Постанова

від 07.12.2022 по справі 914/4109/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2022 р. м. Львів Справа №914/4109/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді І.Б. Малех

суддів В.М. Гриців

Г.Г. Якімець

секретар судового засідання Залуцький Д.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури за вих. №15/1-869вих-22 від 26.06.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/1518/21 від 01.07.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 01 червня 2022 року (суддя Матвіїв Р.І., повний текст рішення складено 14.06.2022, м. Львів)

у справі №914/4109/21

за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача Приватного підприємства "Галицький достаток", м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр", м. Львів

про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

за участю представників учасників процесу:

прокуратура: Винницька Л.М. - прокурор (довіреність від 19.05.2022);

від позивача: Махник А.І. - головний спеціаліст відділу забезпечення представництва в судах юридичного управління апарату обласної державної адміністрації (довіреність б/н і б/д);

від відповідача: не з`явились;

від третьої особи: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

30.12.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Приватного підприємства "Галицький достаток" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр", м. Львів про усунення перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0021 площею 0,1417 га, 4610166300:05:002:0022 площею 0,1383 га, 4610166300:05:002:0025 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0026 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0027 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0030 площею 0,0849 га, 4610166300:05:002:0031 площею 0,1615 га, 4610166300:05:002:0032 площею 0,2020 га, 4610166300:05:002:0034 площею 0,1199 га, 4610166300:05:002:0035 площею 0,2700 га., шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності Приватного підприємства «Галицький достаток».

Прокурор вказує, що 05.02.2010 Приватне підприємство «Галицький Достаток» зареєструвало право власності на земельну ділянку, площею 3,0000 га (кадастровий №4610166300:05:002:0004), оформивши державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №258225 від 05.02.2010. Надалі земельна ділянка з кадастровим номером 4610166300:05:002:0004 площею 3,0000 га поділена на декілька земельних ділянок і частину з них відчужено. Станом на 29.12.2021 у Приватного підприємства «Галицький достаток» на праві приватної власності перебувають такі земельні ділянки: 4610166300:05:002:0021, 4610166300:05:002:0022, 4610166300:05:002:0025, 4610166300:05:002:0026, 4610166300:05:002:0027, 4610166300:05:002:0030, 4610166300:05:002:0031, 4610166300:05:002:0032, 4610166300:05:002:0034, 4610166300:05:002:0035.

Прокурор вважає, що земельні ділянки незаконно вибули з державної власності земель лісового фонду, адже земельні ділянки, які були вилучені з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу рішеннями Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004, включені до земель держлісфонду Брюховицького лісництва ДП «ЛЛСНЦ». Також відповідно до планшетів лісовпорядкування (картографічні матеріали), які наявні у ДП «ЛЛСНЦ», встановлено, що зазначена земельна ділянка знаходяться на лісовкритій площі у районі вулиці Ряснянської та вулиці Незалежності України в смт. Брюховичі, розташовані у державному лісовому фонді, жодних погоджень, щодо меж як суміжним землекористувачем чи вилучення вказаних земель із лісового фонду ДП «ЛЛСНЦ» підприємство не надавало. Крім цього, в ході проведення досудового слідства у кримінальному провадженні №42013150090000215 проведено накладку планшетів планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування на публічну кадастрову карту, відповідно до якої встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0021, 4610166300:05:002:0022, 4610166300:05:002:0025, 4610166300:05:002:0026, 4610166300:05:002:0027, 4610166300:05:002:0030, 4610166300:05:002:0031, 4610166300:05:002:0032, 4610166300:05:002:0034, 4610166300:05:002:0035 входять в межі земель державного лісового фонду.

Відповідач, в свою чергу заперечив позовні вимоги, у відзиві вказує про невідповідність способу захисту із предметом позовних вимог та про взаємовиключність вимог віндикаційного та негаторного характеру; добросовісність відповідача, як власника підтверджується правовстановлюючими документами та рішенням Вищого господарського суду України у справі № 5015/4032/12; Львівська обласна державна адміністрація не має законного інтересу у справі, а також їй не належить право вимоги, щодо земельної ділянки, що є предметом спору; у прокурора відсутні підстави для звернення до суду, оскільки предметом спору є приватні інтереси місцевої громади, а не публічний інтерес.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі №914/4109/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.03.2022 в даній справі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові №359/3373/16-ц, депрокурором в даній справі обрано неналежний спосіб захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові (п.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19). Вказавши, що в судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду повторно підсумувала в п.147 постанови, що належним відповідачем за позовом про витребування майна від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Тобто належним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Однак, як встановлено судом, у даній справі, що розглядається, заявлено негаторний позов. Отже, встановивши, що прокурором невірно обрано спосіб захисту прав, суд зазначив про відсутність підстав для задоволення такого позову.

Львівська обласна прокуратура, не погодившись з винесеним рішення подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі №914/4109/21 прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.

Дана апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що право приватної власності на земельні ділянки, які вкриті лісовою рослинністю, а саме, лісом, знаходяться в єдиному лісовому масиві, перебувають у постійному користуванні державного (комунального) лісогосподарського підприємства, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту є пред`явлення негаторного позову. Апелянт посилається на положення ст. ст. 330, 387, 658 ЦК України, відповідно до яких право власності дійсного власника майна презюмується і не припиняється із втратою майна, це право підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника майна.

Відповідно до цього, просить, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити; судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

19.10.2022, прокурором, в порядку ст. 42 ГПК України, в канцелярію апеляційного суду подано письмові пояснення у справі, де вказує, що обґрунтовуючи обраний спосіб захисту порушених прав держави (усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення), прокурор виходив з положень ч.1 ст. 15, ст. ст. 16, 328, 330, 373, 387, 391 та 658 ЦК України , ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України. Дана позиція, як вказує прокурор, повністю узгоджується з положеннями ст. ст. 330, 387, 658 ЦК України про те, що право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою майна, а тому за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не про витребування такої ділянки від фактичного володільця. Щодо справи №5015/1397/12, то вказує, що в такій інший склад учасників і не тотожний предмет спору, і вважає, що в такій не було доведено, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, не наведено підстав набуття державою права власності на цю земельну ділянку та не надано судам доказів здійснення землекористування спірною земельною ділянкою, на підставі правовстановлюючих документів Брюховицьким лісництвом, а зовнішні ознаки спірних земельних ділянок та обізнаність відповідача з цим судами не досліджувалися. Відповідно до цього просить , скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі №914/4109/21 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

У поясненнях на апеляційну скаргу, відповідач, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що розмежовуючи негаторний та віндикаційний способи захисту прав, місцевий господарський суд правильно врахував останню позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, та дійшов обґрунтованого висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту, що слугувало підставою для відмови у позові.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06 липня 2022 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді - Гриців В.М., Якімець Г.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури за вих. №15/1-869вих-22 від 26.06.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/1518/21 від 01.07.2022) на рішення Господарського суду Львівської області від 01 червня 2022 року у справі №914/4109/21. Витребувано матеріали справи №914/4109/21 в Господарського суду Львівської області.

14.07.2022 в канцелярію апеляційного суду поступили матеріали справи №914/4109/21.

В подальшому, ухвалою суду від 01.08.2022 призначено розгляд справи №914/4109/21 в судове засідання на 10 серпня 2022 року.

Ухвалами суду від 10.08.2022, 31.08.2022, 04.10.2022, 26.10.2022, 23.11.2022 розгляд справи відкладався з підстав наведених в таких.

В судове засідання 07.12.2022 з`явився прокурор та представник Львівської обласної державної адміністрації, які підтримали доводи апеляційної скарги з мотивів викладених в такій. Пояснення відповідача були заслухані апеляційним судом в попередніх судових засіданнях.

Третя особа участі уповноваженого представника в судові засідання апеляційної інстанції не забезпечила, причин неявки не повідомила, хоча була повідомлена про час та місце розгляду даної справи на електронну адресу llsnc@ukr.net, докази чого містять матеріали справи.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та поясненнями, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора в даному та попередніх судових засіданнях, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 01 червня 2022 року у справі №914/4109/21 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи.

Обставини справи.

Згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку від 28.05.2010, Приватне підприємство «Галицький достаток», на підставі договору купівлі-продажу від 11.08.2009, договору поділу земельної ділянки від 25.09.2009, заяви про поділ земельної ділянки від 30.03.2010, є власником земельної ділянки № 4610166300:05:002:0021, площею 0,1417 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0022, площею 0,1383 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0025, площею 0,1200 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0026, площею 0,1200 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0027, площею 0,1300 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0030, площею 0,0849 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0031, площею 0,1615 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0032, площею 0,2020 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0034, площею 0,1199 га, земельної ділянки № 4610166300:05:002:0035, площею 0,2700 га, що розташовані в смт. Брюховичі, вул. Ряснянської-Незалежності України Львівської області, цільове призначення земельної ділянки громадсько-житлове будівництво.

Даному передувало наступне:

Рішенням Брюховицької селищної ради № 280 від 01.04.2004 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі вулиці Ряснянської» надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається з земель запасу селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 271 від 25.03.2004 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати Приватному підприємству «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі вулиці Ряснянської» надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, площею 9 га, яку пропонується надати Приватному підприємству «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиць Незалежності України - Ряснянської, яка надається з земель запасу селища.

Надалі рішенням Брюховицької селищної ради № 318 від 24.06.2004 «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського - житлового призначення в районі вул. Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її Приватному підприємству «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)» затверджено проект відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі вулиць Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру. Надано вищевказану земельну ділянку Приватному підприємству «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

Рішенням Брюховицької селищної ради № 328 від 01.07.2004«Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного спортивно - навчально центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТзОВ «Новобуддизайн» вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки в смт. Брюховичі на вул. Ряснянській, площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно - навчального центру та надати в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04» вирішено виконати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04 та вирішено продати ТзОВ «Новобуддизайн» земельну ділянку, площею 8.8643га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно - навчального центру, в смт. Брюховичі. Даним рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,8643 га в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ТзОВ «Новобуддизайн». Рішенням також зобов`язано ТзОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі - продажу земельної ділянки до 01.09.2009.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3326/04» вирішено виконати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 у справі №2-3326/04 та продати ПП «Буддизайн» земельну ділянку площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вул. Ряснянська - Незалежності України. Даним рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8, 9965 га в районі вул. Ряснянської - Незалежності України в смт. Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ПП «Буддизайн». Цим рішенням зобов`язано ПП «Буддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки на умовах, визначених цим рішенням до 01.09.2009.

Приватне підприємство «Буддизайн» (продавець) та ОСОБА_1 і Приватне підприємство «Галицький достаток» (покупці) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки 11.08.2009 стосовно земельної ділянки, загальною площею 5,0360 га, а 25.09.2009 ОСОБА_1 і Приватне підприємство «Галицький достаток» уклали договір поділу вказаної земельної ділянки, відповідно до якого Приватному підприємству «Галицький достаток» власністю останнього є земельна ділянка, площею 3,000 га. таку земельну ділянку поділено на декілька земельних ділянок, частину з яких відчужено третім особам, а частину, зокрема ти десять, які є спірними в цій справі, залишено за собою, що підтверджується описаними вище актами державними актами на право власності на земельну ділянку.

Матеріалами справи також, встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі №2-38/2005, яке набрало законної сили, за позовом прокурора Львівської області скасовані рішення Брюховицької селищної ради № 245 та № 263 від 11.03.2004 та 18.03.2004, що були передумовою набуття ТОВ «Новобуддизайн» та ПП «Буддизайн» у власність земельних ділянок, а також встановлено такі обставини. Вилучені земельні ділянки площею 9,8 га знаходяться в кварталі 44 Брюховицького лісництва Львівського ДЛГ, який віднесений до 1 групи лісів, категорія захисності ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій (ст. 36 Лісового кодексу України). Згідно з проектом організації і розвитку лісового господарства Львівського ДЛГ (параграф 3.4.2), затвердженого Держкомітетом лісового господарства України за функціональним зонуванням лісопарку, квартал 44 Брюховицького лісництва віднесений до зони масового відпочинку. Крім цього,постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 за № 1391 «Про внесення змін до переліку населених пунктів, віднесених до курортних» селище Брюховичі віднесено до категорії курортних. Згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих від 12.01.1978 № 14, зазначені вище землі відносяться до земель рекреаційного призначення.

Також відповідно до обставин справи вбачається, що рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 позов прокурора Шевченківського району м. Львова задоволено частково, скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 року № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі №2-3326/04», визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 258225 від 05.02.2010 року, виданий Приватному підприємству «Галицький достаток», витребувано у Приватного підприємства «Галицький достаток», земельну ділянку площею 3,0000 га, кадастровий номер № 4610166300:05:002:0004, та передано її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України; провадження у справі, в частині позовних вимог до Приватного підприємства «Буддизайн» припинено, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Проте, 08.04.2013 Львівський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 у справі № 5015/4032/12 скасував у частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат; постановив нове рішення, яким відмовлено прокурору Шевченківського району м. Львова в задоволенні заявлених позовних вимог. Вищий господарський суд України постановою від 11.09.2013 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2013 залишив без змін.

Зокрема, відмовляючи прокурору в задоволенні позовних вимог, суди апеляційної та касаційної інстанції ствердили, що спірна земельна ділянка, яка була відчужена Брюховицькою селищною радою на користь Приватного підприємства «Буддизайн», знаходилася у межах смт. Брюховичі, а також те, що розмежування земель державної і комунальної власності в межах смт. Брюховичі не проводилося, відтак відповідно до п. 3.4 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пп. «а» ст. 12, ст. ст. 83, 122, 127, 128, п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України Брюховицька селищна рада мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Також суд касаційної інстанції визнав обґрунтованою обставину, встановлену апеляційним судом про те, що Приватне підприємство «Галицький достаток» є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, так як придбало земельну ділянку в Приватного підприємства «Буддизайн» за відплатним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11.12.2008, і йому не було відомо і не могло бути відомо, що відчужувач не має права продавати відповідне майно.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, належними та допустимими доказами не спростовані, ні в суді першої, ні в апеляційній інстанціях.

Як вбачається з обставин справи 30.12.2021, керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача - Приватного підприємства "Галицький достаток" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр", м. Львів про усунення перешкод у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0021 площею 0,1417 га, 4610166300:05:002:0022 площею 0,1383 га, 4610166300:05:002:0025 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0026 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0027 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0030 площею 0,0849 га, 4610166300:05:002:0031 площею 0,1615 га, 4610166300:05:002:0032 площею 0,2020 га, 4610166300:05:002:0034 площею 0,1199 га, 4610166300:05:002:0035 площею 0,2700 га шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності Приватного підприємства «Галицький достаток».

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Частинами 1,3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Львівську обласну державну адміністрацію.

Судом встановлено, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Львівської обласної державної адміністрації є неправомірне вибуття земельних ділянок із державної власності та з користування постійного лісокористувача - Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр", що призвело до заподіяння шкоди інтересам держави, при тому, Львівською обласною державною адміністрацією, як уповноваженим суб`єктом з 27 травня 2021 року, не вжито достатніх заходів, в тому числі позовного характеру, щодо їх повернення у державну власність.

Прокурор зазначає, що вибуття з державної власності спірних земельних ділянок порушує право Українського народу на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах землями лісового фонду та лісами, що є загальнонаціональним багатством, ослаблює економічні інтереси держави. При цьому, Львівська обласна державна адміністрація, як власник спірних земельних ділянок, володіючи інформацією про незаконність вибуття спірних земельних ділянок з державної власності, не вживала та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення прав держави, маючи реальну можливість вжити таких заходів.

Так, звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає можливість відповідному органу відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор повідомив позивача про виявлені порушення (листи №14.50/105-3914вих-21 від 09 липня 2021 року, №14.50/105-5425вих-21 від 01 вересня 2021 року та №14.50/105-8169вих-21 від 23 листопада 2021 року), однак, позивач не вчинив відповідних дій, спрямованих на захист інтересів держави, натомість повідомив прокурора, що не заперечує про вжиття заходів реагування позовного характеру.

З огляду на наведене прокурором надано достатньо часу для здійснення позивачем будь-яких дій на захист порушених інтересів держави.

Листом за вих.№14.50/105-9451вих-21 від 27 грудня 2021 року Галицька окружна прокуратура міста Львова повідомила Львівську обласну державну адміністрацію про підготовку позову та звернення до суду в інтересах держави в особі останньої з цим позовом.

Відтак, зважаючи на все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0021 площею 0,1417 га, 4610166300:05:002:0022 площею 0,1383 га, 4610166300:05:002:0025 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0026 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0027 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0030 площею 0,0849 га, 4610166300:05:002:0031 площею 0,1615 га, 4610166300:05:002:0032 площею 0,2020 га, 4610166300:05:002:0034 площею 0,1199 га, 4610166300:05:002:0035 площею 0,2700 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності Приватного підприємства «Галицький достаток».

При цьому, прокурор, заявляючи негаторний позов, посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 07.04.2020 у справі №372/1684/14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 звернула увагу на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Тобто визначальною є обставина володіння майном.

Судом першої інстанції правильно взято до уваги останню позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц щодо критеріїв розмежування негаторного та віндикаційного способів захисту прав.

У вказаній постанові зокрема зазначено наступне:

" 68. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.".

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16.

У п.56 постанови від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

При цьому, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Враховуючи все наведене вище, належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, в той час, як прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Поряд з цим, судом встановлено, що з віндикаційним позовом прокурор Шевченківського району м. Львова звертався до Господарського суду Львівської області, де спір вирішено по суті.

Так, за результатами розгляду віндикаційного позову по суті постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2013 року у справі №5015/4032/12 рішення Господарського суду Львівської області від 04 лютого 2013 року скасовано, в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат; прийнято нове рішення, яким відмовлено прокурору Шевченківського району м. Львова в задоволенні позовних вимог, зокрема і про витребування у ПП «Галицький достаток» земельної ділянки площею 3,0000 га., кадастровий номер 4610166300:05:002:0004 та передачу її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 вересня 2013 року у справі №5015/4032/12 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2013 року залишено без змін.

Отже, судом у справі №5015/4032/12 було вирішено спір по суті.

Відповідно до ч.3 ст.2 ГПК України серед основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права, невід`ємним елементом та органічною складовою якого є принцип правової визначеності.

Вказаний принцип, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії", №28342/95).

В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (остаточності рішень), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Як зазначив ЄСПЛ в пункті 46 рішення у справі №32053/13 "Устименко проти України", згідно принципу res judicata жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те що враховуючи судове рішення у справі №5015/1397/12, яким віндикаційний спір між сторонами було вирішено по суті, повторний перегляд правовідносин між цими сторонами, шляхом обрання іншого способу захисту, який до того ж є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності, як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків місцевого господарського суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури за вих. №15/1-869вих-22 від 26.06.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/1518/21 від 01.07.2022) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 01 червня 2022 року у справі №914/4109/21 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на Львівську обласну прокуратуру.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5. Матеріали справи №914/4109/21 повернути Господарському суду Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 19.12.2022 .

Головуючий суддя І.Б.Малех

Суддя В.М.Гриців

Суддя Г.Г.Якімець