Постанова

від 28.06.2023 по справі 700/720/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 700/720/17

провадження № 61-983св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське приватне підприємство «Біле Озеро»,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року під головуванням судді Бесараб Н. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро», третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною, повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати додаткову угоду від 01 липня 2016 року до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року укладену між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським приватним підприємством «Біле Озеро» (СПП «Біле Озеро») недійсною; зобов`язати СПП «Біле Озеро» повернути земельну ділянку площею 2,6902 га, яка належить позивачу на праві власності; зобов`язати державного реєстратора скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Позовну заяву мотивувала тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 626910, виданого 06 липня 2006 року Лисянською районною державною адміністрацією Черкаської області на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 26 липня 2002 року ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6902 га, що розташована на території Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Зазначена земельна ділянка відповідно до договору від 01 січня 2011 року, державна реєстрація якого здійснена 13 вересня 2012 року, передана в оренду СПП «Біле Озеро» строком на 5 років.

У серпні 2017 року позивач звернулася до СПП «Біле Озеро» про припинення договору оренди, але дізналася, що існує додаткова угода до договору оренди землі від 01 липня 2016 року, згідно якої продовжено строк дії договору на 12 років.

ОСОБА_1 зазначала, що вказану додаткову угоду до договору оренди землі вона не підписувала, про існування даної додаткової угоди їй взагалі не було відомо.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Лисянський районний суд Черкаської області рішенням від 13 серпня 2020 року позов задовольнив.

Визнав недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, укладеної 01 липня 2016 року на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯГ № 626910 від 06 липня 2006 року, між ОСОБА_1 та СПП «Біле Озеро».

Зобов`язав СПП «Біле Озеро» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,6902 га, що знаходиться в адміністративних межах Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області, кадастровий номер 7122882000:02:0000079, яка належить їй на праві приватної власності відповідно до державного акта серії ЯГ № 626910.

Скасував державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, укладеної 01 липня 2016 року на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯГ № 626910 від 06 липня 2006 року, між ОСОБА_1 та СПП «Біле Озеро».

Рішення суду мотивоване тим, що додаткова угода до договору оренди землі відповідно до частини другої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсною, оскільки при її укладенні не дотримано вимог частин другої та третьої статті 203 ЦК України. Зокрема, згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Черкаського відділення від 21 серпня 2018 року № 49,831-832/18-23 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 01 січня 2011 року, датованої 01 липня 2016 року, та підпис в графі «Орендодавець» виконаний не ОСОБА_1 .

Також, записи до державного реєстру вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Отже, вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваної додаткової угоди підлягають задоволенню.

Черкаський апеляційний суд постановою від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу СПП «Біле Озеро» задовольнив частково.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року скасував в частині визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року, укладеної між ОСОБА_1 та СПП «Біле Озеро» 01 липня 2016 року на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 626910 від 06 липня 2006 року та скасування її державної реєстрації, ухваливши в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до СПП «Біле Озеро» про визнання недійсною додаткової угоди від 01 липня 2016 року до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2011 року та скасування її державної реєстрації відмовив.

В іншій частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року залишив без змін.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що за встановленими у справі обставинами, оскаржувана додаткова угода від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року підписана не ОСОБА_1 , відповідно, волевиявлення щодо правочину в останньої не було, змін до істотних умов цього договору вона не погоджувала.

У матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_1 , була її представником або виконала підпис з відома позивача.

Також встановлено, що відповідач фактично користується земельною ділянкою. Разом з тим, відомостей про отримання орендодавцем орендної плати після вчинення додаткової угоди немає. Тому немає підстав вважати додаткову угоду до договору оренди укладеною.

З урахуванням висновків викладених у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц та від 16 листопада 2022 року у справі № 700/722/17, суд першої інстанції, при визнанні недійсною додаткової угоди внаслідок її не підписання орендодавцем, факт чого підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи, не врахував, що вона не є укладеною, а тому вказана заявлена вимога не може бути задоволена у зв`язку з обранням ОСОБА_1 неефективного способу захисту порушеного права. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку, однак не врахував, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним, оскільки його слід вважати саме неукладеним.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувану додаткову угоду до договору оренди землі слід вважати неукладеною, то рішення суду в даному випадку є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію такої додаткової угоди та при отриманні державним реєстратором рішення суду, що набрало законної сили, він зобов`язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав.

Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення з окремим позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, ця вимога є передчасною, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в її задоволенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В січні 2023 року СПП «Біле Озеро» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм частини третьої статті 203, статті 204, частини першої статті 215 ЦК України у подібних правовідносинах у випадку, якщо судом встановлено відсутність підпису сторони лише на одному примірнику договору, в той час як у змісті договору передбачено, що всі його примірники мають однакову юридичну силу. Крім того, у разі проведення почеркознавчої експертизи лише на одному примірнику оспорюваної додаткової угоди, висновки такої експертизи у розумінні статей 78, 79 ЦПК України не є допустимими та достовірними доказами підписання чи не підписання стороною інших двох примірників оспорюваної додаткової угоди.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Лисянського районного суду Черкаської області.

Справа № 700/720/17 надійшла до Верховного Суду 06 березня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 626910, виданого 06 липня 2006 року належить на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6902 га, яка знаходиться на території Виноградської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Відповідно до договору оренди землі від 01 січня 2011 року позивач передала, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,6902 га з кадастровим номером 7122882000:02:0000079.

Згідно з додатковою угодою від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року сторони погодилися внести зміни до пункту 3.1 вказаного договору, виклавши його у такій редакції: «3.1. Договір укладено строком на 12 років» (т. 1 а. с. 9-13).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 липня 2016 року внесені зміни до речового права на зазначену земельну ділянку на підставі вказаної додаткової угоди та змінено строк дії договору оренди на строк дії 12 років (т. 1 а. с.14-16).

Відповідно до висновку експерта Черкаського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21 серпня 2018 року № 49,831-832/18-23 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 01 липня 2016 року та підпис в графі «Орендодавець» виконаний не ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 87-93).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно із положенням частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно із частиною першою статті 628 ЦК України.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору відповідно до частини першої статті 638 ЦК України.

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами згідно із частиною другою статті 207 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що: «Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

Судами встановлено, що з висновку експерта Черкаського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21 серпня 2018 року № 49,831-832/18-23 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи рукописний текст в додатковій угоді до договору оренди землі від 01 липня 2016 року та підпис в графі «Орендодавець» виконаний не ОСОБА_1 .

Отже, оскаржувана додаткова угода від 01 липня 2016 року до договору оренди землі від 01 січня 2011 року підписана не ОСОБА_1 , відповідно, волевиявлення щодо укладення правочину в останньої не було, змін до істотних умов договору оренди вона не погоджувала.

Відповідач фактично користується земельною ділянкою. Разом з тим, відомостей про отримання орендодавцем орендної плати після вчинення додаткової угоди матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 700/722/17 (провадження № 61-11899св20) за позовом фізичної особи до СПП «Біле Озеро» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, розглянувши касаційну скаргу СПП «Біле Озеро», дійшов висновку, що: «У справі, що розглядається: відомостей про отримання орендодавцем орендної плати після вчинення додаткової угоди немає. Тому немає підстав вважати додаткову угоду до договору оренди укладеною; при визнанні недійсною додаткової угоди внаслідок її не підписання орендодавцем, факт чого підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, суди попередніх інстанцій не врахували, що вона не є укладеною, а тому вказана заявлена вимога не може бути задоволена у зв`язку з обранням неефективного способу захисту порушеного права; зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку, однак не врахували, що неукладений правочин не може бути визнаний недійсним».

Таким чином, апеляційний суд, належним чином оцінивши подані докази сторонами та встановивши, що оскаржувана додаткова угода від 01 липня 2016 року підписана не ОСОБА_1 , факт чого підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи від 21 серпня 2018 року, дійшов обґрунтованого висновку що додаткова угода від 01 липня 2016 року не є укладеною, а тому вказана заявлена вимога не може бути задоволена у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимог про повернення такої ділянки.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частини третьої статті 203, статті 204, частини першої статті 215 ЦК України у подібних правовідносинах є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 700/722/17 (провадження № 61-11899св20) за позовом фізичної особи до СПП «Біле Озеро»про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, виклав свої висновки щодо подібних правовідносин.

Посилання в касаційній скарзі на те, що у разі проведення почеркознавчої експертизи лише на одному примірнику оспорюваної додаткової угоди, висновки такої експертизи у розумінні статей 78, 79 ЦПК України не є допустимими та достовірними доказами підписання чи не підписання стороною інших двох примірників оспорюваної додаткової угоди є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій належним чином взявши до уваги доводи сторін та належним чином оцінивши надані докази до суду, дійшли висновку, що волевиявлення стосовно укладення оспорюваного правочину в ОСОБА_1 не було, змін до істотних умов договору оренди вона не погоджувала. Відповідач зазначені обставини не спростував.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування державної реєстрації, тому Верховним Судом в цій частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій не переглядається.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро» залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2020 року в нескасованій частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного підприємства «Біле Озеро», третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною та повернення земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров