Рішення

від 08.12.2022 по справі 607/7031/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2022 Справа №607/7031/22

08 грудня 2022 року Справа №607/7031/22

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Кужель К.С., позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача Патри О.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» (далі - ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4») про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні у розмірі 10 655,16 грн та середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні заробітної плати до дня постановлення рішення у справі з розрахунку 324,04 грн в день.

В обгрунтування позовних вимог позивачка вказала, що наказом за №104-К від 19 листопада 2021 року її було звільнено з посади бухгалтера ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» за угодою сторін. В порушення вимог законодавства про працю розрахунок при звільненні з нею проведений не був. Нарахована на день звільнення заробітна плата та компенсація 28 календарних днів невикористаної відпустки становить 10 655,16 грн.

Крім цього, оскільки відповідачем на день звільнення її з роботи в повному обсязі не проведено остаточний розрахунок, останній несе відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України. Відтак, вона має право на одержання від відповідача виплат середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При цьому, її середньоденний заробіток становить 324,04 грн.

Посилаючись на наведене, просила задовольнити позов.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2022 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні позивачка вказала, що відповідачем після пред`явлення позову частково сплачену заборгованість по заробітній платі у розмірі 8802,91 грн. З цих підстав просила задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково. Вказала, що після пред`явлення позову вони сплатили позивачці частину заборгованості по заробітній платі у розмірі 8802,91 грн. Крім цього, просила зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки при звільненні позивачки з роботи в них були відстні оборотні кошти на виплату їй заробітної плати. На даний час вони не здійснюють стягнення заборгованості із боржників та одержують кошти виключно зі сплати комунальних платежів. З цих підстав просила задовольнити позов частково.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01 серпня 1989 року, 01 квітня 2018 року позивачка ОСОБА_1 була прийнята на посаду бухгалтера ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4». 19 листопада 2021 року позивачку звільнено за угодою сторін на підставі статті 36 КЗпП України.

Згідно наказу ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» за №104-К від 19 листопада 2021 року, позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера за угодою сторін на підставі її заяви від 19 листопада 2021 року.

Як слідує з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 27 травня 2022 року, складеного Тернопільською державною податковою інспекцією, відповідачем нараховувалась ОСОБА_1 заробітна плата, зокрема 4996,62 грн за серпень 2021 року, 6200,85 грн за вересень 2021 року, 7408,65 грн за жовтень 2021 року, 10 655,16 грн за листопад 2021 року.

Як вбачається з довідки за №25 від 07 грудня 2022 року, виданої ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4», заборгованість по заробітній платі, з утриманням відповідних податків ОСОБА_1 станом на 19 листопада 2021 року становила 10 655,16 грн. За період з 19 листопада 2021 року по 07 грудня 2022 року виплачена заробітна плата з врахуванням відповідних податків в сумі 8802,91 грн. Станом на 07 грудня 2022 року заборгованість по заробітній платі становить 1852,25 грн.

З довідки за №27 від 07 грудня 2022 року, виданої ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» вбачається, що станом на 19 листопада 2021 року заборгованість мешканців за утримання будинків, споруди та прибудинкових територій, за оренду нежитлових приміщень складала 792 888,03 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 цього Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Так, судом установлено, що відповідачем ТОВ «Терагротрейд» нараховано, але не виплачено ОСОБА_1 станом на день звільнення заробітну плату, яка підлягала виплаті у день звільнення позивача 19 листопада 2021 року, однак не виплачена у повному обсязі по даний час.

Встановлено, що після пред`явлення позову відповідачем перераховано позивачці частину заборгованості по заробітній платі у розмірі 8802,91 грн, що не заперечується останньою.

Відтак, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становить 1852,25 грн, що підтверджується довідкою за №25 від 07 грудня 2022 року, виданої ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» та не заперечується позивачкою.

Зазначене є підставою для стягнення заробітної плати в зазначеному розмірі в судовому порядку, а тому суд вважає, що позов у цій частині підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що відповідачем в день звільнення не виплачено позивачу нараховану заробітну плату у розмірі 10 655,16 грн.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Відповідно до абзацу третього пункту другого розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абзацу другого пункту восьмого розділу IV вищевказаного порядку, при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 суд визначає шляхом ділення загальної суми виплат позивача за останні два місяці, які становлять 13 609,50 грн, на кількість робочих днів за вказаний період (13 609,50 / 42 = 324,04 грн). Відтак, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 324,04 грн.

Позивач у своєму позові вказує, що має право на одержання від відповідача виплати середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, тобто по день ухвалення судового рішення.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач була звільнений 19 листопада 2021 року, тобто в день, коли вона знаходилася на роботі і оплата за який була нарахована їй при звільненні, у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням статті 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку.

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 20 листопада 2021 року по 08 грудня 2022 року, тобто по день ухвалення судового рішення у справі, про що просить позивач у поданому позові.

Як уже наведено вище, середньоденний заробіток позивача становить 324,04 грн, період прострочення становить з 20 листопада 2021 року по 08 грудня 2022 року 263 робочих дні, отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період може становити 85 222,52 грн.

Разом з тим, вирішуючи клопотання представника відповідача про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, суд виходить з наступного.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду, в якій Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, роз`яснено про те, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Судом встановлено, що позивачка звернулася до суду з цим позовом у червні 2022 року, тобто зі спливом більш ніж шести місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 19 листопада 2021 року.

Визначений судом розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача в користь позивачки (1852,25 грн), є більш ніж у сорок шість разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (85 222,52 грн).

Окрім цього, судом також враховано, що на момент звільнення позивачки з роботи відповідач, здійснюючи господарську діяльність з надання послуг утримання будинків та прибудинкових територій, мав недоотримання коштів у вигляді заборгованості споживачів у розмірі 792 888,03 грн.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 8000 грн.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні у розмірі 8000 грн.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що в даному випадку мають місце порушення відповідачем прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з ТОВ «Коменерго-Тернопіль 4» в користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітну плату в розмірі 1852,25 грн та середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні у розмірі 8000 грн.

Тому позов підлягає до часткового задоволення.

Згідно пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Також, в порядку, визначеному статтею 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 992,40 грн, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Крім цього, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 992,40 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 509, 526, 629, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 81, 259, 263, 265, 268, 273, 280, 281, 282, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» в користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 1852 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дві) грн 25 коп. та середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні у розмірі 8000 (вісім тисяч сімдесят) грн. Із вказаних сум слід вирахувати податки і збори.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» в дохід держави 992,40 грн судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коменерго-Тернопіль 4» в користь ОСОБА_1 992,40 грн судового збору.

Рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коменерго-тернопіль 4», вул. Нечая, 31, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ - 41750637.

Повний текст рішення виготовлено 13 грудня 2022 року.

Головуючий суддя В.М. Позняк