Постанова

від 07.12.2022 по справі 907/434/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2022 р. Справа №907/434/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддяЖелік М.Б.

суддіГалушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Демури Ігоря Володимировича б/н від 05.10.2022 (вх.ЗАГС. №01-05/2487/22 від 11.10.2022)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2022 (суддя Пригара Л.І., повний текст складено 15.09.2022)

у справі №907/434/21

за позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, який у подальшому перейменований на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача Фізичної особи підприємця Демури Ігоря Володимировича, м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення 327 482 грн. 34 коп. заборгованості по сплаті орендної плати

за участю представників:

від апелянта: Демура І.В., Юрик Б.І. адвокат

від позивача: не з`явився

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2022 у справі №914/434/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Демури Ігоря Володимировича на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради суму 327 482,34 грн. заборгованості по сплаті орендної плати, а також суму 4 912,24 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2022 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, який у подальшому перейменований на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради відмовити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2022 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 16.11.2022.

16.11.2022 на адресу суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (№01-04/6434/22 від 16.11.2022).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 розгляд справи відкладено на 07.12.2022.

В судове засідання 07.12.2022 представник позивача явки не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був завчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання шляхом надсилання ухвали суду на електронну адресу, зазначену Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради в позовній заяві, а також у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів апеляційної інстанції, врахувавши повторну неявку позивача в судове засідання, взявши до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи та те, що явка сторін не визнавалась судом обов`язковою, а позивач у встановлений судом строк скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Апелянт та його представник в судовому засіданні надали суду пояснення щодо фактичних обставин справи та доводів апеляційної скарги, просили вимоги скарги задоволити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення апелянта та його представника, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з прийняттям нового рішення, з огляду на наступне.

Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (згодом, суд здійснив зміну найменування позивача на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) звернувся до Господарського суду Закарпатської області заявлено позов до Фізичної особи підприємця Демури Ігоря Володимировича про стягнення 327 482 грн. 34 коп. заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди землі б/н від 26.04.2007 року в редакції Додаткової угоди б/н від 08.06.2018 в частині сплати орендних платежів за період із листопада 2011 року по травень 2018 року включно, у зв`язку з чим у відповідача утворилася та рахується заборгованість у розмірі 327 482 грн. 34 коп.

Відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, у письмових поясненнях зазначав, що правовідносини у сфері оренди землі, які виникли між сторонами спору на підставі договору оренди землі б/н від 26.04.2007, могли тривати до 27.05.2013 (з урахуванням укладеної 27.05.2010 додаткової угоди до вказаного договору). Водночас, додаткову угоду б/н від 08.06.2018 до договору оренди землі б/н від 26.04.2007 можливо розцінювати лише як новий правочин між позивачем та відповідачем щодо оренди земельної ділянки. При цьому, покликаючись на відсутність у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який би свідчив про державну реєстрацію вищевказаної додаткової угоди (фактично договору оренди землі в новій редакції), відповідач вказував, що така не набула чинності. Також, вказуючи про відсутність прийнятого позивачем як органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки в оренду на строк, починаючи із 27.05.2013 наголошував на тому, що договірні відносини між сторонами у цей період не були укладені, у зв`язку з чим у ФОП Демури І.В. об`єктивно не виникає обов`язку щодо сплати орендних платежів, про стягнення яких просить позивач.

Крім того, відповідач вважав, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за період із 10.06.2010 по 31.05.2018 із пропуском строку позовної давності, що зумовлює підстави для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 327 482 грн. 34 коп. заборгованості по сплаті орендної плати є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Поряд із цим суд зазначив, що доводи представника відповідача про наявність підстав для застосування в межах наявного спору строків позовної давності є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, беручи до уваги дату укладення додаткової угоди - 08.06.2018 (за якою в позивача фактично виникло право вимоги) та дату подання позовної заяви до суду - 04.06.2021, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення є незаконним, необґрунтованим, ухвалене внаслідок неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, з порушенням вимог матеріального та процесуального закону.

Так, щодо фактичних обставин справи апелянт пояснює, що між сторонами у 2007 році було укладено договір оренди земельної ділянки, а згодом, на підставі додаткової угоди від 27.05.2010 продовжено його дію на три роки до 27.05.2013, після вказаної дати договірні правовідносини було припинено. Із врахуванням розміщення на земельній ділянці нерухомого майна, належного на праві власності ФОП Демурі І.В., рішенням Ужгородської міської ради від 15.05.2018 №1089 вирішено продовжити орендні правовідносини з ФОП Демура І.В. та укласти договір оренди земельної ділянки розміром 0.18 га по вул.Тельмана,2 «А» в м.Ужгород. Проте, як вказує апелянт, з метою безпідставного отримання від ФОП Демура І.В. грошових коштів, замість укладення нового договору оренди, орендодавець передав на підпис ФОП Демурі І.В. незрозумілої юридичної природи документ, назва якого містила два значення додаткова угода до договору оренди землі від 26.04.2007 та договір оренди в новій редакції від 08.06.2018.

Апелянт наголошує, що із врахуванням того, що договори оренди земельних ділянок відносяться до реальних договорів, строк дії договору розпочався саме з 08.06.2018. При цьому, з пункту 2 цього договору випливає, що його предметом є дві земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:59:001:0418 (площею 0.0727 га) та 2110100000:59:001:0419 (площею 0.1073 га), тобто предмет договору не є тотожним з предметом договору оренди земельної ділянки від 2007 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував того, що станом на момент винесення Ужгородською міською радою рішення від 15.05.2018 №1089 земельної ділянки площею 1800 кв.м., яка була предметом договору оренди 2007 року, вже не існувало, оскільки рішенням міської ради №1087 від 15.05.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу вищезазначеної земельної ділянки. Таким чином, суд визнав правомірним існування орендних правовідносин щодо відсутнього майна та стягнув з відповідача орендну плату за використання неіснуючого майна за минулий період часу.

З посиланням на норми Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» апелянт наголошує, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, тому правовідносини у сфері оренди землі могли тривати з 06.04.2007 по 27.05.2013. Враховуючи факт припинення попередніх правовідносин, пов`язаних з орендою землі, додаткову угоду до договору оренди землі можна розцінювати лише як новий правочин між позивачем та відповідачем щодо оренди земельної ділянки. Вказані обставини суд першої інстанції проігнорував, як і той факт, що з листопада 2011 року по 27.05.2013 року правовідносини між сторонами вже було врегульовано додатковою угодою від 27.05.2010 до договору оренди землі віл 06.04.2007.

Окрім того, суд не врахував, що розрахунки позивача вчинені у невідповідності з даними нормативно-грошових оцінок земельних ділянок, які є додатками до позовної заяви та містяться в матеріалах справи, зокрема, відповідачу нараховано за 2017 рік на 19 тисяч гривень більше.

Також, з огляду на поверхневість та однобічність розгляду справи залишено без задоволення заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Апелянт зазначає, що факт наявності на земельній ділянці майна відповідача не підтверджує однозначно використання ним земельної ділянки, в тому числі, в тих розмірах, про які стверджує позивач, однак, в даній господарській справі не було призначено та проведено земельно-технічної експертизи з метою встановлення розміру земельної ділянки, який є необхідним для обслуговування та функціонування майна відповідача.

Скаржник просить суд врахувати, що в момент призначення судового засідання 11.08.2022 представник відповідача перебував у відпустці та знаходився за межами міста Ужгород, однак, суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, що позбавило відповідача можливості бути представленим в суді спеціалістом в галузі права та призвело до неможливості захистити права та законні інтереси, а судове засідання відбулось однобічно за участю лише представника позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить фактичні обставини спору та вказує, що сторони у п.40 додаткової угоди від 08.06.2018 дійшли згоди про зобов`язання орендаря заплатити за фактичне використання землі з 10.06.2010 до моменту державної реєстрації права оренди землі, при цьому розмір місячних нарахувань такої сплати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства, однак, з урахуванням пунктів 5,10,11,30 договору, позивач наголошує, що в період з 10.06.2010 і до моменту укладення додаткової угоди відповідач не повертав земельної ділянки, а отже, здійснював фактичне її використання без наявного правочину, котрий би визначав правовий режим використання об`єкту оренди, внаслідок чого позивач недоотримав плату за її використання. Позивач вважає правильним зауваження господарського суду про те, що жодною зі сторін не надано доказів, які б свідчили про існування на момент укладення договору розбіжностей чи заперечень з боку відповідача щодо положень договору про розповсюдження його умов на відносини, що виникли раніше, зокрема, пункту 40, тому суд дійшов правильного висновку про те, що положення договору погоджено сторонами на власний розсуд, такі не суперечать загальним засадам цивільного законодавства та є обов`язковими для виконання сторонами.

При цьому позивач покликається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 щодо застосування презумпції правомірності правочину.

Оскільки відповідач не заперечує факту використання земельної ділянки в період з 13.02.2011 по 07.06.2018, Департамент міського господарства запропонував проект договору, до якого включено пункт про добровільне відшкодування орендної плати.

Позивач звертає увагу на те, що апелянт у доводі про обов`язкову реєстрацію земельної ділянки посилається на застарілі норми законодавства, натомість, законодавець не передбачає необхідність здійснення реєстрації правочину, а встановлює, що речове право на земельну ділянку виникає після її державної реєстрації. На переконання позивача слід розділяти поняття реєстрації правочину та реєстрації речового права, що виникає на підставі договору.

Заперечуючи доводи відповідача щодо помилковості розрахунку позовних вимог, заявлених до стягнення, позивач зазначає, що заявлений період з листопада 2011 року пояснюється тим, що станом на листопад 2011 року за відповідачем рахувалась переплата за договором оренди землі в розмірі 2607,97 грн., під час дії договору та до листопада 2014 року відповідач щомісячно здійснював сплату оренди за розміром 2110,00 грн., тому реальна заборгованість почала накопичуватись з листопада 2014 року, відтак твердження про неправильність періоду розрахунку є безпідставними. Окрім того, орендна плата нарахована за мінімально допустимою межею у розмірі 3 відсотків на рік від нормативної грошової оцінки землі, яка діяла у 2015, 2016, 2017 та 2018 роках, в процесі розгляду справи розмір заборгованості не спростовано, контррозрахунку відповідач не надав.

Щодо доводів апелянта про його відсутність в судовому засіданні 11.08.2022 позивач зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, однак, подав чергове клопотання про відкладення розгляду справи по суті з огляду на перебування представника у відпустці без підтверджуючих доказів.

З огляду на наведене, позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.3 ч.3 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апелянт у скарзі стверджує, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, здійснив однобічний розгляд справи за участю лише представника позивача.

Слід зазначити, що матеріалами справи підтверджено факт обізнаності відповідача про дату, час та місце судового засідання, що не заперечується також апелянтом.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору, а вирішення питання про задоволення або відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи є виключно дискреційним повноваженням суду.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що судове засідання 11.08.2022 відбулося без звукозапису через несправність системи, неможливість налагодження коректної роботи системи фіксування судового засідання технічними засобами внаслідок неналежного функціонування програмного забезпечення, про що складено відповідний акт.

В протоколі судового засідання від 11.08.2022 зазначено, що в засіданні був присутній представник позивача Данканич А.Е. (в порядку самопредставництва).

Відповідно до ч.14 ст.8 ГПК України суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.222 ГПК України (в редакції, чинній станом на дату проведення судового засідання, в якому прийнято оскаржене рішення) суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).

Відповідно до п.3.2.3 Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), затвердженої наказом ДСА України від 20.09.2012 №108 у разі виявлення непрацездатності, неможливості налагодження коректної роботи комплексу звукозапису секретар або інший працівник апарату суду зобов`язаний терміново повідомити адміністратора та суддю (головуючого у судовому засіданні) про такі обставини.

З огляду на проведення судових засідань за участю представника однієї зі сторін без проведення здійснення повного фіксування перебігу цих засідань, колегія суддів апеляційної інстанції констатує порушення судом першої інстанції принципу гласності і відкритості судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, закріпленого в п.3 ч.3 ст.2 та ст.8 ГПК України.

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання, наявність клопотання про відкладення розгляду справи, а також факт несправності системи звукозапису, який унеможливив фіксування судового засідання, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що розгляд справи по суті в цьому випадку здійснено з порушенням норм процесуального права.

Щодо доводів скаржника про неправильне встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради, що в подальшому перейменоване на Департамент міського господарства Ужгородської міської ради та Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради відповідно (орендодавцем, позивачем у справі) та приватним підприємцем Демурою Ігорем Володимировичем (орендарем, відповідачем у справі) укладено договір оренди землі б/н від 26.04.2007, за умовами якого орендодавець взяв на себе зобов`язання надати, а орендар прийняти у строкове платне користування земельну ділянку під власними будівлями та спорудами для комерційної діяльності, яка знаходиться в м. Ужгород, вул. Тельмана, 2а.

За змістом пунктів 2, 3 вказаного договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1 800 кв.м.; на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна: власні будівлі та споруди.

Відповідно до п.8. визначено, що договір укладено на 3 (три) роки. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та становить 20 172 грн. 85 коп. на рік. Орендна плата вноситься щомісячно до 10 числа поточного місяця в розмірі 1 681 грн. 07 коп. (п.п. 9, 10 договору).

Згідно з п.11 договору, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, згідно затвердженої форми, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

У разі збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, орендодавець має право на збільшення орендної плати в односторонньому порядку, про що оформляється додаткова угода, яка є невід`ємною частиною цього договору (п.12 договору).

Відповідно до п.40 договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір оренди зареєстровано Закарпатською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.05.2007 за №2110100000-0407070000072.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту приймання передачі земельної ділянки №712 від 03.05.2007, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, орендарю передано в оренду земельну ділянку площею 1 800 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Тельмана 2а.

27.05.2010, на виконання рішення V сесії Ужгородської міської ради V скликання №1406 від 16.04.2010, між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 26.04.2007, якою викладено п. п. 5, 8, 9, 10, 18 в наступній редакції:

« 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 505 980 грн. Довідка відділу Держкомзему у м. Ужгород Закарпатської області № 02-32/217 від 20.05.2010 року»;

« 8. Договір продовжено на 3 (три) роки. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію»;

« 9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та становить 25 299 грн. на рік»;

« 10. Орендна плата вноситься щомісячно до 10 числа поточного місяця в розмірі 2 108 грн. 25 коп.»;

« 18. Приватному підприємцю Демурі І.В. продовжити термін оренди строком на 3 (три) роки земельної ділянки площею 0,18 га під власними будівлями та спорудами для комерційної діяльності по вул. Тельмана, 2а відповідно до рішення V сесії Ужгородської міської ради V скликання від 16.04.2010 року № 1406. Дана додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки від 26.04.2007 року, кадастровий № 2110100000-0407070000072 від 11.05.2007 року». Вказана додаткова угода до договору оренди землі зареєстрована 09.06.2010.

В подальшому, 15.05.2018 рішенням ХХІІІ сесії Ужгородської міської ради VII скликання №1089 фізичній особі-підприємцю Демурі Ігорю Володимировичу поновлено договір оренди земельної ділянки площею 1 800 кв.м. під власними будівлями та спорудами для комерційної діяльності по вул. Тельмана, 2 «а» строком на 5 років до 15.05.2023.

На підставі вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування та у зв`язку із поділом земельної ділянки площею 1 800 кв.м. (кадастровий номер 2110100000:59:003:0072) на дві земельні ділянки площею 0,0727 га (кадастровий номер 2110100000:59:001:0418) та площею 0,1073 га (кадастровий номер 2110100000:59:001:0419), між позивачем та уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності від 13.07.2017, 08.06.2018 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26.04.2007 та викладено його в новій редакції, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки під власними будівлями та спорудами для комерційної діяльності в м.Ужгороді, вул.Андрія Палая (вул. Тельмана), 2«а». Кадастровий номер земельної ділянки площею 0,0727 га - 2110100000:59:001:0418 та кадастровий номер земельної ділянки площею 0,1073 га - 2110100000:59:001:0419.

Згідно з пунктами 2, 3 договору, в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 1 800 кв.м. На земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна: власні будівлі та споруди.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:59:001:0419 станом на 2018 рік становить 1 980 360 грн. 99 коп. згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №847 від 04.06.2018. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:59:001:0418 станом на 2018 рік становить 1 341 773 грн. 01 коп. згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області № 847 від 04.06.2018 (п.5 договору).

За змістом пунктів 8, 10, 11 додаткової угоди сторони визначили, що строк дії договору до 15.05.2023. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 99 664 грн. 02 коп. на рік, в тому числі по земельних ділянках з кадастровим номером 2110100000:59:001:0419 59 410 грн. 83 коп. на рік; з кадастровим номером 2110100000:59:001:0418 40 253 грн. 16 коп. на рік. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 8 305 грн. 34 коп., в тому числі по земельним ділянкам з кадастровим номером 2110100000:59:001:0419 4 950 грн. 90 коп. за місяць; з кадастровим номером 2110100000:59:001:0418 3 354 грн. 44 коп. за місяць.

Відповідно до пунктів 12, 13, 14, 15 додаткової угоди передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Розмір орендної плати переглядається щороку у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни нормативно - грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміні граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України; інших випадках , передбачених законом.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-ти денний строк сплачуться штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Витрати, пов`язані з підготовкою змін до договору оренди, у зв`язку із внесенням змін до чинного законодавства, в тому числі, у зв`язку із проведенням державної реєстрації права оренди землі покладаються на орендаря.

Згідно пунктів 16, 17 договору, земельна ділянка передається в оренду із земель житлової та громадської забудови. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Пунктами 27-30 договору визначені права та обов`язки сторін.

Так, згідно із п.27 договору, орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати, а орендар, у свою чергу, на підставі п.30 договору зобов`язаний здійснити у 20-денний термін державну реєстрацію права оренди у відповідності до вимог чинного законодавства; своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою та у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки надати копію договору відповідному органу державної податкової служби тощо.

За змістом пункту 40 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку, визначеному чинним законодавством. Сторони дійшли згоди, що при підписанні договору оренди землі його дія розповсюджується на період від 10.06.2010 до завершення строку його дії, визначеного рішенням сесії Ужгородської міської ради про поновлення дії договору оренди землі від 15.05.2018 №1089 (пункт 1.3.). Даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов`язання орендаря до сплати плату за землю за фактичне її використання у період від 10.06.2010 року до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства, із урахуванням пунктів 5, 10, 11 та 30 даного договору. Цей договір є невід`ємною частиною договору оренди землі від 26.04.2007.

10.07.2019 між позивачем та уповноваженою особою відповідача укладено додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 26.04.2007, зареєстрованого Закарпатською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» від 11.05.2007 №2110100000-0407070000072, з урахувань умов додаткової угоди від 08.06.2018 (договір оренди землі в новій редакції) та внесено наступні зміни:

« 1. Враховуючи рішення Ужгородської міської ради від 30.05.2019 року № 1568, та укладений на його підставі договір купівлі - продажу земельної ділянки від 27.06.2019 року, площею 0,1073 з кадастровим номером 2110100000:59:001:0419 по вул. Андрія Палая, 2 «а», та фактичну зміну власника такої землі (пункт «в» статті 140 Земельного кодексу України), керуючись статтею 31 Закону України «Про оренду землі», пунктами 34, 35 договору від 26.04.2007 року, зареєстрованого Закарпатською регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» від 11.05.2007 року №2110100000-0407070000072, з урахувань умов додаткової угоди від 08.06.2018 року, внести зміни до пунктів 1, 2, 5, 6, 10, 11, 25 договору та до Додатку 1 до договору оренди землі від 08.06.2018 року Розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку по вул. Андрія Палая (вул. Тельмана), 2 «a», виклавши їх у новій редакції:

« 1. Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під власними будівлями та спорудами для комерційної діяльності в м. Ужгороді, вул. Андрія Палая (вул. Тельмана), 2 «а». Кадастровий номер земельної ділянки площею 0,0727 га - 2110100000:59:001:0418».

« 2. В оренду передається земельна ділянка площею 727 кв.м.».

« 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:59:001:0418 станом на 2018 рік становить 1 341 773 грн. 01 коп. згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки виданої відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області № 847 від 04.06.2018 року».

« 6. Земельна ділянка, яка передається в оренду, має такі недоліки, що можуть перешкоджати їх ефективному використанню: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта транспорту площею 0,0108 га».

« 10. Орендна плата вноситься Орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 40 253 грн. 19 коп.»

« 11. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 3 354 грн. 43 коп.».

« 25. На орендовані земельні ділянки встановлено обмеження (обтяження), а саме: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта транспорту площею 0,0108 га».

2. Доповнити пункт 40 договору абзацами наступного змісту.

Додаткова угоду до договору набирає чинності з моменту її підписання сторонами. Зобов`язання, які змінюються на підставі даної угоди, вважаються такими, що настали (набрали чинності) з моменту внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про зміну предмету договору (оновлення актуальної інформації про об`єкти нерухомого майна та прав на них) у порядку встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Даною угодою сторони встановили (погодили), що зобов`язання, які виникли на підставі договору оренди землі від 26.04.2007, зареєстрованого Закарпатською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України від 11.05.2007 №2110100000-0407070000072, з урахувань умов додаткової угоди від 08.06.2018 (договір оренди землі в новій редакції) (в т.ч. обов`язок щодо своєчасної та повної сплати орендної плати), не є припиненими та зберігають чинність до моменту належного їх виконання орендарем (в т.ч. повної сплати виниклої заборгованості). Ця додаткова угода до договору є невід`ємною частиною договору оренди землі від 26.04.2007, зареєстрованого Закарпатською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» від 11.05.2007 №2110100000-0407070000072, з урахувань умов додаткової угоди д 08.06.2018 (договір оренди землі в новій редакції)».

Із матеріалів справи слідує, що 19.06.2018 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди земельних ділянок, які є об`єктами договору оренди, із кінцевим строком дії 15.05.2023.

Разом з тим, відповідач, допустив неналежне виконання умов договору оренди землі в новій редакції договору від 08.06.2018 в частині своєчасної сплати орендних платежів за період з листопада 2011 року по травень 2018 року включно, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 327 482 грн. 34 коп. у примусовому порядку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 193 Господарського кодексу України регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За змістом ст.283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 286 ГК України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем порушено умови договору землі б/н від 26.04.2007 в редакції додаткової угоди б/н від 08.06.2018 щодо своєчасної сплати орендних платежів за період з листопада 2011 року по травень 2018 року включно.

Колегія суддів апеляційної уваги бере до уваги пояснення позивача про те, що заявлений період заборгованості включає непогашену заборгованість за період з 2015 року по 2018 рік.

У наведеному у позовній заяві розрахунку вказано, що за 2015 рік нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки складає 2 187 072,00 грн, щорічна орендна плата (3% від нормативної грошової оцінки) - 65 612,16 грн., щомісячна орендна плата 5 467,68 грн; за 2016 рік нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки складає 3 134 088,00 грн., щорічна орендна плата (3% від нормативної грошової оцінки) - 94 022,64 грн., щомісячна орендна плата 7 835,22 грн; за 2017 рік нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки складає 3 322 134,00 грн., щорічна орендна плата (3% від нормативної грошової оцінки) - 99 664,02 грн., щомісячна орендна плата 8305,33 грн; за 2018 рік щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:59:000:0418 нормативна грошова оцінка складає 1 341 773,01 грн, щорічна орендна плата (3% від нормативної грошової оцінки) - 40 253,19 грн., щомісячна орендна плата 3354,43 грн., щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:59:000:0419 нормативна грошова оцінка складає 1 980 360,99 грн, щорічна орендна плата (3% від нормативної грошової оцінки) - 59 410,83 грн., щомісячна орендна плата 4950,90 грн.

Відповідно до наведеного розрахунку загальна сума заборгованості становить 327 482,34 грн.

Разом з цим, відповідно до доданого до позовної заяви Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2017 рік №1565/0/192-18 від 19.12.2018 (а.с.45), нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки становила 2657700,00 грн., а не 3 322 134,00 грн., як помилково вказано у розрахунку позивача. Таким чином, обґрунтованими є доводи апелянта про невідповідність вказаного позивачем розрахунку наданим підтверджуючим документам в частині розрахунку орендної плати за 2017 рік.

Відповідно до вірної суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2017 рік, щорічна сума орендної плати складатиме 79 731,00грн., а щомісячна 6644,25 грн., однак, суд першої інстанції не здійснив належної перевірки заявленої до стягнення суми заборгованості наданими позивачем доказами.

Отже, загальна сума заборгованості, яка виникла та рахується у відповідача перед позивачем становить 307 549,32 грн.

Позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 307 549,32 грн. доведені доданими до матеріалів справи документальними доказами, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції належними та допустимими доказами їх не спростував.

Згідно зі ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на вказану презумпцію правомірності правочину, договори, укладені між сторонами у справі слід розглядати як правомірні під час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо описаних ним недоліків договору, адже відповідач не заперечує факт узгодження умов додаткової угоди та її підписання його уповноваженою особою, не надає доказів оспорення чи визнання недійсною такої угоди чи певних її пунктів, в тому числі пункту 40, у якому узгоджено добровільне відшкодування плати за фактичне користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно відповідача, відтак, умови додаткової угоди, яка набрала чинності 08.06.2018, є обов`язковими для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Законом України Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України № 1878-VI від 11.02.2010 року (набув чинності 01.01.2013) виключено статті 18 та 20 Закону України Про оренду землі, якими передбачалося, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації та право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Вищевказаним Законом доповнено статтю 6 Закону України Про оренду землі та встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону, і, крім того, викладено ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України в новій редакції, де відсутні положення про те, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним із моменту здійснення такої реєстрації.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тобто, державна реєстрація не є підставою набуття права оренди земельної ділянки, а є засвідченням державою вже набутого права оренди, яке виникло на підставі договору оренди землі. При цьому, факт реєстрації права оренди земельної ділянки є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права оренди, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права оренди, оскільки такої підстави закон не передбачає. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 917/410/18.

Наведене узгоджується із приписами ч.2 ст.631 ЦК України та пунктом 40 укладеного між сторонами договору оренди землі в новій редакції (додаткова угода від 08.06.2018), де передбачено, що договір набирає чинності з моменту його укладення (підписання).

Отже, безпідставними є доводи апелянта щодо неможливості здійснення плати за договором оренди землі в редакції від 08.06.2018 за відсутності факту його державної реєстрації, оскільки чинне на час укладення договору оренди землі в редакції від 08.06.2018 законодавство не передбачало державної реєстрації відповідного договору. Окрім того, в матеріалах справи наявні докази внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів від 19.06.2018 про реєстрацію за відповідачем права оренди земельних ділянок, які є об`єктом спірного договору.

Слід взяти до уваги, що пунктом 40 договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 08.06.2018 сторони дійшли згоди про те, що дія даного договору розповсюджується на період від 10.06.2010 і до завершення строку його дії, що визначений пунктом 1.3 рішення Ужгородської міської ради від 15.05.2018 №1089, тобто, до 15.05.2023. Крім того, сторонами також було досягнуто згоди щодо зобов`язання відповідача до сплати плати за фактичне використання землі у період від 10.06.2010 до моменту державної реєстрації права оренди землі.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 1 ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У частині 3 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено право сторін надати договору зворотну силу, тобто, поширити дію його умов на відносини, що виникли до моменту його укладання.

Відтак зазначені умови правочину були погоджені сторонами на власний розсуд, такі не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними у судовому порядку, а тому, є обов`язковими для виконання сторонами договірних відносин.

З огляду на наведене та встановлені обставини справи, позовні вимоги підлягають до задоволення частково в розмірі 307 549,32 грн.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, оскільки додаткову угоду, відповідно до якої відповідач зобов`язався сплатити плату за фактичне використання землі, укладено 08.06.2018, і саме з цієї дати розпочав перебіг строк позовної давності.

За змістом ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст.261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права 04.06.2021, а відтак не пропустив трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.1, п.2 та п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги Фізичної особи підприємця Демури Ігоря Володимировича слід задоволити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з Фізичної особи підприємця Демури Ігоря Володимировича на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради 307 549,32 грн. заборгованості, а в решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме 4164,34 грн. на відповідача, решту сплаченого судового збору на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Фізичної особи підприємця Демури Ігоря Володимировича б/н від 05.10.2022 (вх.ЗАГС. №01-05/2487/22 від 11.10.2022) - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2022 у справі №907/434/21 скасувати та прийняти нове рішення.

Стягнути Фізичної особи підприємця Демури Ігоря Володимировича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, пл. Поштова, будинок 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 36541721) суму 307 549,32 грн. (триста сім тисяч п`ятсот сорок дев`ять гривень тридцять дві копійки) заборгованості, а також суму 4164,34 грн. (чотири тисячі сто шістдесят чотири гривні тридцять чотири копійки) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

3. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 19.12.2022.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяОрищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.