Постанова

від 15.02.2023 по справі 914/4109/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 914/4109/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Багай Н. О., Мачульського Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.

представників учасників справи:

прокуратури - Круш Т. О.,

Приватного підприємства "Галицький достаток" - Дашинич О. Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022

(судді Малех І. Б., Гриців В. М., Якімець Г. Г.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022

(суддя Матвіїв Р. І.)

за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до Приватного підприємства "Галицький достаток"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр"

про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У грудні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Галицький достаток" (далі - ПП "Галицький достаток") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр", про усунення перешкод у здійсненні Львівською ОДА права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 4610166300:05:002:0021 площею 0,1417 га, 4610166300:05:002:0022 площею 0,1383 га, 4610166300:05:002:0025 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0026 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0027 площею 0,1200 га, 4610166300:05:002:0030 площею 0,0849 га, 4610166300:05:002:0031 площею 0,1615 га, 4610166300:05:002:0032 площею 0,2020 га, 4610166300:05:002:0034 площею 0,1199 га, 4610166300:05:002:0035 площею 0,2700 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності Приватного підприємства «Галицький достаток».

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішеннями Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004 та №263 від 18.03.2004 поза волею належного на той час власника - Кабінету Міністрів України вилучено земельні ділянки лісового фонду 1 групи у кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га, які перебувають на балансі Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно- насіннєвий центр», та віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення, після чого земельні ділянки були відчужені на користь третіх осіб, а частина з них у подальшому - відповідачу. Оскільки зайняття відповідачем земельних ділянок не пов`язане з позбавленням держави володіння землею з обмеженим оборотом, прокурор просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

2.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. Рішенням від 01.06.2022 Господарський суд Львівської області (суддя Крупник Р.В.) у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. Постановою від 07.12.2022 Західний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

2.3. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з обрання неналежного способу захисту в цій справі, оскільки, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), викладений у постанові № 359/3373/16-ц, правильним способом захисту у цих правовідносинах є віндикаційний позов. Крім цього, із належним (віндикаційним) позовом прокурор звертався до суду в 2011 році, за результатами розгляду якого відмовлено в задоволенні позовних вимог. Отже, враховуючи наявність постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2013 у справі № 5015/4032/12, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду від 11.09.2013, і якою спір сторін вирішено по суті, суд дійшов висновку, що повторний перегляд відносин між цими ж сторонами шляхом обрання іншого способу захисту, котрий до того ж є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд.

3.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Брюховицької селищної ради № 271 від 25.03.2004 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати Приватному підприємству "Буддизайн" ( далі - ПП «Буддизайн») в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської» надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 9 га, яку пропонується надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиць Незалежності України - Ряснянської, яка надається із земель запасу селища.

3.2. Рішенням Брюховицької селищної ради № 280 від 01.04.2004 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської» надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається із земель запасу селища.

3.3. Надалі рішенням Брюховицької селищної ради № 318 від 24.06.2004 «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського-житлового призначення в районі вул. Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)» затверджено проєкт відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі вулиць Незалежності України - Ряснянської в смт Брюховичі, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво, 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру. Надано цю земельну ділянку ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

3.4. Рішенням Брюховицької селищної ради № 328 від 01.07.2004 «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного спортивно-навчально центру з об`єктами житлового призначення в районі вул.Ряснянської в смт Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТОВ «Новобуддизайн» вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки в смт Брюховичі на вул. Ряснянській, площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та надати в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

3.5. Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04» вирішено виконати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04 та продати ТОВ «Новобуддизайн» земельну ділянку площею 8.8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт Брюховичі. Цим рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,8643 га в районі вул. Ряснянської в смт Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ТзОВ «Новобуддизайн», а також зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки до 01.09.2009.

3.6. Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3326/04» вирішено виконати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 у справі №2-3326/04 та продати ПП «Буддизайн» земельну ділянку площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянська - Незалежності України. Цим рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8, 9965 га в районі вул. Ряснянської - Незалежності України, в смт Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ПП «Буддизайн», а також зобов`язано ПП «Буддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки на умовах, визначених цим рішенням, до 01.09.2009.

3.7. ПП «Буддизайн» (продавець) та ОСОБА_1 і ПП «Галицький достаток» (покупці) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки 11.08.2009 стосовно земельної ділянки загальною площею 5,0360 га, а 25.09.2009 ОСОБА_1 і ПП «Галицький достаток» уклали договір поділу вказаної земельної ділянки, відповідно до якого власністю останнього є земельна ділянка площею 3,000 га. Таку земельну ділянку поділено на декілька земельних ділянок, частину з яких відчужено третім особам, а частину, зокрема ті десять, які є спірними в цій справі, ПП «Галицький достаток» залишило за собою, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку.

3.8. Суди також встановили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 позов прокурора Шевченківського району м. Львова задоволено частково, скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі № 2-3326/04», визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №258225 від 05.02.2010, виданий ПП «Галицький достаток», витребувано у ПП «Галицький достаток» земельну ділянку площею 3,0000 га, кадастровий номер № 4610166300:05:002:0004, та передано її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України; провадження у справі в частині позовних вимог до Приватного підприємства «Буддизайн» припинено, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3.9. 08.04.2013 Львівський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 у справі № 5015/4032/12 скасував у частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат; постановив нове рішення, яким відмовив прокурору Шевченківського району м. Львова в задоволенні заявлених позовних вимог. Вищий господарський суд України постановою від 11.09.2013 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2013 залишив без змін.

3.10. Відмовляючи прокурору в задоволенні позовних вимог, суди апеляційної та касаційної інстанції ствердили, що спірна земельна ділянка, відчужена Брюховицькою селищною радою на користь ПП «Буддизайн», знаходилася у межах смт Брюховичі, а також те, що розмежування земель державної і комунальної власності в межах смт Брюховичі не проводилося, отже, відповідно до пункту 3.4 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підпункту «а» статті 12, статей 83, 122, 127, 128, пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України Брюховицька селищна рада мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 05.01.2023 Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - скаржник) подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022.

4.2. Підставами касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник визначив:

- пункт 1 - суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 15, статті 16, 328, 330, 373, 387, 391 та 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину другу статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17, від 12.05.2022 у справі №372/4154/18, від 08.06.2022 у справі №307/3155/19, від 22.06.2022 у справі №367/4140/16, від 07.09.2022 у справі №697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі №367/4128/16-ц; суд апеляційної інстанції порушив частину третю статті 2 ГПК України та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21;

- пункт 2 - необхідно відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункти 56,147), від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц щодо ефективного способу захисту права в спірних правовідносинах у порядку статті 387 ЦК України (віндикаційний позов).

4.3. Скаржник вважає, що вимога про усунення перешкод державі в особі уповноваженого органу у здійсненні нею права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення державі є ефективним способом захисту порушених прав відповідно до статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України (негаторний позов) за відсутності законних підстав для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського призначення, передбачені статтями 56 ЗК України та 12 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), вилучені з порушенням права власності держави), для підтвердження покликається на висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 12.05.2022 у справі №372/4154/18, від 08.06.2022 у справі №307/3155/19, від 22.06.2022 у справі №367/4140/16, від 07.09.2022 у справі №697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі №367/4128/16-ц. Відповідно, в касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про передачу цієї справи на розгляд ВП ВС.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві ПП "Галицький достаток" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення у справі - без змін. Зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, зокрема, статті 387, 388, 391 ЦК України, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову з підстав неправильно обраного способу захисту, врахувавши при цьому правову позицію ВП ВС, викладену в постанові № 359/3373/16-ц, а також вказали, що повторний перегляд правовідносин між тими ж сторонами є порушенням принципу правової визначеності.

5.2. Крім того, вважає, що постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, не є релевантними з огляду на неподібність обставин у цих справах.

5.3. У судовому засіданні представник відповідача доводи, викладені у відзиві підтримав у повному обсязі.

6.Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

6.2. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.4. Стаття 16 ЦК України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

6.5. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. ВП ВС вже звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

6.6. ВП ВС неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022.у справі №910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (пункт 9.21)).

6.7. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови ВП ВС від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).

6.8. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось ВП ВС неодноразово. Так, у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 цієї ж постанови вказано, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

6.9. У постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц ВП ВС розмежувала відмінність в підходах до обрання способів захисту прав та інтересів держави або територіальної громади щодо земельних ділянок водного фонду та земельних ділянок лісового фонду.

6.10. Зокрема, на відміну від земельних ділянок водного фонду, володіння котрими є неможливим в силу неможливості набуття права приватної власності на них, володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

6.11. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

6.12. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема, про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункти 53, 55 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

6.13. У пункті 71 цієї ж постанови ВП ВС звернула увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим.

6.14. З огляду на усталену практику ВП ВС, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції ВП ВС також вважала доцільним частково відступити від наведених попередніх висновків щодо критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. (пункт 72 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

6.15. Тож у постанові №359/3373/16-ц ВП ВС підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в поряду статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56) та відступила від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 04.02.2020 у справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі №911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68).

6.16. У цій самій постанові ВП ВС (пункти 69 та 70) вказала і на те, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок, за яким зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. ВПВС погодилася з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, відзначивши, що у ньому йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому ВП ВС не вбачала підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

6.17. Ураховуючи наведені вище висновки ВП ВС, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні (у розумінні пункту 72 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц) земельними ділянками лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, тоді як прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

7. Щодо підстав касаційного оскарження

7.1. Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.2. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

7.3. Як вже зазначалось, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 15, статті 16, 328, 330, 373, 387, 391 та 658 ЦК України, частину другу статті 152 ЗК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17, від 12.05.2022 у справі №372/4154/18, від 08.06.2022 у справі №307/3155/19, від 22.06.2022 у справі №367/4140/16, від 07.09.2022 у справі №697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі №367/4128/16-ц; суд апеляційної інстанції порушив частину третю статті 2 ГПК України та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.11.2022 у справі №925/1152/21.

7.4. Однак ВП ВС у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц відступила від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 04.02.2020 у справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі №911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68).

7.5. Також ВП ВС неодноразово повторювала, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила ВП ВС, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію (див. зокрема пункт 71 постанови ВП ВС від 10.11.2021 у справі №825/997/17).

7.6. Стверджуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували в оскаржуваних судових рішеннях висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, скаржник залишив поза увагою наявність постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.7. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

7.8. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла ВП ВС у постанові від 04.09.2018 зі справи №823/2042/16).

7.9. Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вважає, що необхідно відступити від висновків ВП ВС, викладених у постановах від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункти 56,147), від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, щодо ефективного способу захисту права у спірних правовідносинах у порядку статті 387 ЦК України (віндикаційний позов). З цією метою передати справу на розгляд ВП ВС.

7.10. У касаційній скарзі прокурор ґрунтує свої доводи про необхідність відступу від висновків ВП ВС на тому, що лісові землі є землями, обмеженими в обороті, тобто підстави для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського призначення відсутні. Однак відповідне нормативне регулювання питань можливості / неможливості заволодіння та отримання статусу титульного володільця приватною особою на землі лісогосподарського призначення застосовувалося ВП ВС у наведених вище постановах і правові висновки ВП ВС з цих питань є сталими та послідовними. У касаційній скарзі не наведені доводи помилковості правозастосування ВП ВС; водночас сама лише незгода скаржника з позицією, викладеною ВП ВС у своїх постановах, не підтверджує наявності підстав для направлення справи до ВП ВС з метою відступу від власної сформованої сталої позиції.

7.11. Отже, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги, тому, що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до частин 1 - 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

8.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Багай

Г. Мачульський