Постанова

від 29.11.2022 по справі 301/2691/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 301/2691/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 листопада 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого: судді Джуги С.Д.,

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря: Ігнатюк І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області та відділу містобудування та архітектури Іршавської міської ради Закарпатської області на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2020 року у складі судді Даруда І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору куплі-продажу земельної ділянки від 22.09.2006 року, придбав земельну ділянку площею 0,0407 га для комерційного використання, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки : 2121910100:06:002:0028. Вищенаведене стверджується державним актом серії ЗК № 018582, який видано 16.11.2006 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2121910100-0106070500104.

На вказаній земельній ділянці, відповідно до її цільового призначення, згідно рішення виконавчого комітету Іршавської міської ради № 129 від 28.11.2018 року, позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_3 надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою : АДРЕСА_2 .

Позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у 2018 році за спільні кошти та спільною працею були побудовані нежитлові приміщення, що розташовані в АДРЕСА_2 , а тому вони є власниками зазначеної будівлі в рівних частинах. Відповідач ОСОБА_3 участі у будівництві нерухомого майна не приймав, а отже він не претендує на визнання за ним права власності на нежитлові приміщення.

Всі будівельні роботи були виконані у відповідності до вимог чинних державних будівельних та санітарних норм. Всі конструкції будівлі знаходяться в належному стані, що стверджує можливість їх надійної та безпечної експлуатації.

На теперішній час будівництво нежитлових приміщень завершено, що підтверджується технічним паспортом, розробленим КП «Іршавське бюро технічної інвентаризації».

З технічного паспорту на вищенаведений об`єкт нерухомого майна вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 ними було збудовано нежитлові приміщення.

Зазначена будівля є завершеним об`єктом нерухомого майна, яка фактично використовується за цільовим призначенням, її технічні характеристики відповідають технічним вимогам та стандартам, встановленим для нежитлових приміщень, що підтверджується технічним паспортом.

Права третіх осіб при здійсненні будівництва не порушені. Будівництво готелю не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації.

За вказаних обставин позивачі, з урахування заяви про уточнення позовних вимог, просили визнати за ними: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право власності по 1\2 частини нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2020 року заявлений позов задоволено.

На дане рішення Хустська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказано, що судом не враховано вимоги ст.ст. 331, 182 ЦК України, якими врегульовано набуття права власності на нерухоме майно; судом залишено поза увагою, що питання оформлення права власності на самочинне будівництво не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати наявність спору про право; суд не врахував, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом, яке розпочато без належного дозволу, без затвердженого проекту, без отримання сертифікату (декларації) про введення його в експлуатацію, а також, що його збудовано на земельній ділянці, на якій надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди, що є істотним порушенням будівельних норм і правил. Зазначено, що порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання в судовому порядку права власності порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно. Оскільки органи уповноважені державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах не забезпечили належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення, прокурор вступає у вказану справу в інтересах Державної інспекції архітектури та містобудування України, Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області та відділу містобудування та архітектури Іршавської міської ради Закарпатської області так як дані органи здійснюють повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні прокурор Роман М.С. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Позивач ОСОБА_2 подала суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з неможливістю за станом здоров`я з`явитися до суду.

З приводу заявленого клопотання та неявки учасників справи слід зазначити наступне.

Згідно з ч.3 п.п.10,11 ст.ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: розумність строків розгляду справи; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч.1, ч.2 п.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі відкрито у листопаді 2021 року, розгляд справи неодноразово відкладався через неявку позивачів та відповідача, сторони в судове засідання жодного разу не з`явилися, апеляційний суд дійшов висновку, що процесуальна поведінка сторін спрямована на затягування і перешкоджання розгляду справи, суперечить завданню цивільного судочинства і є зловживанням процесуальними правами, а тому відхиляє заявлене клопотання про відкладення розгляду справи, та вважає на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України за можливий розгляд даної справи у відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявленого позову.

Однак з даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки судом допущено неповне зясування всіх обставин, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає, підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.09.2006 року, придбав земельну ділянку площею 0,0407 га для комерційного використання, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки : 2121910100:06:002:0028, що стверджено державним актом серії ЗК № 018582, який видано 16.11.2006 року та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2121910100-0106070500104.

Рішенням виконавчого комітету Іршавської міської ради № 129 від 28.11.2018 року, позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_3 надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 при умові виконання наступних обов`язкових пунктів: 1.1. Оформити паспорт прив`язки тимчасової споруди. 1.2.Встановлення тимчасової споруди здійснювати у відповідності до паспорта прив`язки. 1.3. Утримувати в належному санітарному стані прилеглу територію до тимчасової споруди.1.4 Після розміщення тимчасової споруди ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подати до виконавчого комітету міської ради письмову заяву в якій зазначити виконання вимог паспорта прив`язки.

З технічного паспорту на групу нежитлових приміщень №1 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 збудовано нежитлові приміщення загальною площею 118,3 кв.м.

Відповідно до Висновку про вартість об`єкта оцінки, вартість нежитлової будівлі площею 118,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 становить 86997 грн.

Із Звіту про проведення технічного обстеження від 22 червня 2018 року вбачається можливість надійної та безпечної експлуатації нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Із змісту статті випливає, що для того, щоб будівництво не було самочинним, необхідною є наявність таких вимог: земельна ділянка повинна бути відведена для зведення житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна; повинен бути належним чином оформлений дозвіл на забудову або належно затверджений проект; при забудові не були здійснені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно із ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право (пункт 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва»). Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Верховний Суд у постанові від 25.08.2020 по справі № 760/21223/17-ц зазначає, що вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що на підставі частини 3 статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина 3 статті 375 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038- VI , а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).

Матеріалами справи доведено, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на які по Ѕ частині просять визнати за ними позивачі, збудовані без належного дозволу, без затвердженого проекту, що є самочинним будівництвом.

В матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували, що позивачі зверталася до компетентних державних органів про прийняття самочинно побудованої будівлі до експлуатації і вказане питання було предметом розгляду даних органів, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Матеріалами справи також не доведено, що самочинно побудовані нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 позивачами зведені саме на земельній ділянці, яка на праві власності належить ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Іршавської міської ради № 129 від 28.11.2018 року, на яке посилаються позивачі в обґрунтування поданого позову і заявлених вимог, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_2 з умовою виконання зазначених у даному рішенні обов`язків оформлення паспорту прив`язки тимчасової споруди та встановлення тимчасової споруди у відповідності до паспорта прив`язки.

Тобто, даним рішенням сторонам у справі надано лише дозвіл на встановлення тимчасової споруди, а не на зведення об`єкту нерухомого майна, і за адресою: АДРЕСА_2 . Натомість, позивачі у заявленому позові просили визнати за ними право власності на нерухоме майно - самочинно побудовані нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

В матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які б підтверджували, що позивачам, в установленому законом порядку, надавалась у власність чи користування земельна ділянка, на якій побудоване вказане нерухоме майно.

Суд першої інстанції, розглядаючи дану справу не врахував вищевказані вимоги закону та не з`ясував: чи вправі були взагалі позивачі здійснювати будівництво нежитлових приміщень, з врахуванням рішення виконавчого комітету Іршавського міської ради від 28.11.2018 року №129 та того, що позивачам надано дозвіл лише на розміщення тимчасової споруди за адресою : АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції також залишив поза увагою, що у спірних правовідносинах належним відповідачем має бути і Державна архітектурно-будівельної інспекція України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, яка на момент розгляду справи і ухвалення рішення судом першої інстанції здійснювала повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, оскільки рішення про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва стосується прав, інтересів та (або) обов`язків даного органу.

За наведених обставин суд першої інстанції безпідставно і незаконно визнав за позивачами право власності на нежитлові приміщення, перебравши на себе всі функції органів, що уповноважені на здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, нагляду та оформлення права власності на нерухоме майно.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п.3 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч.1ст. 2 Закону).

Згідно з положеннями ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Подаючи апеляційну скаргу на оскаржуване рішення, прокурор значив, що порушення інтересів держави полягає у тому, що визнання в судовому порядку за відсутності законних підстав права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення щодо введення об`єкта нерухомого майна в експлуатацію відноситься до компетенції вищевказаного уповноваженого органу.

Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, правонаступник Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, як орган, що уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах не залучався до участі у справі, та не забезпечив належний захист інтересів держави, в тому числі і щодо оскарження судового рішення,

Таким чином у даній справі прокурором доведено законні підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.1 п.1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

З врахуванням наведеного рішення суду першої інтонації підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову задоволенні позову з вищенаведених підстав.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Закарпатською обласною прокуратурою за подання апеляційної скарги сплачено 1410 грн. судового збору, дана сума підлягає стягненню з позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Закарпатської обласної прокуратури.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області та відділу містобудування та архітектури Іршавської міської ради Закарпатської області задовольнити.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2020 року скасувати, ухваливши у справі нове рішення.

У позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Закарпатської обласної прокуратури по 705 грн. з кожного сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2022 року.

Головуючий :

Судді: