна ділянка за кадастровим номером 7122882000:02:0000079 перебуває у володінні СПП «Біле Озеро».

Крім того, у своїй апеляційній скарзі СПП «Біле Озеро» зазначає, що рішення суду в частині скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, укладеної 01 липня 2016 року не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки державна реєстрація укладеної додаткової угоди, яка є предметом спору, в Державному реєстрі земель не проводилась, а здійснено саме реєстрація права оренди землі за СПП «Біле Озеро» в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень.

Відзив на апеляційну скаргу

17 грудня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Р.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу СПП «Біле Озеро», в якому зазначено, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, у зв`язку із чим представник позивачки просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу СПП «Біле Озеро» - залишити без задоволення.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Черкаського апеляційного суду 20 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30 жовтня 2020 року розгляд справи призначено на 25 листопада 2020 року.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішення Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги СПП «Біле Озеро» у справі № 700/722/17.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року поновлено провадження у справі та її розгляд призначено на 14 грудня 2022 року на 15 год. 00 хв.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №626910, виданого 06 липня 2006 року належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6902 га, яка знаходиться на території Виноградської сільської ради, Лисянського району, Черкаської області (том 1, а.с. 7).

Відповідно до договору оренди землі б/н від 01 січня 2011 року позивач передала, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,6902 га з кадастровим номером 7122882000:02:0000079 (том 1, а.с. 17-19).

Згідно з додатковою угодою від 01 липня 2016 року до договору оренди землі б/н від 01 січня 2011 року сторони погодилися внести зміни до п. 3.1. договору, виклавши його у такій редакції: «3.1. Договір укладено строком на 12 років». У вказаній додатковій угоді міститься підпис від імені позивача (том 1, а.с. 9-13).

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 липня 2016 року було внесені зміни до речового права на зазначену земельну ділянку на підставі вказаної додаткової угоди та змінено строк дії договору оренди на строк дії 12 років (том 1, а.с.14-16).

Відповідно до висновку експерта Черкаського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21 серпня 2018 року № 49,831-832/18-23 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 01 січня 2011 року року та підпис в графі «Орендодавець» у додатковій угоді від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року виконаний не ОСОБА_1 . (том 1, а.с. 87-93).

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга СПП «Біле Озеро» підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно із положенням частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно із частиною першою статті 628 ЦК України.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору відповідно до частини першої статті 638 ЦК України.

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами згідно із частиною другою статті 207 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсною додаткової угоди від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та СПП «Біле Озеро».

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п. 7 Пленуму Верховного Суду України у п. 25 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, який детально регламентує порядок визнання правочинів недійсним, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, а саме з висновку експерта Черкаського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21 серпня 2018 року № 49,831-832/18-23 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 01 січня 2011 року та підпис в графі «Орендодавець» у додатковій угоді від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року виконаний не ОСОБА_1 . (том 1, а.с. 87-93).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Таким чином, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Велика Палата Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Апеляційний суд констатує, що за встановленими у справі обставинами, оскаржувана додаткова угода ( датована 01 липня 2016 року) до договору оренди землі від 01 січня 2011 року підписана не ОСОБА_1 , відповідно, волевиявлення щодо правочину в останньої не було, змін до істотних умов цього договору вона не погоджувала.

У матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_1 , була її представником або виконала підпис з відома позивачки.

Таким чином, доводи позивачки ОСОБА_1 про відсутність у неї волевиявлення на укладення додаткової угоди від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року з СПП «Біле Озеро» знайшли своє об`єктивне підтвердження.

Також встановлено, що відповідач фактично користується земельною ділянкою. Разом з тим, відомостей про отримання орендодавцем орендної плати після вчинення додаткової угоди немає. Тому немає підстав вважати додаткову угоду до договору оренди укладеною.

Суд першої інстанції, при визнанні недійсною додаткової угоди внаслідок її не підписання орендодавцем, факт чого підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, не врахував, що вона не є укладеною, а тому вказана заявлена вимога не може бути задоволена у зв`язку з обранням ОСОБА_1 неефективного способу захисту порушеного права.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 700/722/17 (провадження № 61-11899св20) під час розгляду касаційної скарги Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» в аналогічній справі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку, однак не врахував, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним,оскільки його слід вважати саме неукладеним.

Також колегія суддів не погоджується із висновком суду про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, укладеної 01 липня 2016 року між ОСОБА_1 і СПП «Біле Озеро» з огляду на наступне.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно вимог до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У відповідності до приписів п.п. 1 та 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації та рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Ст. 31-1 вказаного закону визначає порядок вчинення реєстраційних дій на підставі рішення суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Отже, зі змісту вищезазначених положень закону вбачається, що записи до державного реєстру вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені,- відпали за результатами розгляду справи судом.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувану додаткову угоду до договору оренди землі слід вважати неукладеною, то рішення суду в даному випадку є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію такої додаткової угоди та при отриманні державним реєстратором рішення суду, що набрало законної сили, він зобов`язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав.

Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення з окремим позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наразі дана вимога є передчасною, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в її задоволенні.

Суд першої інстанції, при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, посилаючись у резолютивній частині рішення на державний акт на право приватної власності на землю, допустив помилку у його номері, вказавши №0626910.

Як вбачається з матеріалів справи, державному акту на право власності на земельну ділянку від 06 липня 2006 року присвоєно №626910 та серію ЯГ (том 1, а.с. 7).

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що дана помилка є технічною та не впливає на вирішення справи по суті.

У відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлені у справі обставини та доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та скасування її державної реєстрації належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а в частині зобов`язання повернути земельну ділянку - залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, із ОСОБА_1 на користь СПП «Біле Озеро» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» - задовольнити частково.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року - скасувати в частині визнання недійсною додаткової Угоди до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, укладеної між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським приватним підприємством «Біле Озеро» 01 липня 2016 року на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 626910 від 06 липня 2006 року та скасування її держаної реєстрації, постановивши в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» про визнання недійсною додаткової Угоди до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, укладеної 01 липня 2016 рокута скасування її державної реєстрації - відмовити.

В іншій частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 960 грн.00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді В.Г. Бородійчук

Л.І. Василенко

/повний текст постанови суду виготовлений 19 грудня 2022 року/